Невагомий слід вогню

 

(З роману у віршах «За вершинами срібними»)

 

Василь СТАРУН

 

ніщо (до нас) не гомоніло:

діброва вирубана вщент:

«І гомо сапієнса» тіло –

І човен з назвою «Дербент»»

І перебрід птахів мандруючих –

І найманців спокійний ряд –

І острів (цей) і той – Кундрючий –

На висоті поземних ляд

Затихло… стільки не дивився –

згорни літопис і не руш:

«в піраньях Літери сплелися»:

«хрипіння позначає суш»

Жахне «Ніщо» крокує чвалом –

Примарних вершників жура:

«Ще автор не списав «Начало» –

Де має бути «кожура»»

… хто має бути – стільки треба

живих – і неживих – у тьмі…

«Збереш Собі на рівні Неба

і збережи – як є – в «умі»

 

***

Сімнадцять фронтів Антанти –

Забиті поля стилом:

Зманіжені гицлі Канта

Ведуть мене чорним селом

Мовчиш у знайому пустинь –

краплини крапкі як слід:

Гусити легкої розпусти

Каяками звозять лід

Торги – нетривалі зблиски –

Фіскали до зиску смашні:

Забиті провалля колиски –

Машинами у вишні

Найтонший – той – клей вишневий –

Глевкий коридор пітьми:

За мевою три перени –

За крилами – піт і Ми…

 

***

Магістри – як Канді дати –

І син кандидата в сміх:

На променях сніг канатів –

Останній – без волі – міх

Сімнадцять шарів: розгули –

Гудки перемліють стяг:

Вервечками сліпо мули

Втомилися йти по костях:

Або – по кістках. Або – тілом

Коли погамовано лик:

Чому те пташа злетіло

Під іменем «Чортомлик»

Вигадуй – поший у дурні

Столітню війну як гріх:

Ти бачиш себе не в «урні» –

І дуже смачний горіх

Горіти фронтам за обрій:

Хай обри чи анти там –

І кожен – хто – був хоробрий

До Ирію всмерть не пристав

То влада – то безлад – Сонях

Поверне глевкі слова –

Де кома – чужа й стороння –

Амебою в світ сплива

Сімнадцять фронтів гарячих

Кружляють чіпку спіраль:

Незрячі вагони телячі

До ран прикладають сталь…

Нам затишок довго плаче

І чоботи – «гуп» та «гуп»:

Крізь вінця – щось – п’єш гаряче

В гнізді театральних труп

 

***

молошні пігулки нірвани

на рівних стежах суєти:

«нора в норі – і їхні рани

кущем окремішньо мести»

поволі мста – і швидко очі

перебігають далину:

«Слів давучких ніхто не хоче

щоб не війти у мілину»

на рідних пагорбах і кресах

камінні погляди матрон:

«Живе в Тобі чіпка вереса»:

«Та зраджує оксюморон»

та зрадить Все: «І час – і тіні»:

«І холодок – і спека літ»:

«Лише Собака – Що – на сіні

Подовжить незугарний слід»

 

***

Ріки тікають від моря –

Сон по траві – та й присів:

Шепче чужий «I am sorry» –

Важко торкатися слів:

Темінь лексична – не сіно

Не пережиті часи:

Сонце і впало і – сіло

Тілом старої краси

Краще ніколи не мати

Ні талану ні добра

І не втрачати Аматі –

Скрипку – що – сніг пробира

Гострим окіллям до згуби

Чорним – давно – ручаєм:

Близько були – Твої – губи…

Тільки ж – камінням стаєм

Що перекочує броди

І видає плазунів –

Завше розмиті городи…

Що зберегти не зумів…

Ось і опудало стане:

Втеча від моря легка –

З докором вкрадені сани

Як епопея «ЗеКа»

Світ забіжить закрайока

Зміниться «нежить» на «жить»:

Жінко моя кароока –

Шлях через зорі лежить

 

***

Тане обмова мов купіль

Зріє гарячий окріп:

Вже не відродиться кукіль

І не відкриється гріб.

Так воно має і бути –

Втрачені дні оминай:

Кузні омерлі та гути

І веселун Менелай –

А ще й Меланка на часі –

Попід горою – Купал:

Віхоть червінний на пласі:

Був молодик – і пропав

Ти не живе – а марнуєш

Божий талант і нудьгу.

Десь у собі ворогуєш –

А про чуму – ні гу-гу:

Гул не прокотиться краєм –

Верби спадуть нанівець:

Любимо тих – що – караєм

І не ведем під вінець:

Любимо – згубимо – втратим –

Найде холодна зола…

Землю засіють арати –

Та не торкнуться зела

 

***

прибирання предметів з кордоби:

тиснуть речі важкі ручаї:

синій захід імен і худоби –

свищик глиняний там причаївсь:

пориваються траплені вежі:

хмари виберуть шлях – і мовчок!

