Проблема етичного вибору в романі Любоша Юріка ’’Смерть міністра. Ніч перед стратою Владіміра Клементіса’’
Олексій ВЕРТІЙ,
доктор філологічних наук
З розпадом Совєтського Союзу та соціалістичної системи загалом на поверхню спливла й їх, так старанно приховувана, істинна сутність, яку з впевненістю можна визначити як диктатуру комуністичного фашизму. Роман Любоша Юріка ’’Смерть міністра. Ніч перед стратою Владіміра Клемпентіса’’ − переконливе свідчення того. Переконливе тому, що в ньому йдеться не про вигаданих творчою уявою письменника, а про конкретні історичні події та явища, про конкретних державних, партійних і політичних діячів середини ХХ століття. Серед них − Й.Сталін, К.Готвальд, Г.Гусак, В.Широкий, Й.Урвалек, Л.Новомеський, Друга світова війна, Словацьке національне повстання і т. д., і т. п. Але в центрі цих людей і подій яскрава постать, невтомна діяльність та доля словацького політика Владіміра Клементіса, навколо якого й групуються герої та обертаються події роману. У такий спосіб й вимальовується уся система творених тим часом духовних, історичних, соціальних, політичних, психологічних і т.д. цінностей і антицінностей, розв’язується основна проблема твору − проблема етичного вибору головного героя, розуміння ним мети, смислу та цінності життя, свого призначення в ньому. Отже, Владіміру Клементісу доводиться жити і діяти за обставин жорстокого двобою зла і добра, безчестя і честі, чесності і лицемірства, егоїзму і уваги та поваги до людської особистості, безвідповідальності і загостреного почуття обов’язку, зради і вірності йому, диктатури і демократії, пристосуванства і незалежності своєї позиції, послідовного та принципового відстоювання своїх ідей та переконань, смерті і безсмертя.
Зло і добро в романі Любоша Юріка постає у різних вимірах і площинах. Уособленням першого є сталінізм, ґрунтована на ньому політика КПСС і Совєтського Союзу, які проникали в найменші шпаринки суспільно-політичного життя не лише своєї країни, а й інших, насамперед, європейських народів, калічили там долі сотень, тисяч і мільйонів чесних, самовідданих великим гуманістичним ідеалам людей. Зло – це соціалістична система як результат революції, яка пожирає своїх же дітей, це ідеологія комунофашизму, яка зводить нанівець людську особистість, робить її, як казав ще Ленін, коліщатиком і гвинтиком свого нещадного механізму, чи то знищує її зовсім, накидаючи своє ярмо на цілі народи й держави, утверджуючи людиноненависництво й деспотизм, змінюючи таким чином природний хід історії у бажаному для себе напрямку. Добро ж − протидія усьому цьому. Розгортання сюжету роману в цих площинах і вимірах набирає концептуального характеру, розкриває глибинні джерела діалектики їх становлення і боротьби, трагічні наслідки у долях людей, націй і держав, супротивні будь-яким проявам гуманізму, більше того − здоровому глузду, що й становить сутність цієї системи.
Волею історичних та політичних обставин Владімір Клементіс потрапляє у вир політичного життя Європи середини ХХ століття. Прийом стиснутого художнього часу, який протікає в рамках однієї ночі перед стратою, дозволяє Любошу Юріку охопити події середини ХХ століття не лише на теренах Європи, а й інших країн світу, зокрема США та Ізраїлю, осмислити життя героя від дитинства до останніх хвилин життя. Відтак і опозиції ’’добро’’− ’’зло’’ постають у тих само вимірах, досить містко і повнокровно.
