Веселі перевтілення рудого пса

 

Анатолій ПЕРЕРВА

Від редакції. Ці пародії надійшли від Анатолія Перерви на адресу редакції місяць тому. А 24 березня п. Анатолія не стало – несподівано, у розквіті творчих сил.

Світла пам’ять і Царство Небесне, шановний Анатолію Антоновичу. Ви чесно служили літературі і залишитесь в пам’яті вдячних читачів.

 

ВІД АВТОРА: В рік рудого Собаки зважуюсь оприлюднити в «УЛГ» низку пародій на поетів-побратимів, чию творчість я настільки поважаю, що хочу звернути увагу на окремі вади їхніх талановитих віршів. Принагідно пригадую дотепну оповідку незабутнього Миколи Сома про те, як корейського партійного вождя Кім Ір Сена в присутності Щербицького в українському селі нагло вскусив за ногу місцевий Рябко… Тоді ані охоронці, ані представники спецслужб так і не спромоглися спіймати і покарати кривдника. Якоюсь мірою пародисти схожі на отого злого Рябка: не зважають на партійні чи літературні авторитети і не бояться, що їх спіймають. Я ж маю ще й одну перевагу: нікуди не втікаю, та ще й прошу, щоб і мене, уже яко поета, хтось спародіював – якомога дошкульніше! А на моє «гав» – не ображайтесь…

 

ЕКСПРЕСИВНІ АСОЦІАЦІЇ

Крутиться флюгер. Три качки сидять на воді.

Гавкає цуцик. У лісі розквітли фіалки.

 

У порожнечі тьохкають громи.

Відходить досі молодість з боями…

 

Порадіймо рокам, як туману – старий конокрад.

 

Муха на морді коня

лапками витерла сльози.

Ірина МИРОНЕНКО

Кн. «За спиною століття»

 

Заблукала ріка у ярках.

І грозі вже бракує експресії.

А старий конокрад доріка,

що укотре затримують пенсію.

 

За спиною століття – туман,

лиш деінде хисткі силуети.

Не розгледиш когось зокрема:

коні, птахи, собаки, поети…

 

Але ж хтось там шепоче: – Come in…

І три качки сумують за літом…

І розпалює сторож камін,

Щоб могли ми хоч руки зігріти.

 

Все чудесно, на жаль, не щодня,

вчора – скрипка, а завтра – морози…

Все відносно! На морді коня

муха лапками витерла сльози.

 

ПРОЩАЛЬНО-ІРОНІЧНЕ

Я перехрещу тебе й забуду –

Синьооку, як сіамська кішка.

Наплювати, що пліткують люди,

У яких сльоза – як зла насмішка.

 

Під музейним склом, як під льодами,

Буде вірш лежати камбалою…

 

Нащо я був?

Наростив жирок на дурнуватих крилах…

Хто пригадає мене:

Дніпро? Ворог? Донька? Мила?

 

…Хочеться летіти і мовчати,

Доки геніальний, молодий

Стане мене хтось наздоганяти.

 

Радістю із ним я поділюсь.

Вірші научу його писати…

 

Та поетом краще би й не буть,

Для душі цей хрест важкий, мов небо...

Ігор ПАВЛЮК

 

Наплюю на заздрісні плітки –

Доки творча сила не погасла,

Через роки й ріки – навпрошки

Пожену вперед свого Пегаса!

 

А душі все тяжче хрест нести,

Буть поетом нині – зла насмішка!

Десь позаду залишилась ти –

Синьоока, мов сіамська кішка.

 

Натомив себе я і коня,

Що тут вдієш – швидкості шалені!

Озирнусь – мене наздоганя

Молодий поет, звичайно ж, геній.

 

Радістю із ним я поділюсь,

Віршувать навчу насампочатку,

Навіть тему підкажу якусь –

Може, й він утне щось для нащадків.

 

Про одвічний бій добра і зла

Хай звучить у нього рима кожна.

Вірші ж, що пласкі, мов камбала,

Геніям писати вже не можна.

 

Нащо ми були? Де в слові суть?

А якщо нема, то це біда є?

…Можна б нам поетами й не буть,

Але хто ж тоді нас пригадає?!

 

ВЧОРАШНІЙ БОРЩ

Рокерую прудкі думки,

Розмальовую дивні мрії.

Позбиравши пусті шматки,

Побудую нові надії.

 

Заскрипіли думки під ногами,

Затріщали бажання й надії.

 

Скажи мені чому, чому тебе нема?

Чекає вірний пес, зітхаю я сама.

Тріщать сухі дрова, дзюрчить по стрісі дощ.

Тривожить тишу грім, кипить вчорашній борщ.

 

Його давно нема – пугукнула сова.

Віталія БАБУЩАК

 

Біжать прудкі думки, тріщать сирі слова.

Чому тебе нема? Голодний пес гарчить.

Рве серце на шматки, пугукає сова…

Ну, де ж ти врешті- решт? Озвися, не мовчи!

 

Зі мною граєш ти, як в шахи: шах чи мат?

Рокерувалась я, а ти віддав коня.

Горить моя душа , мов лампочка в 100 ват,

А ти десь у пітьмі блукаєш навмання.

 

Скриплять думки, то я ногами їх топчу.

Гримить словесний грім, дзюрчить по стрісі дощ.

Любить тебе щодня я хочу досхочу!

Але тебе нема, і скис вчорашній борщ.

 

ЛІРИЧНА ГЕОМЕТРІЯ

Вивчаю геометрію весни:

Квадрати, і трикутники, і ромби…

 

На заліки й на іспити Природа

Між літа і весни покличе нас –

На камені сваритиме Панас,

Щоб ми про мух не роззявляли рота.

 

А духом трав проймаються стежки –

Вони і медіани, й бісектриси…

Віктор БОЙКО

 

Це аксіома – Бог розкреслив нас,

А не якийсь Панас або Микола.

Якщо хтось прагне здертись на Парнас,

Спочатку йдіть в математичну школу!

 

Як вчитель, запевняю, що в Природі

Трикутники й квадрати – головне.

Тож муха у роззявленому роті

Дратує учнів, а найперш – мене.

 

Я школяра не штурхону й не лисну, –

Мені огидні методи паска.

…Відмінниця Лариса бісектриси

Під час уроку у мій бік пуска.

 

Беріть до рук лінійки і лекала –

З моїх уроків вам не утекти…

В дівчаток гарні кола і овали,

А в хлопців кращі конуси й кути!

 

…Прийшла гіпоненуза в мої сни –

Вивчаю геометрію весни.

 

ПАЛЬЦІ ЗНАТИ

Ти ловиш себе, питаючи ХТОЦЕ?

 

Течія стрімка ТІКА В НІКУДИ

 

Оглинено, округлено, огранено слова,

в полив’яну скрижаль вкарбовано і влито.

 

…чотирикрило нам у Дон Кіхота,

і поцілунково і пестощів охота

і став таким вели-и-и-ким містер Трох…

 

На моїх пальцях літери

від хоку чи тріолета

 

…несучи сніжинку на долоньці

й до весни закохану мене.

 

…Стали мої вірші

замовчувані і нікому не потрібні,

бо Я боюся їх ПРОЧИТАТИ.

 

Оксана МАРДУС

 

Я ДО ВЕСНИ ЗАКОХАНА, мене

в полив’яну скрижаль ВКАРБОВАНО І ВЛИТО.

Слова моя долоня ліпить, мне,

щоб стало МЕНІ В ЛІТІ ЗНАМЕНИТО.

 

Світ мене ловить і пита: ХТОЦЕ?

Нахабно перепитую: а ХТОТИ?

Округлюю слова, немов яйце-райце,

Бо хочу ТАК, та й ПЕСТОЩІВ ОХОТА.

 

ТІКА В НІКУДИ вірш мій, бачить Бог,

Я вже й сама боюсь його читати.

А пародист – вели-и-и-кий містер Трох! –

уже розсмикав вірш цей на цитати!

 

МИШАЧА МЕТУШНЯ

Якась особлива тиша.

Яскрава, пухка, м’яка.

Так легко сьогодні пише

Спокійні рядки рука.

Замріялось, пригадалось

І здалеку забрело.

Осіннім димком прослалось,

А, може, його й не було.

Кость МАКОВІЙСЬКИЙ

 

В куточку шкребеться миша,

Маленька така. метка.

Так легко сьогодні пише

Спокійні рядки рука.

Гора народила мишу?

Проблеми я в тім не мав!

Такі в мене тихі вірші,

Що, може, їх і нема.

Замріялось, пригадалось,

Забулося знов…

Відтак,

Щоб легше мені писалось,

Купив я собі кота.

Шкребу я пером, як миша…

Сусід прочитав:

– Гей-гей, –

Ні кіт твій, ні ти (у віршах)

Не ловите ви мишей!

 

ЛЮБОВНИЙ ПОРОХ

Прийшла до тебе у небеснім платті…

А ти пошматував його на клапті

І витер порох в себе на столі.

 

З твоїх покоїв вийду я нагою

І порох обтрушу із підошов.

 

Люцина ХВОРОСТ

 

Що ти накоїв у своїх покоях!

Була ж любов, мов яблучко-налив,

А ти із легковажністю такою

Моє небесне плаття спопелив.

 

В твої покої більше ні ногою –

Там тільки попіл від моїх одеж.

Хоча від тебе вийшла я нагою,

Втішає, що зоставсь ти голим теж.