З титанами, без омели

 

 

Василь ВАСИЛАШКО

 

ЄВРОПОЮ  – З  ШЕВЧЕНКОМ

Як сімдесят –  косу сріблять,

Як сорок сім  – радіють шлюбу,

А небо важко прихилять, –

То пам’ять прихилімо, люба,

 

До місць Шевченка… Ми – в краю,

Де дух Шевченка  в кожнім слові,

Де Українцями стають

З ним українці – в центрі Львова!..

 

А – Вільнюс? Тут Тарас ожив

З розкриллям юності в запліччі –

Так швачку Дзуню він любив,

Що чуєм струни крізь сторіччя…

 

У Таллінні слід  Кобзаря –

У нелині – зими окрасі:

Листки багряні не згорять

До дня народження Тараса…

 

Як нас Європою Тарас

Під прапорцем вів, жовто-синім –

То, вздрівши прапор, площі нас

Вітали: «Сла-ва Укра-їні!»

30.09.– 7.11. 2016

 

НЕ ХРАМИ ОСЛО ЗДИВУВАЛИ ВМЕНТ

Як ми на Північ рухались галопом,

Не храми Осло здивували  вмент,

І не фіорди, блискавки Європи,

Гроза британців – вікінги з легенд, –

 

А гіда в Осло вість: «Єлизаветі

У Ярослава  Мудрого Геральд, –

Наш конунг, службу мав і став поетом,

Як брав княжну у королеви».  Князь

 

Могуттю сяяв,  королів майбутніх

На службі мав, змагалися, хто зять.

І міг наш Князь в Європи сватом бути:

Норвежцям, данцям  і  угорцям – сват!

 

Французам –  теж. Хоча сивенький сватав,

Зате – король, та ще й казав: «Люблю!»

«Париж – село, – писала Анна тату, –

Та я тут помагаю королю…».

 

Стривай, горджусь, які прадавні зміни

Град Київ наш виводили у  світ –

Від Буди, Копенгагена, Берліна,

Від Осло старший він на сотні літ!..

Осло, 3.9.2016 року

 

ВОЮЄ  Й  БОРОДА…

Андрію Лозі

Лозу Андрія з Бахмута  питаю:

-Ти поясни мені, якщо бажаєш,

Чому московська в тебе борода?

 

А він сміється: – Відгуки втішають:

Як в Бахмуті кричать: «Вот это – да!

Как борода наш – украінскій знаєт!»

 

-А з бородою і в АТО хода

Вражає десь, когось? – Лозу питаю.

І світиться Лоза: – Вражаю так,

 

Що і язик російський свій ковтають…

І додає Андрій : – Воює й борода,

Тому її я не збриваю…

Бахмут, 2016 рік 

 

НАСТОЯНА НА КРЕМЕНІ КРИНИЦЯ

Присвячую Василю Кременю

Настояна на кремені криниця

Ждала село Гарячинці в жнива –

І відблиском, було, бадьорить лиця,

Наснажує женців вода жива.

 

Спішило  вгору сонце яснолице,

Щоб у криниці бачити себе,

Сліпі тут прозрівали від водиці,

Купало зорі небо голубе.

 

Казали ворожки: не треба крему,

Щоб полюбилась жінка й королю

Як є вода джерельна, а в ній кремінь,

Коли міцне, мов з кременю: «Люблю!»

 

Летіли з кременю тут іскри круто.

Іскривсь вогонь без диму у світи!

І кожен з нас волів мов кремінь бути,

Щоб у життя з вогнем без диму йти.

 

ЯК ДІВЧИНА ЛЮБА – ГЕРОЮ…

– Чому ти така чорноока?

– Щоб очі у ночі манили…

– Чом – на каблуках зависоких?

– Щоб хлопці навшпиньки ходили.

 

– Чом руки, мов крила у тебе,

У небі, відбитім в озерці?

– Бо я за життя хочу неба,

Як не під крилом, то – у серці…

 

– Чому ти, як сонце, гаряча?

– Щоб милий у сонці розтанув.

– А звідки ця сонячна вдача?

– Напевне, від чарів кохання.

 

– Не сумно оселі – не в шлюбі?

– Не сумно, як мрії – зі мною.

– Не страшно, що й ворогу люба?

– Не страх, бо я люба – герою…

Слов’янськ, 2015 року.

 

БЕЗ ОМЕЛИ

Гнуться крони сповідальні –

З них омела сита.

А в тополь пірамідальних –

Ані паразита!

 

– Що тополю захищає? –

Клен питає лунко.

А тополя каже: –  Знаю:

Слід стояти струнко!..

 

ОДНОЮ – ХРЕСТИТЬСЯ,

ДРУГОЮ – КРАДЕ…  

Коли питаю я

чи хтось – мене,

Чому незрима в нас

корупція у владі,

То бачу раз у раз

Одним одне:

одною хреститься –

Другою краде…

 

КОЛИСКОВІ –НА ХРЕСТИНИ

Вагітні француженки співають

українські колискові (з газет)

 

На схилі віку років дуже мало.

Щоб я онуку виплекав політ…

Тому прошу зозуль, щоб накували

Максимку з пелюшок багато літ.

 

А сам я українські колискові,

Які Париж чарують ніч і день,

На мудрий виріст у Шевченка мові

Дарую внуку із вінка пісень…

     6 червня 2016 року

 

«ПІД ВІНЕЦЬ ЯКУ Б ХОТІВ?»

Поцікавилася мати,

Чи до шлюбу син дозрів,

І узялася питати:

– Під вінець яку б хотів:

 

Дівчину, що дуже любиш –

І є тил, куди не йди,

А чи ту, що вельми люба,

Та в якої бранець ти?..

 

Син сміється:– Мамо люба,

Краще дві такі в одній…

Мама рада: – Ти до шлюбу

Вже готовий сину мій…

 

ЗА КИЯ, НА ДНІСТРІ…

            Присвячую мовознавцю Івану Ющуку

Нам, як дерева, й мову утинали,

На зрізах мові затирали вік –

Щоб ми «молодшими» зі старших стали,

Під сідла гнулися в імперський бік.

 

Вивчали в школі мову українську

Ми тільки в Котляревського вінку.

Лише, як викладали нам російську,

Узнали ми про «Слово о полку…».

 

Та як я вперше чув хорватів,

То і без словника перекладав, –

В готелі росіянкам двом з Тольятті

Що «сукня» – одяг, а не «сука» в них…

 

Здалося спершу їм: – Хорватки лають!…

Які вульгарні! – Хто? – збагнуть берусь…

– Ми чуєм «сука», коли нас приймають…

– То – «сукня», ви не вчули – я всміхнувсь.

– На жінці – сукня, від хорватів білих,

Яких душа і досі тут жива;

Хорватів предки – і з мого Поділля,

Тож називаю спільні в нас слова –

 

Це – «мати»,  «тато», «ватра», «воля», «далеч»,

«Юнак», «гай», «ружа», «плакати», «гончар»…

Коли почув: – Хорватську де вивчали?..

Кажу: – За Кия, на Дністрі вивчав…

 

          Хорватія, Дубровник, 2011  року

 

Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань, які надходять на адресу шановного пана Василя Василашка з нагоди його дня народження.

З роси і води, шановний Василю Федоровичу!

 

№12 (200) 16 червня 2017