Тетіївська тональність славетної пісні

 

 Олександр ЄРМОЛАЄВ

 

Поет Томаш Падура, перебуваючи 1825 року в Тетієві Таращанського повіту Київської губернії, у маєтку князів Сангушків, написав знамениту пісню «Рухавка». Оригінал тексту пісні нині зберігається в рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки АН України ім. В.Стефаника. Т. Падура належав до «української школи» польської літератури доби романтизму ХIХ ст., був талановитим поетом, лірником та мандрівним тромбоністом, зробивши помітний внесок у польську та українську культури.

Історична довідка: Внаслідок польсько-литовських воєн 1431 – 1433 рр. до Польщі відійшло Подільське воєводство з центром Кам’янцем-Подільським, а Східне Поділля – Брацлавщина, відійшла до Великого князівства Литовського. 1566 року Брацлавське воєводство з Королівством Польським та Великим князівством Литовським утворили єдину державу – РічПосполиту. У ХV – XVIII ст. більша частина земель на Правобережній Україні належала польським родам Браницьких, Замойських, Ржевуських, Потоцьких, Любомирських, Сангушків.

Родоначальник  древнього роду Сангушків у 1433 р. отримав від Владислава ІІ Ягелло маєтки на Волині. Це була хоч і кревно споріднена з династією польських королів і Великих князів литовських, та все ж українська княжа родина, політична й господарська діяльність якої поширювалася майже по всій Україні.

Томаш Падура (Tomasz Padurra) народився 21 грудня 1801 року в містечку Іллінці Липовецького повіту Київської губернії ( тепер  смт Вінницької області), де його батько, брацлавський  коморник (землемір), отримав від князя Сангушка у дожиттєве користування будинок і земельний наділ. Хлопчика хрестили в уніатській церкві  села Бабин Липовецького повіту. В місцевій парафіяльній школі та у вінницькій гімназії Томаш навчався разом із земляком та однолітком Северином Гощинським, у майбутньому теж відомим літератором. Хлопці-поляки товаришували, розмовляли між собою українською мовою, захоплювалися оповідями про козаків, полюбляли співи кобзарів і лірників про минувшину. У Вінниці Т. Падура почав писати вірші.

Історична довідка: Северин Гощинський ( 1801 – 1876 ) –  польський поет-романтик і громадський діяч. Народився в Іллінцях. Брав участь у Польському повстанні 1831 р., був одним з організаторів «Товариства польського народу», яке проводило  свою діяльність в Польщі, Україні і пропагувало ідею єднання слов’янських народів у боротьбі за національну незалежність і рівноправність. Мешкав у Варшаві, а також у Парижі, де приятелював з відомимим польськими письменниками А. Міцкевичем та Ю.Словацьким. Потім переїхав до Львова. С. Гощинський вважав, що воля поляків неможлива без волі українців. Цій ідеї він присвятив усе своє життя, за що І.Франко назвав його поетом-героєм.

У 1820 році Томаш вступив до Кременецького ліцею, підпорядкованого Віленському університету. Ліцей вважався одним із кращих навчальних закладів краю, бо давав на той час найпрогресивнішу гуманітарну освіту.  При ньому діяло студентське літературне товариство, яке видавало у Варшаві два часописи.  З Т.Падурою навчалися та були його побратимами по літстудії майбутні відомі письменники Ф. Ковальський, С. Осташевський, М. Гославський. Найбільшим творчим досягеннням молодого поета, яке принесло йому на той час широку популярність, вважаються вірші «Лірник» та «Козак»,  покладені на музику М. Лисенком.

С. Гощинський

С. Гощинський

Після смерті батька сім’я Падур переїхала з Іллінців у Мшанці Бердичівського повіту, а потім у село Махнівка (нині с. Комсомольське Козятинського р-ну  Вінницької обл.).

