Якщо тебе обступить темна ніч…

 

 

Тетяна  МАЙДАНОВИЧ

 

ЖИВЛЮЩІ  СЛЬОЗИ

Поразок-перемог круговорот,

Долає війни й голод Україна.

Донбас… Батурин… Крути… Конотоп…

Була Руїна – і прийшла руїна.

 

Усе нас очищає від гріхів,

Все може послужити для спасіння!

Якщо впадуть на почуттів насіння

Живлющі сльози, що погасять гнів.

 

Невидимі, у глибині сердець,

Спалахують як іскри-блискавиці,

За істиною рвуться до небес

Й вертаються до рідної землиці.

 

Вогнем блакитним визоливши зло,

Росою всюди рясно випадають

Так милосердно – на квітки й зело,

На степ і ліс, на рани поля й гаю.

 

Живлющі сльози гасять лютий гнів,

Бо вищі і за правду, й за неправду,

Сильніші і за вірність, і за зраду,

Мудріші за підступність ворогів.

 

Усе нас очищає від гріхів,

Все може послужити для спасіння!

Це Задум Божий, це любов-терпіння,

Щоб жар життя повік не відгорів.

 

Блаженний, хто прийняв цю благодать,

Хто душу зміг омити у стражданнях.

Та горе тим, що стали проклинать

І зневажать  небес випробування.

 

Земне буття – духовний труд важкий,

Одержить кожен плату – справедливо.

Сльозами Сина Божого й святих

Чи оживеш ти, українська ниво?

 

Не  знаю, чи зійде насіння скрізь,

Та бачу: ще зростають Божі діти –

В невидимих вінцях, у росах сліз.

…Воскресне сонце вранці, кров’ю вмите,

Й заради них – зійде над чорним світом.

 

9-10.08.2014

 

ОЗИМА  ЛЮБОВ

„Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені.

Страждання зазнаєте в світі, – 

але будьте відважні: Я світ переміг!”

   (Євангеліє від Іоанна 16:33)

„Смерчів” снаряди як блискавки

Б’ють з-під російських беріз.

Хто на поля українські

Люту погибель приніс?

 

Спалені в прах солдати,

В серці – страждання вщерть.

Хто нас прирік на втрати,

А наших дітей –  на смерть?!

 

Тайно з пітьми стріляють,

Без паспортів, без погон –

Імені вбивці не мають:

Їхнє ім’я – л е г і о н.

 

Хто дав наказ – вбивати,

Рушити Неба твердь?

Нас прирекли на втрати,

Наших дітей  –  на смерть.

 

Б’ють у Кремлі куранти…

Тихо, вночі, президент

Шепче наказ окупантам,

Шле нам смертельний «секрет».

 

Знають, що роблять, радіють:

«Ну ж і навчили хохлів…»

Ох, дітоньки дорогії,

Як вас шукать по ріллі?!

 

Як нам тіла впізнати,

Роду оплакати цвіт?!!

Божа для зла є  розплата,

Якщо не осудить світ.

 

Браття й мужі хоробрі,

Ваш дух переможе тлін.

В скорбні останні проводи

Важко нам встати з колін.

 

Надто безпечні, байдужі

Мирне вели ми життя;

В тім, що душею недужі,

Богу несем каяття:

 

–  Ми роздали нашу зброю,

Повірили в дружбу і мир:

Хоронимо нині героїв,

Що вийшли на бій проти Тьми.

 

Коли закарбує втрати,

Пронизаний громом скорбот,

Чи буде нарешті  п о  п р а в д і,

П о б о ж н о жити народ?

 

Ми Вічність прийняти готові –

Не зникнемо з листям дібров!

В дні літні,  передзимові,

Засіяли жито – Любов.

 

О з и м а  Любов щоднини

Росте у кожній судьбі,

Долають сини України,

Хто з Богом, – х о л о д  в собі.

 

Любов’ю – благий нагороджений,

А злом – вже покараний тать!

Незрушні – Закони Божі,

Незмінна – Небес Благодать.

10.09.2014

 

Свіча Росії

 Пам’яті Бориса Нємцова

 

Коли Вкраїна безнастанно,

Синів проводячи востаннє,

За спокій молиться і мир,

В Москві, як свічка покаянна,

Горить – ніяк не перестане… –

Ново-Дівичий монастир.

Немов свіча, тріщить дзвіниця,

Освітлює Москву-столицю

Кремлівську, при воді, звізду,

Невидимі кінці й початки

І кров, мов Каїна печатку,

На Москворецькому мосту.

Горить, горить свіча зловісна –

За душу вбитого Бориса!

Та в Руських землях, з давніх пір,

Відмолює гріх братовбивства,

Біду відводячи від міста,

Борисо-Глібський монастир….

Березень, 2015.

 

Хай схаменеться Росія

Хай схаменеться Росія!

Бажаю їй тільки добра,

І в неї – дорога синя

Того, що в Украйні, Дніпра.

Ось поруч – і в неї ниви

І людні будинки, й двори,

То хай здіймає над ними

Барвисті свої прапори.

Хай схаменеться Росія –

І меч не бере проти нас!

Хай смерть в Україні не сіє

Негласна російська війна.

Нема для неї кордонів,

Немає межі для брехні.

До нас, в міста безборонні,

Ввійшли фарисеї страшні.

Не хоче гвардія наша

Так підло стрілять, як вони –

Підступно-веселі  «раша»,

Улазливі змії війни.

Поповнення й зброя з Росії,

Вбивають, беруть у полон

Ті ввічливі лицедії,

Що топчуть Господній Закон.

Видумувать  утиски – годі!

Бо вернеться  ваша брехня…

Горить небокрай на Сході,

Молюсь при народженні дня:

– Нам, Боже, в поміч –   гармати

Твоя зупиняє Любов,

І танки, що там диверсанти

Ще пишуть: НА КИЕВ, НА ЛЬВОВ.

Спини  словесні атаки,

Що роблять з людей – ворогів!..

Як міни  таємні, – на танках

Той напис про Київ і Львів.

В містах України: «Рассия!»

Кричать, злоумисно ревуть.

В очах – по-ординськи сіра,

Стара завойовницька муть.

Знов після кремлівсько-ханських

Наказів – плач вдів, матерів:

В могили, що поруч «афганських», –

Хоронять батьків і синів.

До Бога несе свої сльози

Сирітсько-вдовина біда.

Де втратили істину й совість,

Там зникли і світло, й вода.

Ось відео: біля Слов’янська

Один із брехливих тих псів,

А на камуфляж, як у блазня,

Зі  с р і б л а  хреста почепив.

Безкарно-облудно сміється:

«Здесь русские земли лежат».

Ти, Господи, зриш кожне серце:

Це самообман – чи олжа?

Це вірні диявола слуги

Чи є поміж ними й сліпці?

Не досить тут військ потуги,

Їх душі – у Тебе в Руці.

Запалюю свічку… Благаю:

– О Господи, – вразуми!

Спини ту криваву зграю,

Навчи їх, як жить між людьми.

Нам сили додай святої,

І віри, й Любові додай.

Без Тебе, Боже, не встоїть

У правді і мирі  наш край.

Воєнні «вбивці в законі»

Зневажили Неба Завіт.

Навіки, Боже, й сьогодні

Храни Україну і світ!!!

Хай схаменеться Росія –

Бажаю їй тільки добра,

І хай наш стяг жовто-синій,

Права і волі святині

Прийме  й росіянин – як брат.

Ми Духа Святого в серці

Стяжать будем радісно з ним,

Як вчать  Антоній Печерський

Й Саровський  (і наш!) Серафим…

06.07.2014.

 

НА ПАМ’ЯТЬ СИНУ

Слова як вузлики на пам’ять тобі в’яжу…

Ти просто не дожив до того, про що кажу,

Тому воно й незрозуміле, тому й чудне.

А ти запам’ятай!.. Послухай ще раз мене.

