Гуси-лебеді

 

Оповідання

 

Микола СПЕЦІАЛЬНИЙ

 

Ця історія трапилася у верхів’ї річки Вашки. До середини літа водоплавні встигали вивести своє потомство. Зазвичай дитинчата метушилися навколо мами, ковзали по воді не вміючи літати. Я полював у верхів’ї тайгової річки, на місці її старого русла. Береги стариці обросли молодим пагінням і нагадували зарості очерету. Моросив дрібний дощ. Мряка була моєю улюбленою погодою для полювання. Влітку від комарів у тайзі не знаходиш собі місця, а під час дощу вони не літають і не дратують своїм мерзенним писком.

Причаївшись у заростях, я чекав, коли на воду стариці сяде зграя качок. У цей час повз мене у декількох метрах пропливла гуска з трьома маленькими дитинчатами. Гусенята нагадували пухнасті клубочки, такі, які носили діти на кінцях шнурків-зав’язок своїх шапочок. Клубочки пливли слідом за своєю мамою і час від часу занурювали голови у воду, копіюючи дії своїх старших родичів. Приємна тиша, освіжаюча літня мряка і чарівна картина робили свою справу. Я милувався ідилією і душа моя співала. В цей час на старицю сіла пара білих лебедів. Один з них відразу ж накинувся на гуску, і вона змушена була злетіти. На воді залишалися її дітки, які не вміли літати. Відлетівши трохи, гуска знову сіла на воду. Другий лебідь підплив до гусенят. Він взяв у дзьоб одне дитинча, вдихнув повітря і опустив голову під воду. Через кілька хвилин лебідь витягнув дзьоб з води разом з дитинчам, яке почало сіпатися, намагаючись звільнитися. Лебідь повторив маневр і, потримавши голову під водою, вийняв її з гусеням, що не подавало ознак життя. Я сторопів. Поки до мене дійшло, що лебідь вбиває своїх конкурентів, всі гусенята, пухнасті клубочки, вже були мертві.

Якось пізньою осінню, коли річка біля берегів вже вкривалася льодом, і був вільний лише фарватер, я плив на моторному човні, повертаючись з полювання. Коли на моторці пливеш річкою,то з’являються хвилі. Вони досягають берегів, покритих льодом, і руйнують його. Лід, тріскаючись, видає звуки, що нагадують дзвін битого посуду. Повітря в цю пору вже холодне – під час руху на човні воно обпікало обличчя і руки.

Сонячного ранку я спускався за течією і за черговим поворотом,  на середині річки, помітив трьох лебедів. Один із них був меншим пари, схоже, він був їхнім виводком. Відстань між нами скорочувалася, а птахи чомусь не відлітали. Я згадав літню розправу над гусенятами, і в мене промайнула думка… «Ні», – сказав я собі і проплив повз них. Я не зміг стріляти у символи краси і вірності.

№24 (186) 9 грудня 2016