Зовсім невипадково у ніч перед стратою Владімір Клементіс впадає у спогади про рідні тісовецькі узгір’я або Мартинські луки, куди його, малого хлопчину, брав на прогулянки дід-ботанік. Оті пахощі природи, безкінечний простір, переплетений гребенями гір, високе синє небо, сумовита з трагічними нотками пісня чабана Ондро не раз приходили йому в сни, зігрівали душу. Там формувався його характер і світогляд, його життєві принципи та ідеали, закладались основи його любові до своєї країни − рідної Словаччини. ’’Спогади про ці роки, − говорить Владімір Клементіс уже у в’язниці, − про ці місця, про словацьку природу… вони були для мене найбільшою опорою у важкі часи, у погані часи, коли я втрачав віру, коли хотів, аби мене не було, тоді картини гір, запах лук повертали ослаблену надію чи хоча б силу пережити, зберегти здоровий глузд, щоб я з розуму не звихнувся’’. Краса рідних краєвидів, народні звичаї закладали у його дитячу свідомість сприйняття і розуміння їх як рідного народу і рідної Словаччини, представником яких у великій політиці він був, яким він до останньої хвилини присвятив усе своє життя, в чому й криється їх сила, їх місце і значення в житті героя, у становленні його як словацького патріота і державного та політичного діяча, у його моральних принципах та етичному виборі. Він не зрадив їм до останнього кроку свого земного шляху, пройшовши його з честю і гідністю.
Винятково важливим у потрактуванні Л. Юріком добра і зла, а відтак і етичного вибору Владіміра Клементіса є розуміння ним партійної дисципліни. Цілком зрозуміло, що партійна дисципліна для героя – насамперед. Без цього він не уявляє злагодженої, цілеспрямованої, а головне − результативної роботи. Однак постійне вишукування і знищення ворогів народу там, де їх зовсім немає, сліпа і повна покора, відсутність різних поглядів на ті чи інші явища не є дисципліною. Це – диктатура, яка нічим не відрізняється від фашизму. Вона знищує будь-який вияв свободи, вільної думки і незалежної позиції, підпорядковує собі суспільство, робить його однорідним і нездатним до саморозвитку, веде його до повного краху. Бенеш, Готвальд, Ракосі, обійнявши високі партійні та державні пости у своїх країнах, перестали бути людьми, але саме вони упродовж тривалого часу визначали долі мільйонів своїх співвітчизників, долі своїх народів і країн. Слабодухі, недалекоглядні, безпринципні вони боялися Сталіна і послідовно, без будь-якого спротиву проводили його політику, вишукуючи у себе вдома різного роду агентів капіталізму, вчиняли над ними криваві розправи. Владімір Клементіс старанно аналізує все те і бачить, як під тиском таких обставин вкрадається страх, як цієї ’’партійної дисципліни’’ починають боятися політики-посадовці, прості люди, як тюрми заповнюються обвинуваченими, як у практику партійного керівництва вкорінюється підступність, запроданство, прагнення вигородити себе за рахунок розправи над іншим, нерідко вчорашнім другом і соратником. Зло торжествує на своєму бенкеті. І саме це кристалізує безкомпромісність, виняткову силу волі, чесність позиції Владіміра Клементіса як творення добра і послідовне та принципове його відстоювання за таких обставин.
Ось Владімір Клементіс чесно й відверто декларує своє розуміння національних основ чехословацької держави. Він категорично і однозначно заперечує будь-яку зверхність чехів над словаками. Ще з дитинства винесена ота любов до рідного краю, розуміння його і свого народу як найвищого вияву добра і краси з часом у свідомості та політичній і державній діяльності Владіміра Клементіса переростає у політичну та державотворчу концепцію на цих підставах: він рішуче відкидає ідею єдиної чехословацької нації, адже існування словацького народу для нього ’’не є і не може бути предметом серйозної дискусії, оскільки воно (тобто існування словацького народу. − О.В.) є дійсністю’’. Нехтувати цим – зло! Відтак в основі взаємин чехів і словаків в єдиній чехословацькій державі, на його тверде переконання, має бути рівноправна і дружня співпраця між чехами і словаками. Відсутність такої рівності, взаємоповаги, взаємовигоди − зло, тому сучасний йому стан відносин між цими двома народами Владімір Клементіс вважав недосконалим, отже і неприйнятним в жодному разі. Зауважимо: це позиція в умовах активного вживлення у свідомість широких народних мас, у практику сталінського більшовизму наскрізь облудної, антилюдяної комуністичної ідеї зближення і злиття націй, творення загальнолюдського як комуністичного, яка найпотворніших форм набрала в Совєтському Союзі як ідея ’’дружби народів’’ і переростання її в єдину совєтську націю з єдиною російською мовою, єдиною космополітичною, також на російській основі, культурою, політикою, історією, усім укладом життя. Чесність і прозірливість Владіміра Клементіса тут цілком очевидна. Л. Юрік окреслює таку позицію досить містко і виразно як взірець державної та політичної мудрості, як взірець духовної та ідейної досконалості державного і політичного діяча, зрештою, як застереження будь-якого насильства над людською природою, природою будь-якої нації чи то національної меншини. Крах цієї безглуздої комуністичної ідеї, цього комуністичного експерименту − серйозне застереження сучасним політикам та державним діячам.
