Анатолій ПЕРЕРВА
Від редакції. Ці пародії надійшли від Анатолія Перерви на адресу редакції місяць тому. А 24 березня п. Анатолія не стало – несподівано, у розквіті творчих сил.
Світла пам’ять і Царство Небесне, шановний Анатолію Антоновичу. Ви чесно служили літературі і залишитесь в пам’яті вдячних читачів.
ВІД АВТОРА: В рік рудого Собаки зважуюсь оприлюднити в «УЛГ» низку пародій на поетів-побратимів, чию творчість я настільки поважаю, що хочу звернути увагу на окремі вади їхніх талановитих віршів. Принагідно пригадую дотепну оповідку незабутнього Миколи Сома про те, як корейського партійного вождя Кім Ір Сена в присутності Щербицького в українському селі нагло вскусив за ногу місцевий Рябко… Тоді ані охоронці, ані представники спецслужб так і не спромоглися спіймати і покарати кривдника. Якоюсь мірою пародисти схожі на отого злого Рябка: не зважають на партійні чи літературні авторитети і не бояться, що їх спіймають. Я ж маю ще й одну перевагу: нікуди не втікаю, та ще й прошу, щоб і мене, уже яко поета, хтось спародіював – якомога дошкульніше! А на моє «гав» – не ображайтесь…
ЕКСПРЕСИВНІ АСОЦІАЦІЇ
Крутиться флюгер. Три качки сидять на воді.
Гавкає цуцик. У лісі розквітли фіалки.
У порожнечі тьохкають громи.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Відходить досі молодість з боями…
Порадіймо рокам, як туману – старий конокрад.
Муха на морді коня
лапками витерла сльози.
Ірина МИРОНЕНКО
Кн. «За спиною століття»
Заблукала ріка у ярках.
І грозі вже бракує експресії.
А старий конокрад доріка,
що укотре затримують пенсію.
За спиною століття – туман,
лиш деінде хисткі силуети.
Не розгледиш когось зокрема:
коні, птахи, собаки, поети…
Але ж хтось там шепоче: – Come in…
І три качки сумують за літом…
І розпалює сторож камін,
Щоб могли ми хоч руки зігріти.
Все чудесно, на жаль, не щодня,
вчора – скрипка, а завтра – морози…
Все відносно! На морді коня
муха лапками витерла сльози.
ПРОЩАЛЬНО-ІРОНІЧНЕ
Я перехрещу тебе й забуду –
Синьооку, як сіамська кішка.
Наплювати, що пліткують люди,
У яких сльоза – як зла насмішка.
Під музейним склом, як під льодами,
Буде вірш лежати камбалою…
Нащо я був?
Наростив жирок на дурнуватих крилах…
Хто пригадає мене:
Дніпро? Ворог? Донька? Мила?
…Хочеться летіти і мовчати,
Доки геніальний, молодий
Стане мене хтось наздоганяти.
Радістю із ним я поділюсь.
Вірші научу його писати…
Та поетом краще би й не буть,
Для душі цей хрест важкий, мов небо...
Ігор ПАВЛЮК
Наплюю на заздрісні плітки –
Доки творча сила не погасла,
Через роки й ріки – навпрошки
Пожену вперед свого Пегаса!
А душі все тяжче хрест нести,
Буть поетом нині – зла насмішка!
Десь позаду залишилась ти –
Синьоока, мов сіамська кішка.
Натомив себе я і коня,
Що тут вдієш – швидкості шалені!
Озирнусь – мене наздоганя
Молодий поет, звичайно ж, геній.
Радістю із ним я поділюсь,
Віршувать навчу насампочатку,
Навіть тему підкажу якусь –
Може, й він утне щось для нащадків.
Про одвічний бій добра і зла
Хай звучить у нього рима кожна.
Вірші ж, що пласкі, мов камбала,
Геніям писати вже не можна.
Нащо ми були? Де в слові суть?
А якщо нема, то це біда є?
…Можна б нам поетами й не буть,
Але хто ж тоді нас пригадає?!
ВЧОРАШНІЙ БОРЩ
Рокерую прудкі думки,
Розмальовую дивні мрії.
Позбиравши пусті шматки,
Побудую нові надії.
Заскрипіли думки під ногами,
Затріщали бажання й надії.
Скажи мені чому, чому тебе нема?
Чекає вірний пес, зітхаю я сама.
Тріщать сухі дрова, дзюрчить по стрісі дощ.
Тривожить тишу грім, кипить вчорашній борщ.
Його давно нема – пугукнула сова.
Віталія БАБУЩАК
Біжать прудкі думки, тріщать сирі слова.
Чому тебе нема? Голодний пес гарчить.
Рве серце на шматки, пугукає сова…
Ну, де ж ти врешті- решт? Озвися, не мовчи!
Зі мною граєш ти, як в шахи: шах чи мат?
Рокерувалась я, а ти віддав коня.
Горить моя душа , мов лампочка в 100 ват,
А ти десь у пітьмі блукаєш навмання.
Скриплять думки, то я ногами їх топчу.
Гримить словесний грім, дзюрчить по стрісі дощ.
Любить тебе щодня я хочу досхочу!
Але тебе нема, і скис вчорашній борщ.
ЛІРИЧНА ГЕОМЕТРІЯ
Вивчаю геометрію весни:
Квадрати, і трикутники, і ромби…
На заліки й на іспити Природа
Між літа і весни покличе нас –
На камені сваритиме Панас,
Щоб ми про мух не роззявляли рота.
А духом трав проймаються стежки –
Вони і медіани, й бісектриси…
Віктор БОЙКО
Це аксіома – Бог розкреслив нас,
А не якийсь Панас або Микола.
Якщо хтось прагне здертись на Парнас,
Спочатку йдіть в математичну школу!
Як вчитель, запевняю, що в Природі
Трикутники й квадрати – головне.
Тож муха у роззявленому роті
Дратує учнів, а найперш – мене.
Я школяра не штурхону й не лисну, –
Мені огидні методи паска.
…Відмінниця Лариса бісектриси
Під час уроку у мій бік пуска.
Беріть до рук лінійки і лекала –
З моїх уроків вам не утекти…
В дівчаток гарні кола і овали,
А в хлопців кращі конуси й кути!
…Прийшла гіпоненуза в мої сни –
Вивчаю геометрію весни.
ПАЛЬЦІ ЗНАТИ
Ти ловиш себе, питаючи ХТОЦЕ?
Течія стрімка ТІКА В НІКУДИ
Оглинено, округлено, огранено слова,
в полив’яну скрижаль вкарбовано і влито.
…чотирикрило нам у Дон Кіхота,
і поцілунково і пестощів охота
і став таким вели-и-и-ким містер Трох…
На моїх пальцях літери
від хоку чи тріолета
…несучи сніжинку на долоньці
й до весни закохану мене.
…Стали мої вірші
замовчувані і нікому не потрібні,
бо Я боюся їх ПРОЧИТАТИ.
Оксана МАРДУС
Я ДО ВЕСНИ ЗАКОХАНА, мене
в полив’яну скрижаль ВКАРБОВАНО І ВЛИТО.
Слова моя долоня ліпить, мне,
щоб стало МЕНІ В ЛІТІ ЗНАМЕНИТО.
Світ мене ловить і пита: ХТОЦЕ?
Нахабно перепитую: а ХТОТИ?
Округлюю слова, немов яйце-райце,
Бо хочу ТАК, та й ПЕСТОЩІВ ОХОТА.
ТІКА В НІКУДИ вірш мій, бачить Бог,
Я вже й сама боюсь його читати.
А пародист – вели-и-и-кий містер Трох! –
уже розсмикав вірш цей на цитати!
МИШАЧА МЕТУШНЯ
Якась особлива тиша.
Яскрава, пухка, м’яка.
Так легко сьогодні пише
Спокійні рядки рука.
Замріялось, пригадалось
І здалеку забрело.
Осіннім димком прослалось,
А, може, його й не було.
Кость МАКОВІЙСЬКИЙ
В куточку шкребеться миша,
Маленька така. метка.
Так легко сьогодні пише
Спокійні рядки рука.
Гора народила мишу?
Проблеми я в тім не мав!
Такі в мене тихі вірші,
Що, може, їх і нема.
Замріялось, пригадалось,
Забулося знов…
Відтак,
Щоб легше мені писалось,
Купив я собі кота.
Шкребу я пером, як миша…
Сусід прочитав:
– Гей-гей, –
Ні кіт твій, ні ти (у віршах)
Не ловите ви мишей!
ЛЮБОВНИЙ ПОРОХ
Прийшла до тебе у небеснім платті…
А ти пошматував його на клапті
І витер порох в себе на столі.
З твоїх покоїв вийду я нагою
І порох обтрушу із підошов.
Люцина ХВОРОСТ
Що ти накоїв у своїх покоях!
Була ж любов, мов яблучко-налив,
А ти із легковажністю такою
Моє небесне плаття спопелив.
В твої покої більше ні ногою –
Там тільки попіл від моїх одеж.
Хоча від тебе вийшла я нагою,
Втішає, що зоставсь ти голим теж.