Світло з козацького шпилю

 
Любов СНІСАР
Стрімчаки Канівських гір і глибокі яруги бучацькі – все відлунюює поезію Володимира Затуливітра і лине вона над Дніпром аж до Тарасової гори. Потужна енергетика віршів, задушевне болюче слово його лірики, особливо із книжок виданих уже по відходу Поета, надихає і нас до праці, до навчання. Він так любив свою Україну, що всі її негаразди сприймав як особисті поразки. Та разом з тим і непохитно вірив, «що чорні ці степи такі забиті пам’яттю насіння – хоч тричі вмри, хоч сто віків проспи – ніде не дітися од воскресіння»! (Чаша жертовна. К. «Бучак-Ирій»; «Задруга». 2009. С 361).
К
озацький шпиль Канівських гір над Дніпром 15-й рік підряд останньої суботи липня розцвітає вишиванками – це шанувальники творчості Поета з’їжджаються сюди з усієї України. На його могилу, прикрашену квітучими чорнобривцями, трояндами й лілеями, покладаємо завершальні публікації його прози у номерах львівського журналу «Дзвін» та публікації у газетах спогадів і досліджень родоводу Надії Коваленко, річного звіту про роботу Літературного музею у с. Яблучне його директора Лідії Коваки. 15 ударів дзвону ведійської чаші скликали бучацьку громаду до урочистостей. Постійний ведучий – відомий поет і діяч культури Петро Засенко, відкриваючи Читання, підкреслив вагоме значення творчості унікального ліричного поета в українській літературі. Урочисте вітання Міністра Культури України, зачитане Віктором Ковреєм, надало зібранню державного поцінування літературної традиції Черкащини. Директор Національного Шевченківського заповідника Мар’ян Піняк зазначив, що добре було б отримати захист і підтримку впливової всесвітньої організації для унікальних об’єктів культури Середнього Подніпров’я. Наголосив, що пора раз і назавжди відмовитись від руйнівних будівництв уже і так жорстоко понівеченого Шевченкового краю, а найперше – скасувати будівництво Канівської ГАЕС! Хай заспокоїться громадськість Канівщини і спрямує свої зусилля на відновлення довкілля. Я додала про мрію архітектора Вадима Бородіна збудувати тут село Мистецтв і в ньому Меморіал Володимира Затуливітра, проект якого уже був схвалений районною радою, та… Розповіла про те, що 14 липня на радіо «Культура» був представлений унікальний дипломний проект самодостатньої будівлі Будинку археолога випускниці КНАБУ Олени Ємець під керівництвом доцента кафедри архітектури Ганни Носенко. Перспективне будівництво, яке не потребує енергомереж, прив’язане до бучацького рельєфу. Цей досвід потрібно поширювати і втілювати в життя. Закликала приєднуватися доброчинців до розбудови перспективного культурного осередку, який вдало поєднує природні, археологічні, історичні й сучасні культурні багатства. Фактично серце села Мистецтв давно вже працює. Є письменники, художники, архітектори, археологи, етноісторики, музейні працівники, кінорежисери, екологи, журналісти і просто свідомі патріоти, які хочуть бачити у Бучаку збережену природу і культурний осередок, і центр екотуризму й немало для того роблять. Як от художники Ягодкіни-Носенко. Їх виставка бучацьких пейзажів «У глиняному горщику сонця», присвячена 15-м Затуливітрівським читанням, відкрилась напередодні у Канівському музеї Народного декоративно-прикладного мистецтва. А сьогодні копії цих картин прикрашають сад Затуливітрівських читань і вже подаровані автором Літературному музею Володимира Затуливітра. Нагадавши про наближення 75-ї річниці від дня народження Поета, я попросила вчителів на методоб’єднаннях оголосити конкурс на кращий твір старшокласників і студентів на тему «Заповіт Володимира Затуливітра». Мене підтримали усі присутні.
Голова обласного об’єднання Всесвітньої громадської організації «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, учителька Черкаського колегіуму ім. Лесі українки Олена Фещенко окреслила значення творчості Поета для вихованні у молоді вміння мислити, естетичного смаку, патріотизму, совісті. Завуч Бобрицької школи Наталя Романюк розповіла про позакласні читання віршів Володимира Затуливітра і необхідність їх програмного вивчення.
Заступник голови Фонду, громадська діячка, канівська поетеса Віра Носенко висловила глибокий жаль, що рано втратили ми видатного поета. Він іще стільки міг би зробити для України і міг би й сьогодні бути серед нас! Але, як істинний козак, і свій останній політ у вирій заставив служити Україні – став навічно на Козацькому шпилі охоронцем Шевченкового краю, вартовим Бучака. Тому ми впевнені, що Бучак жив, живе і зараз. Ще у 1994 р. Володимир Затуливітер писав: «Щоб ніколи не стерлося з карти благословенне ім’я Бучак. Щоб імені цьому раділа Україна!» Бачимо, як багато сьогодні у нього однодумців, а ще з радістю відмічаємо, що їх рік від року все збільшується.
