У рік великих утрат

ДЯКУЮ І ПРОБАЧ
І
У мороці занепадна,
розщеплена в двоїні,
дякую за всі садна,
що ти завдала мені.
Дякую за приниження,
за братськості хомути.
За неможливість зближення
із тим, що надбала ти.
За те, що себе оплакую,
за багна твої і гниль.
За безнадію дякую,
за марноту зусиль.
За те, що сама не знаєш
хвороби свого єства.
За те, що себе вбиваєш,
а не тих, хто тебе вбива.
Дякую за розбещення
твоїх нестійких умів.
Дякую за збезчещення
святинь і огидь торгів.
За глум, за страхіть розвалу
в погибелі на краю.
За те, що життя украла,
украдеш і смерть мою.
За всіх твоїх бід ненатлість,
за ремствування глухі.
Дякую за ненависть
і сльози її сухі.
ІІ
Пробач за наївний і щирий лад
синівських моїх освідчень.
Пробач, що пробачив дігтярність зрад,
глупот і самозасмічень.
Пробач, що в готичних твоїх раїн
мовчання вглибав сумлінно.
І припадав до твоїх руїн
прочанином на колінах.
Пробач за те, що поетів міф
про Степову Елладу
й Державний Рим був за оберіг,
за відчай і за досаду.
Пробач за те, що тобою жив,
твої письмена тлумачив.
Пробач, що затято тебе любив
й цей вивих собі пробачив.
10-11.09.2018
З КНИГИ СОДОМУ
В еволюції дивний норов:
від пожиточності – до шкоди.
Катастрофа: втрачає сором
самоназваний цар природи.
З гальмуванням у нього туго,
уподібнюється свиноті.
Знемага верховенство духу,
замага диктатура плоті.
І таке розмаїття збочень
і в модерній одежі скверни,
що старий сатана регоче,
споглядаючи те інферно.
То остудно йому, то жарко
власну вгадувать режисуру
в грі, де п`яний антипетрарка
лапа п`яну антилауру.
03.12.2018
КРОМАНЬЙОНЕЦЬ
Час-стрижій стриже століття,
календарний рух трива.
Біс не спить: людського сміття
на планеті прибува.
Потурає підтасовці,
пестить злобу, як змію.
В елегантній упаковці
кроманьйонця впізнаю.
Він такий, як і раніше,
тільки має інтернет.
Не дрючок при ньому, гірше:
олівці страшних ракет.
Цинік, хам, плете він пута,
щоб стриножить білий світ.
Оглушити й повернути
в пізній свій палеоліт.
05.12.2018
У РІК ВЕЛИКИХ УТРАТ
У рік великих утрат,
коли помирали кращі,
душі занепалий сад
снив сни болящі.
Ні свисту шпака в саду,
ні звістки від дятла.
Викривлювала ходу
олжа ненатла.
Ходу самозгубних сплат
добі, чий хижацький норов.
Ходу крізь терни утрат,
крізь український морок.
05.09.2018
ТІНІ
У ночі навальні, руїнні,
коли надриваються пси,
мені їх ввижаються тіні,
відлунюють їх голоси.
Зіграли своє в клоунадах,
епохи спізнали кути.
На всіх примусових парадах
терпіли фальшивий мотив.
Я в з`явах їх сенсу не бачу,
я згадувать мертвих боюсь.
Та все-таки згадую й плачу,
сухими сльозами давлюсь.
29.07.2018
ГЛИБИНКА
У приниженні виростали,
уподібнювались траві.
Неприниженими не стали
й при оновленій корогві.
Чи то рветься і там, де товсто,
віроломствує сатана.
Чи незнаної сили помста
за приниження – хто те зна?
Тягнуть воза турбот затято,
упокорені злом доби.
Край-кріпак. Сторона горбатих,
де й в онуків ростуть горби.
18.11.2018
ВІЧНИК
Скиньте з Шевченка шапку.
Та отого дурного кожуха.
Драч
У кожусі чи без кожуха,
та без нього немає нас.
Доки й слова, в анналах духу
й нетрях наших клітин – Тарас.
Заковтнувши гачки заморські
замінованої брехні,
марно пнуться в тарасоборці
вбогі серцем, уми чадні.
Якщо буде на те потреба,
стане тісно від яничар,
сам-один українське небо
він триматиме на плечах.
