Чотири сторони часу

 

Михайло ПАСІЧНИК

 

ВИСТАВЛЮ І СВІЙ ДИМОК…      

О ці прикмети осені!

Їх серцю не забуть, –

Густі дими над козами,

Над лозами пливуть.

Вони й далеко начебто,

А пахнуть до оском

Картоплею хлоп’ячою,

Хвощами й полином…

Від нас рівновіддалені

Дими ті з картоплинь,

А пахнуть літом спаленим,

Летючим в жовть і синь.

…Із запальнички вистрілю,

Де все горить навкруг,

І свій димок я виставлю

Окрай дороги в луг…

 

ПОКАЗНИКИ ЧОГО?

В обійсті – повні ноги трему.

Тут не живуть уже батьки…

…В замку – записочка від РЕМУ

З проханням дать показники.

Її заклали тут для кого?

Стоїть у лампочках пітьма,

Не струму – а й життя самого

Давно в цій хаті вже нема.

Ще автономно йде будильник,

По серцю стрілками шкребе,

Й нулі показує лічильник,

Ввімкнувши в проводИ себе…

 

ВОНИ НА НЕБІ ВЖЕ…

Журитися не треба,

Як сіль везуть.

Чумацький шлях у небі –

Вози внизу…

Повз води і дерева

Пливуть мішки…

То наші предки древні,

То чумаки.

Ох і солодка сіль же –

Як мед, як мир!

Вони на небі всі вже,

Внизу вже ми…

 

 

НЕ КРУТИТЬСЯ ВІТРЯК..

Чомусь не спиться вдосвіта мені

(Життя і так вже прОспане доволі), –

І сивий світ крізь краплі на вікні

Здається старцем з кОстуром тополі.

Прямий цей дощ. Не крутиться вітряк.

Не крутиться, хоч і крутитись вміє…

Ця осінь множить сумніви і страх,

Але в душі все ж жевріє надія…

 

МОБІЛЬНИМ КРОКОМ БЕЗ МОБІЛЬНОГО…

Гай-гай, не гаю часу вільного –

Його мені сам Бог приніс! –

Мобільним кроком

Без мобільного

З’вязку зі світом

Йду у ліс.

Бреду, гущавинною чакрою

Обнятий, як давно колись,

Гумовики в калюжах чавкають,

До окулярів липне лист.

Ціпком я нишпорю по зворах,

А в них святам червоним час:

Стоять в три рівні мухомори,

Як хор во славу Ілліча.

Лякає тишу криком пугач,

Та не сахається душа,

Перекладаю з ліктя в другий

З різногуб’Яками коша.

Я того птаха перекрикую,

і подивляюсь вдалину

Все на березу із осикою,

Усе на дуба і сосну…

Дерева ці завжди дарАми

Винагороджують, вважай, –

Під ними – бабки з краснюками,

Маслята й білі зазвичай.

Вчарований золотоцвітом,

Дивлюся на листків політ…

І нащо той зв’язок зі світом,

Коли в очах весь білий світ?!

…Зайду натомленим до хати

І телефон візьму таки,

Подумавши, чи відкривати

Навік пропущені дзвінки…

 

ДАСТЬ БОГ ЖИТТЯ…

Виснажують мене щодня походи ці:

Біжу, лечу до ясена й сосни!

Свободи стільки, що душа заходиться:

Як нею управляти восени?

У мізки лізуть наміри немислимі,

Усе на світі хочеться обнять!

Свободи стільки, що уже й стомився я

І плани, й дії регламентувать…

То кошика лаштую, то вудилище,

То парашут складаю. а то снасть…

І що зробити завтра – пункт один лише:

Дасть Бог життя – й все інше він же дасть!

 

ВЕРТАЮЧИ ДО КОРЕНІВ…

На схилі літ вертаючи до коренів,

Захмарних не жадаючи чудес, –

Вивчаю ліс новий намухоморений,

Колючий і кропив’яний увесь.

