Веселі перевтілення рудого пса

 
Анатолій ПЕРЕРВА
Від редакції. Ці пародії надійшли від Анатолія Перерви на адресу редакції місяць тому. А 24 березня п. Анатолія не стало – несподівано, у розквіті творчих сил.
Світла пам’ять і Царство Небесне, шановний Анатолію Антоновичу. Ви чесно служили літературі і залишитесь в пам’яті вдячних читачів.
 
ВІД АВТОРА: В рік рудого Собаки зважуюсь оприлюднити в «УЛГ» низку пародій на поетів-побратимів, чию творчість я настільки поважаю, що хочу звернути увагу на окремі вади їхніх талановитих віршів. Принагідно пригадую дотепну оповідку незабутнього Миколи Сома про те, як корейського партійного вождя Кім Ір Сена в присутності Щербицького в українському селі нагло вскусив за ногу місцевий Рябко… Тоді ані охоронці, ані представники спецслужб так і не спромоглися спіймати і покарати кривдника. Якоюсь мірою пародисти схожі на отого злого Рябка: не зважають на партійні чи літературні авторитети і не бояться, що їх спіймають. Я ж маю ще й одну перевагу: нікуди не втікаю, та ще й прошу, щоб і мене, уже яко поета, хтось спародіював – якомога дошкульніше! А на моє «гав» – не ображайтесь…
 
ЕКСПРЕСИВНІ АСОЦІАЦІЇ

Крутиться флюгер. Три качки сидять на воді.

Гавкає цуцик. У лісі розквітли фіалки.

 

У порожнечі тьохкають громи.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Відходить досі молодість з боями…

 

Порадіймо рокам, як туману – старий конокрад.

 

Муха на морді коня

лапками витерла сльози.

Ірина МИРОНЕНКО

Кн. «За спиною століття»

 
Заблукала ріка у ярках.
І грозі вже бракує експресії.
А старий конокрад доріка,
що укотре затримують пенсію.
 
За спиною століття – туман,
лиш деінде хисткі силуети.
Не розгледиш когось зокрема:
коні, птахи, собаки, поети…
 
Але ж хтось там шепоче: – Come in…
І три качки сумують за літом…
І розпалює сторож камін,
Щоб могли ми хоч руки зігріти.
 
Все чудесно, на жаль, не щодня,
вчора – скрипка, а завтра – морози…
Все відносно! На морді коня
муха лапками витерла сльози.
 
ПРОЩАЛЬНО-ІРОНІЧНЕ

Я перехрещу тебе й забуду –

Синьооку, як сіамська кішка.

Наплювати, що пліткують люди,

У яких сльоза – як зла насмішка.

 

Під музейним склом, як під льодами,

Буде вірш лежати камбалою…

 

Нащо я був?

Наростив жирок на дурнуватих крилах…

Хто пригадає мене:

Дніпро? Ворог? Донька? Мила?

 

…Хочеться летіти і мовчати,

Доки геніальний, молодий

Стане мене хтось наздоганяти.

 

Радістю із ним я поділюсь.

Вірші научу його писати…

 

Та поетом краще би й не буть,

Для душі цей хрест важкий, мов небо...

Ігор ПАВЛЮК

 
Наплюю на заздрісні плітки –
Доки творча сила не погасла,
Через роки й ріки – навпрошки
Пожену вперед свого Пегаса!
 
А душі все тяжче хрест нести,
Буть поетом нині – зла насмішка!
Десь позаду залишилась ти –
Синьоока, мов сіамська кішка.
 
Натомив себе я і коня,
Що тут вдієш – швидкості шалені!
Озирнусь – мене наздоганя
Молодий поет, звичайно ж, геній.
 
Радістю із ним я поділюсь,
Віршувать навчу насампочатку,
Навіть тему підкажу якусь –
Може, й він утне щось для нащадків.
 
Про одвічний бій добра і зла
Хай звучить у нього рима кожна.
Вірші ж, що пласкі, мов камбала,
Геніям писати вже не можна.
 
Нащо ми були? Де в слові суть?
А якщо нема, то це біда є?
…Можна б нам поетами й не буть,
Але хто ж тоді нас пригадає?!
 
ВЧОРАШНІЙ БОРЩ

Рокерую прудкі думки,

Розмальовую дивні мрії.

Позбиравши пусті шматки,

Побудую нові надії.

 

Заскрипіли думки під ногами,

Затріщали бажання й надії.

 

Скажи мені чому, чому тебе нема?

Чекає вірний пес, зітхаю я сама.

Тріщать сухі дрова, дзюрчить по стрісі дощ.

Тривожить тишу грім, кипить вчорашній борщ.

 

Його давно нема – пугукнула сова.