У серпні 1825 року Томаш гостював у Житомирі у старшого брата Юзефа, який працював секретарем губернського маршалка Петра Мошинського, і мимовільно потрапив у домі Мошинського на зустріч представників польського патріотичного товариства з росіянами-декабристами К. Рилєєвим та братами Муравйовими-Апостолами. Ця випадкова зустріч в подальшому відіграє важливу роль у житті молодого поета і громадського діяча.

Падура, як і інші тодішні письменники, на запрошення магнатів подовгу гостював у їх маєтках. Він певний час мешкав у Потоцьких в Умані, в Сангушків у Ружині та Тетієві, бував на Волині, у Києві. Проте найтриваліші товариські стосунки склалися у Томаша Падури із графом Вацлавом Ржевуським  (Жевуським ), на запрошення котрого він оселився у його маєтку в Саврані Балтського повіту  Подільської  губернії  (тепер – Одеська  обл.).

Історична довідка: Граф Вацлав Северин Ржевуський (Жевуський) (Wacław Rzewuski) (1785-1831) народився в родині, яка дала Речі  Посполитій  трьох  коронних  гетьманів  (прадід,  дід  i  батько). Володіння його батька простягалися  на Волині й Поділлі (10 містечок, 116 сіл  i 30 тисяч  душ ). Вацлав зростав у Відні, захоплювався  Сходом, вивчав східні мови і філософію, був членом кількох Академій наук, став  визнаним  фахівцем арабського  конярства, перебував на службі  у гусарському полку. А ще граф бездоганно їздив верхи, добре володів зброєю, знався на музиці, чудово грав на фортепіано, співав, писав музику, вірші та прозу польською та французською мовами. Він  отримав  від  батька  Підгірці, Кузьмин та Саврань, де облаштував собі резиденції.

Молодий пан здійснював експедиції на Схід (Сирія, Туреччина,  Ірак,  Ліван, Аравія) з метою пошуку найкращих арабських коней для поліпшення кінних порід у Європі. Удавши з себе мусульманина, відвідав Мекку, хоч це i було заборонено  християнам  під  загрозою  смерті.  За  короткий  час  «лях золотобородий»  став  еміром і шейхом бедуїнів,  його  називали Тадж-ель-Фахр (тобто «увінчаний славою»), Емір Золота Борода, отаман Ревуха. Дивак, оригінал та авантюрист В. Ржевуський став одним з найбільш популярних  романтичних героїв в польській поезії, був своїм серед бедуїнів та українців.

Повернувшись у Саврань, граф захопився козацтвом  і музикою. Він завів козацькі вуса, ходив у селянській свитці. Листи, адресовані графові Вацлаву Ржевуському, не розкриваючи, відсилав назад, дописуючи на  конверті:  “Туткі  в Савраню немає графів Ревуських, тільки є отаман Ревуха, Золотая Борода, а по-арабськи Тадж-ель-Фахр. Графів шукай собі в Чуднові та Погребищах!”

Граф В. Ржевуський.

Граф В. Ржевуський.

До речі, помістя в Погребищах, що неподалік Тетієва, належало Адаму Станіславовичу Ржевуському (1760 – 1825). У його дочку Кароліну були закохані поети Олександр Пушкін та Адам Міцкевич, а дочка Евеліна стала дружиною класика французської літератури Оноре де Бальзака.

У маєтку В. Ржевуського Т.Падура організував школу лірників, бандуристів, торбаністів (торбан – музичний інструмент, зовні схожий з кобзою і бандурою, з приструнками і додатковою головкою для низьких октавних басів ). У своїх творах, писаних українською та польською мовами, він прославляв давні козацькі звичаї, оспівував спільні битви поляків і українців з татарами.

Полюбилися людям пісні Т.Падури  «Запорожець», «Гетьманці», «До Дніпра», «Пісняр», «Січовик», «Гей, я козак з України». Він є автором  двох сотень пісень, до деяких своїх текстів сам складав мелодії. Першими  виконували пісні співці творчої школи графа В. Ржевуського, які мандрували від села до села просторами України та Польші. Разом з поетом Яном Комарницьким Т.Падура створив широковідому пісню про народного месника У. Кармалюка «За Сибіром сонце сходить», яку поклав на музику В. Ржевуський і яка згодом стала народною.

