Призахідний прочанин

 

 

Василь СТАРУН

 

не струшує сніг з голови мухомор –

наморені грози – аж двері наврозтіж:

до бідних – але чепуристих комор

ще з Дикого поля заскакують гості

 

гостини рабів: увивається дим –

домашні шибки відбивають край світу.

і шляхом назустріч – як глина – рудим

опалого – нашого – чорного квіту

 

***

всього на світі бачили щури –

в старому полі в листі без печалі.

лапатий сніг версадел і жури

жене любов за рибами подалі.

 

долівка полинова з вітража

спадає за камінний брід ночами.

і ми – не ми – призахідні прочани

з останнього – як – вирій віража.

 

кажан впаде – і бамкне дзвін з півнями –

півонії отямляться без тями:

твій подих заспокійливо вража

 

***

навиліт вечори – найліпший час.

для роздумів – і лійки – і фуршетів.

бувало: наливаєш – і почав:

«Ніколи Форд не їздив у кареті»…

 

і пішаки – що зникли з потрясінь

не дійдуть до свого армагедону –

де кості аргамака з-під роси

окреслять вершу та ручай озону.

 

на зону кинув промінь зореліт –

згоріти в полум’ї вечірнього мовчання –

хоч ластівка продовжує навчання

в мережаних румовищах релі*

 

а вечори виписують свій час –

частіше світуни тоді згоряють

і до ріки – з вербового плеча –

голосять села чергою до раю

 

*катеринка, шарманка

 

***

орда налипає на скло з орхідей –

фіранку ганяє літопис.

ще буде інерції  вечір і день

і літо небіжки-Європи.

 

невишиті стяги сягнули межі –

межиочі подвиг чи подих? –

застрягла душа в інтернет-мережі

що впала в порожні городи…

 

орда походжає – звивається черв –

паризького черева соки.

в руці червоніє колодочка-нерв

і вітер померло високий

 

***

тривіальна арка – стіл – рівнина.

бадилина висохла як Бог.

і печаль і кожного провина –

щоб ви народилися утрьох…

 

трохи помережаного степу –

стоптаних стежок та голосінь.

до колоніяльного вертепу

висне з тої хмари волосінь –

 

а гачок гойдається – як – ходик –

в решеті спивається вода.

решта все – лиш темрява і броди

і дерев опалена хода

 

***

до щезу голівку змахне махаон –

мак сірого кольору клір обирає.

трава парова і земля – там сира є –

холодні ворота і бідний Харон

 

гонитва за втраченим – три верхівця

і загнані коні на прапорі мають:

небесні воли – без вини – ремигають.

вертихвістка – вивірка – біла вівця:

 

цямрина дзвенить – угинається стан –

по рурці не крапле твердий Татарстан –

в клітинку підсака біжить на живця

та в жменю каміння – для – нас – набираю

 

***

нелічені зорі зализаний плиг –

на писанку дощ упадає верхами.

зелений ліхтарик тягни з-під поли:

вертають хори – розсипаються храми.

 

крізь ясла проміння прошиє лозу:

впаде Єрихон і наступного разу:

нашийник на горб та на вранішній зуб –

хурделить вогонь з керамічного базу:

 

базука – гончар – коливається пліт –

четвертий потоп огортає шинкваси:

сьогодні руками махає Палій:

шануйте його по дорозі до каси:

 

в касарні незлічені зорі та зір –

в північній стіні нерозбурханий звір

до автопортрета – ще – з юності ласий

 

***

по синіх лезах змішаного човна:

чи ворога – як – човгання вікна.

бухика – в ніч – посеред Лугу домна

і вересень – без вирину кона:

 

комори вкриті крилами потвори –

притвори снігу опадуть на слух.

до лабіринту криївок і Тори –

і пролітання потойбічних мух

 

мушва заб’є і мамонта і спокій –

і грім спокус відвернеться від нас:

і споночілий вус – і мокрий Мокій

впадуть на килими здобутих фраз:

 

добуток множиться під мультипанораму –

паноптикум втішається в глистах:

немає рік – вони не «імуть страму»

і їхні назви сховані в листах

 

***

вогонь не стукає до меви:

мовиння виметене вслух.

без черги відгук металевий

веде і сміх – і прах – і пух

 

Харко був дивний перевізник:

добув – тіль – півтори душі.

а скільки ще – «за так» – пролізли:

хто дав пиріг – а хто суші.

 

та суш і там неісходима –

і там своя сибір лежить.

вогонь пішов – як Бог – із диму.

і в спинах вітру буде жить

 

***

Тринідад і Тобаго річками прикрас –

слід фагота вивітрює сіті:

бур’янами біжить невдоволений Красс –

тривіальні покладені пліті:

 

дощ – не дощ – запливає земля

холодком –

на початку історій шукаєш опору.

у осінньо-зимову і літнюю пору

не обізветься прірва потужним

гудком…

 

гомін тисняву чує – в собі пропада –

тільки й радощів: наша земля молода –

удимається хмарами збещений Кром

 

***

Колиба: коли б

вона повернула

на праліс:

переліз – першоміст –

а просипана глина:

парастас у зашморзі сліз –

 

водночас – на сході

та заході – квітне

малина…

 

Станція Малин:

темінь роси опада:

кожну – сонну –

мураху світ опита

до свинцевих окалин.