Так в романі постає проблема етичного вибору між безчестям і честю, чесністю і лицемірством. У рамках цих координат автор осмислює ще одну грань комуністичної ідеології та заснованої на ній соціалістичної системи.
Честь, чесність, увага та повага до людської особистості − ті цінності, які для Владіміра Клементіса завжди визначали його ставлення до людей і світу, його принципову і послідовну позицію в громадській, державній та політичній діяльності і найтіснішим чином були пов’язані з чистотою совісті, благородством, саможертовністю, а відтак і становили одну зі складових розуміння ним мети, смислу та цінності життя. Вони й визначили його вибір, позицію і поведінку за найскладніших обставин.
Коли соціалістична система опинилась під владою Сталіна і Совєтського Союзу, Владімір Клементіс не раз, свідомо ризикуючи своїм життям, чесно й відверто піддавав гострій критиці, категорично заперечував її ідейні, соціальні, супротивні людській моралі основи, послідовно відстоював людську гідність, право людини на самоздійснення самої себе, право на життя. Він, як К.Готвальд, Р.Сланський (Салзман), В. Широкий, Й.Урвалек, Г.Гусак, деякі інші його колеги по партійній та державній роботі, не став плазувати перед цією системою, пристосовуватися до неї. Навпаки, глибоко вникнувши в процеси, що відбуваються навколо, виносить її потворну сутність на поверхню, кидає їй рішучий виклик. Скрупульозний, усебічний аналіз Л. Юріком осмислення Владіміром Клемпентісом соціалістичної дійсності виводить на глибоко вмотивовані висновки: революція – запаморочення, лихоманка, зараза, вона пожирає своїх дітей, знищує усе старе; російська революція − помилка, деструкція, комуністи також є людьми деструкції, Росія – повна протиріч країна, а ’’історія повна мертвих революціонерів, яких послали на той світ їх власні товариші’’. Усе це акумулюється в романі в роздумах Владіміра Клементіса над прожитим і пережитим перед його стратою.
Стрижневою в цій ідеології та практиці, однією з найвизначальніших пружин і найвизначальнішим механізмом є диктатура, яка у будь-яких своїх проявах є супротивною демократії. Важливо, що художньо розв’язуючи проблему етичного вибору Владіміра Клементіса, Л. Юрік не ідеалізує свого героя. Він творить правдивий образ людини, щиро і до кінця відданої своїй справі, своєму народові, високим і благородним ідеалам правди, свободи і честі, з усіма усвідомленими, осмисленими і переосмисленими її сумнівами, ваганнями і помилками та зробленими висновками. Добре розуміючи, що суд над ним не був власне судом, а лиш ретельно підготовленим політичним процесом, яким керувала сталінська Москва, він відверто заявляє своєму адвокатові: ’’Ми були змушені визнавати себе винними, щоб усе виглядало достовірно. За всім цим − теза Сталіна про загострення класової боротьби. Партії треба було знайти ворогів!’’. Але то не була позиція, то був розрахунок, спроба виграти час і ситуацію. Він також вірить К. Готвальду і до кінця відстоює справедливість. Коли ж це не вдається, герой роману йде на найжорстокіші не лише моральні та психологічні, а й фізичні випробування і залишається вірним собі, своїм принципам та ідеалам, адже визнати неправду для нього значить зневажити себе, відступитися від своїх переконань, визнати свою слабкість, чого зробити він не може. Не може тому, що ніколи не перекладає своїх обов’язків на інших, не сподівається, що чесну справу за нього зробить хтось інший, адже добре усвідомлює дуже просту істину: почнеш відступати, вже не зупинишся! Прикметним у цьому плані є спогад про катування у в’язниці: ’’Підвісили мене вниз головою. Кров моя стікала по тілу, по обличчю. Коли піді мною створилася калюжа, змили її у канал і струменем води з шланга полили й мене, щоб я опритомнів. Біль був такий пекучий, гострий, що вже й перестав бути болем. Били мене у ребра, у живіт, у нирки, копали в обличчя. Я чув російські голоси. Хриплий сміх, сморід дешевої горілки і знову удари…’’. Але й це не зламало волі Владіміра Клементіса, він з честю витримав ці випробування, не зрадив своїм принципам та ідеалам і мужньо прийняв смерть. Так Л. Юрік промовляє до нас, проектує ці події у наш час, наповнюючи трагічне оптимістичним змістом, який ми зобов’язані зберігати для себе і передати наступним поколінням як найвищу святість, виховувати на цих принципах та ідеалах нові і нові покоління своїх співвітчизників.