Лише осика вносить шум тут в тишу,

А кожен дуб стоїть, як ворожбит,

Заходить в ліс цей нЕ перехрестившись

Не можна в хитросплетеннях ожин.

Перетинаю просіки й дороги,

Виходжу на поляни й моріжкИ…

Я йду по сонцю в ліс й вертаю з нього

По сонцю теж – приземлений, важкий…

Зарослими канАвами і зворами

Петляю крок і тиху радість п’ю,

Й душа моя, така умиротворена,

Влягається у матрицю свою…

 

ВВІРВАТИСЬ В ЛІС…

Щоб шурхотів у шинах луг зелений,

І вітер подих поміняв на свист, –

Ввірватись в ліс на швидкості шаленій,

За котрою б крутнувся лисом лист!

Додати руху молодого шалу,

Відчути в скронях похололу кров

Й спровокувати гуркотом обвали

Всіх золотих і мідних віт і крон…

Притиснуть гальма, щоб ступити швидше

В це палахке і світле торжество,

І заглушить мотор, й оглухнуть в тиші,

Й хитанням сосон сповнити єство…

 

ОСІННЯ СИВИНА…

Ще в зОлоті діброви,

Аж ось в очах вона,

Ця паморозь раптова –

Осіння сивина…

Мов дорогі намиста

Прикрасили цей світ, –

Оця роса сніжиста,

Цей іній на траві….

 

УСЕ ГОТУЄТЬСЯ ДО ЧОГОСЬ…

Обчурхує безвітря в лузі лозу,

Бобрам підвладні, стишились струмки…

Верба позолотіла на морози –

Її листки, мов скрючені стручки.

По берегу старенький човен зчовгавсь –

Опав на нього веслами-крильмИ.

Усе навкруг готується до чогось –

Мабуть, що знов до холоду й зими…

Летять з дерев орнаменти дешеві,

Їх підбирати із болота – зась!

І я в ці дні напружуюсь душею:

На щось я сам ще нЕ налаштувавсь…

 

ОСІННІ ПЕЙЗАЖІ

Шелюжних щук осіннє жирування,

Дощів пискливих млявий переплюск,

Туманів подолинне возлягання

І груздів пізніх пАморозний хруст…

Охриплих птахів голоси недужі,

Іржава жуйка всохлої трави,

Доріг даремні спроби злить калюжі

У канавИ пообіч, у рови.

Легка плавба павучих плетив сизих,

Тополь шляхетних чорні гостряки,

І скирт міражних айсберги в озимих

Розливах зелені у всі боки…

 

ПІДПАЛИЛИ ЗОПАЛУ…

Шибка лоба витерла,

Посміхнулась дню,

Дим не може витягнуть

Ногу із вогню.

З водяного попелу

Густо лиш курить, –

Підпалили зопалу

Те, що не горить…

 

НАБІР ОСІННІХ НАСОЛОД

Гукають знов сад-ліс-город,

Я в них по-справжньому щасливий.

Набір осінніх насолод –

Гриби-картопля-груші-сливи.

Я ними втішений давно.

Зберу усе, у гуму взутий,

І буде пить моє вино

Листопад-грудень-січень-лютий…

 

ЖИВУ…

Живу без розкладів, регламентів,

Норм, зобов’язань, клятв, фанфар,

В житті не граю ролі Гамлета,

Бо ж БУТИ – то є Божий дар!

І Достоєвського, і Герцена

Не переношу на нутро,

Живу без правил, без суперництва,

Без вічних втискувань в метро.

Не чванюсь долею пихатою,

Світ бачу серцем і чолом,

І більш НЕ МАТИ, аніж МАТИ я

Волію ворогам на зло.

Ані тупої, ані гострої

Не брать сокир для різних прю,

Й лише свою із волі Господа

Ходою колихать зорю…

 

ПОГОВОРИ…

Цієї пізньої пори,

Коли багаття явори

Вгорі на вітрі розкладають, –

Й коли усе уже горить,

Мені з тобою говорить

Осіння тиша дозволяє.