І коли попливуть повз нього
судна згаслих століть з пітьми,
він єдиний замолить в Бога
наші вивихи і гріхи.
04.12.2018
УСЕ В НІЙ
Ти твердиш: вона – нарєчіє,
облиш цю імперську гру.
Ти кажеш: вона приречена,
то з нею і я помру.
Долучений до терновості
шляхів її і плачів,
з болю, з його спадковості
пекучий мій солоспів.
Все те, що в степах вродилося
і випурхнуло з-під стріх,
у ній, тільки в ній вмістилося
з пожнив`ям гіркот своїх.
04.11.2018
ТАКИЙ ЯК Є
Моє ж ім`я гуляє в Інтернеті.
І.Павлюк
Поет – чи він в застої, чи на злеті,
маячить не повинен без причин.
Моє ім`я відсутнє в інтернеті,
якщо ж бува, то я тут ні при чім.
Причетний і тоді, коли німую,
до звихів часу, явищ і подій,
я у своїй відрубності існую,
присутність – у відсутності моїй.
04.11.2018
НЕЗГЛИБИМІСТЬ
Він поміняв ліричний окуляр,
щоб стала зрима світу серцевина.
Щоб здерти з нього поверхневий шар
так, як здирають шкірку з апельсина.
Затявся ум на дотик і на смак
відчути молочай його і солод.
І зрозуміти, де його кістяк,
чому тепло в загоні й править холод.
Але напевно лінзи не протер,
підвів штатив, а чи рука здригнула.
Був застережний знак йому зі сфер:
оптичний прилад затягнуло мулом.
19.11.2018
1968. КИЇВ. РЕАНІМАЦІЯ
Коли невидимий гуртоправ
наліг на весла й направив лодь
у гавань мертвих,
–Зажди! Він ще не все сказав, –
спинив його й повелів Господь, –
облиш цю жертву!
04.09.2018
НА ГРОБКИ
Дісталася програшна масть
чи доля уперлася строга.
Під знаком смертей і нещасть
зміїлась неближня дорога.
Неясністю смут розвела
його й зашкарублених сущих.
Ішов на гробки до села
дорогою снів проминущих.
Гнітила чуття і думки
нестерпної правди навальність:
вже навіть близькі могилки
втрачають свою притягальність.
04.11.2018
КРУГЛОСИРІТСТВО
Заманулось душу відчинити,
відчинити настіж, як тюрму.
Не знайшлося з ким поговорити,
не знайшлось довіритись кому.
А коли подався в ліс і поле,
зауважив: все, як взаперті.
Навіть поле самотою голе,
навіть ліс в множинній самоті.
Щось було фатальне й незворотнє
в світі, де самує самота.
Птах самотній. Дерево самотнє.
І земля ця – кругла сирота.
20.11.2018
ОПІР
Коли живеш в блокаді запитань
без відповіді, то жага повстань
зроста в ціні й роззброює досаду.
І ти, як гнана псами й страхом лань,
що прориває хащів глухомань,
хоч раз, а все ж прорвеш таки
блокаду…
30.04.2018
СТАРІСТЬ
/ З М. Некрасова/
Просить спокою тіло старече,
Душу потайки млоїть чуття,
Та й гіркий же похилий наш вечір!
Прямо в очі сміється життя:
Не надійсь, не плекай сподівання,
Рвійне серце уму підкори,
В спогляданні людського страждання
і в притомності змори – помри!
ПОДОРОЖНІЙ
Плановий переворот.
У забороні імпрези.
Після жовтневих пишнот –
флора в режимі аскези.
Випаде сніг, а чи град? –
пізній гада подорожній
й дивиться крізь листопад
в далеч в задумі тривожній.
Десь там в його стороні
доля вузли свої в`яже.
Справи у нього чудні,
нам він про них не розкаже.
Пізня любов його жде,
пізня любов самосійна.
Грудень державний гряде.
Стримані пізні обійми.
09.11.2018
СПАЛЕНННЯ «ВОКЗАЛЬНОЇ ПЛОЩІ»*
Що ж, можна й так: я інквізитор й жертва
в одній особі. Сам себе палю.
І споглядає з мороку несмертна
душа моя смерть плоті без жалю.
Самоспалюсь – золою розговіюсь.
А поки що – обличчям до вогню –
своєю смертю в зимній хаті гріюсь
і сам себе від смерті бороню.
