Симулякри свободи

 

З циклу «Світ за порогом»

 

 

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ

17.

…дивним чином виявилося, що розпад імперії як найбільша  трагедія (за означенням хворобливого і одержимого манією величі геополітичного маніяка-пасіонарія) кривавого двадцятого століття не завершився вимушеним і безкровним самозреченням рядженого в облізлу овечу шкуру плутаного-міченого; власне, перманентний розпад цього велетенського і неоковирного конгломерату племен і культур ойкумени, зігнаних докупи силою спершу меча, а потім серпа і молота, триває дотепер, відлякуючи світ спазматичними корчами і конвульсіями і обіцяючи розжирілій євроатлантичній цивілізації нові неминучі потрясіння і катаклізми; однак тоді події несподівано, неочікувано почали набувати гротескних, небувалих форм, загрозливих для монументальних і встановлених, здавалося б, навіки устоїв, адже карколомні фантастичні сценарії писалися Господом, вочевидь, експромтом, на коліні – аби вкотре явити ошелешеним мізерним смертним волю, і силу, і могутність, і незбагненність Його промислу; отож того тихого серпневого ранку сонну столицю імперії розбудили напхані невидимою смертоносною агресією похмурі наїжачені танки, котрі, натужно ревучи, стрімко, з трьох боків трьома колонами, увірвалися в переддосвітній гігантський мегаполіс, щоб давити паршивих непокірних бунтівників, безжально намотуючи їхні паруючі сизі кишки на сталеві гусениці; згодом котрийсь із наших, хто там опинився в ті дні, розказував, що незрозумілий гуркіт розбудив його, перелякавши мало не до смерті, десь перед п’ятою ранку, коли сіра довколишня імла за вікнами ледь-ледь почала проціджуватися, а передосінній туман кошлатим клоччям чіплявся за невиразні силуети сусідніх будинків; з висоти дванадцятого поверху було добре видно, як внизу, серединою широкої вулиці, змушуючи поодинокі авто злякано тулитися до тротуарів, один за одним у бік головної площі міста, в напрямку найдорожчої реліквії імперії – масивного зіккурата з сакральною мумією всередині – на диво прудко і агресивно рухалися схожі на хижих громіздких істот, закуті в броню прямокутні танки з загрозливо піднятими догори дулами; місто ошелешено завмерло в тривожному очікуванні;  втім, як потім з’ясувалося, грізна демонстрація сили удосвіта того серпневого дня виявилась чи не єдиною зреалізованою дією з числа задуманих кількома полохливими генералами і підстаркуватими міністрами з найближчого оточення міченого; далі все пішло шкереберть, принаймні не так як планувалося напередодні, під час таємної наради змовників, котра традиційно завершилась грандіозною пиятикою, у закритій гебістській резиденції на околиці столиці, і на вечір першого дня двірцевий переворот почав стухати і вже нагадував, під мінорний акомпанемент лебединого озера, кволий телевізійний фарс; власне, це була, певно, остання відрижка агонізуючої імперії, бездарно зрежисованої і ще бездарніше здійсненої, на хвилі якої грізні танки заглухли і вклякли, зупинившись посеред шалу і гамору велелюдного багатотисячного натовпу і перетворившись на купи металолому, а опущений мічений (ми це бачили на екранах своїх телевізорів, коли він спускався трапом літака) повернувся з південних країв змарнілим від переляку і осиротілим голим королем; наступного дня один із змовників застрілився двома контрольними пострілами в голову, інший же, той, хто, певно, теж забагато знав, був невибагливо спроваджений із підвіконня сьомого поверху у сяючу вічність невиразними, схожими на мовчазних акторів у японському театрі тіней суб’єктами в сірих плащах, а сп’янілий від симулякрів несподіваної вседозволеності багатотисячний горластий люмпен гуртом, під шалений свист і лемент роззявляк, повалив додолу гігантську статую першому чекістові імперії; тим часом один із захоплених бунтівниками танків став п’єдесталом для майбутнього самодержця, який тут же самовпевнено і легковажно пообіцяв подарувати рабам імперії демократичні свободи, так і не втямивши, нетяга, що для блаженних рабів, затятих у своєму споконвічному рабстві, прісна жуйка в роті незрівнянно солодша від ефемерних дарів свободи; щоправда, як невдовзі виявилося, стара і немічна цивілізаційна курва перед наглою смертю встигла розродитися  рожевощокою спадкоємицею – двоголовою пернатою потворою, котра напрочуд швидко зіп’ялась на криві ноги і вбилась у триколірне пір’я, замінивши ним занехаяне шмаття криваво-червоної барви, проте на якийсь короткий час, як нам тоді здавалося, над однією шостою частиною земної суші нависла тягуча драматична пауза, – так ніби Всевишній заходився роздумувати над прийдешнім цього новітнього вавилонського стовпотворіння, міркуючи, як йому розпорядитися долями мільйонів непоправних грішників, заблукалих у просторі і часі і неспроможних скористатися найдорожчим благом, подарованим людині з Його милості – благом свободи мислі і свободи вибору…

№1 (189) 13 січня 2017