не стежки – а підписані стежі:

голосний на душі «маячок»

не сховаєш ніде і ніколи –

не колисані тільця ідей –

наче давня палітра проколе:

стисне подих як вибере день

… кожна пляцка помітна – на – плаці –

«плащ-палатки» поліття і дим:

нарко-Див у привітнім Галаці

все стояв і чмарівмолодим:

молоко опливає землею –

вихід космосу сірка пізна:

чорні очі з вишневого ґлею –

Аріадни похований знак:

Знати долю – спізнати вершини –

непомітні слова з рукава…

Навертаються сльози і шини –

Пташка броду весь світ закрива

 

***

плече за вітром урина

в римований послід:

на дно важка старовина

знесе поважний плід –

зимовий він і ворухкий –

подалі від чеснот:

а вірш німий – а сніг крихкий

з чорнослива і сот:

медових уст – стібків зорі –

стійких доволі меж:

зійшли за псами комарі –

як за сопрано беж:

без лютні – без струни удав

удавано не спить:

Хто віщуном востаннє став

і підмінив снопи

порожніх слів на видноті –

пласких розбитих фраз:

видніють змії «во плоті» –

ристалища образ…

Твій образ стане вівчарем –

та не утне дуду:

Дістав вогонь – привів гарем

За звершену гряду:

І все знайшов на вітражах –

Замовк політ у тьму:

На вітах окошився жах –

Збудовано тюрму:

Плече в плече – вікно у світ

Одне – собі – на всіх…

Згадались сонце і софіт

І комедійний сміх

 

***

глупота – ліпота перевезій:

перевершений солоду знак:

Перевізник невизнаних версій –

Він про все не упізнано зна:

кілька знахідок: чищені пера –

перси вічно снують гобелен:

Без молитви й чужого етера

на узгір’ях страхів і селен:

Села всіяні променем диким:

Дзвін на дзвоні сидить в самоті.

ми – посіяні мжички кумики –

маєм кості віддати меті:

Мешти шиті в зорі вакханалій

Без вакханок – вина – і трудів:

Рівчаки уляглись на каналі

Коли вершу роздвоєнь уздрів

 

***

на прузі столичного моря

зманіжене серце не спить:

давно посивіла коморя

до Йєті спрямує стопи:

сто втоптаних снів до начала

хурделиць – хурдиг та вогнів –

лама надвечір’я квічала

і лама вистрибує з днів

давно опосілих на лузі –

на луках – як – доважок стріл:

та де ж ви – завіяні друзі:

нікого в сім світі не стрів –

А зустрічі – інші – непотріб –

Тіль треб ворухких окарин…

Колеса і ноги – за обрій

Заносять мечеті і Крим.

Вкарайте рибину гачками

І Байду замовте на гак:

Чи вишкребок солі чи камінь

Не грек подарує – а грак…

Любіться – потвори столикі –

Як місяць заступить поріг…

Втомилися видзвони дикі –

І впав оперезаний ріг

… Свою самоту возвеличу

На березі тихих страхіть:

За возом іду – але – кличу

Давно пересіяну хіть

 

***

північний вітер яблука змітає:

двірник прослав з тривоги небеса –

пахкий вогонь з подоби «мілітарі»:

«зігрійте душу нефами бесаг:

Що в тих поклажах мріяно і збуто?

Короткі схили моря в рукаві:

той переможний вигук – «бідна руто!»

не втрима рямця плетена в траві:

Іди – та йди… тут вже ніхто не стане:

Якась худоба і якісь роки –

Хіба вростуть – якісь – окремі сани

І золоті навіють сороки

Важка межа – і я закрию очі –

Чигає Птах крізь вікна у траві

Піти у Вирій хлопчик вже не хоче –

А розгадати кола морові

північний вітер забирає вталих

і вдалих до безпам’яти веде…

Ти хочеш пісні?.. проберись в аннали:

Орфея череп не на Тебе жде.

 

***

Ледь жевріє сіверська Маха –

Ще – Та – пелена ж на горбі:

Верстається Гобі – й комаха

Несе соломину в журбі:

Заносить сміття потурначе

Де начерки схилів творби:

Тирани потурені наче

Під блиском лучної труби

Тривало посипані зиски

Зурочені снами в багні:

Ні подиху мати – ні ріски –

Ні шляху Любові в огні

… луна забігає за обрій –

Стіна вже давно у траві.

