Шукай мене у барвах магнолії…

 
 
Оксана ЛИХОГЛЯД
 
Осіння октава
І якщо уже п’ється не кава,
І якщо так набрид листопад.
Це остання осіння октава,
Коли титри сумарно у ряд
 
Викарбовують сухі нерви
І виспівують всю печаль,
Часом хочеться лінії стерти,
Перейти на нову магістраль.
 
Загубитися в тінях міста,
Розчинитися в пустоті,
Ніби ти і є Монте-Крісто,
Віддаватися самоті.
 
Саме ти циркулюєш у венах
Та лишаєш пунктирами дні
І твій відголос у знаменах,
А знамена у тиші… ні?
 
Мабуть, ні! І холоне не кава,
Та набрид не лише листопад.
Це остання осіння октава
Й не остання із твоїх вад.
 
Пензлями жовтня
Холодний світанок пробуджує місто,
Ще ніч невідступна, бариться в прощанні.
Холодні цілунки дотиком прісним,
Мов хвилі підходять в сумнім пориванні.
 
Небесна світлиця відкрила ворота,
Встеляє пастельні вогкі простирадла.
Старанно фарбує пензлями жовтня,
Куліси для сонця – задумлива мантра.
 
Чаклунка закидала теплим промінням,
Осінні овації, шумить листя – Браво!
І вечір втішається вільним умінням,
А ніч нам шепоче – Оце так вистава…
 
 
Хто ця дівчина?
Хто ця дівчина,
Що сміється ласкаво весною?
Хто заквітчана,
Що їй хилиться місяць дугою?
 
Де це бачено –
Забрала в берези сережки,
На побачення
Йде, барвінком встеляються стежки.
 
Зелен-листом
Виблискують очі, мов пастка.
У намисті –
Таємнича, неначе казка.
 
Це кохана
Взята від слова «кохання»,
Це весняна
Первоцвітом розквітла зрання.
 
Не зірви її,
Бо засохне та більше не стане.
Бережи її
І цілуй дощовими вустами.
 
Ясним сонцем
Обігрій теплим променем літа,
Охоронцем
Захисти від холодного вітру.
 
І веселкою
Розфарбуються будні картинами.
І лелекою
Вона стане твоєю єдиною.
 
Шукай мене
Шукай мене у барвах магнолії,
На залізничній станції, там де колії
 
Доріжками розбігаються по домівках,
Шукай мене по забутих листівках.
 
По жовтих соняхах в житнім полі,
По босій стежці, де ходять двоє.
 
На дотик вітру, який непійманий,
На запах літа, шукай обіймами.
 
Де тиша пише нам між закладками,
Німіє пам’ять вся, хворіє згадками.
Коли знайдеш мене, втамовуй подих свій,
Тримай так бережно, як дорогий сувій.
 
А розгорнеш тоді, коли слова – пусте,
Коли згадаєш мить, як загубив мене.
 
Впивайся красою і жвавістю тіла
Ранок починається свіжим, як зазвичай.
Шматочок лимона в твій чорний чай.
 
Розсунуті штори і залишки ночі,
Сховалися в закутках, спати ще хочуть.
 
Та світло розбудить ліниву кішку
І ось ти в дорозі у босоніжках.
 
Зелена спідничка загралася з вітром,
Все має початок, кінчається фліртом.
 
І ти вже п’єш каву, щоб поміцніше,
Кудись поспішаєш, скоріше-скоріше.
 
Біжиш по життю молода та красива
І навіть не знаєш, що в цьому вся сила.
 
Кохання в п’ятнадцять – це спогад у сорок,
Рожева помада навіює солод,
 
Волосся по плечі спадає грайливо,
Ти просто не знаєш, яка ти щаслива.
 
Впивайся красою і жвавістю тіла,
Літай з парашутом на повні вітрила.

м.Вінниця

№24 (186) 9 грудня 2016