Триптих передгрозовий

 

Георгій БУРСОВ

 

Я  ТАК  ВТОМИВСЯ

Я не люблю, коли мене підштовхують,

як далі жити врочисто оголошують.

Тих вчителів не забере й глибока яма –

вони плодяться ще з часів Омар Хаяма.

Мені огидно! – названі Сталінами

переписалися хутенько Лінами.

На честь вождя ще названі Владленами

крокують з синьо-жовтими знаменами.

Мені набридло бачить нац.героїв

– муштрованих таємних поліцаїв.

Мені осточортіли ваші вибрики –

патрійотичні на майдані викрики.

Мене судома зводить й затуляє рота,

щоразу підступає ця бридка нудота –

коли сім сорок бачу в вишиванках,

в національно-камуфляжних забаганках.

Мені болить, коли я бачу рідний Київ

обпльований, ще й в матюках-помиях.

Від сорому щодня тікаю до Європи,

з донбасу лже-киян, й від мера-остолопа.

Грабунки,   руйнування – хижаки-заброди

керують містом, краплені з колоди.

Мене кидає в регіт, коли бачу,

як в комуніста на боку – шабля козача.

Як секретар райкому – колись рум`яновида,

на українську переклада псалми Давида.

І хочеться мені бодай навік заснути,

до матінки землі щокою пригорнутись,

коли я чую заклик «Слава Україні!» –

та знов від лідера повзуть гебешні тіні.

Замість писати летаргійного сонета –

моя рука продовжує шукати пістолета.

На владне черево навішено броню –

вже піддані не вірять у його брехню.

Моя зіниця ока на кінці прицілу.

До виконання вироку секунда – до відстрілу.

Якщо не ти, то хто? Убий же ту потвору!

Банк-злодій заслужив на кару, най сувору.

Ніколи не любив я на кістках будівлю:

гешефт  на людях і дітьми торгівлю.

Я так втомився… Дайте ж мені спокій!

…В криваве небо… відлетів мій… сокіл…

 

 2017р.

 

НІЖ  ДІДА  САПСАЯ

…І нарешті прийшла межа:

дядько об землю брязнув цебра

і сунув за халяву ножа

так, наче під власні ребра…

 

МИКОЛА  ХОЛОДНИЙ

(«Дядько має заводи і фабрики», 1963р.)

 

Сапсай вірив у бога, що на хресті.

Дбав, щоб вдосталь було молока

і до лампади масла.

Скільки літ йому – був байдужим до почесті.

То ж лампада у діда ніколи не гасла.

 

За образами в кутку заховав штик-ножа,

щоб у сусідів охочих не мулялись очі.

Вздовж города у нього розквітла межа

– білі мальви світилися місячно в ночі.

 

Всім селом нещодавно прогнали попа,

був з Москви, і пиячив з церковної каси.

– Цей з Майдану прийшов! І чуже не хапав!

Не хвилюймося більше за наші припаси.

 

Новий – рай обіцяв всім вірним в селі.

Прожене всі хвороби, і збільшаться статки.

Наслухалися люди багатьох вчителів,

та обрали його, бо клявся знизить податки.

 

Потомилися люди благати щастя у бога.

Обіцянкам попівським, ой, хотілося вірити!

…У похмурого діда Сапсая на серці тривога.

Став за рогом у церкви махорку курити.

 

Половину негайно віддати зі збіжжя?

Ненажері московському навіть й не снилося.

Вдвічі більший податок на бездоріжжя?

І терпіння в Сапсая за край перелилося.

 

Звідки й коли з`явиться людям добрий піп?

Цей – приход не уступить,  вп`явся зубами.

Старий дід Сапсай ще не оглух й не  осліп,

і не забув, як шлях у війну стелив ворогами.

 

Кров фашиста й енкаведиста пам`ятав дідів ніж,

що з тої війни схоронивсь у кутку за іконами.

Обітниць не давав він не переступати

кривавий рубіж.

…На городі Сапсая тим ранком мальви

розквітли червоними.

 

2017р.

ПРИДВОРНИЙ  ПОЕТ

Давно князівський прах розвіявся світами.

В родинні склепи гетьмАни дружно полягли.

Цареві холуї пропали безвісти разом з царями.

…Лакеї віршомази нові костюми одягли.

 

Від Бріоні, Версаче, чи з секондхенду –

мерзенна суть холопа не зазнала змін.

