У пам’яті шанувальників всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Перевал» (м. Івано-Франківськ) 2016-й, який уже відійшов в історію, закарбується промовистою зарубкою: часопис – ровесник нашої Незалежності – зустрів свій чвертьвіковий ювілей. Ці 25 років буття журналу можна з повним правом назвати врожайними, щедрими для читачів на знайомства із творчістю прикарпатських і загалом українських, почасти й зарубіжних авторів. А зарубка ще зовсім свіжа з огляду на те, що власне в грудні письменники, представники громадськості, читачі, працівники книгозбірень переповнили залу Центральної міської бібліотеки, аби віддати належний пошанівок часопису з нагоди його 25-ліття, подякувати тим, хто стояв біля джерел цього видання і хто нині творить його. Прийшли повіншувати «Перевал» з рубіжною віхою в його біографії керівники обласної ради, яка поряд з обласною організацією НСПУ є засновником журналу, облдержадміністрації та міської влади.
Розмовляємо з головним редактором журналу Ярославом ТКАЧІВСЬКИМ та очільником письменників Прикарпаття Євгеном БАРАНОМ, заслуженими працівниками культури України:
– У своєму привітанні редакції з нагоди чвертьвікового ювілею часопису голова НСПУ Михайло Сидоржевський, зокрема, написав: «До честі творців «Перевалу», вони не лише зуміли зберегти журнал у час суспільних катаклізмів, а й значно збільшили його наклад, зміцнили авторитет. На сьогодні «Перевал» – помітний чинник сучасного літературного процесу не лише Прикарпаття чи західного регіону, а й усієї України. На його сторінках представлені кращі зразки сучасної літератури». Усе ж як би ви, Ярославе і Євгене, конкретизували місце «Перевалу» в українському духовному просторі, роль цього видання в житті письменництва, інтелігенції, широкого загалу читачів, і не тільки на Прикарпатті?
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ: Мати своє повнокровне друковане видання – це для письменників важить дуже багато в сенсі можливостей іти до читача зі своїми поетичними та прозовими творами, рецензіями на нові книги, відгукуватися живим публіцистичним словом на актуальні суспільно-політичні події у краї і в Україні. Це важить багато і для згуртування літераторів, зміцнення їхньої організації, особливо коли ми випускаємо номери журналу за тематичним принципом. Як-от число, що було приурочене до 200-річчя Тараса Шевченка, чи номер, присвячений військово-патріотичній тематиці, а саме художньому осмисленню подвигу захисників України в інспірованій Росією війні на Донбасі. Тоді, ще за кілька місяців до виходу у світ планованого тематичного номера, ми запрошуємо до участі в ньому наших побратимів і посестер по письменницькому цеху, а також науковців – філологів та істориків. Запрошуємо не лише на літературних заходах, а й телефоном обдзвонюємо: чи мають щось на цю тему у своєму творчому доробку? Ні, це зовсім не якісь скороспілі «заказняки»: у нас досить вимогливий відбір творів та матеріалів до друку, критерієм є не тільки відповідність темі формованого номера журналу, а й літературний їх рівень. Коли є така потреба, то при доборі майбутніх публікацій, а тим паче при визначенні лінії журналу як щодо тематики, так і художньо-ілюстративного оформлення його номерів, радимося з членами редакційної колегії «Перевалу». А це знані на Прикарпатті та в Україні творчі особистості – не тільки письменники, а й учені, очільники обласних організацій національних спілок краєзнавців та художників.
Задля підвищення авторитету «Перевалу» серед наших авторів та читачів стараємось уникати провінційного підходу при формуванні номерів журналу, розуміючи, що загумінковість в оприявненні зразків сучасного літературного процесу може призвести до змістової й літературно-стильової сірості творів на сторінках регіонального журналу, балансування їх на межі графоманства. Тож авторами «Перевалу» є не тільки прикарпатські поети, прозаїки, критики, а й відомі майстри художнього слова з інших регіонів України. І це, як ми останніми роками переконалися, посприяло тому, що літературний рівень надходжень до редакційного портфелю «Перевалу» загалом у своїй масі значно зріс. Бачимо, що місцеві автори стали значно вимогливішими до своїх текстів, які пропонують журналові.
Євген БАРАН: 25 літ виповнилося в серпні 2016-го Українській державі, а у вересні – журналу «Перевал» з часу його заснування. Номер-«первісток» побачив світ у грудні 1991 року. У передньому слові до нього перший головний редактор часопису прозаїк Василь Добрянський написав: «Ми долаємо історичний перевал, який відкриває нам ясні овиди нового, цивілізованого життя. Ми віримо в майбутнє демократичної України, ми мусимо бачити його і свідомо будувати на підвалинах Чесності, Добра, Краси й Гідності».
Минуло чверть віку, однак за великим рахунком той історичний перевал для України ми так і не здолали з причин і об’єктивного, і, значно більшою мірою, суб’єктивного порядку – ці причини усі бачать. Ми й далі всією державою, всім суспільством перебуваємо немовби на крутому гірському перевалі, який маємо здолати в ім’я свого цивілізаційного вибору, зробленого ще на зорі незалежности України і підтвердженого Помаранчевою революцією 2004-го та Революцією Гідности 2013-2014 років. На перевалі, який дав назву журналові Івано-Франківської обласної письменницької організації, і схоже на те, що ця його назва ще на довгому відрізку часу не втрачатиме своєї актуальности в суспільно-історичному сенсі.
Якщо простежити становлення і розвій «Перевалу» за чверть століття, то можемо констатувати, що це видання належить до українських літературних журналів з іще завидною долею. Воно й далі завдяки фінансовій підтримці Івано-Франківської обласної ради виходить у світ попри те, що нині в Україні спостерігається негативна тенденція – в інших регіонах чимало аналогічних видань уже закрились або перебувають на грані злиденного існування. Загалом у державі інтерес до художньої літератури і її неодмінних атрибутів – «товстих» журналів за роки Незалежности істотно впав. З прикрістю доводиться констатувати, що ті часописи стають непотрібними не тільки через загальносвітову тенденцію до щораз більшого переважання електронних засобів комунікації над паперовими. Література стає непотрібною в Україні і тому, що тут переважна більшість людей думає, як вижити, і майже ніхто не думає, як жити. Тож українська література все більше переходить у розряд самописання і самочитання (сам читаю, сам пишу, сам друкую, сам критикую…). Письменники ж у цій ситуації вперто йдуть слідами Сізіфа. Більшість із них навіть не думає, для чого і куди йде. Просто йде. Так вранці хтось накрутив механізм, і він працює…
У контексті «Перевалу» хотів би підсумувати: він є одним із щасливих винятків на цьому загалом негативному тлі тому, що впродовж усієї своєї історії прагнув, прагне – і, як бачимо, поки що не без успіху – вирватися з мертвого кута байдужости заклопотаного проблемами виживання і суєтою буднів оточення. Редакція часопису та обласна письменницька організація працюють над тим, щоб він мав якомога більше вірних прихильників, щоб суголоссям своїх публікацій животрепетним ідеям українства об’єднував свідомих людей-патріотів як у нашому краї, так і далеко за його межами. Свідомих своєї історії, своїх національних традицій, своєї мети. Відчутно допомагають нам нести літературний журнал до людей працівники прикарпатських книгозбірень починаючи від обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка на чолі з Людмилою Бабій. До речі, ця бібліотека підготувала й видала бібліографічний покажчик усіх публікацій «Перевалу» за 25 років – і за окремими номерами, і за авторами.
Ну й само собою зрозуміло, що нині навіть за умов налагодженого механізму реалізації, внесення письменницького журналу до каталогу передплатних видань неможливо повністю окупити всі затрати на його видання, навіть попри намагання редакції економити кошти шляхом випуску за рік двох спарених номерів часопису, який взагалі-то мав би виходити щоквартально вдвоє меншим обсягом. Приходить журнал до читачів завдяки наданню щорічної дотації з обласного бюджету співзасновником часопису – обласною радою, депутати якої розуміють значення «Перевалу» як однієї зі складових духовности, як одного із важливих інструментів формування національної свідомости у наших краян.
