А я думав, що торг іде тільки у Верховній Раді, а він і до
ІЕД-ЕСУ добрався. Воно ніби й не так страшно – ІЕД-ЕСУ (Інститут
енциклопедичних досліджень та Енциклопедія Сучасної України), але й страшно, бо
і там крутять, перевертають, міняють – що хочуть, те роблять.
Наприклад, у томі 7-му ЕСУ в статті про мене викинули дві
повісті – «Дерево в місті» та «Геній Вінграновського», замість них поставили
роман «Моління за рідну землю», якого я не писав. Щоб не підводити Головну
Редакційну Колегію рідної енциклопедії та ІЕД, бо тут і там багато
високоповажаних осіб, беру на себе зобов’язання написати роман з такою назвою.
Таки мушу, аби виручити редактора-енциклопедиста пані Тетяну Іванівну Березюк
(тел. 234-90-35). З волі пані Тані із 11-ти книжок, які я випустив, в
енциклопедію потрапило (бо дуже тісно) лише три.
Довго думав, за яким принципом одна книжка потрапляє в
енциклопедію, а друга ну ніяк. А все просто. Базар є базар. Пані Березюк та іже
з нею усе ставить на вагу (а може, тільки вона одна, звідки мені знати?). Котра
книжка важча, ту не викреслює, а котра легша – нема чого пхатися в ЕСУ, бо тут
треба розчистити місце для членів Головної Редакційної Колегії і працівників
Інституту енциклопедичних досліджень разом з усіма знайомими. Я, звичайно, від
скромності не помру, а як помру, то після членів Головної Редакційної Колегії
ЕСУ (керівництва ІЕД – також). Вони собі на сторінках енциклопедії застовпили
площу набагато більшу, часом у чотири рази, ніж усім іншим, чужим, рядовим, як
я. Звичайно, я не помру від скромності і вдруге, бо куди мені до Співголів ЕСУ.
Але, пані Березюк, майте міру – не перегинайте палиці разом з хребтом, бо одне
і друге може не витримати.
Мушу додати, що зі мною пані Березюк вчинила нестандартно,
бо вмістила два перші легенькі «метелики» і одну нетовсту книжку сатири і
гумору теперішнього часу «Тиждень громів» (2006). Усі товсті – вилетіли.
Мабуть, перегнула палицю, бо ж стаття про літератора, який видає п’ятитомник
(кожен том не менше 400 с.), і все було опубліковане, і все отримало схвальну
оцінку – від простих читачів до академіків, включно з Головою ЕСУ; так от – ця
стаття мала б увібрати хоч два речення з оцінкою того, що він зробив. Я
захищаюся, а не хвалюся. Якщо знаєте інший варіант захисту в такій ситуації,
прошу підказати, буду вельми вдячний.
Моя доля не легша «і
далі за текстом». Пані з енциклопедії так все добре знає, що сама написала про
мене єдине речення: «Більшість творів Д. – спостереження за поведінкою дітей,
їхніми забавами і розмовами». Що ж тут дивного, пані вивчала мою особу з
1999-го року, коли мені було надіслано перший текст про мене і рекомендації, як
його доповнити і кого, на мій вибір, поставити автором. Але ж, пані Березюк,
«більшість творів Д.» про природу і на захист природи, що й було в попередньому
тексті, його Ви переслали електронною поштою, а там підробки не може бути.
Очевидно, це тому, що Д. був одним із організаторів зеленого руху в Україні,
про що може посвідчити перший голова Всеукраїнської організації «Зелений світ»
Юрій Щербак. Редактор Т.І. Березюк краще знає, що Д. організовував, тому ті
факти із підготовленого тексту викреслила. Так само з 12 позицій бібліографії
залишила 4, і тут вирішувала сама, кому бути, кому не бути. Могла редактор і не
поскупитися на одне речення, за які заслуги Д. став лавреатом премії НСПУ ім.
Остапа Вишні та веселої Нобельської премії (Рівненська обласна організація
НСПУ,2005; про цю премію навіть не згадано, як і про премію НСПУ ім. Ірини
Вільде, 2006), – мабуть, таки не «за спостереження» над дітьми… Одне та ще й
неправдиве речення оцінки за майже 50 років праці в літературі явно замало і
образливо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Дозвольте, шановні пані і панове, рішуче запротестувати.
Може, я піду старим, легшим шляхом – викличу на дуель Тетяну Іванівну Березюк?
У секунданти візьму співголів Головної Редакційної Колегії разом з директором
ІЕД. Стоп! Але ж п. Березюк – жінка… Це ж нечувано, щоб чоловік кидав рукавичку
прекрасній половині, для дами належить підняти загублену рукавичку. Чи за теперішніми
традиціями я маю винайняти кілера, аби хоч налякав п. Березюк в темному
провулку? Щоб настрашити всю Головну Редакційну Колегію ЕСУ, а їх там 27 мужів науки і трохи жінок, у мене не вистачить золотих злитків. Відомо
ж, як тепер живуть письменники.
Мушу пасок затягнути і за всяку ціну того кілера таки
найняти. Не заради себе, а заради брата свого, бо, повторюю, від Д. до Я. ще
ойо-йо-йо-йой як багато братів. Усі вкупі, як вийде останній том ЕСУ, ми в
складчину кого хочеш наймемо, але що запізно, то запізно. Запізно й для мене.
P.S. Написав «запізно», а тепер думаю – чому запізно? Вийде
наступний том, і там давайте поправку, що в такій-то статті з вини п. Березюк
вкралася помилка. І помилку виправляйте маленьким шрифтом, за кошти редактора,
щоб витримав її сімейний бюджет. Зрештою, я відмовився йти з п. Березюк на
дуель – вважайте, що вона зекономила на пістолеті, а його треба було б
купувати. Брати напрокат у кілерів – дорого. Нетерпляче чекаю 8-го тому. Як не
буде поправки, викличу на дуель усю Головну Редакційну Колегію – 27 персон.
Стріляти я вмію. Стріляний горобець!
м. Львів