НЕВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД БАЛАДИ РОБЕРТА БЕРНЗА

Поетів надихає все, що відлунюється у їхньому серці, а потім їхні рядки надихають читачів, у душах яких знаходить відлуння поезія. Поезія Роберта Бернза, національного барда Шотландії, який народився 260 років тому, 25 січня 1759 року, продовжує хвилювати, надихати і зачаровувати людей. Його поезія, насичена енергетикою автора, силою його духу і почуттів, творить диво – читач сприймає його твори як мову свого серця, і у своїй уяві творить новий образ прочитаного.
Створені ним пісні, вірші, віршовані послання, численні листи осяяні його талантом, але в той же час вони творились в муках, іноді в кількох варіантах, вони відшліфовані, обдумані. Надсилаючи видавцям написані або оброблені ним пісні, Роберт Бернз завжди переймався долею кожної пісні, відповідністю мелодії до тексту, мріяв побачити їх надрукованими, належно виданими.
Українською мовою слово цього шотландського поета лунає вже з ХІХ-го століття, а першим перекладеним твором стала балада «John Barleycorn», перекладена Василем Куликом під назвою «Иван Ячмінь», що з’явилась друком у 1874 році на сторінках часопису «Правда» у Львові. На думку Роксолани Зорівчак, «знаменитий уже сам вибір Бернсового твору, сповненого віри в невгасиму життєлюбність, у невичерпні сили простого народу, що завжди своїми вчинками прославлятиме Шотландію».
Тож не дивно, що саме цей твір Роберта Бернза, мабуть, найчастіше приваблював українських перекладачів, адже ми знаємо його, крім згаданого вже Василя Кулика, у переспівах та перекладах Василя Щурата («Житє, стражданє, смерть и прославленє преподобного Ивана Ячменя»), Василя Мисика («Джон Ячне Зерно»), Миколи Терещенка («Джон Ячне Зерно»), Миколи Лукаша («Джон Ячмінь») , Сави Голованівського («Джон Ячмінний Колосок») та Святослава Караванського («Джон Ячмінь»). І от нещодавно мені пощастило знайти ще один переклад цієї балади, зроблений Мар’яною Хмаркою та надрукований у «Хрестоматії з історії західних літератур» за редакцією Олександра Білецького та Миколи Плевака у Харкові 1931 року. Досі про цю поетесу та перекладачку ми знаємо, на жаль, небагато, зокрема з меморіальних нотаток Юрія Смолича, оприлюднених у виданні «Мозаїка. З тих років (курйози)». Як встановив Юрій Винничук, Мар’яна «народилася на початку 1900-хх. Жила в Харкові, мала музичну освіту. Поезії друкувала з 1928… Перекладала з італійської, окремо вийшли її переклади Ади Негрі. У фонді Олександра Білецького в інституті літератури зберігаються переклади творів д’Аннунціо, Л. Аріосто («Орландо несамовитий»), А. де Ламартіна, Дж. Леопарді, Т. Тассо («Визволений Єрусалим»). Перед війною переклала М. Лермонтова «Кавказ» і «До портрета», які опублікувала «ЛУ» в 78 за 1964». Лада Коломієцьу своїй монографії «Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років» говорить ще й про інші переклади Мар’яни Хмарки: «… переклала вірші «Прощання» російського лірика Михайла Ісаковського, «Кавказ» та «Я пережив свої бажання… » Олександра Пушкіна, «Не вітер віє з висоти» О.К.Толстого, а також «… комедію «Шахрай» видатного венеційського драматурга XVIIIст. Карло Гольдоні, видану 1930 р. харківсько-київським «ДВУ»… ». І ось тепер нам відкривається ще одна грань таланту обдарованої поетеси та перекладачки.
Народні пісні, присвячені Джону Ячменю, де йдеться про хмільний напій і в алегоричній формі показана картина від молотьби врожаю до варіння елю, були популярними як в Шотландії, так і в Англії ще в ХVI сторіччі. Роберт Бернз наслідує один з таких варіантів у перших трьох строфах, а далі самостійно розвиває цю тему. Оптимізм балади «John Barleycorn» співзвучний настрою традиційного святкування дня народження Роберта Бернза, шотландського поета вісімнадцятого століття, чиї твори продовжують жити і хвилювати серця людей і у двадцять першому столітті.