 

лише колиба – коли б…

в хмарищах риб

сіті зелені пропали

 

***

Кабалістика:

каннібал сторопілий

з вугіллям у грубому ранці:

ніби грубка похідна

болідом крило отира:

для полеглих – нікому –

цвітуть опівніч померанці:

ще зітреться підошва

прийдешнього – з крони – мира…

макарбічна примула –

порожнього решета глід.

голіздра: сірникова коробка лежить:

пане Леже – жита вижатий слід –

в полі дощ не з відра…

 

треба в спільній печері

переляком жить.

 

***

Катран подовжений

до леготу фіранки:

за Франками –

тіль попіл Піреней.

 

за Летою

збігаються підранки –

та їх пастух –

останній Змій з Лерней…

 

«Еней був парубок…» –

катран котився в гори –

гори – вечірня зоре –

на воді.

 

важкий замок

поземної комори

упав на дно –

і вирнув на Суді

 

***

моргав до Моргана – здираючи моралі:

сніг «вапліте» – поліття морове.

чавунне море – подих на Аралі:

неначе в серці дзеркало криве.

 

паліччя та коріння різьбяреві

приніс вогонь – а вітер обікрав:

перо довічно моститься на Греві –

обидві витинанки чорні – «кра!»…

 

в останніх числах осені та року

заводить дух минулого толоку:

«Що буде тут?» – «Твердиня та кура».

 

***

коротко зверстані

штани і веремії –

«во время оно» тоне

тин тобі по вії

 

проз кагалу чужих

загат – орлів – каганів –

на островах чуми і

ґрат степи не брані.

 

на поле вийде оцелот –

брехня крізь отвір:

в сумі шляхів і позолот

святої  Мотрі

похилий скит –

скотарський меч

знесе керунки –

і шум освистаних комет

впаде до лунки –

 

до Яма в гості прийде

витерта худоба.

на пальці хукне –

ось тобі: любов і мода.

 

***

любити голос втраченого всує:

солодкі вишні викрадуть огріх.

столітній дуб в долині голосує

і по стерні відбиток – наших – стріх.

 

стріпне крило водою стоянкою:

крізь жабуриння визирне ирій.

похідні стани за святим Лукою –

дим горнеться до серпанкових мрій:

 

додолу серпень висипе здобутки:

бутовий камінь – ворохи кислиць.

маленький черв з розписаної дудки –

струмок кисневий витікає з глиць…

 

любити голос потаємних чисел –

ліпити волос і поштовий знак:

дитя співає. хто – хоча б навмисне –

у ньому геніяльний блиск впізна?

 

***

коли б Росія мала сором

і парацельс Осоргіна.

і спів – з-під меж – не вийшов хором

стороннім виповзом… хто зна:

Огінського з тужним принуком:

при нукерах стрибок з межі.

не сином – так своїм онуком

додай зловорогу маржі…

 

а мажі з меж на старт постали –

аж міль летіла з постолів:

ось берег – як і води талі –

ключ логосу на кілька слів

 

***

Роди розбиті – сніг розкопок.

зелений кушпіл суєти.

під спеку паровозних топок

промчали вмить  чужі світи:

і ти був там – самотній свідок –

у безповітряних гаях.

не зачепивсь – і не поснідав –

не мав колодника в роях.

 

колишньо витруєна віра –

уражена стрільцем снаги –

та наша вулиця аж сіра

без нумерації – ваги –

і в лопухах дітей катмає.

лише маєток на горбі.

жовтаво-синій прапор має

у непролазній боротьбі:

бороти все на гнутих спинах –

щоб – на хребтах цвіла доба…

немає дня – вітця – і сина:

і дятла – що – весло довба

 

***

зозулі зорепад зворотній:

з воріт худоба в край доби.

заворушились дикі сотні –

та в позолоті короби:

 

до них дзвенять промиті мощі –

розбурхані в спекотний час…

а ми збираємось на площі –

та все не схвалюєм прочан:

 

при човні кожен – ріг набитий –

аж – колихається за пруг.

будь-хто: нормани – англи – брити

так і не візьмуться за плуг:

 

той оберіг – до – нас – прибився –

та: все іржавіє – вгруза.

лише – один – Тарас молився

і сріблом плакала гроза

 

***

зарисовані очі чернеток і зим –

завмирає кленова подоба:

під зеленим числом квітникових корзин

виринає хоробра худоба

 

сіє зерно світ за очі висохлий стриж –

голим полем олива і влада.

в рамці Брейгеля вихопив темінь і бриж –

як збиралась балада

 

Ладо – вивірко – ніж на зорі –

гак засилено в хвіст буревію:

сонце спить на піску – у пожовклій норі:

Бористен не подобався Вію:

 

сію-вію лахміття мурашок ясних –

на торжищі кернавому вершник-м’ясник

розтинає слова соловію

 

***

на рубежах – непасторальна скиба –

шмат зелені аж стертої в борні.

до того мовчазна у пущах риба –

тепер – над – погорільцями бринить.

 

сум’яття днів утрачене в свічадах –

свічі огарок множиться в світах.

почати зраду – як життя на чатах

у понизов’ї на чужих вітрах…

 

втрачати голос і в грошах волати –

забути рід і шлях на Іордань.

однакові – спередвійни – пилати

штовхають нас в дохристиянську рань.

 

с. Данилівка Біловодського р-ну

на Луганщині