Володимир Даниленко: «Вірю інтуїції та голосу серця»

Який Ваш  шлях  у літературу?
Літературний талант нагадує визрівання яблука. Спочатку яблуня має випустити бруньки, листя, зацвісти, відцвісти, зав’язати плід, виростити зелене яблуко, яке тільки на схилі року дасть зрілий плід. Визрівання серйозного письменника, що залишить після себе глибокі твори, теж нагадує такий повільний еволюційний розвиток. Письменники, які рано з’являються в літературі, нагадують яблуню, що рано зацвіла й зав’язала яблука, та вони пропали від снігу на зеленому листі. Письменники, котрі ввірвались у літературу, як правило, погано закінчують. Спиваються, накладають на себе руки, деградують як люди й творчі особистості або рано помирають. Так сталося з поетами Артюром Рембо, Аркадієм Кулешовим, Богданом-Ігорем Антоничем або з прозаїками Миколою Гоголем, Джеком Лондоном, Ернестом Хемінгуеєм. Я завжди  був за еволюційне визрівання літературного таланту. Якщо говорити про епічну прозу, то вона вимагає великого життєвого досвіду, пережитих пристрастей, тверезого розуму й гарячого серця.
Чи пробували колись  віршувати?
У дитинстві та юності я  писав поезію, але завжди задихався від тісноти рим і  рядків, які сковували, наче гамівна сорочка, і я з відчаю рвав написане, бо мої вірші не передавали ураганів, що клекотіли в  душі. Та одного разу я почав писати прозу й відчув, як легко стало дихати, на мене не тисли рими та строфи, а народжені слова не дисонували з тим, що відбувалося в мені.
Фантастичне начало, яким нерідко послуговуєтеся в творах,    для Вас – це…
Для мене завжди  найфантастичнішим моментом було знайомство й захоплення чоловіка жінкою. Це нагадує притягування різних світів, під час якого має відбутися якесь космічне таїнство. І багато моїх творів розпочинається саме з того моменту, коли чоловік вперше побачив жінку й вона захопила його, як богиня смертного, як диво та шедевр образотворчого мистецтва.
Ви знаний і як літературний критик. Коли він має вдаватися до іронії? Чи не тоді, коли, розмірковуючи про сучасну поезію,  прозу чи драматургію,  згадує, що були Гомер, Шекспір,  Шевченко та Гоголь?
Іронія – сестра гумору й мати тверезого глузду. Вона має бути завжди в літературного критика. Я б не дуже довіряв критику без почуття гумору. В цьому сенсі мушу визнати слушність сентенції, що є дві найнебезпечніші категорії людей: чоловіки без почуття гумору та жінки  з почуттям гумору.
За що Ви любите Київ?
Якось давній приятель Ігор Козіянчук (він  став прототипом героя мого оповідання «Кієвскій мальчик») сказав: «Київ – це таке місто, яке енергійних підносить, а безвольних втоптує в грязь». Як  усі столиці світу, Київ –  вампір, що живе за рахунок енергій приїжджих. І це змушує місто бути відкритим і приймати енергійних людей, котрі можуть його змінити. Тому бурчання деяких старих киян на приїджих нагадує бурчання корінних жителів Ялти на туристів. Ялта виживає за рахунок туристів, як Київ розвивається за рахунок приїжджих. Найчастіше корінні кияни їдуть на завоювання чужих столиць, а приїжджі стають киянами. І цей процес  безконечний. Мені подобається шляхетний Львів, але Львів – герметичне місто, яке живе своїм минулим і не впускає чужинців. А Київ відкритий для всіх, хто має ідеї, енергію, амбіції і впевненість у власних силах.
Які птахи й квіти Вам найбільше подобаються?
Одного разу я підібрав стриженя, яке випало з гнізда, вигодував його мухами, сиром і вареними яйцями, навчив літати, та під час тренувальних занять у лісі стриж  назавжди покинув мене. Я боявся, що він десь упав, що його з’їдять коти чи собаки, обшукав усю галявину, але стрижа не знайшов. А потім він мені снився, і я написав оповідання «Сон із дзьоба стрижа», яке дало назву збірці моїх оповідань. У мене є кіт Мицько, який сидить на балконі й ловить пташок. Він уже стільки їх переловив: горобців, стрижів, синичок, кажанів! Як тільки почую пташиний писк, видираю в нього пташку й випускаю. Одного разу я розчепив йому пащу й видер горобця. Пташка була вся заслинениа, але, як тільки я  випустив її, радісно полетіла в чужий сад. Якось я бігав у лісі й підібрав совеня, але вигодувати його не зміг, бо йому потрібні живі миші, тому віддав  сусідці-ветеринару, в якої вдома завжди повно котів, собак та різних птахів. Із квітів мені дуже подобаються жоржини: вони такі пишні, багаті й волохаті, які мій кіт Мицько. І коли їх береш до рук,  то здається, що ці квіти муркають.
Що там у Вашому гороскопі написали зорі?
Мені доводилося працювати в газеті складачем гороскопів, тому я не дуже вірю в наші гороскопи. У середньовіччі астрологією успішно займалися алхіміки, що посвятили  цьому життя. Я більше вірю інтуїції та голосу серця, які ніколи не помиляються. Тож коли читаю популярну газету й натрапляю на гороскоп, то завжди перегортаю цю сторінку, щоб не марнувати  часу.
 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал