Увечері гортаю
книгу радощів,
упізнаю
на пожовтілих
сторінках всі імена,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
малюнки з дитинства
призабуті,
і незвичайні долі,
по темних закутках
причаєні,
прокляті тишею.
Увечері весняно чепурю
оселю,
пошкоджені малюнки мій зір
приваблюють:
тьма-тьменна звірят
приручених,
з усіх-усюд придибали сюди
і вже від років поважчали
нівроку,
під вицвілими головами в
них –
великі тіні світло
поглинають.
Увечері укотре читаю книгу
радощів –
неквапно, сором’язливо,
німо
перераховую чужі життя
і зауважую щомиті:
папір від туги почорнів,
обкладинки обвиті
павутинням,
заснула молодість під
місяцем-молодиком.
Увечері стрибаю через мур
надії,
з корінням вириваю дерево
життя,
зітхаю важко,
з ілюзій світ творю
й очам їхнім не вірю:
із книги радощів багато
тіней зникло,
приятелі на мумії
перетворилися.
НАШІ ТІНІ
1.
Наші тіні
п’яні звірі
то перед нами
то за нами ходять
Німою мовою
про принади життя
про тягар років
казки розповідають
Камінними зубами
нас надкушують
у невідомому напрямку
під пекло небесне
ніби сліпців ведуть
Що на кулі земній
жили ми із тінями
мов галузки покинуті
по сто років упідряд
ніхто не вірить
А покоління наші
пісні колискові
про надію і біль
народжень своїх
їм співатимуть
Переклад з македонської
Анни БАГРЯНОЇ