Коли багаття явори

Вгорі на вітрі розкладають, –

Поговори, поговори

Зі мною, бо життя минає…

Коли у полум’ї дібров

Я серцем щемно похолов,

Тепло вдихаючи у пісню, –

І, як велів обом нам Бог,

Поговорімо про любов,

Котра і в нас вже тяжко пізня…

Коли багаття явори

Вгорі на вітрі розкладають, –

Поговори, поговори

Зі мною, бо життя минає…

Цієї світлої пори,

Коли з вогнем гудуть вітри,

Коли озера просідають,

Й коли години й дні життя

За вітром теж кудись летять

І їх ніхто не зупиняє,

Коли багаття явори

Вгорі на вітрі розкладають, –

Поговори, поговори

Зі мною, бо життя минає…

 

ПРОСТИ, ІВАНЕ БОГОСЛОВЕ!

Неперебірливий у мові,

Я щось не те сказав сьогодні…

Прости, Іване Богослове,

За слово, Богу неугодне.

Щось лицемірне, гонорове,

В блискучу вмонтував оправу…

Прости, Іване Богослове,

За слово, варте лиш неслави.

Я бачу хмари – Божі брови –

З-під них він пильно зирить, строго…

Прости, Іване Богослове!

Я каюсь щиро…

Слава Богу!

 

ТУМАН ПРОКИС…

Розлитого в селі, де хата скраю,

Із дійок чи корів, чи білих кіз –

Молоковоз туману не збирає:

Туман в долині вже давно прокис…

Мов бинда марлі, в маревах дорога.

А той туман – високий, як Ельбрус.

Молоковоз вигулькує із нього,

Як масла жовтого овальний брус…

 

ЯК ВОВК І КЛЕН…

Осінь крутить мокролисті шмотки

І в трубі димарній аж гуде, –

Восени так виє вовк самотній,

Не знайшовши затишку ніде…

Вовк той жалісливо так самує,

Голос вовка має тембр сирен…

Восени так лише я сумую,

Як оцей рогатий олень-клен…

 

ПІСЛЯ ПОЇЗДКИ В КОРОСТЕНЬ

І незабутні, як то мовиться,

Й великі світлими словами, –

Покровні тіні Юхимовича

І Сингаївського із нами.

По них сьогодні в душах реквієм,

І постають з узвиш древлянських

Й дотепності Нечипоренкові,

І Міхо пристрасті циганські…

Життя даєм дубцеві-дубові,

Наказуєм берізці жити,

Вклоняємось святому зрубові,

Кладемо квіти під граніти…

Ми й всім померлим наливаємо

І чарку ставимо під свічку,

Читаєм вірші і співаємо,

Спиваючи гіркОти віку.

Проблемами одними й тими ж ми

Живемо, що й в есересерах,

Ми цілий день із побратимами

По долі і скрипучих перах.

Ми від’їжджаємо – й прощаються

В обіймах друзі зі сльозами,

Й Покровні тіні пориваються

Із листом золотим – за нами…

 

ОПЕНЬОК ПОЛІЗ ДО БІЛКИ

Я поспішаю в ліс, відкритий

Вітрам і мжичкам навзаєм…

Рудий опеньок, в серце вбитий,

Уранці спати не дає.

Ліс полум’яно з небом злився

Й туди душа моя летить,

Де прорізається крізь листя

Вже літа бабиного нить…

Б’є по обличчю мокра гілка,

Опеньок із кори проріс

І сам по дереву до білки

Зухвало й впевнено поліз…

 

ЩОСЬ ДІВОЧЕ…

Першим холодом війнуло,

Хтось розсипав в травах сіль…

Парашутики згорнули

Обдувайки у росі.

А як тепла і привітна

Встане днина золота, –

Сонце з бабиного літа

Щось дівоче випліта…

 

КЛЮЧІ ВВІТКНУВШИ В НЕБЕСА…

Вже перелітні з місць знялися,

Ключі ввіткнувши в небеса…

Таке барвисте в кронах листя!