Вчорашні перегуки – добрі:

Там ходять птахи парові

Позаду засипані стріхи:

З Матрони – труха і турман:

На станції змерзнуть горіхи…

Хто світло до ночі тримав

 

***

Була петівка як не був Петрарка

Перетирати треноси вікна:

По Твому серцю кочена безтарка –

Нехай холодна відстань ікона

кентаври свята лики заховають –

і їхній сором увібгне печаль:

… обурений і тихо позиваю

до порожнеч камінного плеча

Минає вік – дерева – і квічала

віч-на-віч прокорнає паропан:

то – плин води: то – кажуть – Ти

кричала: рожева птаха –

Сніг в руці пропав…

О – прощені без прощі і без свідків:

важких підків примерла давнина:

мовчи – душа – Бо запитають

«Звідки» розжився крові – волі – і вина

 

***

котиться сонячне диво –

Видиво трав на вустах:

Бусол від Африки диба –

Осінь багата й – пуста:

Кошик порожній – гарячий:

Тільки-но вилетів шпак –

Качка над інеєм кряче –

Просо рукав просипа:

Зорі в пилюці – в раменах

Аж пропікають роки…

Чом ти не прийдеш до мене –

Не погодуєш з руки.

Дивна погода навколо –

Навколо шемріт Дерев:

Вийдеш – згубитися – в поле:

Камінь хай біль забере.

Тільки минуле у шибці –

В морі сльозою дрижить:

Білі комахи-поскрибці

Теж намагаються жить

 

***

Змінились цикли – втратилися змисли:

Лиш Орхідея стала на столі:

Проміння Ночі наді мною звисли

Як неДрачеві прані постоли

Злітає праник – пряник золотіє:

Верблюжий корм рівняється на прю:

Нехай наш час сердечности зомліє

І пролопоче вогнище – «згорю…»

Вгорілі мешти в снах ракетоплана:

Планид і зисків не ряди – а тьма:

В селі – де – народилась Роксолана

За протягом невічности нема.

Німі толоки плинуть та зникають –

Знайомі до Ирію шелести:

Ти знаєш числа без ковтка «Токаю» –

Ти маєш сльози на мої листи…

 

***

Валерій Гай Катулл в накрапах –

Гра до зорі не опада:

Листопадіння на сатрапа –

Гріхопадіння: оба-на:

Ідуть на бій з крутим забралом:

Поросла полином Крута:

Спить імператор за Аралом –

Звисає рута від кута

Рівняння від Коші та Грея

Гінких джмелів перегина:

Порожня – ще без ката – рея

Своєї місії не зна:

Ікси зникомі опліч стануть:

Чия то тінь – чи радикал…

Списав крейдяною осанну

В дар конунгу – чужий корал

Крива зоря злетить опівніч –

Слова затнуться по горі:

І холод впустять ниці півчі –

І судді – не об цій порі

… Валерій – в гай: Катулл – у праліс:

І блиск ракет – як – назавжди:

Як добре – що – крізь час пробрались

Без діамантів і нужди.

 

***

поскриб мене опанує

Саван огорне хисткий:

Голос залишу Анную –

пера – звитяги – місткий

помста – така неприваба

бавиться лялькою стріх:

ходить ізрання прабаба –

в кузні розлущує міх

малот підстрибує – цурка

розворушила гаштет:

чорна – невпізнана – курка

шепіт забуде і шпет

піт пробирає пожнив’я  –

колеться стернями вік:

довго блукав і не жив я

в стінах – липневій траві

тоскно тягнув окривало –

сніг замерзав на вустах:

Літо було – і пропало

У невідомих містах:

У невагомих поклажах

Жах припина на ходу:

Око надремне укаже

«Як» не торкнути дуду

 

***

помітні вигини – вгинається неправда:

на білій пращі виникає скальд:

у понеділок – як мара – нарада:

немає ради – де – замовна сталь

Стило в стило: куди втекти від жалю –

або – «жалю»: або – «тікти»: або…

Писати скаргу маєш сенешалю

На тихий човен тихого Лі Бо

Зітерті фарби – вибрики – і стулки:

триликі печі пригортають трем:

Куди не зазирни – лише притулки

Крізь вікна кличуть ніби чийгарем:

Та тільки – всі – порожні візерунки

Без арабесок – полювань – і ран:

Не візії – не голоси – як трунки

Впадуть на ноги і втече гарант…

Грант лиха – ніби фунт учора –

Зворушить – Наші – янгольські тіла:

У кам’яницях пробіжить Печора

І проповзе отруєна стріла

Тебе – Ніколи – не віддам на правіж:

Небесні віжки тягнуться углиб:

Всі вовчі вогники – що втанули вМораві

Слізьми Любові вирнути могли б…

 

***

коли невиліковно хворий

Калини сік стече у міт:

Нагірня оповідь – онори –

В заплаві стане Суламіт

Столикі сни – безокі – воші –

В траві заранє шурхотять:

Ступочуть по душі калоші –

Шепочуть в коливі розп’ять

П’ять палиць б’ють – де – муедзини

Скликають вигиблі сніги:

Три дзиги – і лише маслини:

Стогнати – Їм – стає снаги:

Стигмати в порох розітерті

На розі «стріт» та «авеню»:

Шлях осягне – не – клаптик

– А невагомий слід вогню

 

село Деркул,

Біловодський район,

Луганської області

 

№7 (195) 7 квітня  2017