І може літ за п’ять чи десять, а мо’ й за два

Згадаєш на крутій дорозі мої слова.

Згадаєш в ніч холодну, глупу, – слова як жар,

За тим, що геть на них не зважив, ой стане жаль,

І знадобиться хоч не суть їх – так їх тепло,

Їх світлоподих!.. Бо і в мене отак було.

Що вчили – вже зробить несила і не з руки,

Та згадую любов і ласку моїх батьків.

І усміхаюсь, і радію, беру зерно

З тих слів, які вони казали мені давно.

Ще буде, сину, із зерен роду – й тобі кутя,

Іще  мої слова підживлять – й твоє життя…

3.01.2015

 

У КВІТКУ БІЛУ

Битви не тільки в картинах доносить ефір –

Болі ми вловлюєм із далини почуттями.

…Просять солдати зброю, і воду, і мир.

Хлопці, тримайтеся! Друзі і рідні, ми з вами.

 

Зеленопілля, Шахтарськ і Луганськ, Іловайськ:

Смерчі вогненні, хвостаті ракети-комети.

Б’ють і по нас вони, хлопці, не тільки й по вас –

Танки російські, «Град», «Ураган», міномети…

 

Палить повіки безсоннями ніч у вогні.

Можна затиснути вуха від грому руками,

Душі від смерті де ж нам заховати в ці дні,

В мить, коли тіло в траншеї рятунку шукає?!

Глибше за видиме все це

Враз озивається серце:

«Ось у моїм верховітті,

В ніжному вічному світлі,

У КВІТКУ БІЛУ – душу сховай!»

Світлом Любові премирним,

Силою мудрої віри,

Господи, не покидай!

Плоть стане врешті землею,

Вернеться знову до глею,

Ну а душа до Небесного світу

Зможе з летовища серця злетіти.

Шле Сам Господь Світло це – крізь гріхів сліпоту.

На літачку паперовім записую слово до мужніх –

Тих, хто сьогодні на службі, в окопах чи на блокпосту:

«У КВІТАХ БІЛИХ, в серці, – спасайте душі!»

 

Інший ніхто не хранитиме наші сади:

Мусите, хлопці, міцніше тримать автомати;

Глибоко в серці немає неправди й біди,

Там свої душі – У КВІТКУ БІЛУ! – треба ховати.

Просто із рук діточок

Вилетів цей літачок;

Світлі слова підібрав –

Крильцями нам помахав,

Миттю здійснив політ

На український Схід.

Там білі рядочки Любові

На літачку паперовім –

Стали червоні від крові.

Летять молитви по Україні,

Схилилась мати при домовині:

–Сина убили!..

–А де ж ти будеш дитя ховати?

Куди зібралася за ним із хати?!

–У КВІТКУ БІЛУ!!!

28-30.08.2014 р.   

 

НІЧНИЙ  ПСАЛОМ

Якщо тебе обступить темна ніч

І встане знов душа на прю зі злом,

Господнє Слово в радості поклич –

Сто тридцять третій прочитай псалом.

 

Не бійся, що не спиш отак, як всі,

Що сила сходить, як вода в ріці, –

Відродишся у мужності й красі,

Як увійдеш в думки премудрі ці:

 

«Благословіть Отця, сини Господні,

Що в Його домі стоїте сьогодні –

Вночі, здійнявши руки до святині!

Отець  Любов’ю осінить вас нині!

Благословіть найбільше диво з див –

Того, Хто небо й землю сотворив!»

25.04.2012

ТИХА  ВОДА

 

Тиха вода… Тиха хода…

Тихо рукою змах…

Мов перехрещені свічі-списи

Стали у тебе в очах.

 

Тихо-далеко свічі-списи…

Скільки утрачено, віддано сил!..

Та прибувало і знов прибуло

Духу твого джерело.

 

Ледь похилилося праве плече…

Світ цей витоптує, гне і пече,

Сушить глибинна давня біда,

Та прибуває небесна вода –

Тиха жива вода.

 

Нині на сьомому небі душі

Нам передречено дихать і жить,

Щастя не  в і д  ц ь о г о  с в і т у –

Небо над нами відкрите.

 

Тиха вода… Тиха хода…

Долі притихлої змах…

Тихо зустрітися духом Бог дав

В горніх живлющих світах.

 

Вповні іще осягнуть не готові

(Хто не шукав – той знайшов):

Там, де замовкли пророцтва і мови, –

Тиха вода… Любов…

 

Нині на сьомому небі душі

Нам передречено дихать і жить, –

Там наш Початок віри і сил,

Міцно схрестилися свічі-списи.

15–28.05.2004

 

РАДИ  ХРИСТОВИХ  РАН

(Розмова із собою колишньою)

 

Темно було на світі,

Юності плив туман,

Сіялись, мов на ситі,

В серці моїм слова:

«Коли відцвітали тополі,

І тиша біліла в гаю,

Здалося мені мимоволі,

Що я вже тебе не люблю.

…Прошу свою долю щоранку:

Даруй мені, доки й живу,

Любов, незабутню, як рану,

І в маренні, і наяву!»

Те, що відчув крізь відчай,

Дух мій таки знайшов:

Ось незабутня, вічна

Рана – Христа Любов.

Стали всі інші землею,

Інші зачахли геть.

Гасне лиш біля неї

Непогасима смерть.

«Про те, що було, не питаю,

Забула надії, жалі.

Не тільки любові немає –

Немає й мене на землі!

…Прошу тебе, доле, щоранку:

Даруй мені, доки й живу,

Любов, незабутню, як рану,

І в маренні, і наяву!»

Ради вогню любові

Гасять мій біль і гнів

Рани святі Христові

Від чужих батогів.

Більш не хочу тужити –

З відчаєм зводжу брань,

Вчусь душею любити –

Ради Христових ран.

Дякую, доле, щоранку

За дар цей –  доки й живу:

Любов, незабутню, як рану, –

Пресвітлу Христову рану! –

І в маренні, і наяву.

4-5.07.2014;

(Цитати: із книги «Насіння диких трав», 1985);

 

БУЗОК  І  ДУРМАН

Дурман тобі потрібен, лиш дурман –

Різкий, пекучий.

Дарма тобі приносила, дарма

Бузок пахучий.

Дарма збирала квіти у вінки

В лугах і в полі.

Дурман ти вибрав – сильний і різкий,

Безумну повінь.

А я вінки плела, щоб ти колись

Не смів сказати:

“О Боже, та мені ж ніхто не ніс

Любистку-м’яти.

На білім світі я не зміг знайти

Любов і вірність…”

Цього по правді  вже не скажеш ти –

Обман ти вибрав.

Ти радо пив надривні почуття,

Сліпі бажання;

Ти сам цього не смієш звать “життям”,

Не звеш “коханням”.

В саду твоєму так і не цвіли

Кущі бузкові,

Блаженством дух свій так і не втолив –

Вином Любові.

Тепер ти маєш душу нечутку ,

Холодну волю,

Вона не чує літепла бузку –

Лиш спалах болю.

Дурман шукаєш ти! А я собі

В бузках дорогу,

Щоб твій дурман і твій сліпучий біль

Спинити з Богом…

18.02.2003

 

Чудо

Отак дається чудо. Духом в дух.

Коли і не чекав уже й не вірив,

Ішов життям, немов над краєм прірви,

Давно над силу кожен крок і рух.

 

І сів спочити, і відріксь на мить

Всього того, що криком в серце билось.

Підводиш очі – а воно мовчить,

Хто зна відкіль ось поруч тут з’явилось…

Неждане диво – може заблудилось?

Я тільки знаю: ти не забарилось,

Бо не могла тебе і уявить.

 

О ні, не помиляється Господь,

Дає небесне світло нам воскреснуть

Над прірвою – якраз в ту мить чудесну,

Коли зрікались жить душа і плоть,

Не в силі тьму і втому побороть.

