На радощах янголи починають жартувати…

 

 

МДАРЯ

(Дар`я КОВАЛЬЧУК)

ти не ти коли живеш далеко від дому

такі крайнощі

то перший вагон

то останній

знаю світанки від столиці і аж до провінції

на трасах коліях

узбіччях лукойлах

на всі п’ять чуттів

на двадцять своїх і ще кілька відрубаних пальців

мені вже навіть не треба ніяких

вказівників

щоб дізнатися де можна купити вино

біда в іншому

я не знаю кому подзвонити

і якось невимушено

 

«Алло, я вже дочитала. Поговори зі мною».

 

***

вдома багато їжі

але в її хлібниці

не вистачає хліба

вона намагається вижити

збирає з Його губ

легкий передсмертний подих

п’є сльози чорні та тягучі

і давно вже знає

любов пахне

тяжкою хліборобською працею

на усю її черепну коробку

на усю її порожню хлібницю

 

***

стояли на вокзалі

і я казала йому

давай поїдемо в Одесу

а він

ні

 

там замерзле море людей

їм і без тебе погано і холодно

ніхто чуєш мене ніхто

і глибина хай навіть морська

в тому числі і людська чорна

тебе туди ще не кликала

 

тонка крига вкриває зіниці

очі широко розплющені

кольору паморозку на вікні

ми прощаємось ще на одну вічність

мовчки

сенсу в коливанні повітря

ніякого

ти ж бо злизуєш геть усі мої слова та ідеї

ще з тонкого зміїного язика

ніби так і має бути

 

у всьому прекрасному

є легкий відтінок божевілля

не знаходиш?

у відповідь

ні

 

так і стояли на вокзалі

і я казала йому

давай поїдемо в Одесу

а він

ні

 

***

в затишній прохолоді цвинтаря

вхопилась за останні 20 сторінок

і не дочитую

ти так само брав вдома мої стегна

і відтягував розв‘язку

відволікаюсь від усіх сюжетних ліній

наступаю кросівком на гнилу вишню

на щоку прискає кров’янистий сік

він кашею зависає на підборідді

норовить сповзти ще нижче

з таким настроєм кроси не побігаєш

але ноги самі кудись несуть

тікаю від рішень

як в селі від гусей бо дзьобаються

ховаюсь від слів у халабуду

на байковому де ніхто не шукатиме

і ритуально пальцем по корінцю

крайні рядки в післямовну путь

провожаю

 

***

знайшла себе в тебе під боком

побиту і без віршів

думала поламає

на автоматі розігріло та вигнуло

мама каже

ти не стріляй цигарок

форми змінюються бо вік такий

наробити дурниць

таємниць опісля не розголошувати

 

а ще

ви знали що їжаки переносять сказ?

вони виходять в росах

і роздають голки наркоманам

від того очі стають дикі вени гниють

а погляд партизан тікає в казкові ліси

 

якщо вже зайшла мова про нас

то мені не смокче під ложечкою

юзати фен у ванній

нависаю над раковиною

хочу  роздерти лице на вилицях

натомість механічно

волосся на палець накручую

розкручую

накручую і розкручую

зістригаю

і широко-широко посміхаюсь

самими лише очима

усім наркоманам світу

 

я знаю

їх погубили

їжачки

 

***

від депресивної музики

навушники б’ються током

розриваються барабанні перетинки

геть як цнота

не втрата і не досягнення

куди не глянь брудно

як в документальних  індійських фільмах

чорні сміттєві пакети на вітрі

ні з того ні з сього

починають танцювати  ритуальні танці

про енергію космосу і життя

від такого розвитку у естета

перший дзен

в якості кульмінації

пакети як круки вкривають його

своїми пташиними тілами

зчиняють гул вітають у товаристві

прикривають сором

перед очима як на карнавалі

майорять танцівники

він кружляє тепер

з целофановою грацією

і несе як першоціль простоту

 

***

do you want some tea?

ну тіпа да

а ти спробуй поясни чому ми

не плечем до плеча

а плечем до вуха слухавку

чайник закипає

піднімаю кришку

випускаю пару

і до себе міцніше притискаю

вже гарячу трубку

миру вам

 

***

жінка з невиразним лицем

і гарячими литками

не курила

тільки дихала в тягу

тікала від проблем швидко

аж тіло розпашіло

і вже за рік життя у столиці

її жар у грудях

підпалив хмиз рудих кіс

порепана кора п’ят та

усі прочитані за життя газети

пішли на розпалення багаття

в той день не без суму

в коло зібрались безхатьки

спалили старий рік

та зігрілися

у великому місті

не встигаєш змерзнути

завше як забігаюсь

між будиків на Подолі

бува на пагорбах

гублюсь а не страшно

бо із заростей на мене дивиться

її червоне око

цигарки слід

 

***

Христино

маєш таке ім’я

а не хрещена

розхристана вітер в лице

голову не покрила

шморгаєш носом

мало батьки в дитинстві

казали ховати душу

за застібками

замість молитви

на ніч приймаєш

догми відреченки

безсоння пігулки

пальці схрещені

за мізинчика тримається дитина

з твого уявного черева

росте не на казках

читає собі відхідну

закінчує  ще на стадії незачатої

амінь христино хрест неси сама

хоч і не хрещена

 

***

у мене між звилинами

завівся андерграунд

там між гаражами

гуляє хаєрщик-характерник

випиває харкається мати гне

і коли вже доходить до білочки

то в тій нездоровій атмосфері

являється йому

зеленоволоса мавка

у зношеному мерчі

пробігається як звір

скоботами по колючих ребрах

довгі коси-водорослі

від вологості в’ються

сплутались з моїми думками

зачепляються за щетину чудесника

пахне рибою і пивом

між звилинами

збочені трошки блошки

нашіптують мені

заклинання на діалектах

а я їх не розумію

 

***

у твоєму покої тиснятива

і ніде тиші взятись

у відображеннях поверхонь

багато прохолодних височин

головою як не крути

та альпи лишень промальовані

пастеллю

я знаю це твоя попередня

так невміло замалювала всі

до останнього мансардні вікна

 

я не жаліюсь мені навпаки

страшенно пощастило

маєш може завдяки тому зо  десять голосистих гірників

в голові

у мене рахуй десять здорових

коханців-іноземців

вони перегукуються між кімнатами

як актори з трембітами

в рекламі ліків для горла

 

коли ти

стомлений подорожуючий

шукаєш ущелину чи рівнину

достатньо гладку та неосквернену ще руками людини

де можна розвести нічліг

 

згадую як я ще вперше прийшла

інтуїтивно заклеїла всі зеркала

у кімнатах

пожмаканою фольгою

 

жінкам конче треба щось змінювати

у тебе ж мозок працює інакше

ти чітко знаєш

тобі сказали горяни

що  жінка має бути здоровою

 

і якщо вткнутись поближче

носом між груди

то створиться звукова стіна

крізь яку вже точно

не просквозить вітрами

видихів чужаків

 

***

зоріємо

мені пара з рота

тобі дим з легень

гострим профілем

доторкнутися б

порізатись би

зводиш з глузду духів

а мене недоторканістю

цієї ночі кояться дива

хто(сь) вийде до нас з чорної води?

русалки бояться краси

я більше нічого не боюсь

а хай би й до чортів у пекло

до мавок у ліс

на дно

а хай би ти втопив

 

***

я вся сенсорами обліплена

смикаюсь як від струму

а ти штрикаєш безсоромно

голкою ляльку вуду

прокладаєш стежки голою шкірою

на шрамах підглядаєш чужі спогади

списуєш з помилками

ганчір’яне тіло відповідає

на запитання

і від доторків кішкою вигинається

навіть якщо вибудуєш нам ганчір’яну халабуду

розберешся з ритмікою ритуалів

навіки твоєю вуду

не буду

 

***

задкували кожен від свого

і зіткнулись спинами

 

як зірвалась люта буря

між ними

аж дерева повалило

так і стихла

 

погляд білкою стрибає

з гілки на гілку

з гілки на гілку

і не знаходить за що б таке

зачепитися

 

картина постапокаліптична

двоє у лісі

(не рахуючи білок)

мовчать

 

***

зводь фортеці

руйнуй монастирі

я знаю зрадиш

ідеалам ідеям ідолам

ніколи

татуюванням і страху

у них якщо вляпався

то не відмиєшся

беззахисний той

хто не змінює своєї думки

а змінює жінок

бо гірше колишньої

лише нова

і ти

і д е н т и ч н а

 

***

дим з легень

клубками клубами

хороводами до упаду

з бісами

а у грудях

затишно потріскує вогонь

вигорає кіптявою

душа юного романтика

 

***

у хлопчика-горобчика

душі веселої компанії

шкребуться спраглі голодні кішки

на власній пташиній душі

яких він своєю кров’ю

своєю плоттю

запізнюючись вже вкотре

забув заспокоїтти

 

***

Сполохана пташка на твоєму правому плечі. Вона слухає плітки янголів про те, який безлад у твоїй голові.

І тулиться потім крилата співчутливо до твоєї зацілованої брехнею шиї, до твоїх безкінечних розлук, до твоїх радощів і до твоїх мук. І дарує любов, чисту і сліпу як дощ улітку, омиває змучену голову від зайвих думок, заселяє туди квартирантів. А люди роблять людей.

На радощах янголи починають жартувати про те, як легко вони втратили праведника…