Така душевна днина ця!

Над чорнобивцеві суцвіття

Легенький виткався туман,

І сонце так привітно світить,

Неначе завтра й не зима…

 

ЙМОВІРНИЙ ГРИБ РОСТЕ…

Я мало не навколішках

Облазив на зорі

Усі ліси навколишні,

Посадки й чагарі.

В раю дібров обхмелених,

Де світле й золоте, –

Я знаю, де для мене лиш

Ймовірний гриб росте…

 

…А БРУНЬКА – ОЖИВЕ!

Вже обрій на себе

Від всіх

У цю осінь

Повісив замок…

На краплю роси,

На кришталик морозу

Став важчим листок.

Закрутять сніги

І хурдельно, й завійно,

Все хуга зіжме…

І брунька в бурульку

Вросте безнадійно,

Але – оживе!

 

ОБГОРНУ СОЛОМКОЮ ХОЧ ЩЕПИ…

Не збагну я – логіка тут де?

І шукать дарма її, напевно:

Холод, одягаючи людей,

Роздягає догола дерева.

Коли роси в’язнуть вже в льоду,

І морозець шпорить серце щемом, –

Я у сад із в’язкою зайду

Й обгорну соломкою хоч щепи…

 

ЧОТИРИ СТОРОНИ ЧАСУ

Вік нам і світ цей у сув’язі даний –

Вміймо лиш кОристувАтися нею…

Подарували мені нещодавно

Чотири годинники до ювілею.

Стрілкам строкатим не жорна крутити –

Стануть одні –  є шість інших в запасі.

…Я зрозумів, що не лише у світу

Чотири є сторони – але й у Часу…

 

БОГ ЧИ ХТОСЬ ЗА ДОРУЧЕННЯМ БОГА?

Буть не може в світі вічному,

В безконеччі світла й мли,

Щоб без нагляду космічного

На землі ми всі жили!

Кругле крутиться – не хилиться,

Так вже в світі повелось,

Й за усім цим зірко дивиться,

Може, Бог, а може – Хтось…

 

ВОРОН ВОСЕНИ

Всмак накаркавшись негодою,

Обтрусивши листя з груші,

Ворон прОвода розгойдує,

В такт йому хвостом ворушить.

У гнізді не йметься ворону –

То горіха дзьобом стукне,

То пірне у рІллі чорні він,

То ковзне по світлих сУкнах.

Він не робить ніби зла мені,

Та й у нім нема потреби…

Навперейми вітру зламаним

Він крилом царапа небо…

 

У ДЗЕРКАЛІ ПЛЕСА

Бачать себе всі дерева над ним,

Двоїться в ньому вся пишна палітра…

Дзеркало озера миттю кривим

Стати спроможне під пОвівом вітру.

А як летять на гладінь ще й грудки,

В тихій воді, що здіймається стОрчма,

Вільхи ламаються, як сірники,

І явори щось немислиме корчать.

Тиша повернеться – в плесі тім все

В обриси давні лягає поважно,

Дзеркало бите стає, мов нове,

Й знову дерева у нім ну як справжні!

 

СПОГАД ПРО ДІБРОВУ МОЄЇ МОЛОДОСТІ*

Від літ з Поліссям усе далі я –

Там жив, немов себе творив!

…Знов золотіє в снах азалія,

Знов серце крає радість рим…

Лісами небеса підперши,

Тут на гранітах світ стояв…

Діброво, доме мій найперший,

Робото вчительська моя!

Там, де цвіли бузки й акації,

Покрили все мохи й іржа.

Там відридала радіація,

Там тихо плачуть біль і жаль…

Стоїть у тиші похоронній,

Під хворістю дощів-снігів

Квартира вікнами у крони

Налитих стронцієм дубів…

 

*Діброва – назва селища Олевського району

 

ЩО НЕ ДОГОРІЛО В СОНЦІ

Буяння літнє – до побачення!