 

І ось неждане світло осіянне

Влилось нечутно до примерхлих жил…

Що хочеш супротив мені кажи,

А є Любов – блаженне й непрестанне

Вогненне диво в затишку душі.

 

Так близько рідні душі Бог поставив,

Хто за любов’ю Богові тужив.

Так надто близько душі Він поставив,

То з Господом це чудо бережи.

Щоб крізь усі прокляття перейти,

І не зазнати більше самоти.

28-31 жовтня, 2006

 

ЗАКРИТИЙ  АЕРОДРОМ

Сестрі Галині до дня народження

Злітна смуга в траві,

Зал чекання закривсь.

З неба в небо колись

Тут і ближні, і рідні –  привітно махали крилом…

Гляну я з-під руки

На хмарки і роки:

Все життя в нас – такий

У тривогах і радощах звихрений аеродром.

Поміж містом-селом,

Поміж злом і добром

На долонях у літа

У травах і квітах

Цей покинутий аеродром.

Між утрат і боргів,

Між змарнованих слів,

Ти найкращий дарунок,

Небес поцілунок,

Відшукав і відкрити для мене зумів.

На квітках польових

Пелюстки більш не рви –

Не гадай. Бог тобі

Хай хранить цих думок і чуттів неповторний букет.

Це мов сон… Тут мовчать…

І роса на очах…

Тайни стерто на прах,

І небу відрадно сповідано кожен секрет.

 

Пахне липовий цвіт…

Шум березових віт…

Теплий, лагідний світ…

Ароматами дише нарешті спокійна душа.

Як тут просто – прощать,

Як тут легко – злітать,

І минулі літа,

Як маки гарячі, у травах земних залишать!

Поміж містом-селом,

Поміж злом і добром

На долонях у літа

У травах і квітах

Цей покинутий аеродром.

Між утрат і боргів,

Між змарнованих слів,

Найдорожчий дарунок,

Небес поцілунок,

Боже милий, для нас ти відкрив.

           1 червня 2012 р.

 

***

Вже не зростить, не передати,

А хоч би зберегти в собі –

Все, що змогла душа надбати, –

Невидимих основ скарби.

 

Десь ігри, гуркіт і неони,

А тут… Це ж навіть не слова..

Тут вічного життя закони

І думка, ніжна і жива.

12.02. 2012

 

***

Високі ноти важко брать:

Є звади і завади;

Ти можеш правди не казать,

Та не кажи неправди.

2.03.2012

 

КОЛОС

І що тобі той блиск і зиск,

Неправедна невпинна мова?

Ще в серці колос не наливсь

Вагомого тривкого слова.

І не дозрів, і не скосивсь,

І не діждали обмолоту.

Не поспішай збирать кукіль –

Приниження людське й скорботу.

Із кукілю – отруйний хліб,

Його не можна споживати,

В живого слова – трудний триб,

Зривать невиспіле – не варто.

 9.11. 2011

 

І ТИ МЕНЕ ЗАБУДЕШ…

    «Ти помреш, і я тебе забуду…»

                                             (Внучка у 5 років)

Я помру, і ти мене забудеш,

Та в один звичайний сірий день

Упадуть, як жар, тобі на груди

Золоті слова моїх пісень.

 

Може, ти мене і не згадаєш,

І не буде в тому нам біди,

Та ясна любов моя безкрая

Буде із тобою назавжди.

2007

 

***

Хоч як невпинна річка

Років тече вода –

Душа не просто вічна,

А вічно молода.

Чи важко, чи не важко,

Та що комусь казать:

Збирається, мов пташка,

У вирій відлітать.

…Цвіте лютневим снігом

При вікнах абрикос,

Та не тужи цим лихом –

Терпимий цей мороз.

А вже коли нестерпно

Скує живлющу віть –

То дух життя напевно

До Раю відлетить.

    Лютий, 2012

 

***

Ні жалю, ні замрій, ні зітхання,

Ні поривів, що спалюють кров…

Я тепер не чекаю кохання –

Я прозріла за ним Любов.

17.11. 2011

 

№24 (186) 9 грудня 2016