Віталія БАБУЩАК

 
Біжать прудкі думки, тріщать сирі слова.
Чому тебе нема? Голодний пес гарчить.
Рве серце на шматки, пугукає сова…
Ну, де ж ти врешті- решт? Озвися, не мовчи!
 
Зі мною граєш ти, як в шахи: шах чи мат?
Рокерувалась я, а ти віддав коня.
Горить моя душа , мов лампочка в 100 ват,
А ти десь у пітьмі блукаєш навмання.
 
Скриплять думки, то я ногами їх топчу.
Гримить словесний грім, дзюрчить по стрісі дощ.
Любить тебе щодня я хочу досхочу!
Але тебе нема, і скис вчорашній борщ.
 
ЛІРИЧНА ГЕОМЕТРІЯ

Вивчаю геометрію весни:

Квадрати, і трикутники, і ромби…

 

На заліки й на іспити Природа

Між літа і весни покличе нас –

На камені сваритиме Панас,

Щоб ми про мух не роззявляли рота.

 

А духом трав проймаються стежки –

Вони і медіани, й бісектриси…

Віктор БОЙКО

 
Це аксіома – Бог розкреслив нас,
А не якийсь Панас або Микола.
Якщо хтось прагне здертись на Парнас,
Спочатку йдіть в математичну школу!
 
Як вчитель, запевняю, що в Природі
Трикутники й квадрати – головне.
Тож муха у роззявленому роті
Дратує учнів, а найперш – мене.
 
Я школяра не штурхону й не лисну, –
Мені огидні методи паска.
…Відмінниця Лариса бісектриси
Під час уроку у мій бік пуска.
 
Беріть до рук лінійки і лекала –
З моїх уроків вам не утекти…
В дівчаток гарні кола і овали,
А в хлопців кращі конуси й кути!
 
…Прийшла гіпоненуза в мої сни –
Вивчаю геометрію весни.
 
ПАЛЬЦІ ЗНАТИ

Ти ловиш себе, питаючи ХТОЦЕ?

 

Течія стрімка ТІКА В НІКУДИ

 

Оглинено, округлено, огранено слова,

в полив’яну скрижаль вкарбовано і влито.

 

…чотирикрило нам у Дон Кіхота,

і поцілунково і пестощів охота

і став таким вели-и-и-ким містер Трох…

 

На моїх пальцях літери

від хоку чи тріолета

 

…несучи сніжинку на долоньці

й до весни закохану мене.

 

…Стали мої вірші

замовчувані і нікому не потрібні,

бо Я боюся їх ПРОЧИТАТИ.

 

Оксана МАРДУС

 
Я ДО ВЕСНИ ЗАКОХАНА, мене
в полив’яну скрижаль ВКАРБОВАНО І ВЛИТО.
Слова моя долоня ліпить, мне,
щоб стало МЕНІ В ЛІТІ ЗНАМЕНИТО.
 
Світ мене ловить і пита: ХТОЦЕ?
Нахабно перепитую: а ХТОТИ?
Округлюю слова, немов яйце-райце,
Бо хочу ТАК, та й ПЕСТОЩІВ ОХОТА.
 
ТІКА В НІКУДИ вірш мій, бачить Бог,
Я вже й сама боюсь його читати.
А пародист – вели-и-и-кий містер Трох! –
уже розсмикав вірш цей на цитати!
 
МИШАЧА МЕТУШНЯ

Якась особлива тиша.

Яскрава, пухка, м’яка.

Так легко сьогодні пише

Спокійні рядки рука.

Замріялось, пригадалось

І здалеку забрело.

Осіннім димком прослалось,

А, може, його й не було.

Кость МАКОВІЙСЬКИЙ

 
В куточку шкребеться миша,
Маленька така. метка.
Так легко сьогодні пише
Спокійні рядки рука.
Гора народила мишу?
Проблеми я в тім не мав!
Такі в мене тихі вірші,
Що, може, їх і нема.
Замріялось, пригадалось,
Забулося знов…
Відтак,
Щоб легше мені писалось,
Купив я собі кота.
Шкребу я пером, як миша…
Сусід прочитав:
– Гей-гей, –
Ні кіт твій, ні ти (у віршах)
Не ловите ви мишей!
 
ЛЮБОВНИЙ ПОРОХ

Прийшла до тебе у небеснім платті…

А ти пошматував його на клапті

І витер порох в себе на столі.

 

З твоїх покоїв вийду я нагою

І порох обтрушу із підошов.

 

Люцина ХВОРОСТ

 
Що ти накоїв у своїх покоях!
Була ж любов, мов яблучко-налив,
А ти із легковажністю такою
Моє небесне плаття спопелив.
 
В твої покої більше ні ногою –
Там тільки попіл від моїх одеж.
Хоча від тебе вийшла я нагою,
Втішає, що зоставсь ти голим теж.