Було ряснЕ ти, світле й гарне!

Що зеленіло й мало значення,

Уже безвартісне і марне…

Усе опале час висміює:

– Ага, і це я вчасно знищив!

Виношу шухлею для снігу я

Сусальне листя на кострище…

Лиш вітер вельми рад опалому,

Летить хууртечі навздогонці…

Сірник вогнем усе допалює –

Те, що не догоріло в сонці…

 

ЦЕ ПОТРІБНО ПЕРЕЙТИ…    

Для празників душі нема нагод,

Марудність суєти керує нами…

Я не люблю перехідних негод,

Коли нудні дощі стають снігами.

Доводиться задовольнятись тим,

У чому, як і в хутрах, не зігрітись,

І це нам всім потрібно перейти,

Щоб у блаженстві сяйва опинитись!

 

ОБІЗВАВСЯ ДРУГ…

Обізвався друг – і відлягло,

Ожила в мені клітина кожна…

І яким всесильним не було б

Зло, його здолати з другом можна!

Обізвався друг – і дивина

Вже не вперше в серці ворухнулась,

Вирівнявся курс і до стерна

Течія слухняно повернулась!

 

НЕМА ІМПРОВІЗАЦІЙ…

Ковзає лугом промінь непрямий,

У жовть і згар підзалетіло літо,  –

То сонце на сезонний круг новий

Заходить, помінявши кут орбіти.

Дотримавшись констант

всесвітніх мір,

Усе в свій час являє голос в хорі,

І в строгому шаблоні схеми зір

Нема імпровізацій апріорі…

 

СПОЧАТКУ – ГРАБЛІ, ЛИШЕ ПОТІМ – КОСА…

Осінні трави покосить я встав

Удосвіта, коли ще світ дрімає…

Ковза по золотих пластинках сталь –

Косить отаву листя заважає.

Воно так тепло горнеться до ніг,

Мов щось у мене безголосо просить, –

Це той випадок, коли слід мені

Спочатку брать граблі, а потім – косу…

 

ЦЕЙ ВОЯЖ – ОСТАННІЙ?

Яке шовково-оксамитне все це:

Трава суха й на ній природня сіль…

Цей ліс мене усмоктує у себе,

Здіймаючи привітну заметіль.

У лісі густо-листяно і грибно –

Гриби в піску, в корчиськах, у мохах…

Я, вихором підхоплений, підстрИбом

Біжу, лечу, збирати їх мастак…

В зелене сосни і ялини вбрані

Стоять і оглядають белебень…

…Я після клятв, що цей вояж –

останній,

Збираюсь по гриби вже через день…

 

У ПОЛОВЕЦЬКОМУ ЛІСІ ВОСЕНИ

Я вигрібаю костуром їх з листь,

Гриби ці пізні – делікатно польські.

І де вони тут в жовтні узялись?

(Берізки із дубцями в дві полоски)…

Тут не блукав я в роздумах давно.

Сьогодні ж усвідомив цю потребу.

Курганів половецьких жовте дно

Відсвічує оскомно синім небом.

ГолкАми в пальці поціляє глід,

Шипшина з ним вступає

в рукопашний…

Тут геть усе з дитинства, з давніх літ,

Сьогоднішній лиш я,

хоч теж вчорашній…

Зубриться кропивА в усі боки,

Листки липкі – немов долоні в меді,

І їде, обганячи хмаркИ,

Береза на чиїмсь велосипеді…

 

ЖАЛЬ У НЕГОДУ

Знадвору невтішно сльозиться вікно –

І я у мінорі осінньому знову,

Та радують душу червоне вино

І дрова сухі, і приємна розмова…

Не хочу в цю пору ні див, ні пригод

(І вам почуття таке, певен, знайоме),

І жаль мені в цю найсумнішу з негод

Тих, в кого нема ані дров, ані дому…

                        Вересень – жовтень 2017