Пародія – огонь в одежі слова

 
 
Олександр СТУСЕНКО
 
ТУ-РА-РА
Завжди бракує справжніх пародистів,
А зайд у жанрі – хай боронить Бог!..
Хто ж їх навчить, словесних онаністів:
Пародія – це творчий діалог!
І хай яка поезія чудова,
Та Гайзінґа довів, що все то гра.
Пародія – огонь в одежі слова,
А решта все – літерату-ра-ра!
 
БЕЗАЛКОГОЛЬНЕ ДИВО

На столі лежить маленьке диво –

УЛГ, добірка Кузана.

 

Біля неї Анатолій Жикол

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

з віршами, тонкими, як сльоза.

………………………………………..

Ніби почерпнув води живої.

Втіха, як в дитини. Темна ніч,

що широкі розгорта сувої –

запиши яку завгодно річ…

 

(Василь Клічак,

«Українська літературна газета»,

27 січня 2017 р.)

 
Принесла поштарка справжнє диво,
вже до нього тягнеться рука.
Розгорнув – підскакую щасливо:
УЛГ, добірка Клічака.
Біля неї «Золотом поета»
брязкає Василь Герасим’юк.
Ніч мене зловила у тенета,
але ручку я беру до рук.
Випив поетичної водиці,
тож тепер і сам я согрішу:
на сувоях ночі-чарівниці
все, що в мізки брязне, запишу.
 
МАТОВА СИТУАЦІЯ
Голови покірної не січе шаблюка.
Багатьом у пам’ятку ця проста наука.
Бо що нижче нахиля голову сарака,
То зручніше для різок випирає [нрзб].
 
ОПУЩЕНА ЦІЛИНА

У синьому небі я висіяв ліс… 

Микола Вінграновський 

Я посіяла мрії у синьому небі…

 

Валерія Гуртовенко

 
У синьому небі хто висіяв ліс,
Хто мрії, хто слово, хто сперми приніс…
У синьому небі – постійна сівба.
А хто ж буде жати? Читач? Ну ти ба!
 

ГРІШНЕ ТІЛО ДУШІ

Я обріжу в сивій тузі

Жовті коси…

І пришлю…

І сказать не побоюся,

Що люблю тебе,

Люблю…

 

(Валерія Гуртовенко, з книжки

«Поезії»)

 
В сивій тузі обстрижу я
Все волосся…
І пришлю
Бандероллю… Цим скажу я,
Що люблю тебе,
Люблю!
 
Запальна, не слабкодуха,
Піду далі,
Ніж Ван Гог:
Я пришлю тобі ДВА вуха!
Ти любов моя!
Мій бог!
 
Щоб кохання стало раєм,
Почуття щоб
Розцвіли,
Мій далекий, ти навзаєм
Пісюна свого
Пришли.
 
ТИПОВО ІНША

Природа так покірно впала долі

На стежці лісовій моєї долі.

 

Та я не перебільшу свої ролі:

З природою пливу у баркаролі.

 

(Вікторія Афанасьєва, з книжки

«Абрикослів»)

 
Природа так покірно впала долі:
Пливу собі по лісу в баркаролі.
 
Філологічну добру маю школу:
Пливу собі й виспівую гондолу.
 
СИНОК-СИНЯК

А в барвінку

синій

млинок,

синього

неба

синок –

синій

світанок

п’є

і синьо

до праці

стає.

 

(Дмитро Чередниченко, із книжки

«Навистка»)

 

А на розі
синій
шинок,
а у ньому
синій
синок:
зранку
прозору
п’є
і синій
до праці
стає.
 
ВТИРАННЯ Й ТЕРТЯ

Хтось цілує мою милу,

А я губи витру.

 

(Володимир Бровченко, із книжки

«Нерозстріляні зорі»)

 
Лаю доленьку безкрилу,
Крок мені до згуби:
Хтось цілує мою милу,
Я – втираю губи.
І душа моя ридає,
Коли кисну в шинку:
Хтось мою кохану має,
А я тру ширіньку.
 
