***
А що, коли стану білою?
Мене не побачить сніг…
Воля із тіла вистрибує…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тільки бракує ніг…
Рибка з карибського рифу
В піні згубила хвіст…
Куплена згідно тарифу
У Моїсеїв піст…
***
Навспак перевернуто зиму:
не ми, а по нас ходить сніг…
Льолю пристойності скину,
ступлю за поріг-оберіг…
Босоніж – по сніжних тюльпанах
До тебе – на тисячі зим!
…Заплакав розбуджений ранок…
А я засміялася з ним…
***
Розбили молочного глека
із ери енеоліту…
Вмирають трипільські лелеки
на білих морозних квітах…
Завмер у болючім польоті
останній наш спільний видих…
Святвечір у тихій скорботі
запалює сонця дідух…
***
Захлинаюся морем
у мушлі безвиході…
По Різдвяних шибках
позбирай мою зоряну сіль…
Тисячами небес ти ходив
і не виходив
прикипілий до п’ят
магматичний біль…
Зачерпни й понеси мене тихо
у пригоршні,
спий до краплі, неначе свободу –
звільнений звір…
Бреше кава моя,
твої карти виграшні…
Бо давно нам обручки виплавив
скіф-ювелір…
***
Так холодно скрапує день
на плечі печалі оголені…
Стомились гріхи від прощень,
як від полювання – олені…
А місяць заблуд у думках,
вмостивсь у ялиновій хвої…
Спиняюсь. Не сила в руках
стискати колючі зорі…
***
Якими вітрами
мене занесло в цю пустелю?..
Тут ні рости, ні пити
не хочеться…
Під небом – осліплим і спраглим –
укотре постелиш…
Остригти би пам’ять –
глузду іржаві ножиці…
Спинайся на двоє,
поки тебе не розіп’яли…
Вернися в учора,
люби її, як незайману…
Виймаю зі спини
твоєї хвороби жало.
Пісок наливається кров’ю.
Заново.
***
Сонячний плід
в перестиглому лоні –
в передчутті
народження…
Зради тавро –
на Пречистій іконі!
Засудили мене
без злочину…
…Завтра прийде,
як з війни – генерали,
спершись на ноги
милиць…
Хтось подорожній
приклався до рани…
Сонцем
земля
розродилась…
***
Настіж
двері автобуса,
не зупиняючись!..
Нехай прокочуся по глобусу:
десь та й пристану…
Згорають сумнівні вектори –
не пручаюся..
Ненависним поглядом дертиму
темряви рану…
В’язка карамель мого гніву
болісно стигне…
Вовки поховались у лігва…
Я – на місяць…
Струснулись Парижі й Рими…
Аби лиш встигнув!!!
Останню закохану
білим
диявол мітить…
***
Місяць не світить на мене
сяйвом твоєї присутності…
Я ще, мабуть, до знайомства
тебе розлюбила…
Небо зірвалось, зелене,
аби вже земну свою суть нести…
Пишуть останнє побачення
на мілководді вила…
Вже не згадаю на смак твого імені!..
Ба`, я забула, як би хотіла назвати сина!…
Завтра – визвольна війна,
і я – триєдина:
воїн, і мати, і власна дитина…
***
Мені б на твої білі ночі
пролитися чорною зливою!..
Між тисяч конвертів на пошті
себе випадково згубила я…
Уся записалась – до видиху,
щоб вичитав: чорним – по білому…
Із небом кохатись – зависоко…
Хмари – на землю – зливами…
***
Тебе не було?! Ти – вигадка?!
Тиснуть сутінки.
Так тісно у небі очам,
на орбіти приреченим…
Весніє земля…
І по спині пуп`янки.
Цвітуть переляки:
за крок – самозречення…
Згорають дроти, і дерева, і вечір!..
Я плачу, а чи плачу?…
А вибухи зріють.
Бубнявіють очі…
Повзуть до валізи речі…
Дівчата – до милих,
А я…
тільки з глузду
вмію…
***
Крокодиловий профіль алое
зубчато дивиться…
Не з тими, хто вміє
перелистати спогади…
Бувала малою –
дихало сонце в потилицю…
Тепер – жовті змії
у масках із золота.
…Розбилося яблуко –
впали півмісяці вечора…
Лук почуттів напнула б
твоїми пальцями!
Як завжди – лікуюсь
нічною втечею.
Розум із рейок зійшов
на минулій станції…
***
Сірою щіткою по вертикалі
замальовую марево…
Дряпають небо дерева зухвалі…
Ляпасом злива вдарила…
Спогад – луною – в порожньому глеку:
Вчора – допродала пам’ять…
Січень здурів од липневої спеки…
Снігом ялинка марить…
***
Я – пасажир заблукалого потяга…
Щасливих таких – тріщать вагони…
Тебе – нетривкого – винесло
протягом…
День захолов. Без прощань і агоній.
Зорі розквітли і світять магнолії!
Небо, розбухле, викривлює сталь!
Ми – відчайдухи! Регіт по колії!..
Очі незрячі потупив асфальт…
***
Сміявся до мене – хіба що очима.
Плакати – досі не вмієш.
Чуєш, хіба завинили чим ми?
На ліжку – не здоланий ідиш…
Сина твого не назву, як хотіла:
Він-бо під серцем в іншої…
Сонце червоне тече по тілу
І обпікає тишею…
м.Київ