Винятково важливими складовими усієї сукупності поглядів Л.Юріка на описувані події, явища, постаті, розуміння їх призначення в житті як окремої людини, так і народів, націй та держав є потрактування ним таких морально-етичних ознак і понять, як відповідальність і почуття обов’язку, зрада і вірність йому, пристосуванство, блазнювання і незалежність своєї позиції. Це зумовлює панорамність, філософічність та гостре публіцистичне спрямування художньо-естетичного мислення автора, повноту та місткість твореної ним картини світу. Відтак він переходить від зображення подій у Словаччині, Празі до Парижу, Лондона, Москви та ООН і навпаки, розкриває взаємини між рядовими громадянами, державними, партійними і політичними діячами, взаємоспроектовує їх для переконливішого вмотивування морально-етичного вибору свого героя за різних історичних, соціальних та політичних обставин.
Почуття свого громадянського і чисто людського обов’язку для Владіміра Клементіса − це готовність йти супроти суспільно-політичних течій, комуністичних вождів часу, в якому він жив. Тільки людина честі могла поставити на терези сумління глибинне усвідомлення обов’язку, вірність йому, незалежність своєї позиції, протиставивши їх зраді, пристосуванству, лицемірству та кар’єризмові. За того зазначимо, що герой керується в такому разі долею суспільства, майбутніх поколінь, народів, які усім ходом історичного розвитку були загнані в тенета комуністичної ідеології, у прірву соціалістичних експериментів. Відвернути загрозу, до якої ведуть ці експерименти, врятувати нині сущі і майбутні покоління від неї, бодай і ціною своєї смерті, Владімір Клементіс вважає своїм першочерговим обов’язком. З надзвичайною силою художньо-публіцистичних узагальнень, художньо-публіцистичної експресії такі якості характеру героя, філософські роздуми над метою, смислом і цінністю життя сконцентровані у його гнівному осуді безпощадної боротьби комуністичних партій з вигаданими ними ж імперіалістичними агентами і капіталістичними шпигунами, зрадниками робітничого класу, до яких було віднесено й його самого. ’’Огидний театр треба було довершити, − відповідає Владімір Клементіс на таку ’’пильність’’ Комуністичної партії, на звинувачення на свою адресу, − наші політичні злочинці й кати хотіли посмакувати нашим приниженням, хотіли його пред’явити громадськості як тріумф пильності над зрадою. Не могли й догадуватись, що я відчув більш інтуїтивно, ніж раціонально, що цей аморальний і зманіпульований процес закладе основи деформації на довгі десятиліття. Що назавжди здискредитує соціалістичну революцію, що одного разу оця карикатура справедливості повернеться бумерангом і позначить свідомість цілих генерацій’’. Чи ж потрібно сьогодні говорити про прозірливість сказаного вище? Жодної потреби після краху ідеології комуністичного фашизму та соціалістичної системи в цьому немає.
Одначе, не поспішаймо закривати жахітливу сторінку такої недалекої нашої історії. Не поспішаймо тому, що наслідки отої деформації досить відчутні й сьогодні. І ми зобов’язані не допустити того, щоб вони повторилися у будь-який спосіб у нашому житті.
В чому сутність цих деформацій? У повній нівеляції людської особистості. Л. Юрік виводить цілу галерою комуністичних царів-правителів. Це генеральні секретарі компартій, президенти, міністри, дипломати, співробітники таємних спецслужб і т.д. Щоб глибше вникнути у психологію Й.Сталіна, К.Готвальда, Г.Гусака, Аврама Лейб Гоха, В.Широкого, Р.Сланського (Салзмана) та їм подібних, масштабно показати наслідки їхньої жахливої діяльності і тим самим ще раз застерегти людство від комуністичної тиранії, письменник, окрім Владіміра Клементіса, виводить й людей іншого морально-етичного вибору. Це, насамперед, Л.Новомеський, А.Дубчек, Л.Клементіс, прості селяни, які оточували героя в дитинстві та інші люди. Вони також жили в ті часи, за тих само обставин, в одній системі, але зуміли і за тих обставин залишитись самими собою, непідвладними злу.
