Ольга Ляснюк: «Гіршої ситуації у ставленні до книги і до письменників на Волині не було»

 

Як живеться зараз Волинській  обласній  організації Національної спілки письменників України? Які проблеми на сьогодні у  найбільшій мірі даються взнаки: намагання знайти  порозуміння, «вгодити»  майже п’ятдесятьом  еґо чи все-таки найважче достукатися у двері владців, яким нерідко не до художньої літератури та доль тих, хто її творить? Творчість яких  письменників-волинян  – своєрідна духовна візитівка краю?

На ці та інші запитання відповідає  поетеса та прозаїк Ольга Ляснюк, голова Волинської обласної організації  Національної  спілки письменників України.

 

Олю, Ви, очолюючи Волинську обласну організацію Національної спілки письменників України, не нарікаєте, що погодилися взяти на своїй плечі цей, даруйте,  хрест?

Ні, бо загалом навчилася не нарікати. Ніхто не обіцяв, що буде просто. Буває, поскаржуся найближчим, коли стає вкрай нестерпно, може, впаду трохи в меланхолію чи апатію, але це хіба на годину-другу, а потім – знову до роботи.

 

Які проблеми на сьогодні у  найбільшій мірі даються взнаки: намагання знайти  порозуміння, «вгодити»  майже п’ятдесятьом  еґо чи все-таки найважче достукатися у двері владців, котрим нерідко не до художньої літератури та доль тих, хто її творить?

Важке питання, і на нього варто відповідати поетапно.

Усі творчі люди – емоційні, тому з ними не буває цілком рівних стосунків – це варто усвідомити і прийняти. А «вгодити» неможливо, проте у тих чи інших ситуаціях намагаюся відстоювати наших письменників з усіх сил та всіма можливими способами, бо вважаю це своїм обов’язком.

Але найважче усе ж із владцями. Не хочу узагальнювати, та до більшості з них не достукатися, при чім жодні зі способів бути почутими не приносять належного (та й будь-якого) результату. Як засвідчують старші колеги, з часів Незалежності України гіршої ситуації на Волині у ставленні до книги, письменників, видавців не було.

 

Повертаючись до першого  запитання, можливо, мають бодай часткову рацію ті, які вважають, що Спілка була запрограмована від часу її створення у 1934 році як коліщатко і гвинтик комуно-радянської ідеологічної машини, тому вона спроможна бути ефективною за подібних умов?

На це питання в мене відповідь порівняльного характеру: якщо ми хочемо жити в новому будинку, ми починаємо або ремонт, або поряд зі старим зводимо новий будинок. Бо ж абсолютною нісенітницею є рішення зруйнувати стару оселю, а тоді ламати голову, куди дітися в час зведення нового будинку. Те ж саме зі Спілкою. Звісно, кожен письменник творить сам по собі, й «колективного духу» в цьому процесі не треба. Але є питання, які можна вирішувати лише об’єднавшись. Власне, для цього існувала й існує Спілка.

 

До слова, пригадаймо у цьому контексті, що  саме Спілка письменників наприкінці 80-х та на початку 90-х років ХХ сторіччя стала фактично рушійною національно-патріотичною силою,  доклала чи найбільше зусиль, аби сформувати суспільну думку щодо необхідності, неминучості відродження української державності. Чому ж нині складається враження, що частина владної, бізнесової   еліти дивиться  на НСПУ якщо не як на п’яте колесо до воза, то хіба що як на суб’єкт, у якого можна ще щось відібрати – землю, будівлі.

Мабуть, із тих часів олігархат з’явився як такий, «опірився» і втратив інтерес до Національної ідеї, бо увірвати якомога більше – усе ж простіше, ніж створити стабільну державу. Та й у стабільному суспільстві керувати людьми куди важче. А от коли ситуація розбалансована, народ заклопотаний зароблянням на шматок хліба… З НСПУ – схожа історія. Сили ззовні в усякі способи вибивають ґрунт із-під ніг, у матеріальному плані – теж.

Про емоційність творчих людей я вже казала. От одне до другого – і ситуація розхитана, і потужна національно свідома громада «дискваліфікована» на певний час у грі за відстоювання національних засад.