Крутого дійства пізній співучасник,
я зрозумів відступника цабе.
Шкода – не прочитає мій сучасник
золу: він упізнав би в ній себе.
22.11.2018
_______________
*Збірка автора 1995 р.
ЗАЛЕЖНІСТЬ
Нічних сум`ять не вичерпати
словом,
коли їх зграя душу перейма.
До них класична муза не готова,
вона одна, а їх, навальних, тьма.
Удосвіта погляне у верцадло
носій душі, зацькований, як звір,
і зауважить: жужмом простирадло,
в горошках поту лоб, безтямний зір.
07.07.2018
ОДИНАК
Померли ті, що ніби шанували,
і ті, хто ганив сад його химер.
А він, хоча й не вмер, а мов не стало,
хто сам-один, той майже, що помер.
Він друга кликав у свій пізній вечір,
та друг позбувся голосу й снаги.
Він ворогів благав про ворожнечу,
але землею стали вороги.
Підріс нащадок, зажадав онови
і виявив до нього інтерес.
Протер, як скло, його нещадне слово
і сталось чудо: одинак воскрес.
09-10.05.2018
У СНІГАХ
Молода, ти прощала мені
мої вибрики, примхи й огріхи.
Я побачив тебе уві сні,
взяв наплічник й до тебе поїхав.
По дорозі вслухався в мотив,
що колись нас із розуму зводив.
Ти любила, я напівлюбив,
ти літала, я крила пошкодив.
І сказала мені твоя тінь,
похитнувшись на збитім порозі:
«Повертайсь в свій палац чи курінь,
я тебе упізнати не в змозі».
Повертався. І шлях мій навспак
ожеледився й дихав снігами.
Я тобі не повірив, однак
йшов, убитий твоїми сльозами.
22.11.2018
ПРАВИТЬ НАМИ СЛІПА
ВИПАДКОВІСТЬ
Це швидка. Це її вокалізи.
Це зростання каліцтв і смертей
за гримучої влади заліза
і шалених його швидкостей.
Небезпек аварійного світу
не уникнуть, як і перемін.
Я поїду, та псами по сліду
небезпеки мої навздогін.
Вони скрізь, їх фатальна черговість –
вислизаючий шлях із-під ніг.
Править нами сліпа випадковість,
потурає загрозам доріг.
Вибачай,
я тобі не зізнаюсь,
що безглуздої смерті боюсь.
І тому потаємно прощаюсь
на випадок, якщо не вернусь.
28.11. 2018р., електричка
ВИНА
Він волів би забуть імена,
що його розсварили з добою.
Та ходила по п`ятах вина,
та вина, що він знав за собою.
Допікала безтям`ям словес
і зубами подробиць кусала
його загнану душу, як пес,
аж душа кровоточити стала.
Поруділи трава і кущі,
де із кров`ю був крок в перемові.
Шелестіли навальні дощі,
та не змили гріховної крові.
І коли костомаха сачком,
як метелика, тіло накрила,
то розверзлись грунти і в розлом
під вагою вини, як в содом,
провалилась гріховна могила.
22.11.2018
ЮРМОКРУТ
Заблудився я в тлумі міському,
не знаходжу облич дорогих.
В божевільному тлумі людському
я немов у в`язниці без них.
Той на долі розтяжку нарвався,
тим хвороби стриножили крок.
Найдорожчий – за обрій подався
і не вийде уже на зв`язок.
Почуваюся майже реліктом,
зламок часу, якого нема.
Захищаюся словом і ліктем,
та мене поглинає юрма.
Юрмокрут!
Землю він обертає
на гармидер, де втрачений глузд.
З`юрмивсь простір. Вистава триває.
Та не спить мілітарний Прокруст.
05-06.11.2018
МИНУЛЕ – МАЙБУТНЄ
Що було тут, як нас не було?
Що тут буде, як нас тут не буде?
Дефіцитне у світі тепло,
надмір в ньому остуди.
У минулого – хижі сліди,
але ж недовідома й онова.
Не розтануть арктичні льоди,
а розтануть – все знову ab ovo*.
Завари, усміхаючись, чай,
випадає дорога нерання.
Куций вік наш, незборна печаль,
шкодять серцю дурні запитання.
09.11.2018
_____________________
*Від самого початку (лат.)