…А Бог – благословив

***

Скігайте з поду старі цимбали,

пуцуйте з лепу крисані борше.

Єк шос забули, або й не мали –

вздрите в музеї приватним в Польщи.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Шо, пристолочили голос, вуйку?

Не сваритеси(!) на телевізор…

Тепер жнікатимете цу жуйку,

поки не встєкле в души желізо.

 

Мете на Погарь кігнути сани,

клісти задурно байдуже ріщі.

А там за слово брехливе, пане,

ади, Иван бахурє періщит…

 

Бо мусит бути на світі правда!

Бо перед Божим престолом – рівні

і цей, сарака, і той, шо – влада

і на Донбасі, і в Криворівни.

 

А тому лупит і не шкодує.

Бо битий – мудрий! Ци тут, ци в світі

уліті(!) сани собі зріхтує.

…В журу не впаде, єк у шкрепітє.

 

***

Вимочуют фасулі до стрільби,

до войн кровавих в інтернеті кухонь,

без гадок задних перлоси аби –

на мислі умні.

 

Набивши пельку раз на цілий день

іду і я на стадні поєдинки.

А там бабахкают у переддень

страшних обжинків.

 

Перевернути би бескиди би

аби відпорпати пістоля из опришків;

то, може, хтос з чоренної ганьби

і… всмалит нишком.

 

Бо далиси фасулі узнаки

(тичкуют кожде напозад колиби)

і німби накидают на тички

з прицілом, ніби…

 

***

Передосіннє шерхле листя

і ластівки, і голуби

тріпочуть на твоїй ганьбі,

нанизані, немов на вістря,

на зір старечий.

                         Василь Стус

 

 

Ші сночі шукав ялівця…

А чєс проминав,

                                і дніло,

байдужо кітна вівця

принюхуваласи до пійла.

Неквапно і я пантрував

ватру і перші окоти.

Прадід під зорями

                                    мандрував –

зайшов та приліг напроти.

І «Слава Й,су!» тихо прорік,

затим похитав головов:

– Файний,

                    правнуче, ти

                                            
чоловік,

та я

        
би не був тобов.

…Так само сиділи і ми,

і всокотити воліли,

ади, барабульку пекли –

а чєс проминав…

                                  і дніло.

 

***

 

Не шкодуй капелюха

                                вітер вхопив

                                                      пролиґнув

                                                                 
го-гов

Гадкуй проти чєсу                               

крисаня чияс борзо спішит до тебе

Водно у життю загублене шос

                                   присвоїт
хтос

                                                
стане тобов

Закапелюшеним

                              ще й закосиченим
пір’єм

                                                                           
forever

Йой увожєй

                      гачі нові

                                      напис на
брамі борший від пса

Псові шкода

                       суть розуміє

                                             
очима говорит звично

Ми кінец і почєток

                                    слупи
підперли глевкі небеса

Божої пазухи пралісу

                                      лакомого
наркотично

Трудишси

                   лиш би маржинка не
жєлуваласи у Різдво

Камінь твердіщий і тєжчий

                                               
коли на души привалений

Хто з нас сегодне ким

                                       хто
обкорує завтра наше єство

Хто з нас нарешті дужче

                                           і
ким

                                                    
буде навік бережений

Де душя смерекова

                                   тіло дошками
в пидлозі рипит

Загубив яко втратив

                                    де відчай в
зрачках

                                                                      
бо на варґах пудра

Солонини утни май грубшої

                                                 
поки є апетит

Під капелюхом купа думок 

                                                
одна з них направду мудра

 

***

Ти… позавидував (!) мені на
смеречину(?) –

в бетонних нетрях пахощів нема…

Де той послідний, хто зіп’є очима

мій світ? Я ’йму ушкварю жартома:

              – Зробіт мені педикюр

              на великий палец…,

              ’би не коцкав по підлозі,

              єк піду у данец.

 

Шо, хоч мінєтиси на бриндзі бербеницу?

(Мо’, мій талан затєтости – припреш!?)

Єк не помацаєш Анницу за гудзицу,

то надійси, шо скоро не умреш

 

у наших бердах вицвілої слави,

де тєжко Богови безгрішному вгорі,

де ґуст п’єнкий на волю лиш приспали

і чоловікови скрутніще у журі.

 

Шо, хоч мінєтиси на Цвіличчину кахлю?

Зробив би-с з печі-мазанки вівтар?

Або… тиснув би-с нев ци пряники, ци
вафлі

і був би-с… на «всу маму» куховар.

 

Але бо чим ти мене гулиш на міняйла?

Під дримбу чєс задиханий завмер.

Недбайли, обжирайли, позичайли –

не доста тут вбертали дотепер!?

 

А хоч, поофірую тобі зніщі!?.

Але си квап, ’би потемок не ймив.

На ші бесаги, на ші мотуз, чічі!

…’Би лиш ти йшов, а Бог – благословив…

 

м. Косів

на  Івано-Франківщині