Пір’яні леви

«Російська  нація непереможна… Нам потрібно бути разом тільки з Росією… На духовному рівні найсильніший президент  світу — це Медвєдєв…», — чув  я обривки фраз за сусіднім столиком у кав’ярні неподалік парламенту. Думаєте, це розмовляли вітренківці з регіоналами чи якісь напівбожевільні православні фанатики? Зовсім ні — це український письменник Євген Пашковський розповідав своєму співбесіднику про нещодавно відкриті істини.

Дивно, подумалося — адже, судячи з його текстів Пашковський був далекий від проросійського дискурсу. Наступні уривки фраз випадково почутої розмови ставлять усе на свої місця: «Тільки російська церква канонічна».

Все ясно, — думаю, — робота, умовно кажучи, «Лаври», в усій красі. Один із «наших»  став «не нашим». Ланцюжок перетворення виглядає так: письменник сильно хворів, неймовірними зусиллями вилікувався, знайшов Бога, пішов у церкву – там розповіли, що віра і Росій­ська імперія речі неподільні. Все, капкан захлопнувся.

Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

ZaUA.org

 

На  Говерлі, в недавно розритій печері трипільців, знайшли пір’яного лева — ровесника саблезубця; як він туди попав? що він там робив? що він там забув? невідомо.

Із  сайту снігиговерли@гав 

 

Судячи з назви сайту, він належить «за-українцям»; а-а, це ті ганебники, що промайданили народні гасла! дух надії профітькали, наклали мільйонам за пазухи! а себе висвятили в «за-українців», мовляв, усі інші антиукранці; це так вони прагнуть об’єднати неньку; уявляю, якби англійці оголосили в парламенті групу «за-Англію»! чи французи «за-Францію», чи поляки, у себе вдома, «за-Польщу» — в дурдом закрили б за півгодини; наші ж нещасні настільки закублились в пір’яному, зовнішньому патріотизмі, настільки вросли в солому й послід держкубел, що не відчувають, наскільки, назву країни до всього тулячи, саму українськість заялозили, як віхтя для натирання чобіт; і, чим більше закають, тим її меншає, меншає: одні фанерні батурини, бутафорні січі, кам’яні сокири й кості! на пшик все потратили, а на свого супутника ще тільки-но десь напозичують гроші! не до нього заукрам було! чим більше закають, тим духу живого все менше й менше: одні міражі пропащого, одні, розколисані вітром, фанерні фортеці, картонні брами; ними зупинять китайців, одіб’ють московитів! розшугають бусурманів! ними затуляться від ураганів та смерчів потепління! ними заслонять чорнгробиль! ними відродяться з алкоголізму і непритомного, попідзаборного блудяжництва й звиродіння скрізь! нема неможливого для всеможних заукрів! протрінькали — каліч каліччю — два премогутніх Богонатхнення! пустили на себеславлення й себевдоволення два превеликих Духозішестя, у вісімдесятих і нуль четвертому, продаремнили те, що дається рази на століття! і розкаяття жодного: знов воріженьки винні їм; тютькам підмоченим, у яких замість рук — охвістя; промітингували і промайданкали дану для добрих справ Наденергію, продармотратили на одні докори Силу, дану для наведення добропорядку, для від’єднання козлів від удійних, — злих від здатних на добродію — прогаласували і провесільнили, а нині лиш стиха плямкають, облизуються на минулий запал, пробують скубнутись, пробують дзявкнути, та волі на значуще давно немає; одхекуються, повисолоплювавши язикуги, як могильні лопати; вдивляються — ніде нема натовпу? — мільйони, у вас зневірених, попід могильні плити втекли, щоб не бачити і не чути вас! словом: заукри — відважне плем’я! всіх зажахало, всіх зашугало! плем’я, ще страхолюдніше від команчів! його вірний підслуховувач, але з немитими вухами, підчув мою розмову, але ж вкрай недоладно; це нинішній рівень журналістики, улюбленої свободи слова по-заукрівськи; улюбленої кортячки патякати, пліткувати, оббріхувати, з п’ятого через десяте! це рівень: потерсь, підслухав і побіг дристати! благородне нашіптування, шляхетне підслуховування, келійні рішення, державне скумлення, скурвлення і тільки курв своїх старих, і курв’яків їхніх нових призначання, — отака заведенція! така, з усим зухвальством сказати б, держполітика розтлила, оглупила, оглушила багатьох, упровадивши стиль свого племені; то ж і розмова відповідна; бо іншої і не втямлять, і не дочують; нашіптування, підслуховування, закладання, кумівщина і нашівщина тому стали для обпір’яних трясогузників такою розчулювальною справою, що далі племінних ознак не внюхують; ненашого викрити — і на вертлюг його! кажу «обпір’яних», бо далі зовнішніх вражень, зовнішніх етноознак, далі зовнішньої історії цих танцюристів пера не підносилось мислення; зануренням в істини вони себе не обтяжували; як і вождяк їхній; співали, що співається: про себе улюблених і великоманіловські замисли, з яких ані один не сповнився! не обтяжували себе і життя пізнанням! «дискутують» самі з собою, трусять пір’ятиною, найняті турагенцією «хам-ерика» для вдавань корінної народності; трясуть кістяними браслетами і вошвою з кубел, вдаючи з себе рішучих, бувалих, надгероїчних індіанців; насправді ж, не мають ні такту, ані сміливості, щоб підійти до письменника, поцікавитись його долею, його осмисленням того чи іншого явища; тридцять літ праці в українській словесності, часто по вісімнадцять годин на добу, праці за творчим столом, на коліні, в мандрах, у спілкуванні з сотнями тисяч люду, праці безперестанної, бо покликаний на словослужіння, або пише, або переписує, або осмислює новонавіяне, день у день, рік за роком, без відволікань на прогулянки по говерлах, тридцять літ мислительного каторжанства, життя з народом, життя в невідривності від знедолених, тридцять літ вдивлянь і вслухань у долі дають мені, деяке, право говорити від імені них, казати правду від імені простолюду, а не в якості найманця турагенцій; а правда нині така: «наші» обпір’яні, примітивно трактуючи історію, виставляючи тільки приємне й вигідне їм, так торганули кістками, так розворушили злодух смертей, так збаламутили людей, отруївши їм існування політизацією і невігласним протистоянням, що мільйони отруєних ненавистю і не жили як треба; не відчували блага, а ненавистю горіли зсередини і труїлись брехнями; в людей одібрали десятиліття — хто їм виповнить? — хто вділить умиротворення й глибинної чисторадості, коли неважливо, з ким ти, якщо ти з Господом! хто поверне їм не заощаджень попіл, а внутрішню благосилу, яка всі ці літа мала б гоїти і зціляти, вивищувати і плекати душі для вічного? їх обікрали і тут, і у вічності, бездарним приземленням до земного праху, до кісток і оплакувань — себе ж забули оплакати: відійти від себелюбові і жити для іншого; надполітизація, дякуючи брехловізору, стала новітнім атеїзмом, в сто раз безбожності тупої гіршим; набарабанили, натовкли в голови, що можна любити земне і вічне, брехливе й істинне, любити одночасно відмамонене або відбожествленне, бо людина є приймачем або пекельної, або небесної енергії і їхні радості, — дія любові — протилежні; панує одна або інша; котра панує, така й людина — і народ такий ж! колір і густина пір’я, вміст гаманців, давнина традицій і така дурнота, як ідеології і влада ряс нарівні із Ним, не визначають нічого; тільки відводять від самопізнання, визнання і поборення зла в собі — цього не може статись, доки людина, зло внутрішнє її, тримає двері за клямку гасел і догм — Істинний і Його закони, Його правди радість не допускається всередину, в себе, і не приживається там; записане ж у свідомості слугує лише для оправдань себе; для затятих зловиправдань; для називань себе віруючими, хрещеними, будь-як-славними; все це звуки; а всередині ж одні пекловоління тліють, зла і брехонь радості, злобажань кортіж!!! їх зовні виправданий і коїть, коли приспічить дуже; їх він обмислює, їх — всього земного й плотського — пос­тійно хоче; і діла відповідні: або розтруєні розбратом, або всмерть побайдужілі, або загребають інших, або гребуть під себе; по ділах і впізнаєтеся; радість знебесно-чесних і щирих діянь натхнення — не ночували там; тому й не далося навести найменшного добропорядку; внутрішньо злі, такого ж зла хочуть, як і словами засуджені ними — і духосил над злими не мають; заперечують олігархів, а прагнуть з усеньких сил, усіма шахрайствами і глитайствами, тільки земного багатства; Істинами не спішать багатіти; тому нема в них тривалих шлюбів, не за гроші дітородності — худоба й та розмножуєься не за жмак отави — нема в них живої любові, немає потягу, навіть для біологічного відтворення й самозбереження, бо там, де допускаються блуд і збочива, подружня любов зав’ядає; на словах — і тільки — задля принаджень легковірних, церкви за блудяжництво злегка докоряють, та коли зло, коли вигуб сам, нормою став, йому до лампи покивування; він мільйонами тягне в погибель і пеклосмерть! над гомосеками і лесбухами вимираючі безсилі тому, що самі над ширіньками не мають сили; блудяжні історійки, пахові трагедійки, розсеріалені ревнощів верески, статеву сверблячку і радість її вдоволення вважають найбажанішою собі — тільки її описують, її розчухують, тільки її показують, її оспі­вують, тільки її оцінюють і нагороджують (по льоду ковзання розпашілими гузнами), тільки її виставляють на усесвітніх конкурсах, аякже, краса врятує світ! тільки її, блудяжність, виславляють найдорожчою, одягають в корони, водять на неї задивлятися у великі зали й театри, облеліяні й обзолочені, напахчені й надіамантені, водять мерці мерців у пофарбовані гроби із зоряними склепіннями — і в них називаєься це культурою! на неї, на розпашілу блудяжність, всі всенародні, бюджетні гроші й спонсорства пруть, всі схиляння й захоплення з метою наслідувати її; на естрадах і в смертевізорі вся внутрішньорадість, вся виховна сила її: в гарячці похотей і в спасіннях чухнею! так перемагають снідомориво, зупиняють вимирання! і, коли владою наділяють за намовою розпірки, за покликом ширіньки, за підмовою статевих уподобань — кому хто нравицця — вибирають похіттю, як тварини, а жити хочуть по-людськи, це розкультура! сама розпрекрасніть! всім догодити — як із усіма зблудити — всіх бачити — своєю прислугою чи насолодженням! ах, ми найкультурніші і найкращі, бо нас усі хочуть! так виродство суті втілюється тіловиродженням — і самознищенням у континентальних розмахах! куди тим світовим побоїщам! тим розрухам, із яких людство підвелось і розмножилось; коли зачервивіли потягом до розбещень себе, вже непотрібні війни; вже й так все вирішено — час і екрани дороблять своє! та закультурені лжекультурою очевидність сприймають, як залякування — так бояться утрати чухмарства, що й зникнення страх, осторога всіх трепетних, спраглих життя організмів, щезає в них; колись заводилась одна покритка — і її виганяли за околиці; коли більшість спокручніла, то вигнала геть чоловіцтво і саму нерозривність шлюбу, а на стражі мать-адіночкі мораль поставила і якісь закони; законоподобіє, попустительство блуду, законенята, піднесені вище Найвищезакону! Заповідності вище; і, коли істини хиріють — від пшику всередині — запановує внутрішній уседозвіл, що вивергається чварами, кризами, смертолюціями: виявом всіх похотінь і жадоб, роззявлених, як одна паща звірства; тоді й проглядає духосуть, саме нутро звіринства; на що хто здатен видно у вовчедіях, а не в блеяннях істориків над трупом дійства; світ, де заморського мерзяка, збоченюгу солодкогласого, збігається сотні тисяч слухати і вождь обпір’яних верховодить ним, світ мерзопотягу, світ намертво скліщених трударів-блударів хоче СНІД подолати, смертність виправити? хоче в безпліддях узріти майбутнє! світ, де проповідь схрещують із рок-концертами — гроб лицемірства, прикрашений благочестям; атеїзм політизації, упроваджений заукрами, відволікає душі від неба, тіла від праці — бо нащо богопізнання? навіщо служити країні, коли й так все ясно! треба булькати про країну, ліпити із сиру коників, цибицькати через вогнища, тупцяти в кривавій глині і милуватись на себе, обпір’яних; вони навіть сайт українською назвати невтямні — під латинян шарять, щоб прогнутись перед турагенцією; колись ми з братом тримали породистих п’ять собак: як же їм нетерпілося своє служіння виконувати! звіра винюхувати, стерегти оселю, ніч у ніч зайд обгавкувати; як нудились вони від дозвілля! в інший час по сусідству був безпородний псяк: тільки ніч, захлинається, дзявчить без угаву, ніби з шкури вилазить, дзявонить з переляку, від темряви, дзявчить, заплющений у соломі, а хто хоче, той порядкує на подвір’ї; такий служака; породні ж пси у всьому знали порядок — коли свій, коли чужий хто йде — здуру, зопалу не подавали голосу; а як воліли виконувати своє призначення: зайців по сліду, дзвінкоголосячи від азарту, гнати! лисів із нір за горлянки витягувати, дерти, кігтити прикорінь дупластої ялини, в якій засіла куниця, добирати в полі підранків; як раділи, як заливисто тішились вони кожному вдалому пострілу! як любили догнати здобич! як лащились і підстрибували до руки, тицяючись прохолодними від вологи носами в долоні! як хотіли ще й ще полювати, проламуючись крізь небезпеку й хащі — і тільки вечір­ня втома опустошувала їх — а як щасливо й розморено потягувались вони в колясці мотоцикла на лісовій дорозі! людці ж, збезпороднівши, любов до вдоволення, — до себе любов, — возвели в найулюбленість, у найвищомету й найсвятіше призначення; дозвілля заради живуть і ради вседозволу дохнуть; надриваються й душогублять себе; ради розваг і танців, витріщань і булькань; безділля ради збиваються в різні шахрайські банди, банки, партійки; ка-а-ліції; в різні, офіційно дозволені, шайки, де з гаманцями привласнюють любов і душі людей; любити Життєдарителя вже ніколи й нічим; коли за понюх фарби на гаслах віднесли їм всі уповання свої; вся тяга до них, туди, де наобіцяні до­звілля й примхи, а до справжніх служінь, до того, щоб ділом підсобити країні, ділом себе виправляти, ділом спасати й спасатися, досконаліти й вдосконалювати, поєднаних спільнорадістю, до спасенного поклику ставлення як до панщини; як до проклятих відробітків; так вже привчили обіцяльники: хай, спершу нам дають! і разом їм нетерпеливиться в насолоди пекла; вся тяга туди, а на лобах і руків’ях: віруючі, значить, спасенні; там повні пекла таких і місць превдосталь самовірним; у себе віруючим; у свої невігластва і лютуючі забаганки; віруючим у легке спасіння, а не в тяжкий всежиттєвий труд злопоборень і незаслужливого милосердя; віруючим у пеклорадості, зачаєні у собі, переконаним у найкращості, на підставі голих боговизнань, і боговідторгнення усим життям своїм; відторгнення Самої Божественності черв’ячними насолодами, самою пеклорадістю себелюбняви; там вони розпереконуються: любов (або мета) означає — і визначає! все; дієва любов, дійсне богопізнання, а не наближення до Бога устами, в каші з чужої тарілки, визначає стан сприйнятливості Любові і наповненість Нею — царство Боже всередині; «ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене», сказано Господом у Іоана 14.6; означає: ніхто не здатен приймати вищосил Божественності, ніхто не відродиться в стан усе тоншої і все чистішої богосприйнятливості, в сприйняття вищоступенів усевічної Любові Сущого, яка і є Отцем, ніхто, крім утверджених у доброжитті по Слову; по Богомудрості, яка є Сином Отця; устолюбіє, як і все земне, Божественності не виробляє і не оживотворює нікого; без глибоковживлення в себе Істин Його і наслідувань їх, без служінь добру згідно Сина, відродження неможливе; віруючі в зовнішнє благословення, через лобзання пітних клешень, переконаються в духожитті, чого воно варте; стільки, й ще менш, як благословення, загиджених воронням, рукопростягнутих каменюк на радянських площах; ті вже спаслись, а ці доспасаються; так радісно погибоша! увірувані в легкий гріховідпуст, помахом клешняка чи вирізьбленого символу, а не святої Божественності силою, допущеною всередину і сприйнятою всим серцем, всією душею, добродіянням своїм, чого вчив і вчить Господь; про що Ним сказано у Второзаконні 6.5 і підтверджено, коли Слово збувалось, у Матвія 22.37, «Учителю! яка найбільша заповідь у законі? Ісус сказав йому: возлюби Господа, Бога твого, всим серцем твоїм і всією душею твоєю, і всим розумінням твоїм: це є найперша і найбільша заповідь; друга ж подібна їй: возлюби ближнього свого, як самого себе; на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки»; ближнього не значить кожного, а того, хто життям по істинах ближній Господу; наближений Його милосердям до сприйняття духодобра; нечестиві або нерозкаяні й злозатяті є неближніми тому, що духодобра, отже й самої Божественності Господа, сприймати не годні; вони від нижніх, а не від вишніх начал, про що стільки мовиться у Слові; тобто: суто земні й земнолюбні, а не духовні й відроджені; духовними або одухотворюваними, загалом, означаються ті, кого Господь наближає до себе через любов до Істин, а відроджуваними всі ті, хто пройшов першоступені перетворення, шість днів Боготворення світу, внутрішньої людини в людині, хто збувся неправд зовнішньозла, владарювань його над душею і наближається до Господа Його милосердям; Його умиротворювальною силою або станом суботи: несказанною благістю внаслідок поєднання Божественних Істин з Божественною Любов’ю в людині; духовні й відроджені, теж саме, що й створені по образу і подобі Його; створенням по образу означається перетворення життям по Істинах, а по подобі: відродження або воскреслість у вищостан сприйнятливості усе вищого й вищого блага Божественнолюбові Господа; саме з гроба тілесності, від тлінних земнолюбовей, відучає і возносить Господь, а з цвинтарних гробів ніщо, крім помрачіння невіглаством, вставати не може; й не буде; існує ціла наука про ближнього: хто в якій мірі є ближнім, залежно від ближньості Господу, і до кого яке виявляти милосердя; благовістити убогим, годувати хлібами й рибою зголоднілих, поїти спраглих, одягати нагих, прозрівати сліпих, підводити кривих і нерухомих, відвідувати недужих, відпускати змучених на свободу; всіма цими нещасними, в загальних рисах, означуться всі позбавлені духосвітла Істин і Любові Господа, покалічені неправдами про Нього, всмерть роз’їджені власнозлом; поневолені себелюбові похітством у незчислимих проявах; Слово, через правдиве благовіщення Його, служить ближньому і спасає; викриває і просвітлює, вдягає в чисті одежі загальних істин, смислу життя, звільняє від пеклонавіянь; з приреченості на споріднене пекло; підводить дух і оживлює; небесним хлібом; кров’ю Сина і плоттю Його; відпускає змучений дух на свободу підвладності тільки Йому; лиш вічноті Божественності; самому Сущому; прообрази ж Богодіянь, використовувані церквами, але не роз’яснені як дія Богомудрості, як безпосередня дія Слова, Блага Істин в людині, жодних облагодіянь принести не можуть; мертвих припарками не спасають; мертводух до Небесності земним не підводять; камланням послуху справжньості не відкривають; тільки розкаянням і визнанням невідань; Слово жило, Слово живе і слухняних Йому оживотворює самим Життям: силою Божественності, закладеною в Ньому; Слово і є Життя! що відчувається і стає зрозумілим тим, хто відроджується по Слову Богом; покропленими шкорупайками, пшоном, квоктанням, пір’ям, бурканням незрозумілих слів із закоченням очиць вгору, завченим бубнінням і мокрими булками не спасаються; ні тут, ні там; згідно тієї простої причини, що Мудрість не входить через їдло, а крашанок і булок там немає просто; мертве богослужіння нічим, окрім духосмерті, не обдаровує; вже тисячоліття спасаються розфарбованими яйцями, щось лепечучи про символ його, вже третю тисячоліть яйцеспасенствують, та духом і розумом не возносяться в любов до Господа, в любов до ближнього, а всіма справами все ближче, чомусь, до курей стають: тільки під себе гребуть; тільки земне і приємне тілу бачать; а насиченням Благом Мудрості із Слова — що й означає: спожити Пасху, невинність Агнця — не поспішають себе наближати до стану перетворення й воскресіння; до визволення Його живою Любов’ю від мертволюбові до себе й від насолод внутрішньозла, щоб там, у глибинах єства, затепліли інші радості, заживотворніла найвознесенніша, єдиноістинна любов: до Нього; чревоугіддям без Істин, — чим жили й живуть заукри, й обіцяють цей рай народові, — далі скверних місць не проходять; бо неможливо; так само як червузі пролізти в сонце; ниці, гноярні радості не допускають, найпролазніших із пролаз, у благорадості неба; винятків не передбачено; коли ж намагаються злобні запосісти небо, їх ніби струмом до безтями б’є, і відкидає у попередній стан; так викривається, на повчання добрих, уся безтямність, весь прихований внутрішній безум, вся скорчена в собі вбивчість насолод себелюбові; їхнє пекло всередині їх; печія палаючих, жадних до себевдоволення, розгнузданих прощенновір’ям, непоборених тут хотінь: непрощенних страстей. В одному з видінь — це трапилось після оприлюднення статті про внутрішній смисл Слова й Пасхи — мені показано було: я знайшов при стіні складаного метра і приніс його вождеві заукрів; і подаю йому; а він не помічає і з повними відрами помийноти йде годувати свиней; метр, загалом, означає те ж, що й землемірна мотузка, дана Ангелові в Апокаліпсисі: розуміння добра й істин; позаяк в духосвіті висота й ширина означають добре й істинне; там немає земних координат; обмірювати — визначати справжню духосуть, а не по зовнішніх судити ознаках; не хотіти бачити — вперто не хотіти розуміти істин, не сприймати духосуті Слова, бути утвердженим у буквальному Його розумінні і власних вимислах; бути залюбленим у своє невігластво; свині — люди, чиї бажання звернені до суто земного; чиї помисли втуплені у навозні насолоди; в грошелюбства й похіть; тому й заборонено відкривати їм скарбіваний блиск, сяйво істин роз’яснених — розкидати перли перед свиньми; годувати помиями їх — брехнею всласного нечестивства, всіма тими обіцянками, тими промовками, всіма неправдами зовнішнього благочестя, виверженням духоскверни, народопрощенням, обіцяловом йому всього, що має вдовольнити і похіть, і грошелюбіє, і впевненість у найкращості, вистражданності, у правах на блага; і, як показує побіжна історія, від них-то народ і «постраждав», — воздання отримав — забажавши надмірного, увіривши в легкожиття, довірившись банкам та всіляким блудиловам; Божою силою не поспішили озброїтись; глибинним смислом Слова не поспішали забагатіти; як мовиться до Господа у 118 псалмі, 36,37 рядок «Прихили серце моє до одкровень Твоїх, а не користі. Відверни очі мої, щоб не бачити марноти, животвори мене на шляху Твоєму.»; не прихилилися — й не оживотворніли на шляху благочесних, згідно Слова, помислів; не до видовищ і не до процентів тепер! аби шкури вирятувати, тепло оплатити й прикрити на зиму сідниці; і в нечестивців, як завжди, ніхто не винен! криза завадила їм розвернутись — і розгорнутись — на повну помийну потужність: дати щастисько людям! спасителі-укри спасли багатьох — привели до безгрішності й благоденствія — захистилися натами і черговими позичками, наспасенствували виборами й перевиборами, зверненнями й указами з приводу довиборів; довибирались до того, що нема важливішого, немає справжнішого від голосувань за них; а саме справжнє, живе життя десь вивітрилося в заобрії! без них пропаде країна! ніби з ними вона, в танцях, гопканнях, кудись далі пропаду йшла; безпородний, безпорадний, безнюхий вождь, із якого толку менше, аніж із ловчої зграї, вже ощасливив і поклав до ніг здобич! пір’яними шаблями, пір’яними вусами, пір’яними чубами й геройствами освятив і окрилив, спас від нечисті неньку! замість Слова, на сторожі, поставив себе і пір’яних левів; лев з левенятами та їхні ходячі перини наспасли, вирятували та й вклали під тином; Німеччина за 10 літ повоєння, в стані жорстокої розрухи і цілковитого спустошення, вийшла на перше місце в Європі за економічними показниками; вийшла всупереч окупації, бракові населення, вивезенню всього до останнього гвинтика, до останнього цвяха для підкови; все вигребли під чисту: заводи, технології, найфаховіших інженерів, — все підтрофеїли і все ж країна одужала; а нашим хто заважав створити економічну незалежність? де заводи, фахівці, технології — їх хто, марсіани, угробили? все пропили й прометалобрухтили, всіх розігнали в торгашництво й найми; всіх ощасливили ваучерами і свободою збезнадієним бачити надію у зжиру­збісених; свободою просторікати і попрікати злидневі злидня, заголодженому ще голоднішого, посмітюсі злидарюгу, чий зжирузбісець кращий? чий жирувальник кого обхаяв і дулюмаху кому зсукав у жировізорі? благодать і злобода облизувань на вітрину! облизуватись на легкоспасіння виборами, вигублювати мільйонища, безкарніти у надзлочинах і розводити руцями: вийшло так; і повна свобода вірити у звірюк невинність; повна свободюга безсилих обговорювати діла всесильних, все більш озневірюючи себе у силі добра, у благові добродіянь, у силах Всесильного; як відомо із Слова, одна із скорботних ознак кінецьсвіття: «коли примножиться беззаконня, любов багатьох охолоне», Матвія 24.12; охолодженням означається не розхолодження блудяги до блудниці, електораті до чисторукого облесника й дівокосої облесниці, не шарпанина від обіцяльника до обіцялки, а, взагалі, нездатність приймати в значному обсязі духовну й небесну Любов, і добродіяти нею; охолодженням Любові вічної, бо тільки про неї Господь нагадує, означається розпал тілесності, чуттєвих потягів, себто тілолюбові, яка, за відсутності Вищолюбові, маскується під живу Любов; насолоди чуттєвості, потяг крайніх начал сприйняття (найнижче в людині ) означене в Слові п’ятою; от чому про Іуду Іска­ріота сказано: «спожилий зі Мною хліб підняв на Мене п’яту свою» Іоан 13.18, Псалом 40.11; духолюбові вбивство коїться через примноження неправд; відсутність Істин; той, хто споживав небеснохліб, але відпав на чуттєвий рівень і утвердився там, у властолюбстві і плотєзабаганках, у розвдоволенні їх, той Божественність відторгає; злодухом вбиває її; приблизне сталося після 2004, коли велике Духозішестя було привласнене для примітивних справ, і пущене на побрехеньки й дригалова, на пєсні й гопкала; й розтягнене по кишенях; пізнавати волю Господа стосовно себе, пізнавати вглиб Слово і жити надалі духорадістю, жити в любові до ближнього, добродіянням жити тоді не наважились; «якщо б Я не сотворив поміж ними справ, яких інший ніхто не робив, то не мали б гріха, а тепер і бачили, і возненавиділи і Мене, і Отця Мого; нехай збудеться Слово, написане в законі їх: возненавиділи мене даремно!» Іоан 15.24, Псалом 68.5; що саме так і трапилось, мені було показано і далось відчути, по великому Милосердю Господа, невдовзі після тих подій — як неправдами довбиватимуть одне одного і, врешті, доконають себе: зчужіють до ближнього; западуть в дрімучі омани, а стан недавнього Духонатхнення й надрадості сприйматимуть, як чийсь обман і хитре знущалово; залишки, навіть, природнього добра будуть, майже, знищені в людях — через відсутність порядку; і Любов охолоне; хто цьому попустительствував — пір’єтруси нещасні? що із стількох трибун і сцен проповіли ви народові? що, крім богопідмінних доктрин, тупонашівських казначин і ненавистей до ближніх? спільнот, народів; у нати! у есендята! у розфудбольні євро! у розфестивалені наркосвята! блекотою спасята; це там Бог і Його спасенне вчення?! все краще, все найпотрібніше, навіяне століттями тому, внагляк, кнуряче агресивно, одним чмихом, знехтувано; не помічається упритул; вимоги Бога до кожного мрущого племені й кожного смертного! все написане мною, сутність якого, дієве переродження, як у розмиту могильну яму вкладене, запхнуте у кістки й тлеодяг, між прогнилу в труняці дошку; анішешерхне звідти; там кості, ставши навколішки, тісним гуртом, спинаючись одна над одною, через плечі інших кісток, при фосфоричному світлі, живильну зачитують правду; і, поки там не дочитають всі, тут заказано видавати; найкращий гнилуряд, найчесніший вождент можуть окостеніти від ясності; в яку найприреченішу злидарву й поскиглююче конання тихцем перетворили життя вони! описане мною людомориво П.А.Загребельний так схарактеризував: «Щоденний жезл» — це твір про наше життя. Там все про все. Там є про релігію; там є про філософію; там є про побутові речі; там є про любов, про підступність і злодійство; про підлість; про все є; про Чорнобильську катастрофу, про те, як її замовчували, як фальсифікували; про те, що діється сьогодні; все є; це твір потрібний на щоденний вжиток українцям; подібного твору, з таким багатством мови, з таким неспокоєм не було в українській літературі за всі століття історії», мовилось понад десятиліття тому і за всі ці роки свобода слова — для політбазікал і їхніх падлітологів — так і не стала свободою правди для народу; свободою художнього увічнення; свободою духонезалежності; все трупоїдствують мертві догми, все мертву статистику, мертві рейтинги, мертв’ятину політологій слухають і обговорюють; почути когось не з політкрисярні, не з окрисілих в одній бочці, присліпачених щурячим прищуром, кого б живцем догризти, почути когось відстороненого від живогризів не годні; твір, на думку класика потрібний для щоденного вжитку українцям, так і не дійшов до них; на щодень бідолахам подають то скорченого крисяка, то оскалену крисюгу — хвостами гупання і зубоклацання їхні в залізній бочці; крім виплодків, собі на загриз, нічого благороднішого не виплодили; у живоїдів потяг не до багатства мови; не випекли щоденно потрібного хліба неспокою; крисятина дорожча, рідніша їм; не видали і на понюх друкарській машині; попри нагороди, відзнаки, запевнення; однораз, ще в тому тисячолітті, він тисячним тиражем видавався; от коли б немилим сталінюгам, царським катюгам, сказали, що такий тираж, взагалі, можливий для твору значної державної потрібності — хотів би я бачити! хотів би побачити, як би вони приголубили великих націєлюбів, пір’яних державотворців; де, коли, у якій країні забували покласти до книгозбірень сторінки, відзначені держпремією? незаборонені офіційно; ох, і хотів би я бачити їх при сталінщині; при великодержавній царщині; при заклятому шовінізмі; при застійному радянізмі; коли перша книга молодого автора виходила щонайменше в 10 тисяч тиражищем, а видрук у «Роман-газеті» накладом у декілька мільйонів: одне видання українського літератора там перевершувало всі заплаканосірі тираженята доби великої незаможності; ох і приголубили б залізообіймами, ох, і погладили б, бетонним дахом, нацдбайливців тоді! забули бики, як телятами були; а да-ре-м-но забули все! не до збагачень народу потяглись ручища; не до привнесень йому всього посильного й добровічного; засвербіло в душаках; надержавочворили під себе; читати нічого; як у поштові скриньки, іди й в могили вкладай послання вічності; п’ять романів я подарував інтернет-бібліотекам; деякі, без мого відома, ввели для вивчення в школах і вузах, а узріти їх дітям ніде; мені дзвонять, де взяти, щоб бомбанути якогось реферата? я й подарував бібліотекам мовчки; так само, як мовчки видужав із туберкульозу, з дірками в легенях завбільшки з добру діру в шпаківні; мовчки зекономив державі на ліках тисяч за п’ятдесят доларів; мовчки, постійно, десятиліття голодую; голодував по 37, 30 і менше днів; лише сьогорік і лише сухого голоду — за 60 днів; пропонував пір’єдержавцям створити клініку із оздоровлення голодом — врятувалися б сотні тисяч; пропонував, пояснював істинно духорятівні справи, через які Господь починає справжнє, невідворотнє оновлення світу; народи, які запізнюються, опиняться в рабстві не тільки царів північних; не того бояться; володію досвідом, отриманим у духосвіті з волі Всемогутнього Господа; та пір’єлюбам все це нецікаво — не чують, ненавидять вище, бо залюблені, як ситі блохи в послід курника, у своє земне і нікчемне; щирякам, щурякам з-під соляри бочка безмірно миліша від всих одкровень про потреби сучасного і прийдешнього; про мету перетворень людства; долі кращих, богосприйнятливих, і долі гірших, оглушмарених, його частин; їм неприємне це; там, у погнутій, іржавій бочкузі, скільки приємних історій, спогадів! бадьору натхнень! стільки хвостів обгризено! стільки втнули подвижництва! стільки маєтків, статків! землиськ! заводів! і все це невартніше тирловищ пилюки вже?! по суті прахолюбні — це таких заповідалось апостолам обтрушувати із сандалів, по містах, де не приймуть їх настановлення — а назовні святрусичі, святі українолюби, доблесні витязі, виваляли в кизячній пилюці все, що вдалось вхопити! все понадкушували, зашмаркали, обгидили, а недосяжне спрофанували все і разом, все першознаменне, відкинули на підтирання сукровиці з кам’яної підлоги моргів; словом: комсомолія! ударники людоїдства; дрібні лакеї лєніно-людоїдо-сталіно-партії, ними так вдячно обхаяної, коли вже наїлись людятини, — в могили, в тюряги вклали, й путівки видали у довічні жебри — самі ж із добірного партлакейства ринули в блискуче швейцарство: в роззолочених лівреях зустрічальниками турагентів; нам є що показати: калину, сиротину; а як люблять вони народ любити: у розвишиваних сорочках ціною в 120 бабиних пенсій по ярмарках вишивати, меди хлебтати, брилі примірювати й бабусь обіймати; а потім вдивлятись на себе по телевізору, як задивлявся колись, рахуючись рахівником у колгоспі, в чотири дзеркала — на стіні, на столі, на дверях і в шухляді — умилявся тихцем і прилизував чуба; тепер прилизаною улесністю, умаслено святошним стилем зализав, засквернив, замацав кожну вкрадену над майданом світлотрепетну думку, кожну замрію і недоторканне слово; перелапав їх, як пташенят, безперих ще — і долі крилатий птах покинув гніздище; залишилося патріотіти, по торжищах, у білих шатах, під святий народ косити, святрусь поминати, чернь, від нужди потемнілу, мов сам безпросвіток, обіруч пригортати; чим не подвиг: за людські гроші людей любити — по ярмарках, раутах, зборищах — біловишиваною груддю й пихою торгувати; це їхній патріотизм; а твій патріотизм: по 18 годин без гроша працювати; за всі дві тисячі книг, натиражених за всю незаможність, гонорару не діждавсь і копійки; ви ж там працюєте? вам треба, треба працювати! треба ж щось нового по школах і вишах вчити! горбатіти над дипломними, кайлити дисертації, одягати мантії; промовляння й плямкання, хвостяками гупіт і радісний зубоскрегіт у підручники ж не запрограмиш; працюйте, не ждіть добра від сучасників! працюйте! через віки воздасться! працюйте! вам непростимо не працювати! і бритвенним кігтем, як серпом без молота, то перед очима, то понад горлом лихі жниварі махають; раніш добивали тупістю, сіпались креслити й забороняти, тепер перекрили все — і то з екранів межи очі лізуть, то полосують промовистим безголів’ям; трударі патріотякання; чіткі герої, з профілями, вирізьбленими з дикого сала; чимало після святвитязів ноги витягло! скільки не линяти вовкові, а вівцею не стане; скільки б не міняв пан-комсомолець шкури, а в ярмо не гляне; дзеркалами обставлені почуваються гірко вистражданими; почивають у задзеркаллі; їм треба; перетрудилися на народ; перестраждали в гримучій бочці.

Попрікають приналежністю до Церкви; але не тієї; з усіх віросповідей і віровчень, як і передбачено в Одкровенні, даному Іоанові, має постати Церква, де головною буде не виправдальна віра, а істинне милосердя; дієве добродіяння згідно Істин; де поклонятимуться найперше Господові, а не людям, якими б святими й святійшими вони не видавали себе; чи не видавалися з плином часу; де поклонятимуться Слову в глибинному розумінні; де визнанням Єдиного Господа і життям по заповідях сприятимуть перетворенню, і відновленню Заповіту — поєднанню з Небом, про яке нині вельми туманне або вкрай неправдиве уявлення; ніхто не відає найпростішого: де хто перебуває у вічножитті? яка кому участь випала там? які головні перетворення здійснює в духосвітах Господь, бо від здійсненого там визначається стан і доля людства; незримо збувається царство Його, всемогутня влада Його; на землі, як і на небі; узріти і усвідомити це зовнішнім, смертним розумом неможливо; суть даного Іоаннові, послання семи церквам в Азії, — всій повноті християн світу, — уже віки, як відкрита Господом через слугу Свого Емануїла Сведенборга в «Апокаліпсисі відкритому»; блажен, хто прийме в життя розтлумачену Істину! «блажен» означає тих, хто ще в тілі, після тривалих змін, після тривалого перетворення, наділяється доступом до неземного життя і з волі Його спілкується з ангелами, й проникається небесноблагом; Господь через Слово наблизив мене до Себе 1980 року; зміцнював і навчав Істині в умовах, де пір’ям не прикриєшся; і відкрився мені Господь на початку третього тисячоліття: отриманий досвід, якби я встиг його переповісти, зайняв би ще тисячоліття; як сказано в 39 Псалмі, в 6 рядку: «Багато здійснив Ти, Господи, Боже мій: про дива й помисли Твої про нас — хто уподібниться Тобі! — хотів би я проповідувати й говорити, та вони перевершують число»; доти я сам не здогадувавсь і не знав, у якій пещерності ми існуємо; в якому осліпленні — в земних неправдах — перебуває християнський люд; якими злозачаєними вовками є його пастирі й лицемірні вожді, що тільки й прагнуть: пожерти овець; тих, у кому ще жевріє вогонь милосердя; як хочуть відняти їх у Пастиря; Того, Хто Сам Єдиноживе Милосердя — в Ісуса Христа, Господа нашого, що пасе добрих через омилосерднення; злими керує через злодухів — і навіяння ними злобажань, злопланів; недарма мовиться в 72 Псалмі, 18 рядок: «так! на слизьких шляхах поставив Ти їх і низвергаєш у прірви»; прірвами в духовному світі проявляються пекла; добрі ж пасуться Ним через добрих ангелів, сприймаючи від них навіяння: добробажань, добропланів і добросил для втілення їх; інакшого не буває; ніхто собі — сам по собі — не належить; утверджені в самості або не відають істин, або затяті владолюбці; душ привласнювачі; душ губителі; для цієї мети вони спримітивлюють і викривляють Слово, набиваючись Господу в лихі співправителі; майже в родичі; безумство це — через невідання масштабів і сил Єдиносущого і бідолашної людини — приблизне тому, якби атом дорівняв себе до Всесвіту; і правити схотів нарівні; людина ж, по дріб’язковій свідомості, вперто пробує коїти це — і вже не одне тисячоліття. Тому й «вибухаю» проти тих, хто займається презухвалим пещерництвом і душпривласненням — викраданням душ у справжнього Пастиря; «ревність моя з’їдає мене, бо мої вороги забули слова Твої», Пс. 118. 139; і в іншомісці, «чужим став я братам моїм і стороннім для синів матері моєї, бо ревність по домі Твоєму з’їдає мене і злослів’я злословлячих Тебе падає на мене», Пс. 68. 