Зустріч з “котом-одеситом”

 

 

у новій книжці для дітей Дмитра Шупти

 

 

Валерія НЕЧЕРДА,

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Інституту проблем виховання

НАПН України

 

Останнім часом наша дитяча література і пильна увага критиків до неї стали значно помітнішими у суверенному культурному просторі. Більше того, відбулося принципове поширення цих процесів на міста і регіони нестоличні. Чи не найвиразнішим прикладом цього стало присудження у 2013 році одеському письменнику Володимиру Рутківському Шевченківської премії саме за твори для дітей. Минулого 2016-го в Одесі побачили світ, зокрема, два видання, які підтримують заявлену високу планку. Я маю на увазі колективну «Одеську читанку» і збірку Дмитра Шупти «Кіт-Одесит» – саме про неї і піде мова далі. Але перед цим дозволю собі висловити кілька загальних міркувань про ці видання.

 

Обидві книги з’явилися у видавництві «Друк Південь». Якщо говорити про «Одеську читанку», то сам задум цілком виправданий і традицією подібних видань, і потребою сьогоднішнього дня, от тільки викликає сумнів така новація як присутність фотографій авторів добірок, що у більшості випадків нагадують класичний різновид «3х4». Можливо, упорядник-редактор та видавець розраховують, що малята дошкільних закладів і молодшого віку школярі впізнаватимуть авторів на вулицях, хоча загалом вирішальну роль тут має відігравати якість творів. Але, поза сумнівом, подібний антологічний проект заслуговує на увагу і потребує окремої розмови.

На жаль, виданням бракує яскравого кольорового, власне специфічного, адресованого відповідній аудиторії оформлення, яке приваблює око потенційного покупця-читача. Принагідно зауважу, що в Одесі, та й не тільки, де не бракує на книжковому ринку прекрасно виданої продукції з Росії, подібне явище грає не на користь згаданих місцевих видань. Хоча справедливість вимагає зауважити, що художнє оформлення Лариси Дем’янишиної, а обидва видання оформлені саме нею, до збірки Дмитра Шупти сприймається більш цілісно і виразно.

Приємне враження справляє обкладинка «Кота-Одесита». Симпатичний оптиміст з рудим хвостом, звичайно, у тільняшці і в солом’яному брилі, з не менш веселою рибиною в лапах, Кіт-Одесит не може не привернути до себе увагу читача. Хоча чорно-білі ілюстрації до текстів, все-таки в книжці для дітей «не грають».

Отже, зупинимось на збірці «Кіт-Одесит» відомого поета Дмитра Шупти, якого знаю як глибокого оригінального лірика питомої української традиції і, водночас, такого відбігаючого від неї, врешті-решт, на неї не схожого. Мушу зізнатися, що не могла стримати здивування зміною амплуа, отримавши у подарунок «Кота-Одесита», але ще більше здивувалася, коли дізналася, що в дитячій літературі Дмитро Шупта заявив про себе ще на початку свого входження до літературного процесу – 1965 року в колективній збірочці «С добрым утром!», виданій у Сімферополі, де був студентом-медиком. Потім з’являться колективні збірки, видані столичною «Веселкою» під редагуванням Григора Тютюнника, з низкою його календарів-щорічників «Дванадцять місяців», журнали «Малятко» й «Барвінок», куди потраплятимуть віршовані твори для дітей з рукописів Дмитра Шупти, які так і не дочекалися своєї черги у видавництві. У 90-ті роки цілу збірку для найменших читачів на шпальтах «Вечірньої Одеси» видрукував, світлої пам’яті, Борис Дерев’янко. Згодом з’явилися й збірки вокальних творів для дітей на слова Дмитра Шупти – «Пташеня на промені», «Грай, козацька кобзо!», «Земля Зелена»…

Як бачимо, поява «Кота-Одесита» цілком закономірна у творчому доробку Дмитра Шупти, а почати розмову про збірку я хочу з констатації того, що ми дещо відійшли, і на якомусь етапі з полегшенням (і це не вперше), від безкінечних розмов про виховну роль літератури, хоча цей відхід і не означає, що література цієї ролі позбавилась, а, тим більше, дитяча. Особливість тільки в тому, що дитина виховується через гру, забаву, сміх, співпереживання, загадки, уявні мандри та пригоди, а також через відкриття світу рідного і вселюдського. Саме це і є у творах для дітей Дмитра Шупти, і, головне, все разом воно висловлює ненав’язливу, але міцну патріотичну настанову.

Вдалою у цьому сенсі, мені видається, сама назва «Кіт-Одесит». Вона пов’язана з однойменним віршем, який розповідає про дійсний випадок, що трапився в одному з одеських кварталів, коли кіт, мешканець грецької родини, яка вирішила виїхати на історичну батьківщину, в останній момент безслідно зник, з’явившись через кілька днів. Всі сусіди одностайно потрактували цю неординарну подію як вияв одеського виключного патріотизму і справно годували залишенця все його життя. Для нас головне те, що ця одеська історія, оприлюднена українською мовою, зберігає місцевий колорит, вводить одеське в українське. Кіт-Одесит десь на рівні дитячої підсвідомої психології асоціюється з українським казковим котом. І хай дорослий читач цих рядків посміхнеться, читаючи цю викладку, але, повірте мені, в Одесі на зросійщеному грунті Півдня (і не тільки) формування україноцентричної дитячої свідомості – запорука існування нашої держави у майбутньому.

Досить виразною прикметою ставлення автора до свого читача є розуміння його «дитячості» і «дорослості» одночасно. Саме тому адресація дітям середнього шкільного віку є принциповою. Якщо при першому знайомстві може здатись, що у збірці є вірші, які виходять за окреслені вікові межі, то, прочитавши її всю, цього враження позбуваєшся, натомість, впізнаючи Дмитра Шупту, який, і пишучи для дітей, залишається самим собою. Мабуть, особливістю його поезій для дітей є те, що він не «пристосовується до дитини», а бачить світ власними дитячими очима, очима тієї дитини, яка ніколи його не залишала.

Композиційно збірка «Кіт-Одесит» сформована з трьох розділів: «Райдуга з квітів», «Морські брами» і «Земля Зелена». Умовно я б назвала цю композицію подорожуванням від внутрішнього світу емоцій до зовнішнього світу відкриттів і подій. Вірші першого розділу «Райдуга з квітів» змусять читача увійти до сфери естетичного («Струни веселки», «Зоряна ніч», «Зимовий ліс»), долучитися до переживання почуттів патріотичних («Отрок-киянин», «Рідна мова», «Читаймо «Кобзаря»!», «Одесі – 600!»), відчути у навколишньому світі драматичну напруженість не тільки у стосунках людей, але і у світі речей, тобто відчувати весь світ живим, що змушує людину по-іншому переживати свою відповідальність за нього («Тренос по лайнеру»). З огляду на останнє не випадково уже в першому розділі започатковується наскрізна для збірки тема єдності людини і природи. Те, що зазвичай ми називаємо екологічною проблематикою, вирішується поетом, в першу чергу, як екологія душі. Згадаю тут вірші «Дрозди» та «Дельфін», які орієнтовані на почуття співпереживання, що тим більш важливо, оскільки саме у згаданому віці ми подібних почуттів соромимось, намагаючись виглядати дорослішими. Важливим у цьому сенсі є фінал «Дроздів»:

 

Крик у тінях яворів

Чую й досі я до болю

Тих дроздів, яких на волю

Випускав із ятерів.

 

На відміну від «Дельфіна», все закінчилось порятунком пташок, але для автора головне, щоб його читач, як і він, умів чути крик тих, хто потребує допомоги, в тому числі і братів наших менших.

Перший розділ задає проблематичний спектр всієї збірки, в якій традиційні мотиви отримують нові регістри. Досить нестандартно у формі діалогу вирішується тема «мати і діти» у вірші «Райдуга з квітів». Вірш позбавлений традиційної риторики, натомість вимальовується образ матері як вчителя і провідника дитини у життя. По суті, подібними провідниками мисляться автором і митці-мислителі Тарас Шевченко і Леся Українка, присутність яких у сьогоднішньому дні незаперечна, тому одна з духовних потреб – пройти їхніми стежками земними і у світі духу («Тарас Шевченко в Одесі», «Читаймо «Кобзаря»!», «Стежка Лесі»). Знов-таки не можна не підкреслити важливості відтворення української Одеси, в якій

 

Тримаючи небесну арку,

Не потребуючи прикрас,

На вході до міського парку

На п’єдестал зійшов Тарас.

 

Творча натура Дмитра Шупти напрочуд цілісна, у його доробку є теми, обрані чи не в перших збірках, що, разом з тим, отримують різноманітну «оркестровку» в різних творах. Однією з таких тем є наша історія від її глибин і до подій сьогоднішніх («Киянин-отрок», «Одесі – 600!»), причому поетичні історичні версії митця завжди гострі, контроверсійні – він не боїться запропонувати молодим одеситам нове бачення біографії міста («Одесо, тобі – 600! // Зібрала ти долі націй, // Можливо, без позолот, // Та й не без фальсифікацій»), а мілітарну історію пов’язати із сучасністю («То – гра, одна з цікавих імітацій, // Коли полюють і на кенгуру, // Та меншає щодня племен і націй // По Дону, по Євфрату, по Дніпру»).

Розділ «Морські брами» – це вишукана дитяча мариністика, яка дає можливість цілковитого розуміння поезії, коли на тлі безмежжя водної стихії виникає чи то екзотичний образ Варана-мореплавця, чи трагічний образ Дельфіна, якому «Надто тяжко помирати // У байдужих на виду». Своєрідна відвага автора не тільки в тому, що він відкриває читачеві жорстокість світу, але і в тому, що він пропонує йому долучитись до сфери вишуканої словесної гри, фантазійної естетичної віртуальності. Дозволю собі навести повністю вірш «Танок моря»:

 

Неначе українка в танці,

Пластичне, звабне і гинке,

Сьогодні одягнуло вранці

З блакитних вод вбрання тонке.

 

І почалася не щоденна

Чудова мить – єдина мить.

Ясного сонця діадема

У довгих косах миготить.

 

Не віднайшовши супокою,

Цимбалять об гранітний мис

Уламки пінного прибою

Разками синіми намист.

 

Танок захоплює недремний

Широкий простір навкруги.

Порозбігались від арени

Далекі тіні й береги.

 

Далеко не кожен автор помістив би цей вірш у збірку для «середнього шкільного віку», але Дмитро Шупта своєму читачу довіряє і вірить у нього, він знає, що у цьому віці химерність переростає у творчість, і так важливо не загасити, а підтримати ці імпульси.

І в цьому розділі, як і в першому, ми бачимо пропоновану автором подорож між світом внутрішнім і зовнішнім. Значна частина віршів розділу відкриває юному читачеві непересічну постать Миклухо-Маклая, здається, і досі міцно привласненого імперською культурною традицією. Чи не одним з перших, зокрема у сфері поетичній, Дмитро Шупта реконструює козацьку складову у походженні вченого і мандрівника і, розповідаючи про нього українською мовою, формує у свідомості дитини відповідний адекватний культурний стереотип. До того ж, наближаючись до біографічної конкретики, автор тяжіє до пригоди, яка у світі його читача відіграє неабияку роль:

 

Є таки лицарська раса

Гречного роду заки:

Правнуки Бульби Тараса –

І моряки, й козаки.

 

От такою, саме суцільною пригодою-відкриттям, стає розділ «Земля Зелена», який своєрідно відхиляє завісу з далекої екзотичної Австралії.

Важливо, що у віршах цього розділу виразно вчуваються дві домінанти – тамтешня екзотика («Міфи Австралії», «Великі повелительки», «Гра в Опосум», «Корроборі») та єдність світу у його доброті, у його протистоянні злу («Кенгурятко-рятівник», «Малий абориген», «Австралійські аборигени»).

Мабуть, не випадково саме у цьому розділі ми й зустрічаємося з Котом-Одеситом, який залишився вірним рідному одеському берегу, але бачить і знає весь світ. Завершується розділ, а власне і вся збірка, двома віршами, які знову мусять збурити не тільки уяву, але й почуття читача. «Зустріч у морі», як і «Тренос по лайнеру» пропонує читачеві пережити прагматичну байдужість дорослого світу. По суті йдеться про зовсім не дитячу історію «зникнення» ЧМП (Чорноморського морського пароплавства), коли судна розпродувалися і врешті-решт ішли на металобрухт. Автор оминає обтяжливі для дитини деталі, але виставляє досить високу планку для юного читача. Дитина, яка увійде в подієвий та емоційний світ твору, безперечно, уже по-іншому дивитиметься на певні колізії у житті дорослому.

Завершує збірку вірш «Сріблястий вітрильник» – утілення вічного романтичного образу мрії і фантазії, руху вперед, без чого дитячий світ не існує, а дорослий перестає бути творчим:

 

Маршруту його не змінила

Небесна сторожа – у строк

Напружені срібні вітрила

Торкаються срібних зірок.

 

Долає він путь безустанну,

Приймає свою благодать.

Зірки – маяки океану

У просторі неба горять.

 

Поставивши крапку, подумалось, хто ж все-таки читатиме ці вірші?

В безжальній ситуації витіснення паперової книги, ситуації, коли школярі відсотків на 90 з гаком не читають взагалі… Але, якщо книжка існує, то духовна потреба вища за прагматику часу. Велика відповідальність тут лежить і на вчителях, і на самій людині, яку не тільки виховують, а яка знає і шлях самовиховання. Збірка Дмитра Шупти «Кіт-Одесит» знадобиться і вчителям для виховання, і тій людині «середнього шкільного віку», яка здатна до самовиховання. Головне, щоб «Кіт-Одесит» і «Одеська читанка» не осіли у бібліотечних сховищах, а дійшли б до свого читача.

№11 (199) 2 червня 2017