 

Чи вдається голові Волинської обласної організації НСПУ знаходити спільну мову з керівництвом Спілки, зокрема – з її головою Михайлом Сидоржевським?

Звісно, ми спілкуємося, адже є багато спільних справ, які треба обговорювати. І з Михайлом Олексійовичем, і з заступниками голови НСПУ спілкуюся, у нас є спільна мова.

 

Від кого з колег маєте найістотнішу підтримку?

Безперечно, є більш активні письменники у Волинській організації, а є менш, і це закономірно.

Якщо говорити про спілчанські питання, проекти, книговидання, то найбільшими порадниками і тими, хто в числі перших приходять на допомогу, є Надія Гуменюк, Володимир Лис, Микола Мартинюк, Сергій Цюриць. З Анею Луцюк організовуємо спільні заходи у книгарні «Є». Хоч мешкає і не в Луцьку, а в Любомлі Юля Хвас, проте не залишається осторонь літпроцесів на Волині й не лише.

«Новою кров’ю» у нашій організації є Наталка Шульська, яка і до спілчанства не раз приходила на допомогу. Звісно, Рада нашої організації – це ті, з ким раджуся найактивніше і найчастіше.

 

А з колишніми головами Волинської обласної організації НСПУ Ніною  Горик і  Петром Коробчуком?

Власне, Петро Коробчук є членом Ради, віднедавна – знову членом Ради з питань книговидання при ОДА. З  письменників, до речі в ній, крім нас із Петром, Надія Гуменюк, Ната Гранич (і як письменниця, і як директор бібліотеки), Микола Мартинюк, тому він – у числі активістів організації. З Ніною Петрівною теж раджуся, лиш ситуації, в яких Ніна Горик працювала головою ВОО НСПУ, і працюю я – кардинально різні.

 

Творчість ряду письменників-волинян  має всеукраїнський та міжнародний резонанс.  Хто з колег-літераторів  (прозаїків, поетів), на Вашу  думку, – своєрідна духовна візитівка нашого краю?

Знакових письменників у Лесиному краю  направду  не бракує. Завжди боюся образити когось неувагою. Тому, мабуть, говоритиму про новинки, які нині на слуху.

Наш плодовитий Йосип Струцюк – якщо не помиляюся, цьогоріч його можна вітати з виходом аж трьох книжок. Надія Гуменюк і Володимир Лис презентували книжки короткої прози. Другий том ґрунтовної праці, роману «Світязь» Віктора Лазарука підтримали на Раді з питань книговидання, за тією ж Програмою закупили для бібліотек книжки Віктора Вербича і мою (Ольги Ляснюк себто). Олександр Клименко (заступник голови ВОО НСПУ) презентував у цьому році відразу дві книжки. Грант Президента на видання поетичної збірки здобула Олена Пашук. Нові книжки презентували і Микола Панасюк, Юрій Зилюк, Андрій Криштальський. Міжнародні проекти впроваджує Микола Мартинюк.

Окремим пунктом треба відзначити нашого поки єдиного лауреата Шевченківської премії – Василя Слапчука. Сподіваюся, нікого наразі не забула – важко втримати все у голові.

 

Чи маєте час, натхнення для власної творчості?

Часу на власну творчість однозначно бракує. Завше жартую, що якби я писала стільки художніх творів, як пишу звернень, протоколів, клопотань та іншого бюрократичного мотлоху, могла б видати вже кілька томів. Мабуть, усьому свій час.

 

Які плани Волинської обласної організації НСПУ на майбутнє?

Планів вистачає, із втіленням – важче. Тут, розумієте, важливо, аби вистачило ентузіазму проходити енну кількість разів чиновницькі кола пекла.

А ідей направду вистачає. Одна з таких – переформатувати літературно-мистецьке свято «Лісова пісня», зробити його більш розкрученим і з причетністю не лише до Ковеля, а до Луцька.

Але, як кажуть, аби не зурочити, і аби була підтримка та поменше тих, хто заважає. Та головним завданням нашої організації нині є вистояти і не зневіритися.

 

Тож хай Господь дає силу, аби таланило. Дякую Вам, Олю.

 

Спілкувався Віктор Вербич