Самозакоханість, себелюбство і властолюбство Й.Сталіна, торгівля К.Готвальдом, Г.Гусаком, В.Широким власною совістю, честю та гідністю, своїми учорашніми друзями і соратниками зробили їх жертвами твореної ними ж самими соціалістичної системи, заснованої на цих антицінностях. Вони хотіли, як говорить адвокат, зламати хребти тим, хто не покорявся їм, хто залишався непідвладним їхній сваволі та деспотизму, які видавались за якесь благородство, пильність, вищий прояв комунопартійної дисципліни. Хотіли. Однак так не вийшло і зламали собі не лише хребти, а й знищили самих себе, те, що називали соціалізмом як нібито не їх, а ошуканих ними робітників і селян суспільством.
К.Готвальд, наприклад, проходить шлях від рядового члена КПЧ до президента ЧССР. Здавалося , що це заслуговує на увагу та повагу до нього, має бути взірцем для інших. Але то лише зовні, лише на перший погляд. У романі цей, як й інші йому подібні, комуністичний тип постає як людина наскрізь аморальна, людина зі справді зламаним хребтом, підступна й егоїстична, спритний, безпринципний та властолюбивий кар’єрист. Йому так вірив Владімір Клементіс, адже був його одним з найближчих друзів і соратників. Однак К.Готвальд, рятуючи себе, поспішає арештувати Владіміра Клементіса одразу після його повернення з Нью-Йорку, а потім ув’язнити, віддати під суд і підписати йому смертний вирок. Звідки все це? Чому воно стало можливим? Л.Юрік дає чітку і однозначну відповідь: від сифілітика, людини, в якої були проблеми не лише з алкоголем, а й з власним сумлінням нічого іншого не варто й чекати, адже, як підсумовує адвокат, ’’він завжди був таким’’.
Подаючи в романі жахітливу картину соціалістичного минулого, розкриваючи його причини, насамперед ідеологічні, морально-етичні та психологічні основи, проектуючи їх на долю свого основного героя, письменник звертається і до неоднозначної постаті Г.Гусака. Звивистим, повним суперечностей, непорозумінь був його життєвий шлях. Він один з активних організаторів і керівників Словацького національного повстання. Потім комуносталінське партійне керівництво звинувачує його в неіснуючому буржуазному націоналізмі і засуджує на довічне ув’язнення. За часів президентства А.Новотного виходить з в’язниці, дієво включається у політичне життя країни, співпрацює з А.Дубчеком. Після окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору 21 серпня 1968 року відходить від нього і очолює так званий нормалізаційний процес, обіймає посади Генерального секретаря ЦК КПЧ, президента ЧССР. ’’Прагматичний’’ курс Г.Гусака характеризувався чистками і застоєм в суспільстві, не завжди виправданими компромісами з самим собою та політикою КПСС за часів правління Л.Брежнєва. Цілком закономірно, що антинародна політика цих компартійних діячів завершилось повним крахом та розпадом Совєтського Союзу, ЧССР, соціалістичної системи в цілому, що якнайяскравіше характеризує громадянську позицію Г.Гусака, сутність справи, якій він присвятив більшу частину свого життя, зрадивши принципи, ідеали, мету та завдання, насамперед, Словацького національного повстання, принципи та ідеали свого народу. Доля Г.Гусака, як бачимо, також є вельми повчальною: непослідовність, вагання, зрада − не той морально-етичний вибір, який приводить до успіху, до доброї пам’яті сучасних і наступних поколінь. Спроектувавши такий висновок на життєві принципи та ідеали Владіміра Клементіса, Л.Юрік ще раз спонукає свого читача до роздумів над своїм морально-етичним вибором за тих чи інших обставин, над своїм розумінням мети, смислу і цінності життя.
Одними з найодіозніших постатей у романі є Р.Сланський (Салзман) та Аврам Леб Гох. Вони − наскрізь аморальні, підступні, хтиві. Особливо яскраво ці риси їхніх характерів відтінюються на тлі чесної та послідовної політичної діяльності Владіміра Клементіса, який часом, аж до наївності, вірив їм, допомагав поставками зброї в Ізраїль, завдяки чому євреї одержали перемогу у війні з арабами, за що й жорстоко поплатився. Той само Р.Сланський (Салзман) стає Генеральним секретарем КПЧ і, як вірнопідданий Сталіна, був одним з організаторів спеціального підрозділу безпеки, який займався діяльністю політиків лондонського вигнання. Основний принцип його державної, компартійної та політичної діяльності − постійне викриття агентів ’’ворожого’’ капіталістичного світу, їх ’’підривної’’ діяльності, боротьби з ’’буржуазним’’ націоналізмом в Чехословаччині, до яких абсолютно безпідставно й свідомо зараховує Владіміра Клементіса. Але соціалістична революція пожирає своїх дітей: Р.Сланського (Салзмана) за вказівкою Сталіна, політику репресій якого так старанно впроваджував у Чехословаччині, арештовано і ув’язнено. У ході слідства його катували так само як і Владіміра Клементіса, чого Р.Сланський (Салзман) не витримав. Тут він у всій повноті виявив слабодухість, свою блазенську суть, зізнавався у всіх звинуваченнях на його адресу, просив для себе найвищу кару, що було й виконано. Так само безславно закінчив свій життєвий шлях й інший політичний аферист Аврам Лейб Гох.
Коли спрямувати усе це не лише на чехословацьких політичних авантюристів, пристосуванців, в’язнів революції, а й на Сталіна, Берію, Кагановича, Мао Дзе-дуна, Брежнєва, Чаушеску і т. д., і т. п., то деструктивна роль соціалістичної революції, соціалістичної системи в цілому чітко окреслює супротивну будь-якій увазі та повазі до людської особистості, любові до людини морально-етичну їх основу, що дає усі підстави оцінювати комуністичну ідеологію і практику як вияв комуністичного фашизму.
Проблема моралі й етичного вибору в романі Л.Юріка постає значно масштабнішою, психологічно місткішою, коли на тлі зради, пристосуванства, блюзнірства і кар’єризму ’’в’язнів революції’’ з’ясуємо психологічні, духовні, соціально-політичні основи почуття обов’язку і відповідальності перед ним, вірності йому, незалежності громадянської позиції найкращих друзів та соратників Владіміра Клементіса, а саме Л.Новомеського та його дружини Ліди.
Коли за вказівкою Сталіна почалося вишукування ідейних ’’ворогів’’ не лише в Совєтському Союзі, а й країнах соціалістичного табору, Л.Новомеського разом з Владіміром Клементісом та Г.Гусаком на ІХ з’зді Компартії Словаччини звинуватили в буржуазному націоналізмі, в контрреволюції, в космополітизмі, потім ув’язнили. Душевний та морально-психологічний стан В.Клементіса, Г.Гусака, Л.Новомеського в цей час найточніше можна охарактеризувати як страждання, про що Л.Новомеський сам скаже потім у поезії ’’Пошепки’’. Але це страждання − особливе. Особливе тому, що воно − пошук справедливості, пошук істини, пошук виходу зі становища, що склалося. Його зміст визначає турбота не лише про свою долю, а й долю нації. Це той морально-етичний вибір, який служить в романі еталоном честі, послідовності, самопожертви в ім’я справи, якій служиш, об’єднує друзів-однодумців. У відповідь на приховане злорадство адвоката, який зверхньо кидає в’язневі жахливі слова про те, що їм зламали хребти і він уже не вирівняється, Владімір Клементіс рішуче відповідає, що вирівняється, що на шибениці його вирівняє мотуз. Л.Новомеський та Г.Гусак за цих обставин іноді вагаються у виборі своєї позиції, але однозначно не сприймають звинувачень на свою адресу і наполегливо шукають можливостей поправити своє становище. У розмові з ними під час роботи з’їзду Владімір Клементіс наполегливо доводить безпідставність висунутих їм звинувачень, доводить свою правоту. «Ми обидва юристи. Знаємо, що треба захищатись, а не хвалитися. Те, про що ти кажеш, це ж не самокритика … Ти забудь про гідність. Вони ж чекають, що ми схилимось, принизимось…», − говорить йому Г.Гусак. Останнього також підтримує Л.Новомеський. І хоча в цьому відчувається якась готовність іти на поступки, все ж таки в кінцевому результаті вони долають ці вагання і залишаються вірними собі, приймають вирок суду і ув’язнення, у збереженні себе шляхом зради своїм принципам та ідеалам, своєму народові не бачать смислу свого існування. Щоправда, як про це йшлося вище, і Г.Гусак, і Л.Новомеський уже пізніше, після виходу з в’язниці, знову піднімаються по щаблях партійних та державних сходинок. Г.Гусак стає Генеральним секретарем ЦК КПЧ та президентом ЧССР, а Л.Новомеський − членом президії ЦК КПЧ. Обидва неоднозначно поставились до реформ А.Дубчека. То співпрацювали з ним, то відходили від нього.
Глибокий і винятково стриманий та об’єктивний в оцінках державних, партійних і громадських діячів, зокрема Г.Гусака і Л.Новомеського, Л.Юрік розцінює етичний вибір, життєві позиції останніх не як зраду, а як вистраждану помилку. В її основі він бачить прагнення врятувати людей і державу від сталінсько-совєтського комуністичного деспотизму і, разом з тим, наївну віру в оту нав’язувану нам ідею соціалізму з людським обличчям, що ніколи не могло бути сумісним за своєю природою.
Л.Юрік не раз роздумує і над іншими джерелами формування світогляду, життєвих принципів та ідеалів, які визначили етичний вибір його героя, додали йому сил гідно вистояти жахливі моральні, психологічні, фізичні випробування і так само гідно прийняти смерть, не зрадивши самому собі. За того він звертається до таких їх джерел, які не так часто потрапляють в поле зору письменника у світовій літературі. Маємо на увазі особисте життя Владіміра Клементіса і місце в ньому його дружини Ліди, яка дала інший вимір цьому життю, адже стала, як він говорить, його вхідним квитком у вічність.
У передсмертному листі Владіміра Клементіса до дружини із закладеним у нього глибоким філософським смислом Л.Юрік розшифровує зміст цього єдиноправильного виміру, цього ’’вхідного квитка у вічність’’: ’’… я все-таки зробив трохи добра для інших заради справедливого майбуття, в яке я вірив і не переставав вірити. Що у житті я зустрівся із справжніми людьми. Що знайшов і мав Тебе’’. Як бачимо, добро, честь, гідність, увага і повага до людської особистості, почуття обов’язку, етичний вибір як незалежність, непідвладність деспотії, під яким би прикриттям вона не існувала, пізнається й визначається у протиставленні злу, у тісній єдності особистого, національного і загальнолюдського у їх взаємозалежностях як складових мети, смислу і цінності життя видатного політика, державного діяча і разом з тим звичайної і простої людини. Так Владімір Клементіс осмислює прожите і пережите, підсумовує його. Він залишається твердо переконаним у тому, що людина − найвища цінність в людському суспільстві. Саме тому не приймає 118 псалом Біблії, який гласить: ’’Краще вдаватись до Господа, ніж надіятись на людину’’ і відмовляється від передсмертної молитви-спокути, адже у всьому послідовно захищав церкву, завжди був на боці єпископів Осуського і Чабрди, які протестували проти переслідування жидів, а євангельський священик, поет Еміл Болеслав Лукач був його другом. Однак на противагу усьому тому зло вільно правило навколо свій кривавий бенкет і ніяка віра в Ісуса Христа, ніяка Біблія не зупинили його.
Особливого змісту в контексті етичного вибору Владіміра Клементіса в романі набирають його передсмертні роздуми про смерть і безсмертя. Не покаяння, а вірність своїм життєвим принципам та ідеалам − найголовніше для нього. Передати їх у спадок прийдешнім поколінням, у вічність − священний обов’язок, яким він керується й в останні хвилини свого земного шляху. У цьому його сила. Це трагічний голос Владіміра Клементіса з мороку соціалістичного минулого до нас. Почути, осмислити і покласти його в основу нашого повсякденного життя, в основу нашого майбутнього − тепер уже наш обов’язок. До цього закликає своїм романом і Л. Юрік.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
м. Суми
№19 (181) 30 вересня 2016