Miracle потішного заколоту

 

 

циклу «Світ за порогом»

 

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ

20.

…насправді ж, як згодом з’ясувалося, все почалося ще напередодні, в неділю, коли, після таємної наради змовників у передмісті імперської столиці, в усі напрямки були негайно розіслані засекречені циркуляри з оповіщенням про зміну влади в державі; вже тоді ходили чутки, начебто мічений намагався, домовившись із змовниками зі свого найближчого оточення, вберегтися від цілком прогнозованих сценаріїв саморуйнації імперії, необачно закладених його псевдодемократичними фантазіями; проте miracle потішного заколоту, котрий, можливо, спершу задумувався міченим як шанс вийти сухим із води, за час його тимчасової відсутності (коли він розслаблено, з насолодою легковажного плебея плескався в теплих чорноморських хвилях, забувши про численні уроки історії на подібні теми) виріс до небезпечних масштабів, швидко перетворившись на реальний план грандіозного двірцевого перевороту, який мав би кардинально змінити становище в країні, з тим щоб на зміну ліберальствуючим політрукам прийшли харизматичні і суворі червоні генерали і безпощадні до ворогів режиму чекісти – ідеологічно стерильні спадкоємці кривавого тирана, котрі обіцяли негайно всіх ощасливити, заморозивши ціни і замовивши чверть мільйона наручників для тих, хто не захоче бути ощасливленим; підступний почет переграв свого ослабленого і кволого володаря, впродовж двох-трьох днів встановивши контроль над армією і поліцією думок і замкнувши титулованого в’язня, публічно оголошеного важко хворим і немічним, на його розкішній кримській дачі, відрізаній від зовнішнього світу морем, густим сосновим лісом вперемішку з ялівцевими чагарниками, і оточеній кількома ярусами вже фактично непідвладної йому охорони у складі батальйону червонопогонників і групи вишколених гебістів – без можливості зв’язку із соратниками (а чи були вони тоді в нього?) і без будь-яких шансів вплинути на перебіг подій; мічений потім розказував, нібито про події тих кількох днів він, бідолашний, довідувався зі старого приймача, випадково знайденого ним на горищі палацу, проте це могло бути ще однією красивою казочкою від цього неперевершеного пасталакала; зрештою, він і сам згодом обмовився, що всієї правди про ті дні ніхто і ніколи не дізнається; можливо, це слугувало ще одним підтвердженням існування якихось змов і провадження таємних перемовин за його участі напередодні перевороту, і таким чином мічений фактично зізнався у власній безпорадності і в тому, що на якомусь етапі змови ситуація вийшла з-під його контролю? втім, можливо, з ним від початку цієї каламутної історії грали в темну, однак у гурту заколотників не вистачило сміливості довести задумане до кінця; принаймні, лебедине озеро могло виявитися красивою увертюрою до справжнього, а не опереткового військового перевороту, проте в дійсності знаменитий балет чайковського став знаком безсилля, символом провалу заколоту; пізніше хтось із журналістів писав, буцімто пропозиція самозречення, цинічно і нахабно озвучена під плескіт чорноморських хвиль одним із наближених міченого на таємній зустрічі надвечір у неділю, викликала з його боку шалену лють, котра змінилася безсилою істерикою і панікою; по суті,  тоді він, певно, зрозумів, що партія програна, однак зізнатися в цьому – ні вчорашнім покірним васалам, котрі несподівано заговорили з ним мовою ультиматумів, ні самому собі – не мав сили; можливо, мічений, спроваджуючи непроханих гостей за поріг, здогадувався, хто ж насправді, за кілька місяців, вийде переможцем з цього бездарно зрежисованого театрального фарсу, і що його несподівані візаві, як і він сам, невдовзі будуть безжально зметені невблаганними вітрами історії на маргінеси як шлак, як відпрацьований побічний матеріал, і на авансцену вийдуть інші, новітні герої суверенної демократії? можливо, таки здогадувався, проте події розгорталися поза його волею, і вплинути на них він уже не міг; між тим, ближче до вечора того неспокійного і виснажливого серпневого понеділка, впродовж якого ми очікували арештів (зрештою, як потім з’ясувалося, арешти таки готувалися, і красива легенда про двісті п’ятдесят тисяч наручників, можливо, насправді і не була такою вже хворою журналістською фантазією), невидимий маховик, оте потаємне гігантське колесо історії, непомітне очам простих смертних, почало гальмувати – вочевидь, не одразу, але все ж, звиклі до нещадної класової нетерпимості режиму, котрим арешти і репресії використовувались як спосіб вирішенням будь-якої проблеми державної ваги, ми спершу насторожились, чекаючи найгіршого, проте час ішов, година спливала за годиною, а арешти не починалися, біля головної будівлі поліції думок неподалік собору було пустельно як ніколи, а урядовий квартал відлякував німотною пусткою, так ніби його господарі полохливо позачинялися в своїх високих кабінетах в очікуванні розв’язки драматичного дійства; зрештою, так, певно, і було, хоча досі достеменно не відомо, що ж насправді відбувалося впродовж того дня за товстими стінами будинку під куполом з серпами і молотами на фасаді, про що говорив під час зустрічі за щільно зачиненими дверима блідий як смерть головний намісник провінції з делегацією високопоставлених візитерів на чолі зі схожим на розжирілого старого кнура генералом, до чого готувався? тоді казали, що його влаштував би будь-який сценарій за умови збереження особистої влади, а тому він, як молодий, але вже тертий лис, хитромудро вичікував попутного вітру, одним вухом слухаючи в своєму кабінеті вмовляння насуплених відвідувачів щодо необхідності наведення жорсткого порядку і негайного здійснення арештів, а іншим уважно пеленгуючи кожну, бодай найменшу вісточку з білокам’яної столиці імперії…

№12 (200) 16 червня 2017

  • Георгій Бурсов

    Забужко надовго відпочиває. Встановлено рекорд довжини (об”єму, кількості знаків) одного речення!