Зібрано найкращі цитати з "Убити пересмішника" на пам’ять про Гарпер Лі

 
Американська письменниця, лауреат Пулітцерівської премії 1961 року Гарпер Лі завершила свій шлях  19 лютого 2016 року, відійшовши тихо уві сні. По собі вона лишила дві книжки: багаторічний бестселер «Убити пересмішника» і випущений 2015 року роман «Піди, постав сторожа», написаний раніше “Пересмішника”, проте опублікований тільки зараз. Ця книга, до речі, посіла перше місце у рейтингу кращих романів 2015 року від Amazon, пише Yakaboo.ua.
Сьогодні згадуємо найкращі цитати з видатної книги, яка розійшлася світом 30 мільйонами екземплярів.
Є в нашому житті щось таке, через що люди втрачають людську подобу: вони й хотіли би бути справедливими, та не можуть.
Просто є такі люди, вони… вони забагато думають про життя на тому світі й тому ніяк не навчаться жити на цьому…
Є в людині щось таке, що не підкоряється більшості, – це її совість.
Не розумію, чому розумні люди впадають у буйне божевілля, щойно мова зачнеться про негра…просто зрозуміти не можу. 
Ось що я вам хочу сказати: є у світі люди, які народилися саме для того, щоб виконувати за нас найбільш невдячну роботу.
Щоб жити у злагоді з людьми, я перш за все маю жити у злагоді із самим собою.
Коли вона навчалася у школі, в жодній хрестоматії не йшлося про внутрішні сумніви, і тітка Олександра й гадки про них не мала.
Якщо би містер Канінгем не говорив зайвого, його взяли б на громадські роботи, але, якщо він покине свою землю, вона пропаде, а він воліє голодувати, але зберегти її та при тому голосувати за кого хоче.
Я не ідеаліст і зовсім не вважаю суд присяжних найкращим із судів, для мене це не ідеал, проте існуюча, діюча реальність.
Усі діти у відомому віці починають лаятися, а коли зрозуміють, що лайкою нікого не здивуєш, це минається саме.
Самі лише дурні пишаються своїми талантами.
Неможна по-справжньому зрозуміти людину, поки не опинишся на її позиції… Потрібно залізти у її душу і побути в ній.
У суді, більш ніж деінде, з людиною мають обходитися по справедливості, незважаючи на колір її шкіри, проте люди примудряються приносити з собою на лаву присяжних усі свої забобони. Ставатимеш старшим і почнеш помічати, як білі щодня на кожному кроці дурять чорних. Але що я тобі скажу, сину, і ти запам’ятай це: якщо білий так обходиться з чорним, хто б не був цей білий, скільки б грошей в нього не було, з якої б добропорядної родини він не був, все одно він – покидьок.
А між тим вам відома і правда, ось вона: деякі негри брешуть, деякі негри аморальні, деяких негрів мають боятися жінки – і білі, і чорні. Але те саме можна сказати про все людство, а не тільки про одну расу. У цій залі не знайдеться жодної людини, яка ніколи не брехала в своєму житті, ніколи не чинила аморально, і немає у світі чоловіка, який би хоч раз не подивився на жінку з пожадливістю.
Знову, як у нашій церкві, я почула, що жінки грішні й нечисті, – певно, усі священики тільки про це й думають.
Розумієш, мала, якщо хтось називає тебе словом, яке йому здається лайливим, це зовсім не є образою. Це не образливо, а лише свідчить про жалюгідність цієї людини.
Як би там не було, а будь-який натовп складається з людей.
Якщо ти людина ввічлива, то розмовляй з іншими не про те, що цікаво тобі, а про те, що цікаво їм.
Якщо не вважаєш себе винним, не вибачайся…
Що ж, якщо сніг насланий на нас як кара, мабуть, варто грішити.
Майже всі люди хороші, Окастик, коли врешті-решт зрозумієш їх.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал