Довтілює Франка сьогодні кожен…

 
 
Віктор АЗЬОМОВ
 
Готуючись до відзначення 160-річчя від дня народження І.Франка, деякі освітянські керівники запропонували провести свого роду фестиваль поезій, присвячений цій даті,  зовсім не запідозрюючи не просто банальності, а, насамперед,  згубності такого заходу. Ось як на таку пропозицію відредагував Віктор Азьомов, учитель української мови та літератури Степанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на Донеччині.
 
 
Відкритий урок
Балада-бувальщина
 

Дощовий буревій повалив пшеницю на полі. Дядько в автобусі: «Як хліб покалічило!»

 
Урок. Відкритий. Українська мова.
На стенді фотографія Франкова.
Усе пройшло відмінно, як по маслу,
В гармонії віднайденому гаслу:
«Франко – наш «дух, наука, думка, воля.
Не уступить пітьмі поля…»
Вже ж меду по дзвінку не фільтрували:
Хвалили всіх, адже підставу мали.
Учителька на радощах сплакнула,
Але інструкцій честі не забула –
Етичний жезл розумний, добрий, вічний:
«Спасибо, дети, за урок отличный!»
Без узагальнень, сумнівів, еклектик
Тітки пішли, щасливі, на фуршетик.
А на підставці
В рушнику-конверті
Скалічений Франко
Благав о смерті…
 
***
Сепаратюжки мацають Франка
Роздвоєними злістю язиками.
Уславогінна патока слизька.
Сепаратюжки рідні – поряд з нами.
 
Вони приходять звично на урок
І цідять книжну патоку по фунту.
Та в них, як тать, вилазить «между строк»,
Щоб «русский мір» звалив нарешті «хунту».
 
Планида Юди сходить їм із рук.
Вони не просто так – вони махрові.
Яка ж несосвітенна мука мук –
Співати панегірики Франкові!
 
А десь бійця від ран
спікає біль-заграва.
Стоїть Франко Іван…
А де ж його держава?
 
Монолог бюрократа,
списаний із освітянського
детектора брехні
 
Наказано: уславити Франка!
Будьздєлано! Розпишемо на пункти.
Нам підкорялись заклики ЦК!
Що нам ікона київської хунти?
 
Ми движемо і лаври, і псальми,
Осанну чи хулу самопожертві.
І ставимо чи валимо їх ми,
Хоч генії найкращі, звісно, мертві.
 
Нам по макітрі, що то за бовван,
Яким волікся берегом чи бродом.
Погано тільки те, що він Іван, –
Тхне наскрізь прочасниченим народом.
 
Начхати, як він вибрався з ропав,
Кого водив маною менестреля.
У нього скеля та, що він лупав –
А в нас є крісло, що стоїть, мов скеля.
 
Держава – ми! Начальницька рука,
Печатка, департамент брехолешти.
Наказано: уславити Франка…
Уславимо! Щоб знищити до решти.
 
Транзит-орда. У полюсах
 
Полізли – з-під прирослих масок схронів,
З ядучих багон шахтної води.
Аорти й вени мертвих териконів
Ятровані отрутою орди.
 
Супроти них – ясні, небесні лиця.
Серця – суцільні точки больові.
Їм стелиться під ноги сонця глиця.
Їх рани студять роси степові.
 
В орді – чужі тату двоглавоорлі,
У головах – транзитна бугила…
У Січі – славень притчею у горлі:
«Не вмерла ще, бо ще ж і не жила…»
 
В орді ревіння: «мы вас всех уроем,
Дойдем и до Берлина с кондачка».
У Січі – оберегом перед боєм
Б’є в душах пульс Шевченка і Франка.
 
Україна. Духовний
скальпель
 
Франко посмертно втілився в народ
Опришківським лицарським архетипом.
Не тлінна плоть – козацький вічний код.
Так дріжджі сходять вистражданим хлібом.
 
Політикани вприскують наркоз.
Пророки оперують без наркозу.
З трибуни зашифрований матрос
Амаргедонно рюмсає про дозу.
 
Аби вкололи… Транш, чи «рускій мір»,
Чи ще яку біду…  Аби вкололи.
Щоб креатив: із золота зефір.
Або на рихт – хоч банку кока-коли.
 
Оскоплені брехнею черепи.
Без черепів муміфікати-скальпи.
Між метастазів рідної татьби
Франко – це наш духовний скальпель.
 
Україна. В борцях
 
Борці завжди окремішні і знатні.
Кобзар і Каменяр – одинаки?
Чи ж ми –  з низин і до вершин –  не здатні
Воскреснути з транзиту – в козаки?
 
Вже кров кипить, підходить, як опара.
Скала окроплена. Предтечам звіт.
Народжується нація – покара
Перевертням, хто ставив на транзит.
 
Тарас поклав борні найперше гаття.
«Борітеся – поборете!» – навік.
Іван явив скалу: лупайте, браття,
Ви заразом як єден чоловік.
 
Ми вижили у пеклі в Іловайську,
В Дебальцево наш вишкіл не згорів.
Ми не попустим рідному бардаську
Транзит-сепаратюг і гендлярів.
 
Хай знають ті, що скурвились у бранцях,
Що тягнуть плівку з людської біди:
Там не транзит і не орда – у шанцях.
Там нація стоїть проти орди.
 
Розвіялись ілюзії-примари.
Є плоть і дух. Є виправка і меч.
І буде в яві так, як ми поклали –
Життям героїв, думами предтеч.
 
 

№21 (183) 28 жовтня 2016

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал