старі квартали
й надалі живуть у пам’яті
одноповерховою країною
мого дитинства
знову тікаю
в ці злиденні двори
де вічно квітує акація
і світ завмирає
у напрямку чуда
СЛОВА
чи любов’ю ти дихаєш
коли споминаєш
своїх стареньких й інших
що проминули шеренгою
пам’ять – не є добро
вирок із пожиттєвим терміном
штовхаєшся від одного до іншого
шукаючи виправдання
сперечаєшся з ними
й нічого не можеш довести
їх термін уже позаду
а ти щось доводиш
намагаєшся переконати їх
що теж любив
але сталося так як сталось
чи почують тебе?
ти не спиш і шепочеш слова
вже позбавлені сенсу
звертаючись до найдорожчих відлунь
в нефарбованій рамі навпроти ліжка
ПАВУТИНКА
тут напівтемно й тихо й легко
тут час в обіймах павука
а він неспішно тче і огортає
і я заплутався
в найтонших перетинках
ніяк не вирвуся з дитячих літ
де час зависнув головою вниз
і треба особливо обережно
його тримати нитку
і годинами спостерігати
як він
приречено чинить опір
намагаючись вирватись
і звільнитись
МОЇ ВТРАТИ
мої втрати
старі двори
дитячий сміх
і тривання просторів
і тривання часів коли
хвилини
штовхаючись одна з одною
творили добу
і в одній добі розміщалось дві
як же складно було чекати
коли надвечір’я ляже
і виповнить все
сонливою тишею
коли спокій урешті
дозріє
МУЗИКА МОГО ДИТИНСТВА
1.
лагідний голос пісні
забутої кимось
на запорошеному підвіконні
мого дитинства
2.
це була епоха
коли я
приміряв на себе час
і він був мій
коли були пироги із вишнями
а в свята –
газована вода з сиропом
і гримів репродуктор
в мої десять
було так багато свободи
і майже щодня
я літав над містом
над старим будинком
одноногого полковника
над двором
кучера Кочубея
над териконом
де на мене іще чекала
велика битва
над завулками і закутками
де увесь цей час
лунала музика
мого дитинства
над злиденними кварталами
які проросли в мені
і лишились в моїй
запаленій пам’яті
безкінечним
чорно-білим кіном
20 ТРАВНЯ 1911 РОКУ
початок був століття як початок року
і будень був розпізнаний життям
були ще впевнені й сміливі кроки
і світ корився лагідним рукам
ще надсона печаль така тобі знайома
життя у мріях згорнуте між книг
ти ще не знаєш будучи удома
міхур землі що сталість витисне з-під ніг
навкір добі – мета твоя висока
братів цілуєш – бавишся люстром
листи читаєш і гортаєш блока
а світ безумно вже запінився стрибком
ВІДЛУННЯ ВОЇНА
тінь воїна губилась на стіні
і вірний пес беріг його задуму
свідомість тихо заникала у імлі
пізнавши дім новий – камінну стуму
втомився в днях і вивершив труди
і більш нічого він не хоче
для себе вирішив: лише до середи
й віддавсь обіймам лагідної ночі
уже не тут – позаду повені і зливи
і все скрадає й тлумить ніч
й кудлатий пес – товариш незрадливий
його зі сріберних покличе потойбіч
ПЕРЕД ВІЙНОЮ
знесилені міста й старі світлини
у човнику дівча й промінчик випадковий
нікого вже нема й намарно не шукайте
залюблених в життя із відчаю спадкового
бо жереб наш – дивитися як повз і повз
в минуле йдуть часи – все далі й далі
у гори ті що ніби горем зігнутий колос
у сморід й тлум вокзальних вакханалій
вже відбулось усе і все скінчилось
рядками напівстертими утрат надбань
стара світлина – як господня милість
життя колишнього зникома грань
лишились дві побиті часом книги
й альбом – міцний родинний саркофаг
часи на мить сполучують вериги:
у святогір’ї озеро для неї човен і життя
1 ТРАВНЯ 1960-ГО
в старих речах ще стільки пам’яти й тепла
їх ще торкатися дозволено вони ще з нами
й годинник той що зупинила в 41-му війна
дванадцяту підкаже вчасно й без обману
це час зібратись тут віддавши шану дому
скінчилася доба: минула – ніби й не було
дорослим бавитись розмовами мені ж малому
роками пити і не випити оскаржене вино
своєї юности спинивши відлік-подих…
втомилось навіть сонце спершись на перила
моє ж дитинство задивилося у подив –
у цей квартал – такий усміхнений і милий
Переклад з російської Олега Солов’я
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал