Віктор ПАЛИНСЬКИЙ
ГОЛОСИ
…Це „розпізнавання голосів”, можливо, – також ретельне прислуховування й до свого голосу?.. Поета Василя Куйбіди. Накладання душі на зовнішній світ, жорсткий та незрозумілий; вишукування дивної місцини для саморефлексій. Творити; майже навмання рухаючись вздовж русла ріки з назвою „поезія”, постійно відчуваючи незникому енергію цієї артерії… Це – і просіки до конкретної книжки „Розпізнавання голосів”, 2015р., Київ, „Юніверс”, 215с., з новими і вже апробованими мотивами; з верлібровим, римованим і вільним віршем, з намаганням віднайти самобутні художні форми для найбільш сокровенного; шанс не збитися наманівці на догоду тимчасовим й сумнівним експериментам. Єдино задля, – бути почутим. Голоси. Чути. …Я почув.
РІЗНОТРАВ’Я ПОЕЗОМУДРОСТІ
Діапазон ліричних тем поезій Куйбіди – якнайширший. Поет зумисне не робить у книжці якихось надуманих розділів і підрозділів. Розмаїття вражень і одкровень розсипано різнотрав’ям буквально по всій збірці, як це і в житті трапляється, (хоча внутрішня циклічна структура, безумовно, присутня; вона допомагає читачеві застановитись). Застановлююся і я.
Буденне й святкове, низьке й піднесене, нащодень й золототканне – поруч; і тільки стверджують одне одного. Таку очевидну справжність поезії волію завше знакувати.
Я так і не доріс до свят.
Вони більші й величніші від мене,
То ж мені лише залишається
Зупинитися у них на порозі.
Отак невігласом стою,
Загорнений у крик щемливий
І витіснений з буднів,
Чекаю, коли моя душа
Стане ближчою
до мудрості.
УЯВНИЙ ЧАС
…Насправді; я не фіксую якихось таких „речей” у книжці зумисне. А лише відчуваю, як вони самочинно наче зачіпаються за мене. Це спонтанні прояви добротної поетичної лектури, що незалежно триває; естетизує середовище, мимохідь підшукуючи собі гідного співбесідника для безумовних стосунків. Відданого лицаря. Відкрите серце. Незібганий, вільний розум. Процитую Куйбіду вповні твору.
Душі та віддзеркалення – безконечні!
Але якщо відрізнити
реальне від уявного неможливо,
то віддзеркаленням чого є моя душа?
Чи вона реальна?
Чи уявний час?
І що тоді є хлібом для неї,
а що сіллю?..
Я БУВ ДОЩЕМ…
Я був дощем, але назвався снігом.
Листопад ще… і тиждень до зими.
Вітри гудуть і хочеться утіхи.
Удосталь снігу, сміху і… пітьми.
…Ось така лагідна, наче навіяна якимись легендами, поетична розповідь. Добре та ретельно вивірений контекст навіть скеровує мене в бік країни віршів геніального Богдана-Ігоря Антонича; зумисне змушує нагадати собі музику Антоничевого суголосся. А далі ці відчуття навіть посилюються:
Безлюдних вулиць посірілі шати.
До себе не добігти, не дійти.
Можливо, краще снігом промовчати,
Коли тебе окликують світи.
…Власне, що „листопад… і тиждень – до зими”. Василь Куйбіда, який назвався снігом. …І я, його читач… Зацікавлений. Теж назвався…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЛІХТАР
Яка необачність – народитися!
Який авантюризм – жити!
Тим паче, якщо не знаєш
призначення смерті.
Призбирую сумніви,
аби вони, покладені в торбу,
завішену на дереві,
для мандрівців ліхтарем слугували.
…Навіть найцінніше та найвагоміше в цьому світі в будь-яку мить може перейти в небуття. Одначе від цієї, здавалося б, страшної нігіляції досконалість гармонії не поруйновується; не падає враз на все безповоротній хаос, не перестають народжуватись діти… І оце западання у смерть – певний кодовий „знак” до незнаного; „ліхтаря сумнівів” для безконечної вервечки мандрувальників. Він так потрібний! Бо ж – ліхтар.
МЕТЕЛИКИ
Куйбіда чує себе і такого, яким ніколи не буває у світі матеріального безумства (Цей домінуючий креатив перевернутого світу!). Певен, це – навіть за межами традиційної лірики (сказати б у стані трансцидентального прориву, чи спростованої реальності; якось так).
Метелики
Куди не глянеш –
Усюди метелики.
Вони заповнили простір.
……………………………
Не придивляйся до них,
Бо коли зсутеніє день –
Перестанеш бути одним з них.
…І, напевне, додаткових якихось ліричних з’ясовувань тут і не чекаю. Адже це – лише мить. І вона самодостатньо безконечна. Як і самі метелики. Метелики. Посланці вічності. Хоч і нетривалі тут…
ЗНИКАЮЧА ПЕЧАЛЬ
Важко собі уявити, як можна відхворіти навіть якимось дрібними перемінами, ледь помітними, не вражаючими наскрізь; простими посилами зі зміненої реальності: її естетизованими спалахами свідомості! Завважую ці „моменти” у поезії Куйбіди і вони мені до вподоби:
Перед тим, як стати осіннім димом,
Я був гребенем полум’я…
Але не все звикає до вогню.
Щось мусить залишитися тінню.
Це щось на кшталт останнього погляду зникаючої печалі; без будь-яких намірів повертатися. Досить ось цього унікального місця й цієї присутності, й цих невпинних ілюзій, навіяних, припускаю, реальністю снів. Спостереження за чуттями. Ніби це відбувається навіть не з самим ліричним героєм… А що такого сталося?.. Поете? „Щось мусить залишитися…”
ТЕРЕЗИ ТРИВОГ
У Куйбіди ліричний суб’єкт, зазвичай, усвідомлює свою гідність, переживаючи важкі моральні вагання. Можливі катастрофічні падіння. Втім, завше повертається до себе справжнього; вкотре віднайденого через могутні трансцендентні сили. І тут у нього піднесення й екзистенційний трем – поруч; бо ж – незвідане. Бачу, як виразно та тривожно мерехтять вічні зорі. Зорі.
Мотив повторюється у багатьох віршах. І добре вкладається в загальну емоційну канву книжки. Читайте. Бо читається…
ТРИМАТИ ПАУЗУ
…Подекуди ставлю легкі олівцеві помітки там, де автор переходить до таких собі дещо спрощених форм поетичного вислову (але аж ніяк не простих!) задля цільового проникнення до пластів глибинних поетичних істин, посилюючи місткість парадоксальної фрази і за рахунок свідомої сюрреалістичності образу, притишеності голосу; вмілого тримання паузи, максимального стискання графіки рядка. І це, найчастіше, йому вдається. Мандрую за ним.
Коли звернув за ріг –
вулиця закінчилася.
Розмірковуєш:
щось тут не так…
Чи не в ті черевики взувся,
чи бинди шовкові
напустили туману?
…Ти ж ішов до людей,
а тут – пустирище.
Або у такий спосіб:
Неминучість повертається,
щоб позбутися тривоги.
Ритми дощу, безперечно,
її підсилюють,
але між належним і сущим
завжди існує стук
чийогось небайдужого серця.
Саме таких віршів, без велеслівних красивостей, у книжці знаходжу чимало: тут стримано поєднуються поетичні розмисли з поетичними почуттями. Крім того, тексти вдосталь місткі для інтерпретацій як читацьких, так і літературних аналітиків. Спробуйте.
Знаю розклад поїздів.
Знаю коли, звідкіль
і які ідуть автобуси.
До містечка, що в ньому
ніколи так і не побуваю.
…І не певен, аби тут щось, конче, було навіяне лапідарною вишуканістю старої японської поезії.
Хоча,… формальні обриси віршів близькі до тих давніх східних?…
МОЛИТВА
Ліричному герою Куйбіди вдаються спацери і в часі, і в просторі, „малюючи сни”, „ховаючи страхи” у „темні хвилини, у світлі жалі”. Символи, знаки, імена, скалки давніх культур, медитації… Молитовний лад, як гармонізуюче начало усього:
Прадавній цілунок – таке одкровення.
Простір малює уявнює час.
І чується вічності благословення:
Осіння молитва за нас.
Таїна святості сущого в природі всесвіту та людини; вона притягує поета, спонтанно виокремлюючи нові ліричні теми та мотиви, активуючи творення образів. І поет охоче приймає цю гру в бісер. Він спроможний на це.
ВІЗУАЛЬНЕ
Томик поезії „Розпізнавання голосів” Василя Куйбіди оформлений стильово-привабливою кольорою графікою з очевидним флером загадковості та легкою павутиною вартісної архаїки (1-а та 4-а сторінки обкладинки) Катерини Міщук. Якщо якось осібно потрактувати, то я дефініціював би це художнє вирішення як відбиток часу та поетичного сумління. Так воно все якось проступає наче самочинно. І це добре. З огляду саме на шляхетний естетичний смак і надійне співавторство поета й художника. Просування назустріч.
…Одначе, чорно-білі графічні розбивки між розділами книжки вирішені значно простіше й до глибокої метафори, як мені видається, не дотягують. Навіть відчувається певна нез’ясовна поспішність. Тож, гадаю, це мало б взятися до уваги за будь-яких обставин (видавничих передусім); і рухатися заздалегідь у бік вдосконалення. Не попускаючи ні естетичної концепції, ні настроїв авторської вимогливості. Таки варто! Майбутнє розпочинається вже сьогодні. З цього приводу навіть не приймаються дискусії. Вдосконалювати дизайн. Це вдячно.
P.S.
…Свідомо уникав цитування інших, послідовно орієнтуючись на зміст підзаголовку свого есею.
м.Львів