Бернз у перекладах на українську

Роздуми з приводу дня народження Роберта Бернза

 

Ганна Дика 

 

25 січня – особливий день для всіх шанувальників творчості Роберта Бернза, національного Барда Шотландії. Цього дня ми відзначаємо день народження людини, чиї пісні та вірші передають душу шотландського народу, і в той же час є сповіддю Поета з палким серцем, якого захоплювала краса і якому боліли всі біди і нещастя світу. Мабуть, саме ось ця небайдужість передається читачеві і створює магічну синергетику творів цього великого шотландського поета.

 

Шанувальники Поета, об’єднані Світовою Федерацією Клубів Роберта Бернза, яка була заснована 1885 року, науковці та дослідники його творчості в усьому світі вивчають творчу спадщину людини, якій життя відміряло лише 37 років, намагаючись знайти вірне тлумачення написаного ним, переосмислити сказане, якомога точніше дослідити його життєвий шлях. Важливим є і сучасне бачення його творів в різних країнах, шлях до читачів, які знайомляться з ним і сприймають його через переклади.  Дослідження сприйняття Роберта Бернза в Європі були видані 2014 року (The Reception of Robert Burns in Europe, edited By Murray Pittock / The Reception of Britishand Irish Authors in Europe : Bloomsbury,  2014. – 348 p.), де мені була надана висока честь познайомити англомовний світ з історією перекладів Роберта Бернза українською, завдяки яким він увійшов до української культури.

Розділ має назву «Сприйняття Роберта Бернза в українській культурі» з огляду на те, що переклади українською мовою виходили друком  в різних країнах, до складу яких входила Україна, або  належать перу емігрантів, але всі ці перекладачі  творили одну українську культуру і духовність. В той же час в самій Україні, попри те, що перекладати твори великого шотландського поета почали ще в ХІХ ст., сприйняття творчості Роберта Бернза  є різним. Дуже часто образ поета та його творчості сформований під впливом перекладів російською мовою, автором яких є Самуїл Маршак.  В цьому легко переконатись на Петрівці, книжковому ринку в Києві. Коли я запитую у продавців книжку «Вибраного» Роберта Бернза в перекладі Василя Мисика та Миколи Лукаша 1959 року видання  (придбати яку я мрію), на мене здивовано дивляться і перепитують: «А хіба його перекладали українською?»

Вся історія перекладів шотландського барда українською від першого, що вийшов друком у Львові 1874 року завдяки Олександру Кониському, автором якого був поет Василь Кулик,   і до тих, що продовжують з’являтись,  створюють  образ патріота, мислителя, палкого співця кохання і гострого на язик полеміста.  Цікаво, що деякі твори, перекладені російською одними з перших, наприклад,  “The Cotter’s Saturday Night” – українською не перекладались взагалі, в той же час деякі з поезій перекладені серед перших українською, довго не привертали уваги російських перекладачів (“Epitaph for the Author’s Father”).  На думку Марини Новикової, глибокого знавця шотландської літератури і перекладача багатьох шотландських поетів, «поезія Р.Бернса набула  сенсаційної популярності спочатку в російських перекладах С.Маршака. Потім з’являється «новий» Бернс: український та білоруський. Це був Бернс не просто іншими мовами, а в іншому прочитанні: фольклорний, а не книжково-романтичний, мовою, з одного боку, усно-пісенної традиції, а з іншого боку – селянського просторіччя ( аж до архаїчних та діалектних його форм). Популярність цього Бернса (у перекладах В.Мисика, М.Лукаша – серед читачів українських, а у перекладах Я.Семяжона – серед читачів білоруських)  не поступалася  популярності маршакового Бернса, якого (за умов СРСР, за обов’язкового навчання російської мови, а найчастіше й тотального шкільно-вишівського «русскоязычия») знали в «республіках» не гірше за Бернса своїми мовами». Дозволимо собі лише зауважити, що український Роберт Бернз Василя Мисика у форматі книжки з’явився  друком 1932 року, в той час як російською мовою твори барда побачили світ у 1936 році у перекладі Т.Щепкіної-Куперник  у форматі книжки, коли Василь Мисик  відбував покарання на Соловках, а переклади С.Маршака були  надруковані  у «Літературній газеті» 1938 року, коли Василь Мисик вже був звільнений, але ще не реабілітований. Повоєнне видання «Вибраного» у перекладі Василя Мисика та Миколи Лукаша, що вийшло накладом 8000 примірників (і це ювілейного, 1959 року !), звичайно, не могло дійти до масового читача в усій Україні. Варто порівняти наклади, якими в 50-х роках видавались збірки поезій Роберта Бернза в перекладах С. Маршака: 1954 р., третє доповнене видання  – 25.000 примірників, 1959 р., п’яте видання – 75.000 примірників. А наклад збірки 1979 року – 435.000 примірників.  Попри те, що в подальші роки твори Роберта Бернза виходили друком  українською  в газетах та журналах,  окремими виданнями – цього замало для того, щоб його творчість дійсно стала частинкою  нашої національної свідомості, а мова перекладів збагачувала  українську мову. Крім того, наші великі перекладачі Василь Мисик і Микола Лукаш  самі є прикладами незламності духу, глибокої порядності  і творчих можливостей.  Доля перекладачів Роберта Бернза  ХІХ ст. (Йосип Шевченко, Іван Франко, Василь Щурат, Павло Грабовський) та їхніх перекладів не менш драматична або й трагічна. Вони перекладали всупереч обставинам і заборонам, прагнучи донести те, що відкрилось їм у поезії барда, рідному народу – почуття людської гідності, краси людських почуттів, гуманного ставлення до природи і непримиренності до лицемірства, злоби і дурості.