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ: Правда, тут варто зробити суттєву обмовку: якщо у 2017-й письменницьке видання увійшло без особливих тривог, то як буде в наступному році – тільки один Господь знає. Адже відповідно до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» тепер «Перевал», як і інші часописи, засновниками яких виступають органи влади, перебуває на стадії реформування і після 11 червня 2018 р. має вирушити у «самостійне вільне плавання»: оскільки обласна рада вже не зможе бути співзасновником журналу, то нам, себто другому співзасновнику – обласній письменницькій організації разом з редакцією часопису, колектив якої, згідно з чинним законодавством, увійде до складу засновників, – доведеться самим мізкувати над тим, як фінансувати випуск його номерів. Певною втіхою для редакції «Перевалу» є хіба що те, що кімнату, яку вона нині займає, відповідно до згаданого закону обласна рада передасть їй в оренду на 15 років з розміром орендної плати, встановленим для бюджетних організацій…
Євген БАРАН: Не хотів би сіяти невпевненості, але чи знайдеться у порівняно невеликому місті Івано-Франківську така патріотично налаштована приватна фірма, яка виявить бажання долучитися поряд з ОО НСПУ до видання літературного журналу, знаючи, що ця справа завідомо неприбуткова, а збитки від неї доведеться покривати за рахунок інших, прибуткових, сфер бізнесової діяльности? Ми, звичайно, будемо апелювати до патріотизму підприємців. Мені не раз доводилося чути сумнів, чи такий серед них знайдеться, та все ж хочеться вірити, що переможе любов прикарпатців до рідного слова, рідної мови і культури, бо все це є підвалинами, надійним фундаментом незалежности нашої держави.
– Редакція та обласна письменницька організація ще мають певний резерв часу для пошуку відповіді на нелегкі запитання, зумовлені розпочатим реформуванням комунальних ЗМІ, тож наразі не заглядатимемо так далеко – краще перейдімо до теми «Перевалу»-2017…
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ: Звичайно, журнал продовжуватиме кращі свої традиції, що їх закладали і розвивали після згаданого вже Василя Добрянського наступні головні редактори «Перевалу» – письменники, на жаль, уже покійний, Богдан Бойко та Ольга Бабій разом із працівниками редакції, активними авторами часопису Ярославом Дорошенком, Павлом Добрянським, Степаном Пушиком, Галиною Турелик, Неонілою Стефурак, Юрієм Андруховичем, Василем Ганущаком, Михайлом Андрусяком, Іваном Гавриловичем, Степаном Хоробом – усіх не перелічити. І просто не можу не згадати, що сторінки «Перевалу» осяяні словом незабутніх майстрів пера Олеся Гончара, Миколи Вінграновського, Тараса Мельничука, Петра Осадчука, Євгена Гуцала, Романа Юзви, Юрія Бойка-Блохина, Миколи Карпенка, Василя Олійника, Григорія Білоуса та нині сущих українських письменників. Вельми цікавим збігом стало те, що якраз невдовзі після публікації у «Перевалі» перекладеного українською мовою прозового твору уродженки Івано-Франківська Світлани Алексієвич їй було присуджено Нобелівську премію…
І в новому році на сторінках нашого часопису друкуватимемо поезію, прозу, літературознавчі статті та рецензії не тільки галичан, а й авторів з усієї України, а також зарубіжних в українських перекладах. Але нехай те, що вже маємо в редакційному портфелі, буде наразі секретом, щоби стати сюрпризом для читачів. Ми ж знову закликаємо їх вирушити разом з нами в дорогу журналотворення: творити часопис, у якому переважає промінь надії – надії на погідне майбутнє українців у колі вільних і заможних європейських народів, а України – у співдружності держав ЄС.
Євген БАРАН: Я як голова обласної організації НСПУ – співзасновника часопису з 25-річною історією принагідно хочу ще раз привітати «Перевал» зі знаковим ювілеєм. Привітати творців, членів редколегії, авторів цього всеукраїнського письменницького журналу. А його читачам скажу: ми цінуємо кожного з вас і докладатимемо зусиль до того, щоб номери «Перевалу» мали вагоме і розмаїте тематично-змістове й художньо-естетичне наповнення, щоб журнал примножував свої найкращі традиції, робив ще привабливішим, сучаснішим своє самобутнє творче обличчя. Саме у вашій, шановні читачі, вірі, ваших переконаннях, твердості духу в нинішній нелегкий для України час коріниться наше спільне сподівання на переможний завтрашній день рідної Вітчизни, українського народу. І зокрема на щасливу подальшу долю журналу «Перевал» як надійної, міцної цеглини в підмурівку української Незалежности.
Розмовляв Іван ГАВРИЛОВИЧ
м. Івано-Франківськ
№2 (190) 27 січня 2017
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал