У рік великих утрат

ДЯКУЮ І ПРОБАЧ І У мороці занепадна, розщеплена в двоїні, дякую за всі садна, що ти завдала мені.

Дякую за приниження, за братськості хомути. За неможливість зближення із тим, що надбала ти.

За те, що себе оплакую, за багна твої і гниль. За безнадію дякую, за марноту зусиль.

За те, що сама не знаєш хвороби свого єства. За те, що себе вбиваєш, а не тих, хто тебе вбива.

Дякую за розбещення твоїх нестійких умів. Дякую за збезчещення святинь і огидь торгів.

За глум, за страхіть розвалу в погибелі на краю. За те, що життя украла, украдеш і смерть мою.

За всіх твоїх бід ненатлість, за ремствування глухі. Дякую за ненависть і сльози її сухі.

ІІ Пробач за наївний і щирий лад синівських моїх освідчень. Пробач, що пробачив дігтярність зрад, глупот і самозасмічень.

Пробач, що в готичних твоїх раїн мовчання вглибав сумлінно.

І припадав до твоїх руїн прочанином на колінах.

Пробач за те, що поетів міф про Степову Елладу й Державний Рим був за оберіг, за відчай і за досаду.

Пробач за те, що тобою жив, твої письмена тлумачив. Пробач, що затято тебе любив й цей вивих собі пробачив. 10-11.09.2018

З КНИГИ СОДОМУ В еволюції дивний норов: від пожиточності – до шкоди. Катастрофа: втрачає сором самоназваний цар природи.

З гальмуванням у нього туго, уподібнюється свиноті. Знемага верховенство духу, замага диктатура плоті.

І таке розмаїття збочень і в модерній одежі скверни, що старий сатана регоче, споглядаючи те інферно.

То остудно йому, то жарко власну вгадувать режисуру в грі, де п`яний антипетрарка лапа п`яну антилауру. 03.12.2018

КРОМАНЬЙОНЕЦЬ Час-стрижій стриже століття, календарний рух трива. Біс не спить: людського сміття на планеті прибува.

Потурає підтасовці, пестить злобу, як змію. В елегантній упаковці кроманьйонця впізнаю.

Він такий, як і раніше, тільки має інтернет. Не дрючок при ньому, гірше: олівці страшних ракет.

Цинік, хам, плете він пута, щоб стриножить білий світ. Оглушити й повернути в пізній свій палеоліт. 05.12.2018

У РІК ВЕЛИКИХ УТРАТ У рік великих утрат, коли помирали кращі, душі занепалий сад снив сни болящі.

Ні свисту шпака в саду, ні звістки від дятла. Викривлювала ходу олжа ненатла.

Ходу самозгубних сплат добі, чий хижацький норов. Ходу крізь терни утрат, крізь український морок. 05.09.2018

ТІНІ У ночі навальні, руїнні, коли надриваються пси, мені їх ввижаються тіні, відлунюють їх голоси.

Зіграли своє в клоунадах, епохи спізнали кути. На всіх примусових парадах терпіли фальшивий мотив.

Я в з`явах їх сенсу не бачу, я згадувать мертвих боюсь. Та все-таки згадую й плачу, сухими сльозами давлюсь. 29.07.2018

ГЛИБИНКА У приниженні виростали, уподібнювались траві. Неприниженими не стали й при оновленій корогві.

Чи то рветься і там, де товсто, віроломствує сатана. Чи незнаної сили помста за приниження – хто те зна?

Тягнуть воза турбот затято, упокорені злом доби. Край-кріпак. Сторона горбатих, де й в онуків ростуть горби. 18.11.2018

ВІЧНИК Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Драч У кожусі чи без кожуха, та без нього немає нас. Доки й слова, в анналах духу й нетрях наших клітин – Тарас.

Заковтнувши гачки заморські замінованої брехні, марно пнуться в тарасоборці вбогі серцем, уми чадні.

Якщо буде на те потреба, стане тісно від яничар, сам-один українське небо він триматиме на плечах.

І коли попливуть повз нього судна згаслих століть з пітьми, він єдиний замолить в Бога наші вивихи і гріхи. 04.12.2018

УСЕ В НІЙ Ти твердиш: вона – нарєчіє, облиш цю імперську гру. Ти кажеш: вона приречена, то з нею і я помру.

Долучений до терновості шляхів її і плачів, з болю, з його спадковості пекучий мій солоспів.

Все те, що в степах вродилося і випурхнуло з-під стріх, у ній, тільки в ній вмістилося з пожнив`ям гіркот своїх. 04.11.2018

ТАКИЙ ЯК Є Моє ж ім`я гуляє в Інтернеті. І.Павлюк

Поет – чи він в застої, чи на злеті, маячить не повинен без причин. Моє ім`я відсутнє в інтернеті, якщо ж бува, то я тут ні при чім.

Причетний і тоді, коли німую, до звихів часу, явищ і подій, я у своїй відрубності існую, присутність – у відсутності моїй. 04.11.2018

НЕЗГЛИБИМІСТЬ Він поміняв ліричний окуляр, щоб стала зрима світу серцевина. Щоб здерти з нього поверхневий шар так, як здирають шкірку з апельсина.

Затявся ум на дотик і на смак відчути молочай його і солод. І зрозуміти, де його кістяк, чому тепло в загоні й править холод.

Але напевно лінзи не протер, підвів штатив, а чи рука здригнула. Був застережний знак йому зі сфер: оптичний прилад затягнуло мулом. 19.11.2018

1968. КИЇВ. РЕАНІМАЦІЯ Коли невидимий гуртоправ наліг на весла й направив лодь у гавань мертвих,

–Зажди! Він ще не все сказав, – спинив його й повелів Господь, – облиш цю жертву! 04.09.2018

НА ГРОБКИ Дісталася програшна масть чи доля уперлася строга. Під знаком смертей і нещасть зміїлась неближня дорога.

Неясністю смут розвела його й зашкарублених сущих. Ішов на гробки до села дорогою снів проминущих.

Гнітила чуття і думки нестерпної правди навальність: вже навіть близькі могилки втрачають свою притягальність. 04.11.2018

КРУГЛОСИРІТСТВО Заманулось душу відчинити, відчинити настіж, як тюрму. Не знайшлося з ким поговорити, не знайшлось довіритись кому.

А коли подався в ліс і поле, зауважив: все, як взаперті. Навіть поле самотою голе, навіть ліс в множинній самоті.

Щось було фатальне й незворотнє в світі, де самує самота. Птах самотній. Дерево самотнє. І земля ця – кругла сирота. 20.11.2018

ОПІР Коли живеш в блокаді запитань без відповіді, то жага повстань зроста в ціні й роззброює досаду.

І ти, як гнана псами й страхом лань, що прориває хащів глухомань, хоч раз, а все ж прорвеш таки блокаду… 30.04.2018

СТАРІСТЬ / З М. Некрасова/ Просить спокою тіло старече, Душу потайки млоїть чуття, Та й гіркий же похилий наш вечір! Прямо в очі сміється життя:

Не надійсь, не плекай сподівання, Рвійне серце уму підкори, В спогляданні людського страждання і в притомності змори – помри!

ПОДОРОЖНІЙ Плановий переворот. У забороні імпрези. Після жовтневих пишнот – флора в режимі аскези.

Випаде сніг, а чи град? – пізній гада подорожній й дивиться крізь листопад в далеч в задумі тривожній.

Десь там в його стороні доля вузли свої в`яже. Справи у нього чудні, нам він про них не розкаже.

Пізня любов його жде, пізня любов самосійна. Грудень державний гряде. Стримані пізні обійми. 09.11.2018

СПАЛЕНННЯ «ВОКЗАЛЬНОЇ ПЛОЩІ»* Що ж, можна й так: я інквізитор й жертва в одній особі. Сам себе палю. І споглядає з мороку несмертна душа моя смерть плоті без жалю.

Самоспалюсь – золою розговіюсь. А поки що – обличчям до вогню – своєю смертю в зимній хаті гріюсь і сам себе від смерті бороню.

Крутого дійства пізній співучасник, я зрозумів відступника цабе. Шкода – не прочитає мій сучасник золу: він упізнав би в ній себе. 22.11.2018 _______________ *Збірка автора 1995 р.

ЗАЛЕЖНІСТЬ Нічних сум`ять не вичерпати словом, коли їх зграя душу перейма. До них класична муза не готова, вона одна, а їх, навальних, тьма.

Удосвіта погляне у верцадло носій душі, зацькований, як звір, і зауважить: жужмом простирадло, в горошках поту лоб, безтямний зір. 07.07.2018

ОДИНАК Померли ті, що ніби шанували, і ті, хто ганив сад його химер. А він, хоча й не вмер, а мов не стало, хто сам-один, той майже, що помер.

Він друга кликав у свій пізній вечір, та друг позбувся голосу й снаги. Він ворогів благав про ворожнечу, але землею стали вороги.

Підріс нащадок, зажадав онови і виявив до нього інтерес. Протер, як скло, його нещадне слово і сталось чудо: одинак воскрес. 09-10.05.2018

У СНІГАХ Молода, ти прощала мені мої вибрики, примхи й огріхи. Я побачив тебе уві сні, взяв наплічник й до тебе поїхав.

По дорозі вслухався в мотив, що колись нас із розуму зводив. Ти любила, я напівлюбив, ти літала, я крила пошкодив.

І сказала мені твоя тінь, похитнувшись на збитім порозі:

«Повертайсь в свій палац чи курінь, я тебе упізнати не в змозі».

Повертався. І шлях мій навспак ожеледився й дихав снігами. Я тобі не повірив, однак йшов, убитий твоїми сльозами. 22.11.2018 ПРАВИТЬ НАМИ СЛІПА ВИПАДКОВІСТЬ Це швидка. Це її вокалізи. Це зростання каліцтв і смертей за гримучої влади заліза і шалених його швидкостей.

Небезпек аварійного світу не уникнуть, як і перемін. Я поїду, та псами по сліду небезпеки мої навздогін.

Вони скрізь, їх фатальна черговість – вислизаючий шлях із-під ніг. Править нами сліпа випадковість, потурає загрозам доріг.

Вибачай, я тобі не зізнаюсь, що безглуздої смерті боюсь. І тому потаємно прощаюсь на випадок, якщо не вернусь. 28.11. 2018р., електричка

ВИНА Він волів би забуть імена, що його розсварили з добою. Та ходила по п`ятах вина, та вина, що він знав за собою.

Допікала безтям`ям словес і зубами подробиць кусала його загнану душу, як пес, аж душа кровоточити стала.

Поруділи трава і кущі, де із кров`ю був крок в перемові. Шелестіли навальні дощі, та не змили гріховної крові.

І коли костомаха сачком, як метелика, тіло накрила, то розверзлись грунти і в розлом під вагою вини, як в содом, провалилась гріховна могила. 22.11.2018

ЮРМОКРУТ Заблудився я в тлумі міському, не знаходжу облич дорогих. В божевільному тлумі людському я немов у в`язниці без них.

Той на долі розтяжку нарвався, тим хвороби стриножили крок. Найдорожчий – за обрій подався і не вийде уже на зв`язок.

Почуваюся майже реліктом, зламок часу, якого нема. Захищаюся словом і ліктем, та мене поглинає юрма. Юрмокрут! Землю він обертає на гармидер, де втрачений глузд. З`юрмивсь простір. Вистава триває. Та не спить мілітарний Прокруст. 05-06.11.2018

МИНУЛЕ – МАЙБУТНЄ Що було тут, як нас не було? Що тут буде, як нас тут не буде? Дефіцитне у світі тепло, надмір в ньому остуди.

У минулого – хижі сліди, але ж недовідома й онова. Не розтануть арктичні льоди, а розтануть – все знову ab ovo*.

Завари, усміхаючись, чай, випадає дорога нерання. Куций вік наш, незборна печаль, шкодять серцю дурні запитання. 09.11.2018 _____________________ *Від самого початку (лат.)