ЗАПОВІТИ МАЙСТРА: «Усі наші листи зберігай!»

 

 

 

Продовження. Початок.

 

Дорогий мій сину, Володюшко!

Листа твого ми одержали. Дуже мені радісно, що ти почуваєш себе добре в санаторію, що ти поправився вже трохи. Ми всі сподіваємося, що ти постараєшся таки добре поправитися, щоб у тебе були сили, любий наш, для роботи, навчання. Галя знаходиться зараз в піонерському таборі села Лужани, теж почуває себе чудово, теж поправилася вже добре. Ти їй напиши, сину, листа. Ти знаєш, вона дуже любить, коли до неї пишуть, любить одержувати листи.

В суботу, 24.VІ, я приїду автобусом до тебе. Ти знаєш, коли прибуває автобус – тож чекай мене, нікуди не йди в той час. У нас все без змін, в Кіцмані роблять асфальт – скоро буде дуже красиво. Ми з мамою ще ходимо на роботу, завтра, 22.VІ, вже йдемо в відпустку.

Оксаночка весела, радісна, вже говорить кілька нових слів. Весь день надворі. Вже вилазить сама з коляски, один раз навіть випала в траву.

У Кіцмань приїжджав Дмитро Гнатюк, дав концерт районного масштабу. Дуже чудово співає. На концерті були ми з мамою, бабуся і Горсточка. То було справжнє свято для кіцманців. Я з ним обмінявся тільки кількома словами – не дали люди, які його цілим натовпом оточували.

Горсточка приходить до нас досить часто, грається з Оксанкою. Ти їй напиши листа, хлопчику.

Ось коротенько про все я тобі написав. Бажаю тобі, рідний мій, відпочити добре, поправити своє здоров’я.

В суботу приїду. Скрипку привезу.

Цілую тебе, чудовий мій сину.

Твій тато.

________________________________________________________________________________

 

Любий мій хлопчику!

Дорогий Володюшку!

Я давно збираюся написати тобі листа, але не було в мене твоєї адреси. Не знав я, в якому районі знаходяться ті Щербинці. А сьогодні я з великою радістю одержав твого славного листа, мій рідний! Я дуже щасливий, що ти почуваєш себе добре в санаторії, що не нудьгуєш. І я б дуже хотів, щоб ти відпочив, набрався сил, набігався, нагулявся. Під час навчального року ти старанно працював, заробив найкращий відпочинок улітку. Хочеться, щоб ти більше грався, веселився і забув хоч на коротесенький час про книжки. Хай відпочинуть і твої оченята. Дуже добре, що ти малюєш. Намагайся вибирати об’єкти з оточуючої природи. Я з великою радістю прогляну твої малюнки.

Я більш ніж певен, що ти поводишся там з товаришами зразково і не робиш найменших прикростей тим, що вас доглядають, мій любий сину.

Тепер кілька слів про себе. Я вже три тижні знаходжусь в будинку творчості письменників в Ірпіні. Містечко Ірпінь розташоване біля самого Києва, 25 хвилин їзди електричкою. Тут дуже красиво. Величезний старий парк, в якому побудовані гарні будинки, котеджі, де живуть і працюють письменники. Зараз тут 27 письменників. Кожен має свою кімнату. Весь день у парку не чутно людського голосу, лише з вікон вилітає тріскотіння друкарських машинок. Тільки після вечері письменники виходять у парк на прогулянку або збираються на галявину навколо вогнища. Тоді тут буває дуже цікаво і весело.

Моя книга, хлопчику, проходить зараз редагування. Мені доводиться часто їздити до Києва. Редактор погоджує зі мною кожну зміну в тексті твору.

Другий екземпляр романа я здав художникові, який буде ілюструвати книгу. Я ще не бачив його ілюстрацій, але сподіваюся, що вони мені сподобаються. В серпні-вересні у нас буде книга.

Ось такі в мене справи. Наразі непогані, а там будуть ще кращі. Головне, щоб ми всі були здорові…

Не забувай, славний мій хлопчику, про свою сестричку. Пиши їй листи, вона буде дуже рада. Завжди старайся робити приємне своїй сестричці. Ти знаєш, яка вона у нас віддана і товариська дівчина.

Мамі теж пиши листи. Щоб не журилася і щоб раділа.

Будь здоров, мій сину!

Цілую тебе і міцно тисну твою руку. Твій тато.

28.VІ.1960 р.

м. Ірпінь.

________________________________________________________________________________

 

Любі мої, Софійко і Галочко, Володюшко і Міля!

19.VІІ я виїжджаю, нарешті до Кіцманя. Ірпінь і Київ, безперечно, не набридли і справи ще не закінчилися, але твоє, Софійко, здоров’я і витрати, на які в мене вже немає зовсім грошей, гонять мене звідси. Редагування просувається дуже повільно. Ти говориш, Софійко, щоб я сказав Качурі, аби він «пошевеливался». Ні, я цього не хочу, це не буде мені на користь. Потерплю, почекаю ще трохи. Це дуже добре, що він не спішить – менше буде чіплятися критика. Це ж моя перша книга. Вона повинна бути непоганою. Я вже проглядав ескізи ілюстрацій. Деякі (Віктор і Бенькало в підвалі сигуранци, суперечка Віктора з Русу, розворот – сцена перед театром, поліцай водить Марію по селах…) подобаються мені. Редактори вважають, що Віктор Велісар  дуже схожий на мене. Я теж такої думки. Не заперечую… Най буде так. Інші малюнки мені не подобаються. Художник повинен їх переробити.

Я заходив на кіностудію ім. Довженка, в репертуарний відділ. Там я познайомився і поговорив з завідуючим цього відділу тов. Нестеровським про екранізацію (ти не смійся, Софійко, я дуже серйозно помішався! Я вже по-справжньому схиблений!).

Хороший дядечко той Нестеровський. Він сказав мені, що за сценарій можна братися навіть до виходу книги в світі. Що ж, будемо братися за вивчення техніки складання сценаріїв. Не святі ж горшки ліплять і невідомо з-під якого куща вискакує заєць. Я ходив на кіностудію, щоб не повертатись до Кіцманя дурником-провінціалом. Я вже повинен знати що до чого. Я бачу тут, що багато безталанних людців живуть набагато краще у літературі, ніж ми з вчительської праці.

Сьогодні, (17.VІ.60) в мене історичний день. Я його провів з самим Володимиром Сосюрою . От як! Поет приїхав сюди зі своєю Мурою (Марією Гаврилівною) 15.VІ над вечером. Я тільки-но повернувся з Києва і обідав в їдальні. Враз за моєю спиною почувся знайомий (з радіо!!!) голос. Я повернувся і побачив дуже елегантного товариша. – Він! – думаю, продовжуючи жувати котлету. Жував я, розуміється, дуже старанно, щоб не подавитися від хвилювання. Я рота не роззявив на знаменитого поета, бо був дуже голодний і було чим рот набити. Узнав я тільки, що Мура захворіла і поет попросив, щоб щось їй понесли (води, мабуть…).

Вчора я поета не бачив. Зате бачив Марію Гаврилівну, яка вже видужала і проходжалась по алеї в довгому червоному халаті, схожа на циркову наїзницю. Кажуть, що він її дійсно забрав з цирку. Їй, мабуть, 50, але вона виглядає моложаво, хоч і дуже стомлена. Вона, розповідають люди, дуже багато лиха перенесла.

Вчора ввечері письменник Борис Харчук  зайшов до Сосюри і випросив у нього рукопис останньої поеми. Сосюра охоче дав її. Сюжет у ній історичний. Поема ця заповнила нам весь вечір.

Сьогодні після сніданку я відніс Кочуру  антологію французької поезії і повернувся в Будинок творчості. Біля коридору зустрів дружину перекладача Дроб’язка, Матір-ігуменю Лію Наумівну і розпочав з нею розмову. Раптом на алеї показався Сосюра, у синюватій піжамі, і в білому брилі.

– Володимир Миколайович, ідіть до нашого товариства! – крикнула йому Лія Наумівна, сидячи на розкладушці.

– Я трішечки зніяковілий, встав, і, здається, виструнчився, як рядовий при наближенні генерала.

Сосюра підходив повільними кроками, розглядаючи мене пильними карими очима.

– Знайомтесь, це буковинський письменник-романіст Івасюк… – сказала Лія Наумівна.

Коли я йому потиснув руку і назвав своє прізвище, він спитав:

– Як, як?

– Івасюк.

– О, гарне прізвище… – сказав Сосюра, вп’явшись в мене. – Це, значить, ви прозаїк… Я теж пишу прозу… Вже написав цілий роман… От я зараз принесу і прочитаю дещо… – і не чекаючи довго, пішов до свого корпусу за рукописом.

Він високий, кремезний, лагідний… А говорить тихенько, трохи розвезено, і не зводить ні на мить очей з співрозмовника. Простий, без претензій…

Через кілька хвилин повернувся, сів на розкладушку, розкрив папку і почав читати уривки з свого автобіографічного романа «Третя рота». Читав з першого тому – «Володько». Спогади дитинства. Злидні, мрії, перша любов, поневіряння, вічно п’яний батько, книги, поезія і прагнення до чогось кращого…

Сосюра читав своїм тихим, своєрідним, лагідним голосом, аж доки не стомився. Інколи зупинявся, називав друкарку дурою і читав далі. Нарешті кинув на мене погляд вологих від хвилювання очей і сказав:

– Нате, читайте далі…

Я теж читав схвильовано, бо мене слухав сам Сосюра з заплаканими очима. Їй богу, читав я добре, художньо. Час від часу зиркав на поета, на його розчервоніле гладке обличчя і мені здавалося, що все це сон. Він вслухався в мій голос і важко, з болем і натхненням вимовляв: – О, боже мій!..

Ніби знову переживав своє дитинство. Він думає написати десять томів своєї автобіографії. Щось на зразок «Жана-Крістофера» Ромен Ролана.

Раптом він перервав моє читання, щоб спитати:

– Ви пишете вірші?

– Ні… – відповів я.

– Неправда, пишете. Я бачу по очах, що пишете. Ви поет…

– Кажіть правду, Михайле Григоровичу, – вступилася Лія Наумівна, – від Володимира Миколайовича нічого не приховаєте…

– Ну інколи пишу, але мало і… погано… – признався я.

– Треба, треба писати вірші… Щодня… Це і для прози дуже добре, коли пишеш вірші…

Після цього ми ще довго читали, аж доки не прийшла корпусна, яка покликала Сосюру на обід.

На алеї до нас підійшов Борис Харчук. Той попросив у нього рукопис поеми «Безсмертя». Сосюра охоче погодився винести поему. Несподівано вийшла Марія Гаврилівна і майже сердито сказала:

– Володі не можна читати вголос… У нього серце…

– Їй богу, я читав… сказав я їй…

Вона зникла за дверима.

Після обіду ми взяли Лесина і пішли до Харчука читати Сосюрину поему. Велика річ. Читали по черзі. Враз двері відчинилися і на порозі показався задоволений, усміхнений Володимир Миколайович.

Ми сиділи вчотирьох і мирно розмовляли до вечора.

Ой цікава людина цей Сосюра… Стільки він чудових і важких речей нам розповів! Він знає всіх знаменитостей Радянського Союзу… Думки його оригінальні, своєрідні. Відчуваєш, що перед тобою неабияка людина. Простий він, хороший, як юнак, і без ніякої пози. Тільки задоволено посміхається, коли скаже хтось приємне йому.

Я тільки-но повернувся в свою кімнату… Голос його, його слова лунають в моїй душі.

Я закоханий у Сосюру!!

На добраніч, рідні мої

Цілую вас ніжно-ніжно.

Ваш тато.

20.VІІ. чекайте мене!

________________________________________________________________________________

 

Люба наша дорога мамочко Софійко!

Ми, тато, Галя і Володя, у дуже-дуже великому захопленні від нашої манюної дочки і сестрички. Ми дуже-дуже щасливі, радісні, і бажаємо тільки, щоб ви обоє були здорові і міцні і бадьорі. Ми Вам вдячні за те, що ви є на світі. Ми дуже щасливі.

Мамочко, як ти себе почуваєш і що тобі їсти принести?

Твої Миша, Володя, Галя.

20.VІІІ.

  1. S. Поздравляю, целую. Ліда Вас.

________________________________________________________________________________

Дорога Софійко!

Як ти, рідна, почуваєш себе?

Що робить наша Оксаночка?

Які очі в неї? Ще нічого не розказує? Ми порадились – Галя, Володя, і я, і Міля – і вирішили запропонувати тобі ім’я Оксаночка.

Ми дуже щасливі, що Ви обидві почуваєте себе добре.

Тільки ми в затрудненні – не знаємо, що тобі рідна, нести з їжі. Сиру не дістали – завтра зранку. А як з бульйоном?

Перекажи, щоб ми в паніку не впадали.

Будь здорова, рідна наша. Поцілуй за нас нашу дорогу Оксаночку.

Цілуємо тебе і нашу дівчинку.

Галя, Володя, Тато.

20.VІІІ.

________________________________________________________________________________

 

Дорогий мій сину!

Завтра я поїду вже в Одесу. Тому хочу написати тобі оцих кілька рядків.

По-перше, я бажаю тобі міцного здоров’я, доброго настрою, щоб ти за ці канікули прекрасно відпочив, набрався сил, а по-друге, повернувшись додому, дав змогу мамі, Мілі, Галі і Оксаночці теж відпочити.

Мені б хотілось, щоб ти був добрим, слухняним і ласкавим хлопчиком. Ти вже в нас великий, розумний.

Я, правду кажучи, дуже неохоче їду в ту Одесу. Ця поїздка зв’язана з грошовими витратами, які я б повинен пустити для вас всіх. Але я глибоко переконаний, що вона принесе нам всім користь. Мені треба працювати і до чогось, вірніше, до якогось успіху прагнути, а не сидіти, склавши руки, у кіцманських лопухах. Я міг би поїхати на місяць у Вижену або Заліщики. Такі справи, сину.

Нещодавно ми були з мамою у Галі в Лужанах. Вона, як звичайно, почуває себе дуже добре. Написала тобі листа, але не знає, чи ти одержав його.

Ти їй напиши, хлопчику. Хай вона радіє. Ти знаєш, рідний мій, яка вона хороша у нас.

Душ у нас вже готовий. Ми всі вже купалися. Дуже добра штука. Я думаю, що і тобі сподобається.

Ягоди вже кінчаються, зате почала дозрівати малина. Грибів у лісі немає, надто довго не було дощу.

На цьому я кінчаю, любий мій сину.

Будь здоров! Будь справжнім мужчиною – добрим і розумним. З Одеси я писатиму тобі листи. Цілую тебе. Тато.

30.VІ 1961 р.

________________________________________________________________________________

 

Дорогі мої Софійко, Галочко, Оксаночко, Міля і Володюшко!

Я вже написав вам два листи з цього Будинку творчості. Чекаю вже відповіді від вас. Не знаю, чому її до цього часу ще немає. Мабуть, мої листи довго лежали в тутешній поштовій скринці. Цей Будинок творчості далеко від міста і порядки в ньому погані. Але для мене зараз важливим є те, щоб зробити все, що я ще дома намітив – тобто написати про Козачука. Я пишу регулярно і багато, вже багато мною зроблено. Миколу Івановича  спека трохи розварила і він розкис. Мучиться, але пише. Наш план – здати роман до Жовтневих свят у видавництво. І це буде зроблено за всяку ціну. Інакше не може бути. Це має бути справжній, досить об’ємистий роман (18-20 друкованих аркушів) – якщо вже так пекельно працювати, то хай будуть видні і наслідки. Той матеріал, що я взяв у Козачука, вже вичерпується – після 15.VІІ Козачук повинен приїхати сюди.

Що ж ви там поробляєте, мої славні, дорогі? Як там почуває себе моя чудова Оксанонька? Вже, мабуть, забула слово «та-та-та». Дуже я нудьгую за Вами, хороші ви мої.

