«А чесний шлях, простелений народу…»

 

 

Не знала особисто Катерину Мандрик-Куйбіду, що не завадило поговорити зі шляхетною за сповідуваними цінностями жінкою. Переді мною «Воля кличе нас до бою» – збірка її поетично оформлених міркувань, що ятрять душу.

Ще з античності цінували діалог як досконалу форму порозуміння. Довірлива розмова між поколіннями спонукає до відвертої розмови й між сучасниками. Тож, доторкнувшись думкою до слова пані Катерини, знаходжу відповіді на запитання, що останнім часом не дають спати.

 

– Існує думка, що незалежність українцям упала з неба. Прочитане в книжці соромить навіть за те, що доводиться таке переказувати. Але незважаючи на дорогу, окроплену кров’ю ціну, сьогодні Ви змогли б почути сумнів про необхідність виборювати незалежність на сході країни…

 

– Хай сумнів тобі не загляне тривожно

У душу чи серце з імли.

Усі перешкоди усунути можна.

Будь сильним як ми.

Ми кров’ю платили за волю народу,

Грудьми закривали улюблений край,

І слово, і пісню до твого приходу.

Про це пам’ятай.

1958

 

– Здобули  незалежність, але чи стали вільними? Чи потрібна свобода рабу, який теж є, адже роками найкращих вирізали, відстрілювали, виганяли..? Чи має природа відновлювальні сили?

 

-Та в цій безпросвітній біді,

Де вижили слабші і кволі,

Вже сходять слова молоді –

Боротися кличуть за волю.

1969

 

– Вельми реальним називають зіткнення міфів, і смертельно небезпечною – зустріч  правди та зомбувальної брехні. І хоч українці є свідками, як клеяться листки історії, у спільнотах міцно укорінено ворожі пропагандистські ідеали, невже непорушно?

 

– Криваві (їхні) ідеали

Колись розсипляться за мить –

Людей (вже) стільки повбивали,

Що (їм) у спокої не жить!

1945

 

– З ворогом, що ступив на святу нашу землю, розмова коротка, а як же бути зі своїми «по формі», але не «по суті»? Невже краяти всіх, хто не вміє знати?

 

– Не крові хочемо і смерті,

Нехай мовчить блискуча мідь,

Але обдуреним – відверто

Всю правду голосно скажіть.

1965

 

– Ви колись сказали своїм дітям, що ми, мовляв, своє відсиділи, тепер ваша черга. А що би сказали сину зараз, коли смерть поруч і дихає в лице?

 

– У років шпаркому плині

Весни вернуться травою, –

Мати скаже твердо сину: «Будь героєм!»

1946

 

– Уже не перший рік воюють українські сини, а кінця не видно. Можливо, примиритись з ворогом, домовитись?

 

– Не пригаси, не заспокій,

Не зупини ані на йоту.

У час боріння і надій

Не одягай мене в скорботу.

 

…якась безрадісність у парі

Зі змиренням, що доля наплела.

Можливо, ми б давно пропали,

Якби із нами впертість не була!

1971

 

– Правда в тому, що смертельний ворог небезпечним є не лише для нас, тому справедливо наполягати на допомозі світу…

 

– Крім тебе це ніхто не зробить

І помочі не жди Європи.

1949

 

– Українську мову називають  скарбом, ДНК народу … Чим для Вас є рідне слово?

 

– Нею нас природа

Говорити вчила –

Дарувала волю,

Дарувала силу.

І стелилась гінко

Праведна дорога,

Вимощена Словом

До людей і Бога…

1963

 

– Вартість слова, правди, чеснот знецінюється. Зневіра виснажує, знекровлює навіть тих, хто далеко від фронту. Де брали сили Ви?

 

– Хай я слабка, але борюсь, не плачу.

З братами йду здобути майбуття,

За правду нашу кров свою гарячу

Віддать готова разом із життям.

З вірою у Господа святого,

З честю, що знамена підняла,

Ми ішли на смерть заради того,

Щоб Вкраїна вільною була!

 

– Сподіваюсь, Катерино Михайлівно, що Ваша книжка потрапить на передову, адже вона вкрай необхідна втомленому воїну, бо сталить душу й заживлює рани, відновлює сили й вивершує звитяги. Щоби сказали українському солдатові щонайперше?

 

– У мить важку, як зло тебе потопче,

Згадай народ покривджений, біду

І підведись посилившись, мій хлопче,

Зроби свою твердішою ходу.

…..

Пройдуть часи – не скінчаться пригоди,

Та висновок – як все на видноті:

Що не вогонь богів у нагороду,

А чесний шлях, простелений народу,

Дає йому безсмертя у бутті!

1976

 

Схиляю голову й щиро дякую Вам, вельмишановна Катерино Михайлівно!

За пісню гучну і за тиху молитву,

за влучнеє слово й нездолану силу,

за мудрого сина і щонайбільше

за рідну Неню Україну!

 

З великою повагою та доземним поклоном

Світлана Бронікова,

доктор філологічних наук, професор

№10 (198) 19 травня 2017