«Поезія – то волі територія…»

 

 

Іван ГАВРИЛОВИЧ

 

Викторівські хлопці змінюють на краще цей світ у його духовно-естетичних координатах… Про уродженця великого села Викторова, на територію якого заходив Давній Галич, – і нині творчо енергійного старійшину української літератури, Шевченківського лауреата Степана Пушика зайвий раз говорити не доводиться, а вже його молодший земляк і побратим по літературному цеху секретар НСПУ Ярослав Ткачівський зустрів своє плідне 60-ліття. Плідне, бо Ярослав підійшов до ювілею з добрим оберемком книжок – 39 поетичних і прозових, 10 збірників пісень та романсів. З’явився недавно і компакт-диск пісень на його слова «Пригадай собі волошки…». Так називався і ювілейний вечір-концерт, який днями відбувся в Івано-Франківській обласній філармонії ім. Іри Маланюк.

У залі ніде було яблуку впасти. Бо прикарпатська публіка сприйняла згадку тих польових квітів у назві вечора зовсім не як данину красивості, а вони одразу пробуджують у пам’яті мелодійне звучання пісні «Волошки» на вірш Ярослава Ткачівського, якій судилася щаслива доля – вона стала народною. Принаймні її знають і співають в не тільки в Галичині, а далеко за межами України. Тепер побачили світ у престижних видавництвах України і три його романи – «Жертовний вогонь» (м. Івано-Франківськ), «Навія» (м. Київ)  і «Монахиня» (м. Харків). Та Ярослав, який колись в одному з віршів написав: «Я не собі – поезії належу», не зрадив ліриці – нові його твори мали нагоду послухати присутні на своєму творчому вечорі.

Ювіляр каже: «Мої побратими знають, що то незбагненний процес – творення поезії. Сам не знаєш, коли сядеш і почнеш записувати те, що лягло на душу. Бо якщо над прозовим твором можна змусити себе сісти і працювати, можна хоча б, якщо не маєш відповідного настрою, редагувати вже написане, то аж ніяк не змусиш себе сісти писати поезію». Ярославову душу й досі огортає сумом спомин про те, як «написався» у нього вірш «Ренети» – експромтом серед ночі, впродовж якихось півгодини, а вранці він у рядках твору майже нічого не поправив. Виявилося, що то був віщий вірш – поет за два місяці до відходу неньки у засвіти відчув це наперед. «Утім, – сказав ювіляр на камеру івано-франківським телевізійникам перед початком вечора-концерту, – у глибинному сенсі слова творчість письменника – це те, що надиктовує йому з Неба наш Творець, письменник записує, а література, себто книжка, зберігає. Зберігає ту мить твого часу, яку закарбували твої розум і рука, керовані Господом».

Для цього, певна річ, душа у письменника має бути налаштована на прийняття не тільки розумом, але й душею і серцем заповідей Господніх. У Ярослава Ткачівського, судячи не тільки з його поезії, а й із тієї моделі життя, яку він обрав для себе, така налаштованість є. Не випадково ж на вечір прийшов архієпископ, митрополит Івано-Франківський УГКЦ Володимир Війтишин і від Церкви, духовенства, вірних краю повіншував письменника з ювілеєм і поблагословив на здоров’я, довголіття й подальшу плідну працю задля утвердження християнських і загальнолюдських моральних цінностей. Владика вручив Ярославу Ткачівському почесну митрополичу грамоту за вагомий внесок у розвиток культурних і духовних надбань Прикарпаття. Привітали письменника з 60-річчям, вручили відзнаки міської влади та облдержадміністрації міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, начальник управління культури, національностей та релігій ОДА Володимир Федорак, ректор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Ігор Цепенда. Вони віддавали належне йому не тільки як письменникові, але і як головному редактору всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Перевал», заслуженому працівникові культури України, громадському діячеві. Піснеспівам Ярослава  Ткачівського була присвячена доповідь доктора мистецтвознавства, професора згаданого вишу Ганни Карась.

Від колег по обласній письменницькій організації поздоровив ювіляра з «чоловічим повноліттям» її голова Євген Баран. Витоки «зореслова Ярослава Ткачівського» він вбачає у його любові, яка розпочалася з нениної колиски: «Ярославова любов до матері Афії, батька Василя, його любов до рідної домівки, його глибоко затаєний сентимент до Викторова і Галича визначають усю тональність його письма. Сюди ж додається сімейний любовний трикутник: дружина, донька, онука». Відомий критик і літературознавець відзначив те, що «вся творчість Ярослава Ткачівського пронизана ліричним струменем. Він лірик навіть тоді, коли пише громадянські вірші; коли творить духовну поезію; коли метає іскрометні стріли гумору й сатири; коли пише для дітей. Він лірик, коли розповідає сільські й міські бувальщини, він лірик в епічних романних історіях з драматичною кінцівкою. Уся його творчість насправді є лагідним і ніжним чоловічим письмом».

Голова НСПУ Михайло Сидоржевський у своєму виступі на вечорі назвав це свято пісні, поезії та книжки на пошанування Ярослава Ткачівського подією не тільки для Івано-Франківська, а й для НСПУ, всіх шанувальників українського письменства, котрі люблять талановите слово. Гість із Києва відзначив творчу різносторонність івано-франківського письменника, як і його суто людські риси:

– Ювілярові притаманні любов і повага до матері і батька, культ сім’ї, кохання, чоловічої честі і людської гідності. А це ті питомі українські і християнські чесноти, що надзвичайно важливі в наш драматичний час.

Михайло Сидоржевський вручив ювілярові найвищу нагороду НСПУ – медаль «Почесна відзнака за вагомі здобутки на ниві українського слова», а також диплом лауреата проведеного Національною спілкою письменників України літературного конкурсу на кращі пісенні тексти військово-патріотичної тематики.

Саме вона, пісня, правила бал на цьому вечорі-концерті. Звучали твори на слова Ярослава Ткачівського і громадянські, і духовні, і, звичайно, про кохання, бо ж інтимний струмінь – один із найпотужніших у річищі його поетичної творчості. Ярослав протягом уже понад чверті віку успішно співпрацював і нині співпрацює майже з 30-ма композиторами – Дмитром Циганковим, Богданом Шиптуром, Мирославом Пастернаком, Євгеном Бондаренком, Лесею Малько, Григорієм Котиком, Ігорем Іванцівим, Ольгою Постолянюк, о. Любомиром Медведем та іншими. Того вечора подарували велелюдній аудиторії пісні на слова поета народні артисти України, професори Прикарпатського університету Михайло Кривень та Володимир Пірус, два мистецькі колективи цього вишу – вокальний ансамбль «Росинка» і квартет бандуристок «Гердан», народна чоловіча хорова капела «Сурма» ім. Б. Волосянка Івано-Франківського національного медичного університету, дуети у складі заслуженої артистки України Наталі Шевченко і лауреата міжнародних пісенних конкурсів Олександра Семчука, а також Вікторії Ватащук і Василя Михайловича,  народний аматорський чоловічий квартет «Коло» Центрального Народного дому м. Івано-Франківська, тріо «Калина»,  вокальний ансамбль «Перлина» із м. Тисмениці, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Іван Коровко із Кривого Рогу та інші вокальні колективи й виконавці.

Пісню, певна річ, ніхто не переповідає, її треба слухати, щоб оцінити і текст, і мелодію. Втім, дадуть читачеві уявлення про мотиви пісень на вірші Ярослава Ткачівського хоч би такі рядки – смислові акценти цих творів: «Доле моя, доле – перекотиполе, // Зацвітай любов’ю для людей», «Душа на струнах серця виграва, // Щоб кожну мить у нотах воскресити», «Лиш цвістиме любов, // Бо вінчає нас Бог назавжди», «Минає все, як в дивнім сні, – // Любов ніколи не минає…».

Із хвилі ліричної на гребінь веселої підніс глядачів, прочитавши зі сцени Ярославові твори сатирично-гумористичного жанру, артист розмовного жанру Ігор Чепіль.

Понад три години тривав вечір-концерт, у якому звучали сокровенні слова і задушевні мелодії пісень «Волошки», «Мамині літа», «Знов розквітне розмай», «Живімо для добра», «Скажи мені» й низки інших. Та непомітно підійшов до завершення цей літературно-мистецький захід, який нікого із глядачів не залишив байдужим до незбагненних чарів пісні і романсу, краси поетичного слова, створив атмосферу живого спілкування поета із глядачами в залі. І ось уже піднесено-урочистим акордом зринула під її стелю патріотична пісня «Україна» на музику Євгена Боднаренка, яку в супроводі симфонічного оркестру обласної філармонії вперше публічно виконав муніципальний камерний хор «Галицькі передзвони». А всього три прем’єри нових пісень на вірші Ярослава Ткачівського відбулося того вечора.

 

Усе добро своє залишу ближньому,

бо все, що мав, то сотворив не я.

І слово це у мене від Всевишнього,

нехай святиться лиш Творця ім’я.

 

Добірні зерна – думки траєкторія.

Ще зріє лан, не скоро ще жнива.

…Поезія – то волі територія,

у ній людина духом ожива.

 

Ці рядки з вірша Ярослава Ткачівського «Володар дум» ще продовжують відлунювати в душі не одного із прикарпатців, яких зібрав разом вечір-концерт «Пригадай собі волошки…». Для шанувальників творчості українського письменника з Івано-Франківська яскравіють високим змістом, духовною наснаженістю віршів поета-пісняра, які стали відомими й улюбленими піснями, і дзвінкими переливами їх мелодій ще зовсім свіжі враження про це приурочене до його ювілею свято пісні, поезії і книжки – воно надовго залишиться сонячним і теплим спогадом з цьогорічної пори золотої осені.