Встановивши зв’язок з польським  Патріотичним  товариством, Т.Падура  спільно з В.Ржевуським  брав участь у переговорах про співпрацю його членів з російськими декабристами  (С. Муравйовим-Апостолом, К. Рилєєвим, М. Бестужевим-Рюміним та ін.).  В Житомирі, а також у Василькові та Білій Церкві, відвідуючи наради декабристів, Т. Падура висловлювався за відродження козацтва та становлення української держави загалом, визнання її прав на автономію. Такі заяви викликали жваве схвалення серед революційно налаштованих російських офіцерів, і це навіть спонукало К.Рилєєва створити поему «Войнаровський». А С.Муравйов-Апостол подарував Падурі на знак братерства залізний перстень. Пізніше за зв’язки з декабристами Т. Падура і В. Ржевуський  потрапили під слідство і два роки перебували під домашнім арештом у Саврані.

Історична довідка: Декабристи. Сергій Муравйов-Апостол (1795 – 1826) – граф, підполковник, один із керівників декабристського руху. Праправнук гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів 1813 – 1814 рр., мав бойові нагороди. 29 грудня 1825 р. організував і очолив повстання Чернігівського полку, однак його не підтримали інші частини і повсталий полк зазнав поразки. Пораненого в голову Муравйова-Апостола було заарештовано.

Михайло Бестужев-Рюмін (1803 – 1826) – один із керівників повстання Чернігівського полку. Був прихильником повалення самодержавства шляхом військової революції та встановлення в Росії республіканського ладу. Брав участь у з’їздах і нарадах декабристів у Києві, Тульчині і Кам’янці, встановив зв’язки Південного товариства з Польським патріотичним товариством.

Кіндрат Рилєєв (1795 – 1826) – російський поет і революціонер-декабрист, один із нечисленних російських прихильників ідеї національного визволення України. Учасник закордонних походів російської армії 1814 – 1815 років. Керував Північним товариством декабристів. Один з очільників повстання на Сенатській площі.

Керівників повстання С. І. Муравйова-Апостола, М. П. Бестужева-Рюміна, К. Ф. Рилєєва, П. І. Пестеля, П. Г. Каховського стратили у Петропавловській фортеці 13 липня 1826 року.

Один з дослідників творчості Т. Падури Р. Радишевський пише: «Т. Падура  отримав  замовлення  від  членів Південного  товариства  С. Муравйова  та  М. Бестужева-Рюміна  на «бойову пісню» українською мовою, й склав у Тетієві 1825 р. вірш «Рухавка.  Піснь  козацька»,  у  якому,  апелюючи  до  історичної козацької  слави,  закликав  земляків  до  визвольної  боротьби  проти царизму  («рухавка»  означає  повстання).  Після  поразки декабристського  повстання  Т. Падура,  перебуваючи  у  Ружині (тепер  Житомирська  обл.),  в  1827 р.  створив  нову  редакцію «Рухавки»,  в  якій  підсилив  агітаційний  акцент  на  спільній національно-визвольній  боротьбі  поляків  та  українців  проти російських  завойовників…».

Т. Падура у «Пісні козацькій» відкрито закликав до боротьби:

 

Гей! Козаче, в Божий час!

Вже голосит в церкві дзвін.

Кому слава мила з вас

За проклятим наздогін?

Гей! Козаче, на врага!

Гуррага! Гуррага!.

 

Автор був переконаний, що поляки й українці є нащадками полян, а, значить, мають спільний корінь. Поляни, розділені варязькою експансією, загалом були народом врівноваженим і спокійним, а буйність вони перейняли у завойовників з Кавказу косів, від яких і ведуть родовід козаки. Поет наголошував, що росіяни – «байстрючий плід могол» і що вони насправді є ворогами не лише українців і поляків, а й інших слов’янських народів.