Можна по-різному святкувати день народження великого поета – зібратись з друзями і влаштувати традиційну шотландську вечірку за усталеним ритуалом з піснями, гумором і смачними стравами, а можна просто відкрити збірку творів Роберта Бернза і прочитати написане більше 200 років тому, але близьке і зрозуміле зараз.

 

Поворот солдата

 

Коли розвіявсь дим війни

І знову мир вернувся

У край, де плач удів, дітей

Осиротілих чувся, –

Я залишив свій полк, намет,

На плечі сумку вбогу,

Маєток чесний свій, узяв

І рушив у дорогу.

 

Я вірно службу відслужив,

Людей не грабував я

І в рідну Скотію свою

Веселий мандрував я.

Мені вже чувся Койли плеск,

Ввижалась Ненсі мила,

Що добрим усміхом колись

Мене приворожила.

 

Ось та долина, той моріг,

Де я хлоп’ятком грався.

Минув я млин і терну кущ,

Де з Ненсі зустрічався.

Дивлюся й бачу: це вона

Біля своєї хати!

І одвернувся я на мить,

Щоб сльози заховати.

 

Змінивши голос, я сказав:

«О дівчино-лілеє!

Щасливий, хто назвав тебе

Коханою своєю!

Я бідний, дальня в мене путь,

Привітна в тебе хата;

Вітчизні довго я служив –

Тож привітай солдата!»

 

Так сумно глянула вона,

Так мило запишалась.

«І мій в солдатах… О, коли б

Його я дочекалась!

Зайдіть же в хату, я прошу,

В гостинну, хоч і бідну:

Ми раді вам за славний знак,

За цю кокарду гідну».

 

Та й зашарілася – і знов

Поблідла з хвилювання.

На груди кинулась мені:

«Це ти, моє кохання?»

«Клянусь творцем, чия рука

Правдивих душ не губить,

Це я! І хай щастить усім,

Хто щиро й вірно любить!

 

Війна скінчилася! Кінець

Розлукам і стражданням!

Хоч мало в нас добра, зате

Багаті ми коханням!»

«Мій батько гроші заповів,

Гарненьку ферму й стадо.

З тобою, вірний мій солдат,

Все поділю я радо!»

«За гроші фермер лан оре,

Купець у морі плава,

Але добро солдата – честь,

А нагорода – слава!»

Шануй солдата-бідняка,

Вітай його з дороги:

Опора батьківщини він

У день і час тривоги.

Переклад Василя Мисика

№2 (190) 27 січня 2017