FUCKLESS

Чому така любов моя – трудна?

……………………………………….

Чому ж таке гірке моє страждання?

 

(Михайло Шевченко, з книжки

«Я і час»)

 
Чому моя любов така трудна?
Бо член мій в тебе щось не порина.
Чому таке гірке моє страждання?
Бо що ж то за кохання без махання!
 
СМІХОТИ

Ти мене вів через поле і все цілував…

 

(Наталка Поклад, із книжки

«Всього-на-всього життя»)

 
Я реготала, а ти мене знай дивував.
Я реготала, та знала: не ти моя доля.
Ти мене вів через поле і все цілував.
Все, що траплялось тобі на шляху серед поля…
 
ВАРТО ДОСЛУХАТИСЬ

Не стану більше слухати когось –

Щаслива, що любити довелось…

 

(Надія Гаврилюк, із книжки

«Еверест любові»)

 
Не слід нікого в тім’я віршем бити,
Як доленька судила вам любити.
А варто нарікать, коли когось
Вам у житті любити ДОВЕЛОСЬ.
 
БЕЗ (НІЖНИХ) СЛІВ

Найніжніші слова не годиться кричати,

все одно підімнуть знахабнілі вітри.

Але вийдеш і ти вечори зустрічати,

не чужі вечори, не чужі вечори.

 

(Петро Скунць, із книжки

«Сейсмічна зона»)

 
Найніжніші слова не годиться кричати:
все одно пародист їх підніме на сміх.
Але вийде надвечір і він погуляти…
І візьме по зубах не чужих, не чужих.
 
ВІЧНЕ ГОРІННЯ
Я взяв од тебе іскру не мізерну.
Палаючи, гукаю на бігу:
Народе мій, тобі я все ще верну!
Коротше, я у вічному боргу…
 
ТИЦЬ БАБИН ГРИЦЬ!

Собори тануть в голубе,

А я іду, іду по Києву

Щоб взять і – вишептать тебе,

У чорнім хаосі покинуту.

 

Лушпиння звуків… «как же…» «што ви…»

Шептання бруків, брови Штоня,

Тепло і таїна панчіх.

Тонких облич тонкі рум’яна

Несуть бульвари і майдани,

Й хоругви довгих теплих ніг.

 

(Павло Вольвач, із книжки

«Триб»).

 
Весь Київ тане в голубе,
Та я до цього призвичаївся.
Іду і вшіптую себе
В поезію страшного хаосу.
 
Все в моїх мізках захиталось,
Переплелося і змішалось…
На палях довгих теплих ніг –
Хоругви трусиків, панчохи,
Лушпиння звуків, ахи й охи,
І брови Штоня десь між них.
 
ТАЄМНИЦЯ БІЛОЛИЦЯ

…Для інших збережи

свій звичний фарс.

Я чую тебе глибш.

Це драматично.

І от полюю мить твого обличчя,

коли прогляне таїна нараз.

 

(Світлана Йовенко, із книжки

«Обличчя справжня мить»)

 
Для мене – драма, а для когось – фарс…
Розкриє критик таємницю враз,
Уполювавши поетичне личко,
З якого проглядає Д.Павличко.
 
НЕ В ТУ (С)МІШЕНЬ

Стають смішними всі поети,

коли картоплю смажать,

перуть шкарпетки й сорочки.

 

(Микола Славинський, із книжки

«Магічний кристал»)

 
Стають смішними всі поети,
коли хропуть у картоплинні п’яні
й тоді перуть свої обкаляні штани.
 
ФЛАГМАН ФЛАГМАНІВ

І флагман, що вперед веде, –

Газета міста «Вільне слово».

Такий часопис є ще де?

Лише у нас! І це чудово!

 

(Тетяна Комлік,

«Українська літературна газета»

від 30 червня 2017 р.)

 
Газета нас вперед веде,
Від вільних слів набрякли скроні.
Такий часопис є ще де?
Та де, у кожному районі!
 

№18(206) 8 вересня 2017