Російською мовою «Рухавку» переклав К. Рилєєв. Написана в Тетієві поезія була покладена на музику і стала своєрідним гімном декабристів, які діяли в Україні. Під час польського повстання «Рухавка» стала бойовою піснею полку кінноти К.Ружицького. Революційна діяльність декабристів, які співпрацювали з українсько-польським визвольним рухом за звільнення від влади Російської імперії, наблизила польське повстання 1830 – 1831 років.

Т.Падура, маючи ще й таланти співака та музиканта, брав активну участь у підготовці збройного виступу проти російського самодержавства – він виконував свої твори на зібраннях прогресивно налаштованих українців та поляків, ходив від села до села, закликав народ до боротьби.  У газеті «Свобода» (США, ч. 3, 6.01.1965 р.) М.Лоза писав (стиль збережено): «Польські патріоти мріяли про поновлення держави в її передрозборових межах. Для здійснення своїх плянів задумали запрягти й українську людність. З тою метою, за сугестією графа Ржевуцького, Тимко Падура (перебраний за українського лірника) вибрався 1828 року на Лівобережжя й на Кубань підготовляти українське населення до повстання.  Намагався він впоювати в українців віру в щасливе життя під польським білим орлом. У глибокому переконанні про успіх своєї місії вернувся до Саврання на початку 1830-го року. Однак, незабаром прийшлося прикро розчаруватися, бо під час польського повстання український народ зберіг повний спокій».

В. Ржевуський спорядив кавалеристський загін – сорок козаків – на арабських скакунах і особисто командував полком із 800 козаків. Під час битви з російськими окупаційними військами під Дашевом 14 травня 1831 року граф загинув. Т. Падуру, який вирушив за підмогою на лівий беріг Дніпра, дорогою арештували і він просидів один рік у сквирській в’язниці.

В. Ржевуський (зліва) в Красносілці під час Листопадового повстання 1831 р.

В. Ржевуський (зліва) в Красносілці під час Листопадового повстання 1831 р.

Першу збірку власних творів  «Ukrainky Tymka Padury» (13 поезій та музичних партитур) Т.Падура видав у Варшаві в 1844 році. Через тридцять років, вже по смерті поета, за сприяння князя Р.Сангушка у Львові вийшло повне зібрання його поетичних та прозових творів – «Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw» (1874),  в якому поруч з текстами українською мовою (у латинській транскрипції) подавалися їх переклади польською.

Одного разу Томаш  враз розбагатів, вигравши у лотереї 15 тисяч злотих і виїхав за кордон. Згодом, розтринькавши  гроші, він знову повернувся в Україну. 70-річний Т. Падура упокоївся 20 вересня 1871 р. у містечку Козятині в маєтку свого друга М. Васютинського, а поховали  його у с. Махнівці.

Т.Г. Шевченко згадує про Т.Падуру у двох  своїх  творах  – «Прогулка  с удовольствием и не без морали» і в «Щоденнику», ставлячись до його творчості критично. Літературознавці ж та історики визнають Падуру найвідомішим і найактивнішим з усіх польських  поетів  так званої «української школи», який чимало зробив для свободи українського та польського народів. Наприклад, пісня Т. Падури «Гей, соколи» («Hej, sokoły») і донині користується популярністю, є однією з наулюбленіших застільних співанок поляків (ця пісня була використана в якості саундтреку у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», вона часто лунала в Києві на Майдані під час Революції Гідності тощо).

Томаш Падура, створивши для людей чудові пісні, був прекрасним лірником та великим романтиком. Відрадно, що одна з найперших його славнозвісних пісень – «Рухавка» – має милозвучну тетіївську тональність, задану прадавньою річкою Роською і тодішнім самобутнім місцевим колоритом.

м. Тетіїв на Київщині

 

№5 (193) 10 березня 2017