Я виїду звідси 27.VІІ о 6 годині ранку. Поїду легковою машиною з критиком львівським Трофимуком (він, жінка його і дочка). Він зупиниться у нас у Кіцмані, переночує й поїде далі 28.VІІ. Це дуже мила сім’я, висококультурна, порядна. Живемо рядом і дружимо у вільні хвилини. Він – кандидат філологічних наук, автор багатьох літературознавчих робіт…

Море дуже красиве… Я засмаг, як кубинець.

Радикуліт – гадюка! – впився мені вже в спину (ще відтоді), як я підняв бочку!) Іноді повернутися не можу в ліжку, але вдень даю його сонцеві і піскові на поталу. Думаю, що він мусить мене покинути.

Цілую Вас.

Тато.

11.VІІ.61 р.

Та сама адреса.

________________________________________________________________________________

 

Низький уклін і сердечний привіт,

дорогі наші дівчата:

мамо Софійко, Галочко, Оксаночко і Міля!

Ось ми два дні у Києві і, значить, пошилися в кияни. Ми летіли сюди чудово в турбо-реактивному літаку на висоті в 4 тис. метрів… Дивилися на хмари зверху вниз. Прекрасний небесний краєвид, – наш Володько був у захопленні, очей не відривав від вікна. Почував себе так, як повинен почувати себе справжній мужчина. З аеропорту ми поїхали прямо до Малишевських. Передали лист Володимира Григоровича, обмінялися кількома словами і побігли в школу. Я зайшов до директора, поговорив з ним. Він назначив Володі консультанта і дозволив заниматись у школі. Вчора (4.VІ) Володя вже провів одне невеличке заняття з Переносієнком (консультант). Він був стомлений з дороги і заняття не було повноцінним. Сьогодні (5.VІ.) Володя занимався зранку у школі. У нас обидвох настрій войовничий, ми вирішили перемогти за всяку ціну. У консерваторії я розшукав Дашака Зенона Олексійовича. Це дуже мила людина. Він назначив Володі консультацію на 7.VІ. у консерваторії о 14.45 год. Володя готується до цієї зустрічі.

Сьогодні Володя грав, а я в той час хотів відвідати друзів, знайомих та земляків. Гнатюка не застав удома, він ще 2.VІ виїхав до Югославії.

А тепер кілька слів про наші умови життя.

Зінаїда Ісаківна і Григорій Вікентійович Малишевські дуже славні люди. Вони погодились, щоб ми пожили цих кілька днів у них. І це нам дуже-дуже доречно і страшно зручно тим, що до школи треба йти звідси 5 хвилин. Коли приходимо увечері, то почуваємо себе, як дома… Григорій Вік. – дуже розумна людина – спокійний, небагатослівний, розважливий. Володимир Григорович – викапаний батько. Григ. Вік. – людина лагідної вдачі. Хороше враження справила на нас і мати – Зінаїда Ісаківна. Коротше кажучи, ми почуваємо себе тут, як удома.

Харчуємося у їдальнях, кафе. Сьогодні (5.VІ) трохи повештались по місту – хотілось, щоб Володя відпочив після роботи. Були у Спілці письменників, але Козаченка  не застали.

Екзамени з спеціальності складатиме 10.VІ. Головне – спеціальність. Говорять, що школа дуже добра (тільки для обдарованих!), хоч і важка. Це базова школа консерваторії: всіх приймають з ХІ класу в консерваторію.

Любі наші дівчата! 10.VІ з самого ранку думайте про нас, шепочіть тихенько свої побажання: щоб ми склали цей дуже нелегкий екзамен з успіхом! Щоб ми показали цим киянам, що ми теж не лихом шиті. Ми страшно хочемо успіху. То ж побажайте нам успіху!

Цілуємо вас ніжно.

Батько і син.

5.VІ.1963 р.

________________________________________________________________________________

 

Підготували:

Наталія Мороз,

головний зберігач фондів меморі-ального музею Володимира Івасюка

Олена Логінова,

молодший науковий співробітник меморіаль-ного музею Володимира Івасюка

 

Продовження в наступному числі.