Гренада, гренада, гренада моя

 
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук
 
Цього року  згадуватимемо двох уродженців Катеринославщини  (Дніпрянщини): анархіста Н.Махна та поета М.Свєтлова (Шейнкберга) –  відповідно 130 і 115 літ від дня народження.
Свєтлов писав: «Я згадую палаючу Україну, свою юність»; він добровольцем пішов у Червону Армію (1920); за троцькістські погляди (помилявся, вважаючи Троцького чимось кращим за Сталіна) був виключений з комсомолу (1928). Він зрозумів злочинність більшовицької диктатури, ось його висловлювання, подані в доповідній НКВД для Сталіна (1938): «Комуністичної партії вже нема, вона переродилася, нічого спільного з пролетаріатом вона не має». І далі про партію : «Там все брехня, лицемірство та ненависть один до одного». П’єса Свєтлова про тяжке життя колгоспників «У глибокій провінції» (1935) була заборонена. Розчарований у більшовизмі  поет міг у творчості пригадати інші політичні рухи, з якими стикався.
Найвідомішим твором Свєтлова є «Гренада» (1926), твір, повний загадок: чия вона, Гренада моя, і що вона означає? Очевидними є час дії – громадянська війна, місце дії – степова Україна, згадано Олександрівськ (Запоріжжя), Харків, пам’ять і мітку землі: «Тараса Шевченка папаха лежить». Південь України російські імперіалісти (царські та путінські) назвали «Новоросією»,  та цей край породив українську селянську армію Махна. Герой балади – «мрійник-українець».
Але все інше ніби зашифровано. З ким і за що воював герой? Проти кого? Радянські ідеологи запевняли, що герой – червоноармієць. Але ж у Свєтлова і згадки нема ні  про Леніна, Фрунзе, Будьонного чи Примакова, ні про більшовиків і Кінну Армію. Ворогів теж не названо.
Мета героя: «пішов воювати, щоб землю селянам в Гренаді віддати». Перш ніж вирішувати «земельне питання» у світі, логічно зробити це вдома. На кого могли сподіватися селяни у мріях про землю? Білі – за імперію, царя, поміщицьке землеволодіння. Скоропадський підтримував великих землевласників. Директорія прийняла Земельний закон, але не встигла  його реалізувати через нагальну необхідність захисту України від російської агресії (білої та червоної).  Більшовики вкрали у есерів гасло «Землю – селянам!»  для обману, бо мали іншу програму –  одержавлення землі. Вони вважали селянство «дрібнобуржуазною стихією», «гегемоном» називали пролетаріат, робітничий клас, від імені (але без згоди) якого здійснювали диктатуру. «Мрійник-українець»  цього, мабуть, не знав, але за більшовицької політики «воєнного комунізму» продзагони грабували селян, забирали хліб і вивозили в Росію. І це селянин відчув на собі й тому «хату полишив, пішов воювати».  Анархо-комуністи  підтримали селян у реальному володінні землею, за це й воювали, як і герой балади.
Свєтлов не був кіннотником, служив у 1-му Катеринославському піхотному полку, тому герой «Гренади» не міг разом з ним «мчати в боях». Проте можуть кинути такий «доказ»: оскільки поет називає героя своїм приятелем,  той червоний.   Вірш  «Колька» (1925) спростовує це.
 
В екатеринославских степях, где травы,
Где просторов разбросано столько,
Мы поймали махновца Кольку.
И чтоб город увидел, и чтоб знали поля,
Мне приказано было его расстрелять.
 
Свєтлов, точніше герой вірша, наказу не виконав, вони гуляли й браталися у шинку.
 
 И друг друга с дружбой новой
Поздравляли на заре,
Он забыл, что он махновец,
Я забыл, что я еврей.
 
Свєтлов міг мати симпатії до Махна не лише за соціальну справедливість, а й за національну:  батько  карав на смерть за єврейські погроми, всупереч брехні радянської пропаганди. Комісара Когана (у Багрицького)  розстріляли як комісара, а не як Когана,  а от за «шубу з мертвого рабина, під Гомелем зняту» Льова Задов розстріляв би мародера. До речі, махновці ніколи не були під Гомелем. Учасник Громадянської, очевидець показав («Хліб», 1927)  погромником, убивцею родини Ліберзонів  не махновця, як вчила партія, а росіянина Можаєва, син якого –  у червоних.
Кінармія Будьонного, сформована поза Україною, була там наскоками, українців у ній було дуже мало. Кавалерійські частини Червоного козацтва (8-ма та 17-та кавдивізії) з’явилися лише на початку 1920 р. і теж у Росії, українці  становили хіба половину складу, решта – росіяни, австрійці, угорці, навіть курди.  Махновську кінноту створили селяни в українських  степах і  весь час там і  воювали .
Отже, сумнівів нема, герой «Гренади» був махновцем. Та в баладі є ще багато неясного. Чому за те, «щоб землю в Гренаді селянам віддати», герой воює в Україні? А чому він турбується про землю лише в Гренаді, а не в усій Іспанії? При такій вибірковості який же він інтернаціоналіст? Скоріше «гренадський буржуазний націоналіст».  І ще: який спів по-іспанськи?  Якщо тут не шифр, то нісенітниця, бо Олександрівськ і Харків ніколи іспанською не співали,  про іспанські проблеми теж, своїх вистачало; не варто перебільшувати ні  інтернаціоналізм українців, ані позицію «хата скраю».
Для з’ясування темних місць коротко проглянемо історію Іспанії та Гранади, яка входить в  автономію Андалузія.  Гранаду у давнину населяли ібери, фінікійці, потім з’явився Рим, потім вандали, вестготи,  вісім століть там хазяйнували маври. За халіфату Андалузія була багатою і найосвіченішою державою Європи; ні християн, ні євреїв  там не утискали,  багато християн прийняли іслам і арабську культуру; в країні використовувалося кілька мов: літературні – арабська та латина, в побуті – місцевий діалект арабської та різновид народної латини романсе і ще берберська. В 1492 р. іспанці (правителі Арагона та Кастилії), закінчивши реконкісту, витіснили  маврів з їх останнього осередку Гранади. Зразу ж інквізиція почала християнізацію; євреї були вигнані з Іспанії, були погроми. Християнізованих мусульман (морисків) теж гнобили. У Гранаді та у всій Андалузії запанувала близька до романсе іспанська (кастильська) мова,  Гранада «почала співати по-іспанськи». Невдовзі, захопивши землі індіанців, Іспанія стала імперією.
Московія після антимонгольської «реконкісти» теж стала імперією, захоплюючи чужі землі.
Напрошується  тлумачення: Гренада – це  Гуляйпільська республіка, Андалузія  – Україна,  Іспанія – Росія. Тоді стають зрозумілими рядки: «Он пел, озирая родные края: «Гренада, Гренада, Гренада моя!» («дальня земля» – для конспірації).  Тоді зрозуміло, чому хлопця  не цікавила земля в Іспанії, а лише в Гренаді, в рідних місцях. Тоді  зрозумілим є здивування:  «Ответь Александровск и Харьков ответь, давно ль [по-русски] вы начали петь?» Це ж  на землі, де «Тараса Шевченка папаха лежить»!
Україна мала різні поетичні назви: Роксоланія, Скіфія, Сарматія; Є.Маланюк називав її Степовою Елладою (1925); то ж і Свєтлов дав псевдонім  краю. В архіві поета є запис про героя: «мій рідний український хлопець»;  поет бачив, як палала Україна (в іншій війні Довженко  писав теж про «Україну в огні»), він співчував Україні, де історія «грала смичками страждань на скрипках часів».