9,10; сини матері — лжеістини фальсифікацій і перекручень Слова і ті, що перебувають у них; у неправдах зовнішньої, суто ритуалістичної і доктринальної віри; тобто, у мертвому богослужінні, основаному на вигадках людей, а не на почерпнутій зі Слова Богомудрості; злословити або хулити Його — відкидати або не визнавати Одного Господа за Бога неба й землі, визнаючи співбогами себе і своїх святих; нібито співправителів Сущого; що є нестерпимою для ангелів мерзотою — і вони відсахуються від труполюбів, покидаючи їх на злодухів; на навіяні ними омани й ницості; злословити або хулити Його — визнавати за щось надважливе і надприємне собі (за благо й істинність) всіляке зло і неправди, — кумирів литих і кумирів тесаних — що відволікають від визнання тільки благоістин, які вийшли від Нього; відволікають від тільки Йому служіння; поклонятися всьому, що вийшло з уст Божих — благоговіти перед Його вченням і жити ним — що Господь і повторив, для нагадування всім прийдешнім, допустивши до Себе спокушення у пустелі; пустелею прообразувалась Церква, спокушена неправдами і самовиправдана буквальним тлумаченням Слова: вірою без дієвого милосердя; пустелею були — і є — люди без істинного добра й боголюбові в собі; вони спокушають; вони намагаються — підкорити дух зовнішнім радостям; природнім насолодам і всілякій дурноті, що виправдовує забаганки; і найбільшим спокусителем є виправдальна, гріховідпустна віра, що відволікає від служіння духозаконові; ревність по домі Його — сила любові до живих істин; до внутрішніх істин; до духосмислу, прихованого в Слові так, як тіло огортає дух і любов людини; коли справжні істини й різні омани зустрічаються в духоєстві людини, силою своєї ревності по благопорядку Господь виганяє неправди: рівно настільки, наскільки хто розкаявся й здатен утримуватись від зла довіку; чим більш любить Істини і творить добро, ніби від себе, але, знаючи, що це від Господа, тим бич Господній сильніш захищає від підступності і злохитрощів пекла; домом Господа є Божественна Мудрість — Божественна Любов живе в Мудрості, як тепло в полум’ї; теплом є Найвищерадість; полум’ям — дуохозаріння Мудрістю, Його духосвітом: справжнім світлом духовних світів, де Його Любов править силою Його Істин; ревність по домі Його — по чистоті Богоістини — привчає волю до захисту, відстоювання Істинного зовні і в собі, і тим самим дозволяє перебувати під Його тонким впливом; під Його скеровуванням; під Його ведінням, а не під будь-чиїм іншим; це і є найвища свобода: нерозривності Заповіту — поєднання з Ним; неймовірно малого і тимчасового, неймовірно загроженого земними обставинами, неуявимо смертного із самим Безсмертним; ледь живого із самим Єдиносущим Життям; від зла Спасителем; землі і неба Господом; це і є той стан, про який мовиться через пророка Ісаю 62.2 і у Луки 4.18, «відпустити змучених на свободу» діянням Духу Господнього; приблизним же означається будувати або відбудовувати Храм — пізнавати або відновлювати пізнання духосмислу Слова і, через наслідування Його, відновлювати і з Самим Життям, з Любов’ю Господа, усе глибше поєднання; руйнацією Храму означався стан Церкви, що цілковито відпала від богопізнання й богорозуміння, стала суто природньою, ритуалістичною, доктринальною, невідь як канонічною, отже духомертвою і духоомертвляючою; душогубною замість душоспасаючої; зруйнувала в собі, навіть, буквальне сприйняття Істин, оскільки камінь означає Істини в природньому ступені; а, зруйнувавшись внутрішньо, мала й зовні зруїнніти; ревність діє, коли комусь чи чомусь надається або приписується слави більше, ніж Господу, позаяк це є обезславленням або знеславленням Його; знеславителями Його є також ті, що не сприймають і не хочуть розуміти Божественності Слова; Його походження від Сущого Господа; це в Новому Заповіті прообразувалося тим, що «І дивувалися Юдеї, кажучи: як він знає Писання, не учившись?» , Іоан. 7. 15; так невтямки й понині: Слово є Сам Господь; Слово Богонатхненне; Він сам Його дав за тисячоліття до Пришестя і Сам собою підтвердив, зійшовши в світ — так Слово збулося, звершилося повністю, в крайніх, земних началах; воплотилось Живе й Животворне вчення; як Бог може не знати того, що Він Сам сотворив?! чого Він вчив — і від Нього вчитимуться обрані Ним в учнівство; настановлені із Слова й поєднані з духосвітами, і Ним Самим; «Ісус, відповідаючи їм, сказав: Моє учення — не Моє, а Того, Хто послав Мене; хто хоче творити волю Його, той узнає про вчення це: від Бога воно чи Я Сам від Себе говорю. Говорящий сам від себе шукає слави собі; а хто шукає слави Пославшому його, той істинний і нема неправди в ньому.» , Іоан 7. 16—18; говорити самому від себе і шукати слави собі — утверджувати неправди й фантазії на основі чуттєвого досвіду, видаючи їх за богорівні істини: засоби спасіння; і тим одбирати славу — силу Божественності в Слова — тобто: знеславлювати Бога; коли Господь, силою бича, Своєї чистої ревності, вигнав торговців і мінял із храму (так в духосвіті виганяються із підробних небес всі ті, хто фальсифікував Слово і торгував лжеістинами), коли силою духоревності, на захист невинності й Благомудрія Слова, нечестиві були вигнані з храму, апостоли упізнали збування мовленого в Псалмах, «ревність по домові Твоєму з’їдає мене і безслав’я безслав’ячих Тебе падає на мене» , Пс. 68. 9; і всіх, хто наслідуватиме Його, всіх, кого Він знов і знов обере Собі в учні, ця ревність запалить; ревнісне рвіння проти осквернителів Мудрості, внутрішньосмислу Слова; на захист призваних до спасіння; запал проти незрівнянних пустомель; незрівнянних блюзнірів на основі суто земного досвіду, земноуяв і міркувань про щось неозримо вище; не розуміючи Слова, зрозуміти життя неможливо; неможливо — без осяяння внутрішньорозуму — пізнати суть і якість чогось, когось; Господь є світлом духовносвіту і ми поєднані з ним через Слово — кожен в міру відречень від зла і наслідувань Його милосердя; Його добра; Його наріжної правди законів; і в міру поєднання — дотримання Заповіту, що для древніх прообразувалось райдугою: поєднальністю земного і духосвіту — дається й просвітлення; не як орден за заслуги, а як радість, надрадість підтвердження істинності Істинного; Господь діяв і діє повсякчас винятково по Слову, в усі часи, з усім творінням Своїм — і з усіма відступниками від вчення Його; і кожен, хто осягатиме Слова внутрішньо­смисл — відкритий в «Тайнах Небесних», в «Апокаліпсисі відкритому»* — хто якнайсерйозніше прийматиме їх до життя,  узрить невидиме очам Світло і подивується наддивовижному; зішестя вогняних язиків і здібність до іншомов’я означають просвітлення Ним і одарення розумінням внутрішньосуті людей: їх стану і якостей відносно добра та істин; наповненості ними; або спустошення брехнею та злом — пустелі станом; всі знання, отримані чуттєвим досвідом, чуттєвим міркуванням є нічим у порівняні із тим, що і як бачать у нас ангели — через пам’ять — і Сам Господь усевідає; утверджені в земнодосвіді, в себевіданні й судженнях згідно чуттєвості протиставляють себе Йому; це і є той суд зовнішній, яким заборонялось судити; «не судіте по зовнішності, а судіть судом праведним», вчить Господь в Іоана 7. 24; а суд праведний — по внутрішніх характеристиках, — по відкритому ангелам і перетворюваним людям; по зовнішньому судити — міркувати по земному; по власних уявленнях; по видимостях і загальних ознаках; по праведному — по відкритому для духозору: хто є ким у духовному світі, де кожне почуття і носій його зоддалік бачиться як відповідний звір; звідти й відоме вчення про душ переселення, пізнішими отупенками потрактоване до непристойного буквально; звіром, звісно, є не хтось, а почуттів і намірів його якість; переселителі ж душ, насправді, давно переселили своє сприйняття: з духовного в суто природнє; тобто, відпали з небес, огрубивши свої духоздібності; і не бували в духосвітах, де, зблизька, безліч деталей виказують стан всіх і кожного: любомудрість чи злицемірення? жертовність чи пожирання? добро чи зло з глибин владарюють істотою; де незліченність прообразних рис промовляють про душестан; про замисли кожного та спрямовуючі їх любові, неуявимі жодному смерт­ному; промовляють про найважливіше; підказують якнайпромовистіш, як­найпереконливіш; недарма й чітке знання суті прообразів дарувалось жерцям, як вищопосвячення в суть премудростей: без них, все людське читво й життєдосвід — ніщо ніщенне; все ніщо! без привідкритості сокровень тієї Книги життя, яку всю прочитує і всю відає, водномить, до кінця, тільки Він сам, Усемудрий Творець її; навіщо Йому ще якісь звіринці, коли люди й так озвірячіли, що готові останніх нещасних звірів кусати й зубами рвати? про істинне відання йдеться перед помазанням Давида на царство, коли Самуїл освятив синів Ієсея і запросив їх до жертвопринесення, яким прообразувалось виявлення їх глибинностану по відношенню до Господа; чи була в них правдива любов до Нього й ближніх Його? «і, коли вони прийшли, він, побачивши Еліава, сказав: мабуть цей перед Господом помазаник Його! але Господь сказав Самуїлу: не дивися на вигляд його і на висоту зросту його; Я відринув його; Я дивлюся не так, як дивиться чоловік; бо чоловік дивиться на лице, а Господь споглядає серце», 1 Царств 16.7; і так відкинуті Господом були всі сім синів, аж поки не покликали найменшого, Давида, від стад овечих — того, в кому жило Божественне Милосердя, бо лагідністю й добродарами, добродіянням овець, воно означується; «і сказав Господь: встань, помаж його, бо це він; і взяв Самуїл рога з єлеєм і помазав його серед братів його, і почивав на Давидові Дух Господень відтоді й опісля», 1 Царств 16.12,13; помазанням означається вищонаділення Благом Мудрості; самою Любов’ю до Господа, вділеною Господом; царствування Давида й війни його означають самого Господа священні війни: винятково з Милосердя, із найвнутрішніх початків, бо «серед братів» означає дію Божественності із найвнутрішного в людині; дію Милосердям через повноту Істин, представлених сімома синами; війни в душах за душі людства — немалий період, віки й віки, коли Господь перемагатиме невігластва і неправди стосовно Себе, примітивні любові й трактування Божественності, аж поки знову не визріє стан, означений Соломоном: здібність до прийняття безмежної Любовемудрості і життя згідно Неї в Ній; час Соломона — відновлення Заповіту з багатьма: їх поєднання з Небом; стан, у якому перебували люди найдревніших Церков; до вигнання з божественносаду: до розриву перцепсії; Соломон, син Давида, як відомо, народжений від Вірсавії, чиє ім’я древньоєврейською означає: дочка заповіту; тобто: благо одвічного Заповіту, даного в Книзі Буття; благо поєднальності з Ним, і вічноти відпо­відної; тому Соломонові даровано збудувати Храм, а при Давидові Господь жив у шатрах: Ковчег Завіту, Господь стосовно торжествуючих Істин, живе в духові тих, хто перебуває в любові до пізнання й дотримання Істин; а життя Господа в Храмі Його означатиме дію в перетворених на подальше відродження із Божественного Милосердя; спрощено кажучи: дію з чистої любові до Господа і Його ближніх, або найнебеснішої Любові, яка живе у відроджених, названих ще суботою, миру спочинком; а дію Божественності в перетворюваних, коли Цар Давид живе в кедрових палатах і смутиться, що Ковчег Заповіту живе в наметах, поодаль, треба розуміти як дію в тих, хто здатний любити Господа і ближніх Його з любові до Його Істин, з духовної любові; вищолюбов Милосердя тоді відчувається опосередковано, ніби знеподалік, що й прообразується життям Господа у наметі, десь поодаль; насправді ж, віддаленою від небесножиття і радостей його є сама людина й людство в стані тоді ще невикоріненого засебелюблення; духовна й небесна Любов співвідноситься з вищими і найвищими небесносвітами Господа, і в стані перетворення та відродження свідчить про поєднання з ангелами небосвітів — з духовного й небесного Блага станом, що перебуває в них; життя в наметі — приблизне тому, що змальоване в 90 Псалмі 1,2 рядок, «живущий під покровом Всевишнього під затінком Всемогутнього перебуває, говорить Господу: прибіжище моє і захист мій — Бог мій, на якого я уповаю.»; затінком Його означається захист від розпалень любові до світу, як від жароти земного сонця; під таким заступництвом перебували найдревніші з одухотворених; цей стан, безстрашної невинності і дитинної надлюбові водночас, означується в Слові життям у шатрах, життям у куренях, життям, яке належало пам’ятати і святкувати — приймати з священним трепетом святість Любові в Ньому; нині, в звичному тілоіснуванні, цей стан, який по суті тільки і є Життям, для більшості звідати неможливо; про те, що він буде відтворений, серед майбутніх людей, говориться у пророцтві Захарії, 14.16-19, «Потім, всі залишки з усіх народів, що приходили проти Єрусалиму, будуть приходити із року в рік для покло­ніння Царю, Господу сил, і святкування свята кущів. І буде: якщо якесь із племен земних не піде в Єрусалим для поклоніння Царю, Господу сил, то не буде дощу у них. І якщо плем’я Єгипетське не підніметься в дорогу і не прийде, то і в нього не буде дощу і діткне його кара, якою уразить Господь народи, котрі не прийдуть святкувати свято кущів!»; Єрусалим означає внутрішнє вчення, дане Господом Новій Церкві, що утвориться з усих християн і нехристиян, які до пори перебуватимуть в залишках добра й істин, але внутрішньосилу вчення осягти й жити ним неспроможні; з багатьох причин; це ті, які нібито йтимуть проти, а потім прийдуть на поклоніння; поклоніння — визнання всією любов’ю: з усією радістю всим життям; брак дощу — відсутність розуміння і сприйняття Істин серед відверто злих і неправедних; представлених, як земне плем’я; земля означає тут земномислячих і земнолюбних; зачучверілих в любові до світу й Істинами не розчулених; бо ясно, що одвічне Господнє Провидіння не про кліматичні зміни тривожиться; не про такі дрібниці, як опади над кимось, а про душспасіння для вічності; плем’я Єгипетське — утверджені в зовнішніх знаннях, науках; в оманах раціональності; небажаючі піднятись в дорогу — відмовники від вчення й духонастановлення Ним Самим, внаслідок чого, при збільшенні Богонатхнення, їхнє розпалене зло їх і пожиратиме, а їхні неправди їх побиватимуть, являючи кару їм; останнє, частково, коїться вже тепер; святкувати кущі, як нескладно зрозуміти із значення прообразів — перебувати в святості Любові; в благодаті відродженості; в єдиноживому стані, подібному до того, в якому жили Церков найдревніших люди — у стані тонкої перцепсії; у стані тонкого боговловлення — прийняття Блага з оживлених, пристосованих до життя, Істин; небажаючі або ті, котрі не прийдуть святкувати свято кущів, зрозуміло, означають протилежних, невідтворених і невідроджених, вперто поєднаних із пеклами і туди ж прямуючих, людей; там, у духосвітах, воскреслість від зла, чистого Милосердя безтривожне благо в душах, проявляється ягнятами й вівцями, а сприйняття або несприйняття Істин виявляється світлом чи пітьмою; насправді ж пітьмою є самі потьмарені невіглаством і несприйнятливі до Слова істин — так було й при Синаї, коли давався Закон — а світлом є любов до Істин у того, кого наближає й просвітлює Він, Всевідаючий; з досвіду духосвіту — для блага світу — знаю: Господь визначає не по крові й не по конфесії, — яка канонічніша? а по любові до Нього й по здатності добродіяти для користі ближнього; діяти, а не нацпір’ям трясти; діяти, хоча б перед умивальником; вуха повсякдень мити, щоб чути мову про те, що є корисним для державноблага; знати не тільки гупіт, жовтим бубном об сині сідниці й голови; нахваляння й співи, самих про себе; знати не тільки хибноуявне, своє, а, найперш, звишнє відання про стан народів і людей, отримане для засторог; від Господа; неузгодження земнодій із духовідвертям означає, що дія здійснена буде без нечестивців; нездатних чествувати істину і здатних на все, щоб тільки чествувались їх побрехеньки; щоб тільки вони були в свідомості й напрямі суспільнодії; оскільки Бог діє не по людській, а по Своїй Божественній мудрості, то й неслух Йому означатиме дію немудрості; дію тільки для себе, а не людей і держави, як великого ближнього; дію на самопогуб; відторгальники істин відторгають і благо, або найвищу небесноенергію, що дозволяє здійснювати безмежно великі доброслужіння; натомість, брехня упередженості й власноуяви довб’є залишки блага в пробреханцях, і знесилить до вичерпаності; істинна Любов, а з нею і спільнодія, вичахне; держава стане неближнім, життя знемилосердніє; держава, яка теж зважується по наріжному принципу: дієвого милосердя, дієвої добродії, стане антидержавою і розсадником злопорядків; і, якщо не впорядкується сама, їй поможуть ззовні; Бог діє не з політичних міркувань, а для захисту добрих від злого вседозволу; від панування злих, незалежно від їх політичної чи родової самоназви; чи самоуяв про себе; Бог діє для душвдосконалення, для того, щоб у декому розвивалося дійсне, дієве милосердя; воля до добродіянь, початок спасенності; щоб визрівало істинне милосердя; не задля честі, похвальби, вигоди! не заслуги ради! не згідно земної, а згідно небесної радості плодоношення, що в давній Церкві прообразувалось принесенням на олтар плодів добрих — добрих почуттів і благих істин, благоприємних Господу; Бог діє не так, як подобається кожного племені літописцям, а так, як Йому необхідно, для душперетворення і душспасіння; Він діє із Власнолюбові Мудрістю, та для земних істот не завжди ліки приємні; а зрозумілі ще менше; але! якщо не завжди лікар із хворим радиться, то про всі діяння Свої Він попереджає завчасно; бо як сказано Ним у пророка Амоса 3.7 «Господь Бог нічого не робить, не відкривши таїни Своєї рабам Своїм, пророкам»; Він дає мить для себезмін через навернення і покаяння; для упомірнень себе Його силою без зовнішнього втручання; а, відтак, впорядковує викриттям зла і могутнім Любовенавіянням, яке одних, добріших, відриватиме від узвичаєного зла, а інших, заскорузлих у мертволюбстві, кидатиме в агресію зовнішнього всесилля; у війни, чвари, глитайства, всезнищення; або в притягнення опустошителів; засобів і можливостей, коли міра зла перевершена, у Його Провидіння превдосталь; аби захистити ведених Ним від впливу, розтліну і владарювань злобних; Він діє для розвитку добрих волінь і здібностей; і принесення їх на олтар небес, до Нього; аби блага воля душ поєдналася з Його Благоволею: їх мала любов з Його Безмежнолюбов’ю; коли ж люди відпали від наслідування закону, від дотримання Істин, і знову стали внутрішньозлими і доброчесними для показу, їх жертвопринесення (їх почуття й думки) стали неугідними, неприємними Господу; про що стільки мовиться у пророків, коли предрікається цілковите спустошення; полон і руїна; так полонені неправдами, насолодженням тіла, пихи вдоволенням, руйнують у собі тонкий зв’язок із небесними почуттями, із Божественним навіянням, і стають духомертвими тілоістотами; людьми на взір людський, а на погляд ангельський: цілковито мертвими! так бачить їх Сам Господь; оскільки тіло ніщо для вічності, а ще тому, що мислячі суто по-земному і бажаючі тільки земного й плотського, обожествляючи природність, вбивають у собі здатність любити Бога, думками й волінням поєднуватися із Ним, розуміти і відчувати, що є істинне добро і що є злом насправді, відсахуватись від насолод зла і схилятись до всього доброістинного, і тим сприяти відродженню до вічножиття своєї внутрішньої людини; їх почуття й думки є дух омертвляючою мертвотністю; підняттям духолюдини з мертвоти і є воскресіння з мертвих — справа цілолюдського життя, здійснювана Господом; справа, якій ніхто не повинен шкодити й заважати; займатись лжесвідченням, забороненим у восьмій заповіді; канонами й догмами сіяти невидаль про Господа, позбавляти Його і, тільки Його, істинносили в ділах перетворення, спасіння і пеклозверження; і навпаки, наділяти себе й, собою освячених, Божественною силою спасати, відпускати гріхи, тобто відкривати небеса й закривати в пеклах зверженців; що неможливо з двох причин: з невідання ніким родового зла і радостей його в собі, отже, й невідання в чому ж, насправді, треба каятись, і з невідання, під навіянням якого спорідненого пекла перебуває смертний? і що йому потрібно перемагати в собі? і те й те, повністю, знане лиш Господу — Він і переможнить, а людина має сприяти; ніби від себе діяти; а, насправді, Божественною силою діє Господь, що викриває внутрішньозло, острашує ним, приспонукує перемагати зло, аж до звідразнення ним і його насолодвами; всіляка ж невидаль про діяння Божественності, як миттєве й автоматичне спасіння одним словом вірую і руки помахом, всяке перебільшення про владу освяченців над пеклами, без відань духосуті людей, без чітких відань про пеклонавіяння, всяке лжесвідоцтво, в суті своїй — видавання зла за Добро, а Добра за зла, що є пекельною підміною Господа і Його спасительних Сил власним безсиллям; і, внаслідок богопідмін, є повним знесиллям у справах поборення зла в тих збідачених людях і в тих бідових краях, які увірили себе у власній владі над пеклопристрастями; у власному гріховиправданні; у досконалості без жодних зусиль; без наслідування всієї науки Його; а, увіривши себе у власносилах, у міфосилах своїх святих і мощів їх, тим відторгли священної Благодаті силу, даровану через ангелів від Єдиносильного; потрапили в примітивну залежність від пеклозвичок і прихотінь; у невтолимість щоденних злорадостей; у примітивенне рабство пеклозвичаїв, над якими одні молебни і калатання дзвонів — безсилля крик; передпекельне, передпогибельне волання, що тоне в покликах невситимих безодень; коли зло вкорінене як приємність, воно, як зло, уже не помічається; не визнається ніким і не знімається нічим; саме по собі; бо стає підміною Добра Божественного і воскресіння через відродження Ним; це надвелика справа! а не звістка про вічність, даровану всім охочим, хто хоч раз перехрестить зажертого, в патьоках смальцю, рота; справа, а не просто блага новина, яку на три дні можна почути, а на триста шістдесят два забути; справа, найсокровенніша і найважливіша, бо здійснювана в глибинах духу Ним Самим і від чуйності людини до Його навіянь, від любові до Слова — й відань Його — залежить, де і яку вона вікуватиме вічність; вічність, по відношенню до якої все земне: майже неіснуюче; менше миті; і вся любов сьогосвіття, всі насолоди її, всі багатства, всі вигоди, всі кортячки й злозвички, все ненаситі найбажаніше, вся плюгавщина, все відмирюче є по суті мертве і не важливіше, аніж шкорупайка для вилупленого пташати; що житиме десь там — десь у царстві справдження; тому й світ, і кожна держава зважується не по кількості святош, а за силою боголюбові в ній; визначається держава не за кількістю храмів, а грішників: бандюг, хапуг, проститюг, змерзеннілих збоченців, яким попустительствує більшість і тим узаконює їх; сприяє споганенню решти й погубленню роду людського; бо блудяжництва й збоченства є прихованим вбивством — убивством дітородності, відмовою розмножуватись; від часу допущення мерзотопарадів, від часу з’яви їх на екрани й естради, звідки їх показово любить слухати главпатріот країни, від часу попущення мерзотняві — а саме так вона іменується в Слові, саме такою її зрить Господь — у світі понад десять відсотків омерзенніло в збочивах і тим приріклося на вічну смерть; реальнішу від всього реального тут; при цілковитому духопаралічі горе-церков, каліко-держав, свисто-патріотів, базіко-урядів світ накрила погибель, смертельніша ядерного побоїща, людоїдніша гітлерізмів, сталінізмів, голодоморів, хіросім і чорнгробилів; бо вбиті тілесно, а духом чисті, могли досягати неба, а духом мерзенні — ніколи; і нині сил над ними не мають тому, що самі існують в потягові до огиді насолод; тому, що в думках допускають саме існування того, що якнайсуворіш заборонено Богом; і ніякий земний закон, ніяка брехлива свобода не повинні тягатися з Ним; відміняти або підміняти Божественний Закон рівнозначно відміні або підміні Бога — своїми хотіннями, похотіннями; своїми дрімучими, «ми так думаєм» у телестудіях, тобто своїм, «ми так хочемо»; відміняти або підміняти Божественний Закон рівнозначно відміні або підміні Бога обожествленням себе; а все, що свідомо чи несвідомо обожествило себе й розірвало тонку сув’язь із Ним, западає у самознищення; та ще ніколи, з такою наглістю і презухвальством, тля земна не пробувала — усим виродкоіснуванням своїм — відмінити богопорядок; ще ніколи так, нібито свідомі люди, церковники, владарі, світські мислителі, писарі законів ніколи так не попустительствували вкрай сатаніючому виродству; ніколи так не змирялися з розтліном духосуті; ніколи так не спохитнювавсь стрижень — святість подружнього життя — ніколи так сліпота не застилала зір; ніколи не вміли так бачити незначне, якісь вибори, якісь газогони й сморід у них, бачити кризи й спорожнілі рахунки, бачити ще малі наслідки попереднього безумства й легкожиття не по можливостях, бачити й відганяти від рота надокучливу муху, а бомбовою, прямо над курником, не чути! задивилися сліповізора; що там заплющений плямкало плямкає? всьо прекрасно! в нас прапор є! святкуймо його! Істинний же оцінює по інших цінностях; по іншій святості; якщо країну відвідало 40 мільйонів блудяг — це називається покращенням візового режиму, великим здобутком у наближенні до Європи — якщо тут їх обслужили по повній статевій програмі, із значною знижкою, на чверть дешевше, і так країна вийшла на перше місце по секстуризмові, це єдина галузь, яку не скризило! якщо наркоші і СНІД довироджують, пришвидшеним темпом, ще неспивлену популяцію, якщо несть числа виродствам, які тут стали модою, якщо немає руки, яка б не крала, не брала, не вбивала, не привласнювала, не має ока, яке б не заздрило й не зазіхало на добро чи думку ближнього; якщо нема вуха, яке б не підслуховувало і нема язикуги, який не розносив би брехняву, нема екрану й нема сторінки, яка б не розвівала полови й пліток, торжествуючого нікчемства, політриготняви насерйознених блудниць і причепурених блудословів, якщо немає тут доброчестя і самообмеження, навіть на рівні сталінських ялових чобіт, то чим ви сталіністів і їх людоїдів кращі? ви мерзенніші їх; бо на вдоволення своїх прихотей, на утримання своїх посад дерете із посполитих більше; і нема між вас Бога; ще менше, аніж в тридцятьклятому, тепер привласненому розперезанцями, що й дня без корит не обходились; а нині про голод, про сльози конань заварначили; загомоніли святрусичі; от би самим і поголодати, днів хоча б із півсотні, — з такими черевами, з такенними риляками, — а вже після власного голоду прорікати й про голод людський; поспівчувати комусь; бо ситий так розуміє голодного, як вовк ягня на зубах; ситий усе вважає своїм і як йому добре, то й всім добре вже — тільки прапором і обтиратися, закусивши по саму зав’язку; немає Бога між ситовдоволених, що самовиправдали себе в очах Його; і ще менше живого, дієвого, хоч якогісінького патріотизму, коли в країну допускається погань і пошесть, смерть і згуба всім — і ніхто смертесіям не покивне й пальцем; то ж, куди б ви не йшли, не повзли, не летіли розмальованим легковажним пір’ям, чи навсхід, чи навзахід, чи в заокеанські жебри — ви в пеклюги сунетесь: ордою заспаною, під пахвою чергового татарського хана, дригаючись мовчком; у пекла лізете — й пір’ям там не відхреститесь — всі поганці, що хвостами хрестились тут. Добра начворили й розпатріотіли; державники! щоб бути справді державниками сьогодні, потрібно було позавчора не роздаровувати атомну зброю, військовий флот, бази і арсенали; коли ж все здали, розіпнули, від моря до болота, ширмодержавку з танцями: етнообман незалежності! розпрекрасна обманка! особливо для тих, хто під тупіт на сцені, під охи й ахи розчулених вивертає в роззяв кишені; під роздзявленість на безкінечні держсвята й паради — на святкування й гульбища ситих — вивезли і привласнили століття кональної праці, страшний кровепіт мільйонів! танцюйте, йолопи! славословте себе! це ж не орати, запрігшись у плуга самим, як орали, зовсім недавно, виживаючи, прадіди, а ви за ніщо, за пов’язки на сідницях, спродажнили піт і працю їх! за пів-дулі перекупкам-банкам збули; самі ж нічогісінького не створили й не виплекали; не з позиченого, а з успадкованого; страшніш танцюйте! щоб олігархи здригнулися і гукнули на вибори розважалками; пір’єтизм сучасного в тому, кого б закласти й кому б продатись — тут гонка страшніша і потаємніша від