Світлана Новик: «Люди повинні літати!»

 

Білоруска з Чернігівщини створила роман про Марка Шагала

Сергій ДЗЮБА

 

Ця дивовижна білоруска мешкає у селі Виблі, на Куликівщині. Взагалі, народилася вона в Могильовській області, згодом закінчила Вітебський університет імені Машерова (за фахом – філолог), вийшла заміж, а чоловік – Микола Васильович Новик – родом із легендарного козацького села Виблі, то й привіз кохану на Чернігівщину. Відтоді тут і мешкають, тож пані Світлана щиро говорить, що у її серці – дві Батьківщини: чарівна Білорусь і солов’їна Україна, яка давно стала рідною. Раніше працювала вчителькою, нині – на заслуженому відпочинку. Мешкає родина в звичайному сільському будинку, має господарство (коли ми завітали в гості, на їх обійсті саме чимчикували кури, а поруч бігав симпатичний пес). Тобто все – як у людей, бо ж родина – працьовита, дружна, до всякої сільської роботи привчена.

Але виявився у Світлани Михайлівни незвичайний талант. Власне, вона й раніше любила читати книжки, а тут самій захотілося їх створювати; і було в неї таке бажання-натхнення, що навіть роботу свою вирішила залишити. Бо прозаїку все-таки складно поєднувати працю з невтомною творчістю! Адже, щоб написати бодай одну, велику за обсягом книжку, цілий роман, потрібно і вдень, а то й уночі плекати своє творіння, немов мале дитя, пропустивши все через вразливу душу. Тоді, можливо, така радісна й водночас дуже нелегка письменницька праця буде успішною – нову книжку читатимуть люди! А це для митця – найголовніше, щоб його твори користувалися попитом, попри всі негаразди нашого нинішнього життя. Здавалося б, які книжки, коли багатьом навіть на хліб не вистачає. Однак у житті кожної людини мають бути і хліб, і пісня, й книжки – талановиті, цікаві, добрі, високодуховні, патріотичні. А як інакше? Без таких книжок нічого путнього у нас не вийде, бо спочатку було Слово.

Отож наша землячка створила вже чотири книги. Першою була містична казка «Дар предків». Далі – суворе і вражаюче «Розстріляне сонце», відверті спогади людей, які пережили війну. У 2013-му з-під її пера вийшов цікавий роман «Прокляття білого лебедя» – про нашого знаменитого земляка Василя Дуніна-Борковського. Він був Вибельським сотником, одружився на доньці легендарного, звитяжного козака Степана Шуби (це – сподвижник Богдана Хмельницького), і зробив стрімку кар’єру в тамтешній ієрархії: згодом став генеральним обозним Війська Запорозького, під час Чигиринського походу 1677 року був наказним гетьманом. І постійно мріяв про гетьманську булаву, навіть відчайдушно боровся за неї з Іваном Мазепою. Не вийшло… Тому, мабуть, і озлобився, перетворився на затворника. Ще й важка хвороба йому дошкуляла – боявся сонячного світла, тому вдень зазвичай ховався в домі, ретельно завісивши всі фіранки-гардини, а подихати свіжим повітрям та ноги розім’яти виїжджав-виходив уночі. Також у нього начебто росли кістки, що теж завдавало цьому таємничому чоловікові невимовного болю. Чи то вже так проклято його було за скоєні гріхи?! Звісно, краєм ходили моторошні чутки про підступного перевертня, справжнього вампіра, душогубця, такого собі чернігівського Дракулу, а потім і легенди з’явилися, що переказуються досі… Де в них правда, а де вимисел – достеменно невідомо й досі, вчені та краєзнавці завзято сперечаються, усіляких гіпотез вистачає… Дехто доводить, що Василь Дунін-Борковський був видатною людиною, щедрим меценатом (а от небайдужим меценатом книжки став народний депутат України Валерій Дубіль).

Втім, письменниця створила свою версію тих подій, неповторну, тому варту уваги… Цього разу книжка принесла їй міжнародний успіх – авторка стала переможцем літературного конкурсу в Німеччині (Берлін – Франкфурт). Вона розповідає, що про такий міжнародний конкурс дізналася випадково, з Інтернету, і надіслала роман, як то кажуть, на «ура». Однак несподівано стала лауреатом! Переможця щиро привітали Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Білорусь в Україні Валентин Величко та голова Чернігівського товариства білорусів «Сябри» Галина Ворожбит.

Однак довго відпочивати-розкошувати на тих лаврах Світлана Новик не звикла – цього року видала ще один дивовижний роман «Звершення» – про геніального художника Марка Шагала. До речі, коштами, як меценат книжки, допомогла родичка – сестра чоловіка, якій подобається творчість української білоруски. Отак, завдяки підтримці близьких, і побачила світ довгоочікувана книжка, яка читається напрочуд легко, з неабияким інтересом. Безперечно, її створила обдарована людина! Власне, вийшов такий собі родинний тандем, бо проілюструвала матусине створіння її донька – художниця Олеся Новик, і, як на мене, досить таки вдало. Ще б пак! Олеся вчилася у справжніх майстрів своєї справи – Бориса Дєдова та Євгена Кріпа.

«Я дуже люблю творчість Марка Шагала! – розповідає пані Світлана. – Тому й зважилася написати відвертий роман про його життя. Що вийшло з цієї затії, судити не мені, а читачам. Та впродовж усієї роботи над книжкою я була натхненною, адже персонажі Шагала літають!.. Це – прекрасно, люди повинні літати! У цього художника – такі неймовірно глибокі, чуттєві Адам і Єва, такі чарівні й водночас людяні дерева. А пам’ятаєте портрет мудрого дідуся з вражаючим, допитливим поглядом, який буквально бачить наші душі?! Тож у мене тоді весь час було таке враження, що мені допомагає сам Шагал, я буквально відчувала цю підтримку».

Ми зустрічалися з письменницею в її оселі на Куликівщині. А за кілька днів Світлана Новик успішно презентувала свою нову книжку «Звершення» в Чернігівському літературно-меморіальному музеї Михайла Коцюбинського. І авторка щиро подякувала за допомогу в організації цієї імпрези небайдужим творчим людям – Ігореві та Наталії Коцюбинським, очільникам цього музею, голові Чернігівського товариства білорусів «Сябри» Галині Ворожбит, поету Михайлові Кушніренку, співробітниці обласної наукової бібліотеки імені В. Короленка Вікторії Солоніковій, голові козацького села Виблі, курінному отаману Вибельської сотні Війська Запорізького Анатолієві Ревку, всім своїм чудовим читачам. До речі, з’ясувалося, що Світлана Новик – також цікава поетеса, автор проникливих, дивовижно окрилених, філософських і ліричних віршів. Отож, безперечно, незабаром варто видати і її поетичну збірку.

№23 (185) 25 листопада 2016