Він був світочем правдивим

 

 

Не хизувався званнями, титулами й регаліями. Ніяковів, коли на якомусь престижному зібранні зачитували той довжелезний перелік і не раз наголошував, що найвище для нього звання – новосанжарець, зачепилівець. Навіть на офіційних світлинах він, як правило, без краватки і без численних орденів та медалей, котрих був удостоєний за активну громадянську позицію, помітний вклад у розвиток української літератури. Був переконаний, що найвища для нього нагорода – взаєморозуміння й шана людська.

Борис Ілліч Олійник… Син газетяра-фронтовика і простої сільської жінки-колгоспниці, він сам торував свою дорогу в самостійне життя. Ми, газетярі, пишаємось, що саме в нашій районці він, ще будучи п’ятикласником, дебютував на поетичному поприщі. І тим, що, займаючи високі пости і ставши маститим майстром пера, не поривав зв’язків з газетярським колективом, із земляками.

Торік о такій порі він обіцяв бодай ще раз побувати в рідному селі, зустрітися з друзями, односельцями. Не судилось… Тридцятого квітня цього року завершився земний шлях Бориса Ілліча. 22 жовтня йому виповнилось би вісімдесят два.

Саме в цей день, 22 жовтня, у Зачепилівці відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь славного земляка. Вшанували пам’ять поета-академіка, Героя України Бориса Олійника прибули керівники району, представники обласних організацій творчих спілок, журналісти, педагоги району, рідні, односельці.

Тетяна Іванцова майстерно виконала пісню про Україну, а маленький школярик Максим Вусик завзято продекламував Олійників «Чом у мене очі сині», нагадавши, що саме до цього древнього шкільного приміщення колись поспішав русявочубий хлопчак, якому судилося стати знаною на весь світ людиною. А що це саме так, присутні дізналися з розповіді ведучих. Вони перегорнули сторінки біографії майстра пера, політичного діяча – відміряні долею літа Борис Олійник прожив так, що нині його ім’я знають  і в Україні, і в усій Європі. Невтомно і послідовно, як і належить справжньому поету-патріоту, виконував він свою подвижницьку місію – словом і ділом примножувати добро на землі, прагнучи жити так, аби світ довкола нього ставав добрішим, гуманнішим, кращим.

Почесну місію – відкрити меморіальну дошку – було надано керівникам району Геннадію Супруну і Сергію Бульбасі. Спадає покривало, і в цей час звучить запис голосу Бориса Олійника – він читає свій вірш-сповідь. Хвилина мовчання, а під мелодію пісні «Забіліли сніги» присутні покладають квіти до меморіальної дошки. Ведучі зачитують вітальне послання від Іллі Олійника – сина поета. «Низький уклін і щиросердна вдячність усім зачепилівцям і новосанжарцям за добру пам’ять про батька. Саме благодатна новосанжарська земля відкрила йому широку дорогу у світ поезії, надихала до творчості. Він пишався тим, що мав зачепилівське коріння і часто повторював, що серед усіх численних звань і титулів найдороржчим для нього є – зачепилянин. Спасибі за пам’ять і найкращі побажання, всім Божого благословення, мирного неба і щастя на многія літа!».

«Наша Зачепилівка була для Бориса Ілліча життєдайним джерелом творчості, – наголосила у своєму виступі депутат районної ради, директор Зачепилівської школи Марія Краснюк. – Його твори завжди надихатимуть земляків на добрі справи».

У виконанні Алли Лешко прозвучала відома на весь світ «Пісня про матір», а потім прозвучали поетичні рядки Олійника.

 

В день ясний і в ночі горобині,

В рідній чи далекій стороні –

Ти в моєму серці, Україно,

Думою Шевченка гомониш.

До твого ясного неспокою,

До твоїх натомлених долонь

Припаду дніпровою снагою,

Райдугами вистелю твій сон.

 

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