Ірина ДОРОШ
єва і адам
ще до того як народились
наші (й не-наші) боги
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
дві жінки жили в саду
одна любила скакати по деревах
інша гола сріблилась в траві
вони не боялись втрачати
пили сонце щоранку
лиш одна зривала його з верхівок дерев
а інша підступно крала в росах
тоді не було таких темних ночей
правила всім безмежна любов
з неї перша кров пролилася
та любов не була всесильна
якось одна злізла з дерева
щоб дорікнути
я щоранку приношу для тебе фрукти
ти вгризаєшся в них обливаючись соком
а в мене тіло наскрізь продерте
я втомилась дбати за нас обох
і тоді вдруге кров пролилася
запанувала ненависть над серцем
а свідком лиш сонце
на небі у скронях на тілі
і та одна довго дивилась на ту яку любила
на облиті кров’ю гілки її тіла
по яких клубками гадин лазила ніжність
бачила звалений стовбур
обважніле від крові волосся
і плакала жбурляючи сльози в озера
а з тіла вбитої росли квіти
дрібні корінці повертали до витоків
а пагони пробивали очі
ніжні квіти розцвітали з рота
важкі трави сховали тіло
яке вміло любити
а на землю впала перша темна ніч
що тривала майже вічність
вранці вийшов з лісу чоловік
оглянув хазяйським оком сад
приліг відпочити
а та одна що злякано ховалась
вийшла нарешті й розбудила його
він важко позіхнув
вона сиділа ще й досі в печалі
він гадав що то від покори
і подумав: вона мусить його любити
а рука інстинктивно лягла на ребро
№8 (196) 21 квітня 2017