гонки озброєнь; ширмодержава розтулена — до ваших послуг! розбірні, дріб’язкові, — для бренькань і побрехенькань – сцени, відкотились в минуле, як скіфське колесо; ширмодержава до послуг — від моря до болотища — ширмонезалежність; під танці, за ширмищем мітингів, сліз, присягань, майданькань, за ширмою лицемірств і показушчини, нахвалянь і вихвалянь себе, за ширмугою, мов за моргівською занавіскою, стільки випатрошено! скільки розпатрошено! з живих по живому вирвато! розкрадюжено й розприватнено іншим народам на донорські органи; танцюйте, щиряки! танцюйте, наші! танцюйте, щирі! на чорній новомогилі! коли в 90-х писав — кайтесь, змінюйтесь, бо вимрете — іржали тоді; безліч із тих, хто обсміював мене, земля сирою нагодувала правдою; вже з десять мільйонів лягло, а спритніші розбіглися підтиралами й підстелялами по світах; а хто непотрібний, щоб і судно винести чи грілкою простягтись, пір’ям трусить, витанцьовуючи на оденок пива тут; танцюйте, дрібновожді останніх із недорік, нездатних перемогти пивну пляшку й ширіньку; танцюйте, притрушені! вам тільки пір’ям трясти і горем предків на показ торгувати! торгуйте, нечулі! кістяками, череп’ям, згарищами; це ж не ваше, а їхнє горе; не ваш, а їхній голод; кажу як той, хто голодав тоді, коли пір’єтруси ґзились і дригались, вибирались і переобирались, й марили виборами, близько року наголодав і не було щирих поцікавитись: чим я дихаю? на щастя, я був ненашим для них; дикомислих невмиванців, ледачих вуха помити, але зверхніх достатньо, щоб попрікати й оббріхувати; не весь час же їм танцювати! треба й і поплюватися; передихнути в перерві; добром поділитися з ближнім – і враз спохопитися: як можна когось поважати, крім плямкала, вождя обпір’яних? як можна добре ставитись до людини на основі духодосвіду? як можна вірити Богові — всьому відкритому Ним — стосовно президента країни іншої? вірити Усевідаючому, а не плямкітні й стукачні навухачених, як гієни, вік немитих заукрів? тих, що невтомно далдонять гасла, в держпромовах лебезять слова, які ти їм сам повигадував, на свою голову, чвертьвіку тому; а вони й промовити їх енергійно, прямо, негодні, як порхавки; як в’язень, що втік із неволі і рище біля тюремної помийниці, шукаючи якогось охлапа, риб’ячого хвоста чи обсмоктану, розгризену кістку, так заукри, втікши з імперії, довкіл своїх марень, спогадів, докорів бігають, бігають, мріючи, де б заглитнути якогось недогризка, бігають причаровані жахом безвиході, бігають, пренещасні, бігають, колобродять довкіл історії, несамовитої політизації, і нічого, крім політикоісторіє­смрадила не хочуть і внюхати; вирватись на справжню волю — в істинну духосвободу! — не хочуть; на волі ж треба віслючити, ризикувати, діяти, робити щось! робити своє; ні, ми горді; ми потерпілі; ми вищі всього; нехай тюрма з помийниці утримує нас — оце їй кара! оце наказання від нас! наображені історією! хитроумки продажності! хто надоумив п’яного гетьмана продаватись ханові? продаватись царатові! переяславські, тепер неугоди, підписувати; підписувати біловіжські, дарувати атомні довбні, щоб потім духом пробитої клізми грозить народові, до якого ж самі й напросилися в застільні родичі і бойові побратими; хіба не галицькі русофіли, не винниченківські соціалісти, ротами, як перископами, видивлялись, ловили північне сяйво, а вловили по кулі, а з ними й народ, що мав невтіху повірити їм; сяйвопросвітленим; хто надоумив і далі підписуватись під проектами чорнобилів; тліючих автономій; усенького майна розподілів; самі підписували, до себе й сікайтесь! а то духом пробитої клізми ви сильно злякали їх: аж Кремль похитнувсь і тайга присіла! оце їм кара! оце-то пізнають нас!!! а хто проти нас, той не наш; він проти традицій держави нашої! та за державу я, за державу; я за державу, а не плямкарню; держава це добропорядок; панування добра над злом у всіх сферах; а не пустобрехняви й виродства відверте панування; не нації над нацією; не більшини над меншиною; не свистократії над демокрадією — добра над злом — і не інакше! за державу я, а не калірканю, де каліч калічок, за гроші злиднів, приплоджує і спихає в нуждарні їх; на довічне горе; на довічне утримання; а скільки ж горища вже наплоджено так! де вагітних у пологовий дім вусмерть п’янезних привозять — спасати націю від виродження! являти їй майбутніх трудяг, талантів! де вулицю перетнути небезпечніше, аніж лінію фронту: чавлять, як танками, поспішаючи на злучки й розкрадини: треба ж на джипах вспіти кругом! де як у черзі голодних за хлібом, тісно на вулицях, тісно на проспектах, тісно в бедламенті за беззаконням, тісно в судах за правдою, тісно в міліціях за справедливістю, тісно в канторах і жеках, в привладдях і моргах — душаться й душать самі себе; душать «камазами», душать ременями, душать колючим дротякою; одрубують голови лопатою; душать і шаткують як у заправській людоїдні забутого в сельві племені; душать і душогублять! а ті, що по спинах і черепах вилізли на постаменти, вбилися в пір’я, лоєм запливли, на куплених і перепроданих посадах, ті, що дякуючи вбитому і приховано заритому, стали на видноті великолюддям, за дев’ять літ незграбні й немічні, навіть, тіло задушеного поховати; аби вдову і матір утішити; якщо й такого подвигу здійснити не в силі — на що вони, взагалі, здатні? акторськими жестами вражин спиняти? зацикленням на померлому живим помагати? душі відстоювати? держсвяткувати й себе висвячувати? а волосся рвати? а оплакувати десять мільйонів, що в безлиху пішли й розійшлись по світах: рабо­гнутись там; мільйони напівприречених не сталінізм у жаріючу люльку всмоктав — свої калікуги, своя політбездар, свої розвдоволені плямкуни на палючий мороз сибірень, на заробітство й приниження з своєї хати виперли! де вітчизняні працемісця? де єврорай не для обраних? де бандитам тюрми? якщо не вважати тюрягою бедламент; де з гадючероздвоєних язиків ощасливлення сіромахам? посивілим від очікувань; від нужди й мільйонноподиху дармонадій над крижаною столицею; тут, через століття не 33-ім лякатимуть — нинішнім — покляклі з жаху серед останніх калік і розверзтих могилищ; пихаті ж нехай пихатіють, як побратими їхні, тридцятькляті комсомолюги, що роздулися від дармової квасолі: щось бурчать під ніс: державотворять! за-українять так! за податки злиднів, за видертих півкопійки, на яких дядько не купив до картоплини солі собі, за бюджетні гривняки язиччям, як могильними лопатами дбають про нас! і хто не вспіє сховатись, втекти, злягти — живцем закопуйся, десь коло біржі чи пляшкозбірні: в місцях особливого поклоніння українців; бо на цвинтарях — вперше одспоконвіку — немає вільного, нема живого, нема безплатного місця; та, скоро, й туди заростуть дороги, як заросли й зачагарніли сотні заводів, тисячі селищ і сіл, як здичавіла й здаремніла праця всього колгоспно-каторжного століття! і в цьому безладі й запустінні сусіди винні нам? це такий добропорядок і добробут створили японці за 20 літ по атомному бомбардуванні? сусіди винні в злодійстві, в породіль запитості? в ударних темпах по СНІДові й різноморові? це вони наробили тихцем? чи прочманіє тут глухотупість, нарешті, до того, що треба себе почути; впізнати й визнати зло своє; і не владу, вуха розвісивши, міняти через день, а спосіб існування; злом погублення відмінити; себе змінивши; змінити напрям дії: не в тельбо, а для спільноблага; не на стадіони мільйонища, а на вивчення Слова Божого! на осягнення Його істин; на утвердження духовного і природного блага; не для декого, а для кожного; бо у вдосконаленні тільки постає суспільство, а не в обпльовуванні один одного і кожного несхожого зовні; у вдосконаленні, а не обзаздротненні — і зловтісі стосовно сусідів; суспільство постає в злопоборенні, а не в брехнею брехні доконуваннях; не в угробиловах, що звуться виборами й телезверненнями; до безутішних; утіхи ждуть вони, а їм черговий обман: довбех! коли брат братові, хворий лікареві, позивач судді, поглумлений адвокатові, розтоптаний права поборникові, як заголоджений ситому, не йме віри, коли, за немалі гроші призначені стерегти закон, разом з вищими беззаконцями, малих бідолах, як диких собак, в своїх угіддях відстрілюють, коли порушенням всих присяг, переступом всих обіцянок оббрехано і обпльовано майбутнє, коли земним приписам, справедливості й добропорядку вірити не хочуть, то як Вищим обов’язкам, Вищим законам, потрібним для життя у вічності, повірити схочуть? то як і в якого Бога повірити можуть?! їх бог — чревоугіддя; їх отець владолюбство; їх мета: наруга й освячення скверни; не привчені тут до Вищозакону й обов’язків його здійснення, там не втиснуться в них; а там не тут — пір’ям та дриганням, гріхів лжевідпущенням від Судді не відкупляться; свічкою і відпіванням, схлипами рідних над домовиною, подаянням копійчини на храм чи хоч всенької земної кулі, доброжиття не отримають; там не про конфесію чи мідяки на церкву, найперш, питають — а чи любили всім серцем Господа? чи мали небесну Любов всередині? чи прагли всим розумом і волінням пізнавати Його? чи людським догмам і побрехенькам, — славі людській — понад усе в житті вірили? знеславлюючи Його Істини; чи зрікались для Богопізнання глупот, чи воліли повзати в завченому прахомисленні? в любові до розважань та виправдань себе? чи хотіли свавільніти, задовільняючи всі свої примхи, чи хотіли знати й утверджувати Його волю? чи хоч трохи довідатись — стосовно себе — про неї: щоб дар життя — і надію відродження — не розтоптати самим, як розгублене в тіпавці пір’я. Бідний вождь обпір’яних вже не тільки хвоста розгубив; де не стане, одне довбе: «питання укр.мови повинні бути пріоритетними для укр.нації!»; а ми й не знали! розпрекрасна ідеяка! а як красіво і як захопленощиро він її встотисячне морочить! який молодчина наш! таке сказанути! хоча й слова «першочерговими» не відає, і мову, яку ніби любить, запльовує іншомов’ям, але як красіво й усміхнено всім нагадує про мову нашу! хоч він і його поплічники засквернили й загидили мову всілякими серверами, секвестерами, каденціями, імплементаціями, губернаторами (губерній у нас нема, а губернаторів повно!) хоч і довели мову до несусвітного покручства й зубожіння духу в ній, але вони наші; мова в устах рахівників, що все зводять історичні порахунки, стала, мов дерев’яної рахівниці клацання; мова із вогнецвіту емоцій, — із горіння любові в ній — стала дубовим засобом передання інформації і омертвіла, як вогонь без тепла, як першолюбов без чистоти і пристрасті; захолоджена, забайдужена, мова без запалу, як яйце без зародка, крім смороду бовтуна нічого вродити не може; але, все одно, вони наші! вони молодці! бо навчились про мову першорядком всюди плямкати — і багатьом довподоби; та тільки деякі люблять ріжучи, люблять ґвалтуючи, люблять осквернюючи, люблять знищуючи; потайні любителі. Вождь обпір’яних якось отримав звернення від живих класиків української літератури; від творців головної нац­справи, якщо вірити просторіканням; лист про необхідність створення Академії української словесності; йому пояснювали, нагадували — не спромігся й указ підкарлючити; з великої любові до рідномови не вистачило натхнення кілька слів власноруч написати — й заклад для моворозвитку, мововдосконалення, мовотворення подарувати улюбленій нації — свій нацбанк мови, нарешті, створити! куди там! фанерний батурин дорожчий, ближчий до голого, як бубен серця — гупай і «славу» кричи! та він знов, де не стане, мов просо довбе: про мову плямчить; мова в руках його корчиться, як покрамсана, понівечена, побита покруччям, мала дитина, а він масногубить і салом цвиркає про її пріорітетність; маніакальний пихар! порожняк, протертий як бухгалтерський нарукавник; лицемірюга з наскрізь прошмуляною, наскрізь пропріорітетненою душакою; і так, як мову він приголубив, так доголубить і націю, і пір’єтрусів своїх; язикугами, як січкарні ножаками, шаткують простягнені в благаннях руки, шаткують малих сіряків, уповаючих на красномов’я, голосуючі руки, шаткують розчулених щирих бабусь і дідів захудлі солом’яні ноги, що, заплітаючись, так спішили підбігцем до виборчих січкарень: проголосувати за них; шаткують так самозабутньо, аж залізо виє і, захлинаючись скре­гітним криком, тихне, мов кров у залізі холоне; на Краснодарщині був маньяк: проліз вихователем у дім сиріт — і як же він осатаніло знущався з них, перш ніж порізати й пофотографувати; і ніхто не міг запідозрити: зовні такий культурний, такий благопристойний! а хіба сталінюга й поплічники не облестили мільйонів сотні? главпір’як теж оволодів маніакальним талантом використовувати й оскверняти, знищувати все найдорожче, все виплекане століттями: мрії кращих синів українськості, дух майбутнього; за що б не взявся лепрак — смерть і розпад там! для заукрів же ж він наш, бо ніби по-нашому блудомовить; няньчить, щоб скатувати невинну; вже так заняньчив, що годі й відколисати; я піввіку прожив, не бачив, щоб когось десь колись ненавиділи так, як цього виповзка; «якби мені крила, я б бомбами обв’язавсь і полетів на нього», скреготів люттю простий сільський дядько, зроду не помічений в жодній політнеприязні чи упередженості — так допекла, так доїла брехнява пір’яка і цілковита безпорадність його; обіцялова й забування їх на той же день; але народ не на день затямлює — навіки — із зубоскреготом викришивши обіцянки, в які із таким натхненням, із такою замрійно-любов’ю, раз на віку пові­рилось.

Плямкаризм замість харизм! мета: ощасливити про націнтереси плямканням; про реформи наплямкали повні пазухи вже; надискутували себто; самі з собою; тепер пора дощасливити тим, що ми найкращі; найінтересніші; наймодніша нація; дякуючи заукрам, країна давно вже випередила євразієантарктиду й всю решту відсталого світу; дрібнопінгвінного і писклявого проти нас; залишилося: святкувати, танцюрити й підспівувати гасла; обговорювати конституцію; прапора їсти і держаком попихати; а хто не має прапора, тим роздадуть прапорці партійні, менші; десерт і здоба! якби ж самі заукри одною блакиттю неба й підковами годувались! одною конституцією обігрівались! одні вибори їли! а то: собі колоски, пампушки, млинці, вишкварки, вареники з вишнями у сметані! а людям: одну бездонність! і скільки в неї пішло, повіривши заукрякалам на цвинтарних воротях серпня; старший син головного заукра не на дишлеві їздить, попри всю родинну любов до реліквій; менші його теж не в дяка в церковноприходській воду носять; депутатиці їхні — від співчуття народові — так роздобріли, так розпампушніли на дармовій колосковині, не розрізниш як пампушку від пампушки; так прапором нагодовані; жіночки заукрівські не в липових постолах ходять, а в діадемах і в роззолоченні; в пишнотах, добірніших, аніж на цариці савській; донечки облеліяні не секондхендівським шовком; на цереушниках їхніх, кривоязиких юристах, клейма ніде ставити, хіба на загривку; загривок же — від співпраці з виборцями — ні в ярмо, ні в хомут не вліз би: репнула б сириця й занози; от де тяглова сила в світле євромайбутнє! націнтересним належить країна, як євнухам розкрасуня; вони головні — за комсомольською рознарядкою — і нерішуче намірені вікувати тут: намародерене на голодоморах, меморіалах, земель розпродажах проїдати й протрінькувати треба ж століттями! а решті, з націнтересом облизуватись, і втішатись новим конституційним проектом, спеченим у секретаріаті; народові ж далі дишлів, підвід, рушників, китайських лаптів і сморідних недоносків і помріяти неприпустимо; ви що?! тут все заукрам належить! тут все олігарчукам їхнім, із золотими поливальницями, віддано, як богоданість; тут все їм належить — і все це разом: є незалежність! січкарні над соломою; на народ, із націнтересом, поглядають тільки з вікон банків і виборчкомів: повинен же десь бути народ? щедрих вкладників і голосувальників неозорінь; з вікон затемнених кличуть народ впрягатись, тягти, тягти, доорювати, досівати! треба потерпіти ще! заїздили гаслами, виживанням, рефінансуванням, заїздили сірих всмерть, а самі не потом вмиваються; куди царенятам! і все тільки тому, що перед дзеркалом навмілися корчити пиху й немічно жаб’ячими рученятами підписувати чи ветувати (от слівце наплюгавили!) непотріб якийсь! Під’юджені прахолюбами, гризунами архів’ячини, цілі країни впали в шаленіючу історієманію — аж тіпаються, шукаючи істину там, де й за життя її не було на понюх; знов викришують зуби в ненависті, знов гризуться над кістяком історії, знов чубляться, ґзяться, лічать викришене, ждуть лжепримирень та вибачень, щоб ще лютезніше зійтись по-новому; переможені перемогами, з жилами, вирваними у війнах і срамолюціях, з розпанаханим косякою пузом, з розчерепленим, у полові, мозком, знов, із руками урозкидь на сліпу косу історії пруться; шукають малої втіхи собі, надірвані до неспромоги піднесення; до неспромоги відтворення; б’ються, воюють перами й мікрофонами: за хмарища чорнодиму! за розвіяні попелища! за вигоріле поле! за перетлілий прах розбрату! за тлін ненависті! за стратегічні висоти погибелі! за недосяжність того, як добре всім могло б бути, та вже не буде ніколи! і не навчить ніколи нічого, доки кожна частина людства дметься в своїй себелюбові; і лізе із старим перегаром на вчорашній рожен; нюхнути смаленого, попробувати горілого, надихнутись смертю, бо призабулась вже; їх всенькою волею тягне в убиюжництво; в освячене держінстинктами цивілізоване звірство; і, чим сильніша історієманія, сліпоглухезна, тупа, заколочена на потаємній відразі й ненависті до волань сучасного, тим приреченіше у всій велетенській невідворотності, тим ближче й ближче, наскрізь червотне, вщент обайдужіле до нових страждань майбутнє; смертоносне марево, сліпцям невидиме; мрево істини; але, впочатку безвиході, коли стає майже нічого вкрасти — розкрадають історію; розмордовують її, розписують, ніби б’ючись за правду, а, насправді, утверджуючи свою сліпу правду, свою правоту, своє нерозкаянство у всьому страшенному людогубстві, у всьому накоєному християнами за високоідейні століття; по суті історієманія: ошаліле нерозкаяння у всьому наробленому; затяте самовиправдання провиною інших; по глибинному зважуючи, історієманія вигубила більше, аніж сама історія; ті, що гинули, так не вили, як ті, що окумирили й театралізували їхнє горе; ті, що жертвували, так не кричали, як ті, що волають і стогнуть про жертви; змордовані тим кошмаривом, куди увігнали себе; не життя, а тризнище влаштували, щоб задобрити живе горе поминальним коливом; історіоманія — найдешевший, найлютіший дурман для самообдурених і самовеличчю переможених.

 Питання ж історичної провинності вирішується просто: хто винен? Бог чи люди? оскільки Бог є сама Любов, є саме Милосердя і саму Любов знебеснює людству, то й винними у Її спотворенні, у переведенні Її на агресію, є тільки людство! тільки народи! тільки людина! не хтось комусь, а кожен собі; сказане в Слові про Божі кари, як у дивах єгипетських, про розсівання ангелами жару містом, як у пророків, про виливання чаш гніву, як в Апокаліпсисі означає дію Любові в злих; різні ступені прихованої богоненависті й боговідступу, внаслідок осебелюблення і неправд своїх релігій; Бог ніколи, ніде, ні в чому не буває винним! бо це суперечило б самій суті Його Божественності; Любонавіянню суперечило б; лише невідання законів Його Провидіння, якими Його Любов через Його Мудрість порядкує духовними й матеріа­льними світами, дозволяє впертим невігласам використовувати історіопровини з метою націовиправдань, подальшого нерозкаянства, невідання власно­зла і розпалу властолюбства; впереддень агресій і нових опустошень; Бог надихає чистою Любов’ю Божественності, а сприйняття і дія Її залежить від сприймальника якості; як різних форм різнобарвне скло по різному заломлює світло, так і духоєство людини, народів, людства по різному приймає Богомудрість і діє узгоджено з Нею, спотворивши Її або всупротив Їй; чорнота в чорному, а не в яскравості світла; як різної якості провідники по різному сприймають і передають теплоенергію, так і вогонь Божественності, саму Любов усе приймає і передає, тобто здійснює, по різному; згідно Вищої чи власної волі; згідно Вищої чи власної мудрості; яка без первинності Вищомудрості є цілковитим безумом і невіглаством, нижчим тваринного, оскільки тваринний світ не спотворив богопорядку і вроджено відає своє призначення, й засоби здійснення своїх служінь; людина ж, потьмаривши внутрішньо­сприйняття, може навертатися до нього через тривале перетворення; життям по Істинах; інакше, ніколи й нізащо, не осягнути їй свого вищопризначення, і радості здійснюваних доброслужінь; ніколи не вознестись над злом до відрази ним; до усвідомлень його; загалом, усе зло від двох причин: неправд віровчень і прихотей тілесності; перші потьмарюють; другі розпалюють вогонь хотінь, перейнятих з родового досвіду і набутих од світу; хочу всього, що в інших! хочу всього, що бачу в інших і скрізь! хочу всього приємного і улесного мені; хочу всього, що хочу! хочу над всіма нависати; всим і всіма владарювати; хочу, щоб тільки мені служили; так роздмухують вогонь вседозволу; вогонь всезнищення; схильність, відкритість до прийняття значних пекельних навіянь, як однією особою, духом її, так і значним велелюддям, до пекла приєднаних; розпалена себелюбов, властолюбство її, і є надагресією; бажанням всього, відібраного у всіх; за рахунок всіх; здобутого владою над усіма; надагресія хоче якнайглибше влізти в душі людей, щоб правити ними через приємність і потяг їх до власних хотінь; а, оскільки, в найглибших глибинах душі є Самим Ним обережені залишки добра і самі надглибини відкриті, сприйнятливі тільки для Його Любові, і є по суті приймалищем Божественності, то вся надагресія випікається зсередини Його ревністю; людина, народи, людство проходять цей процес всю історію; задовго до землетрусу в Китаї мені показано було духостан однієї з їхніх околиць і те, як і якими силами зреагує на них планета; для упомірнення різних ступенів хотінь, непроявленої ще агресії, задіяні незчислимі засоби Провидіння, і вбачати агресію в тільки зовнішніх, історичних і особиснісних проявах її, означає не мати найменшого уявлення про сутність зла і ще менше про те, як і Ким твориться дійсна історія: душплекання людства; всяка гнилизна й сморід, завжди, в пріючій за хлівом купі гною, а не в сонцепотоках тепла на неї; осягни небажання і ти впівдорозі до Істини! потьмареним, осебелюбленим справжніх призначень напряму не осягнути; тільки через негативний досвід; тільки через обпікання і звідразнення твориться їх опустошення, відчай, усвідомленість власнозла; розкаяння, здатність поволі, всим серцем, приймати істини і жити по них; тому й попущена шостій частині суші континентальна хвороба — вікове самодурство! хочуть, учворюють чреволюції, ощасливлення проголошують; хочуть, у міжплемінних і класових війнах за щастя звірствують; хочуть, валять церкви, хочуть, за розбійні гроші, за грошву крові, їх відновлюють; хочуть, декретами роздають чуже, хочуть, знов на загал привласнюють; оселі, землі; хочуть, руками своїх вождів, голодяги влаштовують, чесні приватизації; людоїдствують, розкраденствують; щасливі, коли не в лісі прикопують; свею б смертю вмерти! хочуть, закликають до одного свавілля; хочуть, до іншого; ще погибельнішого й дурисвітського, але в ту мить найбажанішого і найприємнішого! хочуть, підносять одного бузувіра; хочуть, тими ж устами, уславлюють ідоляку ще добірнішого; хочуть, зводять чорнгробилі і до посоловілості оспівують, осолов’їнюють їх; хочуть, гризуться до хрипу, хто ж винніший у безволосій трагедії; хочуть, на погреб залізяччя, вижебрують по світах собі допомогу; хочуть, на одне благання й виття, покидають зчорноблених; хочуть, сіють неправедність, хочуть, сіють відчай; хочуть, судять повсюд неправедно, скопом топчуть; хочуть, присягаються в прозрілій праведності, на кістках затоптаних; хочуть, возводять помореним і повбиваним монументи, щоб далі й далі бачилось, з їхніх підніжь, кого ж знов топтати підходящим моментом? кого з посланих знов закопувати; морити злиднями, вбивати відторгненням; хочуть, чужими стражданнями підносять себе; муками ними ж приречених, ними повбиваних, себе виправдовують; хочуть, тризнують, хочуть празднують, на тому ж узвишші, де кров не висхла ще; від нехоті до Його побажань тільки хочуть і хочуть, аби тільки хотіти чогось; ще небувалого й неперехотілого! і немає погибелі, яка в дурнезних хотіннях, не причаділась, не привиділася б їм самим спасінням; нема такого безумства, яке б не здалось їм самою премудрістю; благом для всіх; гідним наслідування; тут тільки в смерті добра і ждуть і, горе тим, хто на собі ще не звідав цього! тому й сама приналежність до когось чи чогось не означає Блага тут; не несе спасенність; так само як віросповідь, громадянство, національність не означають праведність; підміна праведності національністю, віросповіддю, приналежністю до певної громади гарантує себе возвеличення і по рогах отримання; позаяк, ніщо не має одводити від справжньої добродіяльності; від привчення до правдодії на противагу пилососній увиклості: мені і тільки! та скільки б не вигріб пилосос — ліхтарем не стане; людина, народ чи людство, коли западають у живлення прахолюбов’ю, радостями тілесного рівня, коли налаштовані на сприйняття одного — від’єднуються від прийняття іншого: вищоступенів Божественного милосердя: усе тоншого й тоншого блага, навіюваного для доброслужіння; любові ж тілесного рівня вистачає для власного забезпечення; тому й діяння — з тільки цієї любові — для блага суспільства неможливо! це подібне до намагань ліхтариком-жучком забезпечити енергії більше сонячної — і затьмити сонце; вдосконалена ж людність здатна сприймати Богонатхнення в безмежному обсязі і діяти відповідно; для блага кожного; недосконала ж і під дією навіянь, перегоратиме в говірні; у заздротах; у скотстві; якщо націорис позбавлені земноенергії — ядерна, електромагнітна, гравітаційна — то на скільки вищоуніверсальнішою є сила Божественності, сама Творильність Бога, що дарує всю нескінченність, всю розмаїтість почуттів Любові і Форм отілеснення; їхнього втілення; сама ж тілесність означає здійснення — а не благо в собі; коли ж, як лампочка, приписує світильність собі, тоді очевидно в якому зухвальстві вона й невіданні! в якому оглупі! і в призначенні відповідному; і в якій загрозі; тільки так пояснимі різні ступені розвитку всього; ступені Богочутливості або знечутлення — як одиниць, людей, так і народів, людства; усіх і кожного; винятки неможливі; неможливіші аніж зупин, заперечення людським хотінням галактичної гравітаційності і лету сонцесистеми в ній; кожна ж нав’язлива винятковість — від бажань поглинути більше блага — і поглитнутись ним; і щобільше від необхідного, тим безживніший рівень і черв’ячні радості його; від себе силою можна тільки пір’ям трусити і на перинах скакати, витрушуючи з себе останнє, до самовигубу; коли ж побезуміли до безглуздя, а в потилицю дихає, листи до світової громадськості, з янчанням про захист, слати — лишень засмічувати космічний простір; вити марно вже! безсиллям прикликавши сильних, глупотою принадивши тих, хто над голими душами, мечем і насиллям, готовий правити. Бо як мовиться Господом у пророка Амоса, 3. 