Від ненажерних піраній родженний,

прикидається людям – я милий дельфін!

 

Владі душу віддав в оренду,

Не як у всіх його шлунок, і особливе меню.

В поколіннях рабом наплоджений,

у закривавлену ватру свободи

привселюдно підкидає вогню.

 

Вождів минулих настанови пам`ятає:

літати низько… плавати тихенько…

Про всяк випадок «Магнікор» ковтає.

Картковий шулер банк зірвав хутенько.

 

Поеми пише про світання і кохання.

У шанувальниць в лайках потопає.

…З Донбасу чути стогони й благання.

Його  ж обходить… й міцно засинає.

 

Він чує солов`їний спів у райських кущах.

В душі його чарівна скрипка награє.

…Німий жіночий стогін застиг на попелищах.

Кривавий шеф його країну в карти програє.

 

Міського голову як мантру славословить –

той грошенят відстриже від бюджету.

З солодким медом знов віршів наплодить –

постануть у книжковій черзі до клозету.

 

З трибуни співає: люблю Україну!

– юрба шаленіє від оплесків.

Продовжує, – мова одна і єдина!

І у поклоні квіти кладе обеліскам.

 

Вправно все робить, не підкопаєш.

Досвід бо має чималий – вождів вшанування.

Привітання з Незалежністю будь-кому розсилає…

Архіви попалено!

То ж немає його в сексотах перебування.

 

Чекав він… чекав… із серцебиттям…

– нарешті  грамоту має «Заслужений»!

Воду спускати в гальюн, й виносити з хати сміття

за пів плати – віршомазом уже надолужено!

 

Тетрадрахми Іуди – варте творче його життя.

Холуйським потом навіки просмерджений.

Сталінсько-брежнєвським срамним званням

довічно   з а с у д ж е н и й !

 

2017р.

№15 (203) 28 липня 2017

  • Pingback: Триптих передгрозовий | Кафедра англійської філології і перекладу КНЛУ()

  • Георгій Бурсов

    ВАЖКІ ХРЕСТИ ЕЛЛІНСЬКИХ

    Ф І Л О С О Ф І В

    Не перший рік живу на світі,

    й блукаю досі манівцями.

    Невизначеністю оповиті

    мої думки ночами й днями.

    Чи в жар кидає, а чи в холод…

    За те берусь… за те вхопивсь.

    Ще вчора був, здається, молод,

    чи то тверезий… чи напивсь…

    Портрет в вітальні – Епікур.

    У кріслі пані симпатична –

    – лови момент… лямур… лямур,

    твоя ж ерекція не вічна!

    У кабінеті – Марк Аврелій.

    Вгамуй, вгамуй секс-фанатизм!

    Серед жіночих епітелій

    твій порятунок – а с к е т и з м.

    Чимало є міцних мотузок,

    і прірв глибоких досхочу…

    А ти впіймав чийсь недогризок:

    «Я з нею взяти шлюб хочУ!»

    Втрачаєш розум – «п`ятий розмір!».

    Очі протри – бідон для молока.

    – «вона троянда – золотистий колір!»…

    …фарбована бляндинка, ще й тупа.

    Вертаю знов до Епікура.

    Делікатесів повен стіл –

    балик з форелі… яйця кнура…

    ще й вин французських частокіл.

    Мобільник розрядився вчасно –

    перерва пів години… відпочинок…

    Коханка розляглася млосно,

    мо, відвезти її на ринок?

    Не встиг бокал перехилити,

    знов чую голос Марка з кабінету.

    – Як встиг свій сказ задовольнити,

    мерщій сідай до інтернету.

    Шукай у в і к і, перечитуй,

    там вірні друзі – стоїки Еллади.

    Шлункову хтивість не розхитуй,

    на сексуальні плюнь принади!

    …Не втомлюючися вибираю

    між двох – єдиний шлях в житті.

    Еллінів мудрих поважаю,

    то ж кожному пораднику вгоджаю,

    філософа бо ж з себе зображаю…

    (…ні каяттів… ні співчуттів…)

    Поклали греки два хреста на мене –

    згинаючись бреду в трясовині.

    …юначі мрії осквернені…

    …і купа планів нездійснених…

    …фінал – серцебиття шалене…

    …а води Стікса часоплині,

    і ВІП-покої на Хароновім човні.

    2017р.