Ми слухали поезії Володимира Затуливітра, прочитані учнями із Черкас та Бобрицї. і спогади про побратима й співробітника по видавництву «Молодь» письменника Олександра Шугая. Пригадалась передача на українському радіо «Культура». Редактор Світлана Свиридко-Сєрова у розділі «Класики української літератури» розповіла про одержимість мистецьких пошуків і досягнення Володимира Затуливітра у поетичній творчості, а заслужений діяч мистецтв Борис Лобода натхненно проілюстрував її розповідь віршами. Часто слухаю цей канал, бо він цікавий, пізнавальний, об’єктивний. Глибоко переконана, що передачі його повинні звучати в кожному житлі. А натомість мої знайомі жаліються, що він недоступний. Елементарно немає приймачів УКВ, немає покриття і т. д. Невже так складно справитись із цими нескладними питаннями заради просвітницького, патріотичного, інтелектуального розвитку простих українців?
Уже не вперше відвідують Читання близькі родичі Володимира Затуливітра із с. Яблучне на Сумщині: молодша сестра Ніна Іванівна (зараз проживає у м. Харкові), двоюрідний брат Коваленко Микола Павлович із дружиною Надією Володимирівною, сином Володимиром та онукою Даринкою. Пані Надія розповіла про архівні пошуки та плани написати книжку про козацький рід Затуливітрів. Їх присутність надала заходу теплий характер великого сімейного свята. Тим більше, що ми іще й вітали ювіляра – заслуженого художника, професора Української Національної художньої академії Генрі Ягодкіна. А він у відповідь сказав, що йому припав до душі цей край і сюди із задоволенням би їздило багато художників аби були забезпечені елементарні умови проживання та транспорт.
Директор Сумського земляцтва Ірина Родченко відмітила, що серед визначних подій, які святкують земляки, Затуливітрівські читання займають одне із чільних місць. Вона представила присутнім свій щоденник роботи у земляцтві «На нашій, на своїй землі», у якому є і кілька поезій Володимира Затуливітра. Відомий журналіст, активний шістдесятник Михайло Скорик розповів про своє бачення творчості талановитого поета і висловив захоплення прекрасною культурною традицією – Затуливітрівськими читаннями серед розкішної природи. Виконавчий директор фонду, журналіст Дмитро Іванов запросив затуливітрівців приїздити у Бучак на відпочинок і приєднуватись до Бучацької громади задля очищення і відновлення унікального природнього середовища. Особливо запрошував добродійників, які б хотіли увічнити своє ім’я – вкласти частину своїх статків у село Мистецтв та збереження унікального с. Бучак і довкілля.
Особливо сподобалась присутнім художня частина Читань. Заслужений працівник культури, письменник Василь Довжик прочитав поезії та уривок із повісті Володимира Затуливітра «АБО ОФО». Талановиті музиканти скрипаль Кирило Бородін та акордеоніст Данило Денисов натхненно виконали твори Й.-С. Баха й народні мелодії. Народна пісня звучала скрізь: і біля могили, й у саду, й на Чернечій горі, й дорогою – це злагоджена група співаків із хору «Гомін» Леопольда Ященка, «Різнобарв’я», під керівництвом Світлани Маслак. Усім сподобалась і каша, і до каші, і ми вдячно вітали господиню козацької кулеші Любов Полонську. Дякували всім учасникам і доброчинцям Фонду, а особливо головному організатору – його голові Леоніду Даценку.
Завершення свята, як завжди, було щемним. Затуливітрівці поклонилися нашому світочу, нашому Кобзареві, поклали йому до ніг рум’яну бучацьку калину. Зупинились дорогою додому і біля довгого яру з милим серцю Поета озеречком, та до нього вже не спускались, – приватизоване… А подумки бачиться тут чималий бучацький піщаник із пам’ятною дошкою: «Біля цього озеречка дорогою до Тарасової Гори любив відпочивати Володимир Затуливітер» і вірш, скажімо, «Дубова вив’язь намовчала…»…
Пропоную вірш Володимира Затуливітра, написаний у Бучаку в 80-х роках.
ГЛИБОКИЙ СВІТ ПЕРЕКИДЬМА СТОЇТЬ
у плесі Канівського моря,
згори лапатими лататтями златавши
мисливські наші зморені сліди.
Гайок на прузі ввись димить корінням,
дими вростають кронами у глей,
мов низ і верх,
немов учора й завтра
місцями помінялись
о безхвильній цій хвилині.
Межа між ними ледь примітна,
тонка, мов око, напівзрима:
впаде на воду птах,
заграє свічкою рибина –
і загойдалось днини мідне покотьоло!..
Щось друг озвавсь,
але мені від нього
навпаки, від губ до легень,
звучать слова.
Берусь читати світ пучками,
мов сіль, на смак, на зуби пробую
зазубринки у противазі
високої залізної руди
й движимого планетного заліза.
…А на давньому дворищі
в нагірному селі висока,
мов пожежа, червона толока
вивершує широкі й вільні,
як легені, цегельні стіни
довкіл спрацьованої саманної
хати – маленької,
мов било в бентежному дзвоні…
(Пам’ять глини. К. 1984).

№17 (205) 25 серпня 2017