Випробування теплом і холодом

 

 

Із циклу «Сюжети з натури»

 

Андрій КОНДРАТЮК

А геть зінакшилася погода в останні часи. Що й пори року ніби помінялися. Посеред зими весна заструменить, а весна у зиму обертається.

Але аже надто примхливою, каверзною зійшла на нас цьогорічна зима. Не так, може, холодна, як справді каверзна. День через день розгулювали дошкульні пронизливі вітри. А на Стрітення уже й потепліло. Тобто півень води під порогом напитися досхочу міг. А от чи віл на Юрія (6 травня) напасеться, то це іще тільки сподівання.

У березні із ясним сонцем зійшла теплінь небувала. + 21° – +22° С. У початку квітня зацвіли магнолії, абрикоси. До обігрівальних радіаторів у помешканні лапнутись не можна було. У кімнаті стояла задуха із запахом пригорілих фарб і пригорілої онучі. Уночі у мене стався гіперкриз. Але комусь це вигідно доконечне на здоров’ї людей розтринькувати дороге паливо, що його ратують і в убивці закуповують. Така безвихідь.

Але це проблема давня. Колись у Криму, коли він іще формально від патронату формальної України не відійшов, пригадую, смажили батареї у квартирах на всю витяжку за тридцятиградусної спеки. Якось і я був зателефонував ув одне відомство із проханням зменшити напругу. Відповідь-порада спрямувалась виклично: «Жарко?! Повыбывайте окна и двери — будет прохладно…».

А оден мій побратим іншим шляхом пішов. У жарти удався, спрямувався. Зателефонував у відомство, коли смажили у літню майже спеку на всю витяжку, да й просить слізно: «Ізробіть щось. Порятуйте. Батареї зовсім не гріють. Замерзаємо». Напевне, жарт дійшов. Натяк зрозуміли. Бо незабаром опалювати люто і припинили.

Хтось оповідав мені, що бачив на Борщагівці, як в одному висотному будинку усі вікна навстіж повідчиняли. Але на все свій час. Очевидно, «на прохання трудящих» 1–2 квітня опалення відімкнули.

А з 3-го квітня почалося раптове похолодання. Удень +5°С – +6°С. Увесь час дмуть, розгулюють холодні опівнічні вітри. Да такі пронизливі, шпаркі, що у найтихішому провулку, у закапелку малому протягами дошкуляють. Холод проймає і у помешканні. +14°С. Ні на вулиці, ані вдома не нагрієшся. Я іще жодної зими міської не переживав у такім лютім схолодженні як цьогорічного квітня. Моє тіло наскрізь схолодніло. Температура не сягає і тридцяти п’яти градусів.

В інших містах, кажуть, опалення увімкнули. Тільки не в Київі. Може, це відплата за легеньке тимчасове перестрашіння у час Майдану. Аяк. Владики світу сього не дарують, не прощають ані найменшої бунтації супроти них. Але пімста їхня безмежна.

Прогнозисти цілий місяць в одне тлумачать. Потепління зійде у кінці тижня. Котрого?! Не уточнюють.

Що ж насправді сталося? Чому світ обернувся, повернувся до нас такими виклично небаченими і нечуваними колись аномаліями. Звісно, що передусім причиною усього є ми — люди, які невтримно прошкують до прірви. Уже стоять над прірвою. Але зупинитися не можуть, і не хочуть навіть слухати о тім.

Мені один побратим, який у 60-х роках минулого століття працював на гідрометеостанції у Читі, ось що розповів недавно.

Уже багато літ говорять про потепління над нашою планетою. Однією з головних причин цього явища є людське господарювання. Викиди машин і таке усе інше. Унаслідок відвалюються великі льоди в Арктиці. Кажуть, і у Гренландії великий льодовик ось тріснув. Од наближення рухомих льодових гігантів колись тепла течія Гольфстрім цьогоріч схолодніла. І от холод рушив на Скандинавію. Там, кажуть, –10°С зійшло, чого раніше о цій порі ніколи не бувало.

Дивно аж. Як протягом одного людського життя невпізнанно змінився світ. Доводиться тільки споминами втішатися. Що колись під цю пору я уже босий ішов із хутора у село до школи. А літнє тепло стояло лагідне довго. Щоправда, у періодах грози із громами нажахуюче вишумлювали. Спустила хмарка на луги мережані подолки. Поетове.

№13 (201) 30 червня 2017