4-8, «чи реве лев у лісі, коли перед ним нема здобичі? чи подає голос свій левеня з лігвища, коли він не піймав нічого? чи попаде птиця в петлю, коли силка немає для неї? чи підійметься з землі петля, коли нічого не попало в неї? чи сурмить сурма в місті, і народ не злякався б? чи трапляється в місті біда, яку не Господь попустив би? бо Господь нічого не робить, не відкривши таїни Своєї, рабам своїм, пророкам; лев почав рикати — хто не здригнеться? Господь Бог сказав, хто не пророкуватиме?»; левом означається Божественна Всемогуть Господа; риком левиним — попередження і повчання, бо голос Божественності крізь небеса долинає до злих у духосвіті, як погрозливий рик і громи; в злодухів, що підлягають опустошенню, перед зверженям у пекла, залишки добра, деякі добрі почуття й помисли, відбираються, а, натомість, їм залишається саме їхнє зло; вогонь невдоволених страстей; він їх і пожирає; закон такий: внутрішньо злі, закостенілі в любові до себе й до світу любові, а ззовні утверджені в показушному добрі й благочесті, після проявлення їх нутрозла, підлягають опустошенню; добра позбавленню й зверженню в пекла; і, навпаки, внутрішньо добрі, ті, що в земному житті перебували в любові до Господа й любові до ближього, а зовні залишалися в деякому злі і неправдах своєї релігії, ті підлягають зовнішньому опустошенню: відученню від прихотей, очищенню від радостей зла, перевченню із неправд і хибноуяв істинам, і приєднанню до небесних мешканців; і там наповнюються безміром блага й істин, неосяжних і неуявимих для людського розуму; погрузлого у власномудрії; всіляких упередженнях, уподобаннях і чуттєвому сприйнятті; ось що — опустошення і одарення! — розуміється під нібито загальнознаним, сказаним Господом у Луки, 8.17,18 «немає нічого потаємного, що не стало б явним, ані сокровенного, що стало б відомим і не проявилося б; тож наглядайте, як чуєте ви: бо хто має, тому дано буде, а хто не має, у того відніметься й те, що він думає мати»; наглядати — приймати до розуміння; хотіти мати: вірити у спасіння одною вірою, одним лобохрещенням, і воліти запосісти небо й благодаті його, будучи внутрішньо нечестивим; під птицею розуміється живий, оживлений Господньою силою, духовний розум, або, так звана, підсвідомість, правдивіше: надсвідомість; через неї Божественність входить в людину; настановлює, зміцнює, захищає і перетворює її; святий вогонь Божестенності і є той воїн, про якого стільки сказано у книгах сходу; вогонь священної благодаті і є той геракл, який перемагає різні приховані радості зла в людині; в тому, хто зреченим поступом, ззовні сприяє найголовнішим перемогам; і першопочатком перемог є скидання з себе омертвінь чуттєвості; чуттєвих осмислень і дурнобажань осягнути, перевірити ними справжність духовних Істин, навіюваних Богом; пізнання істинного життя від Самого Житття починається із наділення духосилою; початок відродження або новонародження — із вдушення змій у колисці і їх скидання із себе: із позбавлення смертовлади чуттєвості над внутрішньою людиною; з невіри в чуттєвий досвід, у враження і свідомість, а віру в прийшле від Бога; з позбавлень всевладдя свідомості і її земних любовей над прозріваючою надсвідомістю, поєднуваною із Усевічним і, врешті, наділеною ще глибшим поєднанням; так званою перцепсією; древнім елінам знання про ступені перетворення перейшло від древніх Церков, розкиданих в Азії; було дароване їм Провидінням через їхню любов до філософії; до пошуку Істини; живою пташкою означається живодуховне життя, отримуване від Єдиноживого, а її впійманістю — знищення перцепції відпадінням у земнохіть і аналіз; вбивство свідомістю надсвідомісного; заперечення недомислям найвищого Всеосмислення; знищення істинорозумінь і захисту від Господа, оскільки Він захищає благом, отримуваним через істини від Нього; низпадіння в петлю чуттєвих міркувань обов’язково призведе до цілковитого невігластва в духовних предметах; до повного невіданства тих діянь, тих справ, які в певний момент потрібно здійснювати для упорядкувань людини й суспіль­ства; для їх вдосконалення й часткового духовідродження; для від’єднання злих від усіх добрих; а, загалом, для духодобра плодоношення — для торжества істинної любові до ближнього; лишень, малою мірою, багатьма відчутої в Духозішестях минулого й цього століття; тому-то й безнюхий вождь, першим із свох ганебних діянь, вирішив зробити прощення ворогів на підставі зовнішнього розуміння Слова; де, дійсно, говориться Господом, про необхідність ворогів прощати; але ворогами Господа і ворогами учнів Його є, насамперед, ті, що «забули слова Твої», Псалом 118. 139; ті, що маючи Слово, відкинули обов’язковість його глибинного довпізнання й трепетного дотримання; ті, що животіють у власних, поверхових приписах; у зовнішньому й ритуальному богослужінні; у природньому доброчесті; таких належало і належить прощати, тобто приводити до прощення; через розкаяння й усвідомлення глибин Істинності; через справжнє богопізнання, богонаслідування і душспасіння; а не уст всепрощенням; коли якийсь лицемір, з переляку чи зопалу, язиком каянувся на півхвилини — і побіг чимскоріше, з новими силами, коїти попереднє, упевнений в гріхоочищенні; йому язиком, що бикові хвостом махнути, легше легшого, а паскудства його видихувати всим людям; простити ж злочинців, закоренілих злодюг, хапуг, здирників, так це взагалі, означає попустити цьому напряму злодіянь і надалі; означає, невдовзі, вщент звироднити порядок і до існуючих виродків доплодити ще збоченюг, відвертих мерзюг, оскотілих блудюг, посіяти зухвалий безсором, жадобу і всезаздротність; і засиллям неправедності, майже повністю, знищити добро любові до ближнього в озлочинненій країні з торжеством беззаконня; якщо невідання тільки одного, хто такі дійсні вороги, приводить до стану, наближеного до окупації, бо вся країна і люд її віддані на цілковитий беззахист, безправ’я, на погром дуже чемної, дуже культурної, дуже вихованої розбійноти, якщо невідь тільки одного слова Заповіту приводить до розриву з Ним і притягує за собою такі немислимі наслідки, то до чого призводить і призведе послідовність у невігластві і небажаннях Його волю, Його замисли, Його вимоги відати в значно більших об’ємах ?! нечулість до сурми в місті — невідгук на Його попередження, дане через тих, кого Він надихає і посилає; незворушність до сурми — небажання відмовитись від виправдання вірою і вчення з книжних пізнань; від впертості зарозумлення на користь ненав’язливої істини; якщо перше приводить до погублення, то друге до порятунку й спасіння; місто, загалом, означає вчення в Слові; якість його; наповнене істинами і життям по Слову? чи власними перекрученнями приписів Богопорядку? та й тих дотри­мання і наслідування на хитрий розсуд; про людське око; на скільки утримує страх покари; то ж і біда, до зловчення сповнених, приходить внаслідок зарозуму і небажань змінити себе згідно пророцтва; як гласу левиного, згідно; так зло всередині боїться проявлень себе; пророцтво ж, сурми попереджальний згук, є викриттям того стану людини, спільноти, людства, того зашкалення себелюбові, якого треба позбутись; інакш, воздання неуникне; належить знати малоуявиме для всебевіруючих: Божественне Всевідання бачить стан, як когось одного, так і спільнот, народів, людства; бачить кожного поодинці і всіх, як одного, бо таким людства дух і є насправді; бачить, щоб остерігати, але ведені самі собою, ведені під пеклонавіянням, не можуть не обпікатися; потрапляти в земні і духовні рабства; в пораблення несусвітньо дикими догмами й приземлено людоїдними ідеологіями, які б не налізли на голову й печерній людині, бо й там не поклонялись порожніх кісток мертвоті і здоровеним, як нагла безкарність, пам’ятникугам тих, чиє безумсво найбільш умертвило їх заблудлих ближніх; собою ведені, всебевіруючі, не можуть не спотикатись об неправди камінь; не можуть не очварніти в розбраті, підозрі, попріках; в розтліні і всезрадництві; в небажанні чути й бачити один одного; не можуть не запровадити всепоглинаючу всепродажність, підлість повальну, безчесність тотальну, хитрочемно й улесливо називану корупцією; не можуть не встановити тоталітаризму підлості і мерзенності: людоїдного насміху над добра свободою; над можливістю своєю чесною працею, своїми малими здібностями вижити і розвинутись для кожної доброї особистості; вони, всебевірні, не можуть не вірити у всесилля бубнів і пір’ятини, сирних коників і ляльок-мотанок, оберегів і вишивок, підків і глиняників, покроплених крашанок і дідухів з колосся, а в силу істин Всесильного, в захист Його мечем, за стількома приємними вірами, ніяк не встигнуть повірити; їм і в гадку не спаде ніколи, що тільки силою, взятою в Господа, добрі в дієвому добрі живуть, а злі, повсякчас, відторгаються і звергаються; так людство, ледь видимо, до все вищих удосконалень, до все вищих призначень підноситься — їм несть числа! і тільки силою, взятою в Господа, міряються народи! 

Та поки що до-бо-лю-рідна, пасторальна розчуленість: поля пустельніють, заводи чагарніють, голодомори святкуються, на садибах дрімучі ліси ростуть, а комсомольці-банкомольці, у відбудованих резиденціях, у гетьманів та козаків граються: «слава» ревуть! будять свідомість! будять приспаних! будять чорнопоснулих від земляної праці; від чорненої виснаги; тризн і поминок; будять тим, що в роти й межи очі кизячий пил копиттям зривають та матнею шинки метуть; ніде нікого; і, мов замислення простору, цвинтарна тиш лободиться довкіл; комсомольці-хитромольці вкурили одну нехитру ідейку: ви, хлопці, працюйте там, а ми будемо розігрувати патріартизм; надихати вас! націдеї, приємнішої для простолюду, давно не траплялося вже! чого ж ви барились так? і де досі були, спасуни ви наші? і чим дикішим, хижачнішим ставало життя, вже й не життя, а сама безправщина звірініючого виживання, чим хрипливішим ставало конання, тим жалюгідніше його лікували пір’яними примочками — й пусканням пилу межи очі; кришувальники зжирузбісених рятували від зажертих котів тим, що вгодовували на мільярдища їхні банки; мільярди на тихий, лагідний розграбунок із чемними устами, із катюжними ухмилками: мільярдиська на своїх із услесністю вже вдоволеного і роздобрілого людоїда; мільярдюги на опупілих хапуг, катюг, анакондерів! це коли простий вкладник у сльозах не міг випросити, не міг рачки виклянчити, не міг, западаючи в безум, виянчати, повернути з рахунку нещасної гривни, дитині на похорон; без паніки! треба спасати банківство! інакш банкіли обідяцца і вообще кінут нас: возьміть, дарагуші, ще по мільярдику, но не уходьте! уклякав перед ними нацбанк і пір’євождь бив поклони у їхню сторону; та бив прокльони у бік всіх тих, хто насмілювався в банкірів випрошувати ще щось; ще одбирати в банкірів, — дорогих йому, як найдорожча сирота, — якусь забавку, якусь дещицю; він і не відав: кого ж, насправді, більше любив: сиріток у «мерседесах» чи сиріт у сиротинцях? і все життя розривався між дволюбо­в’ям: до сиріток бездоглядних, у яких одбирають, випрошують все, і сиріт під держопікою; тому й любов його частіше схилялася до сиріток у немислимій небезпеці: на них зазіхають юрби! банкунам треба щось давати! треба рефінансярити! ще й ще підфінансувати; аякже! інакш вони розобідяцця й розбіжаться, і кого кришувати нам? плакали наші вибори й резиденції з шинками! банкам мусили, просто історично вимушені були — інакше програли б незалежність — на підтрим штанів підкинути по мільярдику; а улюбленій сиротині пів надгризеного мишвою бублика та пів надкушеної цукерчини у вишиваній обгортці; па-ху-чій такій; їж, доню, їж, сину, та не об’їжтеся! на кого ж ми ронитимем пекучу сльозу? коли інтелігенція, впродовж десятиліть, скромно, заголоджено, загнано так натякала: «пора б профінансувати укр.журнали, академію укр.мови, якісну бібліотечну укр.книгу», на неї вивергали всю ліберальну зневагу і весь національний гнів: «ви що? не патріоти?! ви що? не можете самі заробити, розуспішніти і справно платити податки? неміч така! а в схрони вас!»; тепер зрозуміло: все економилось для банкіряток; щоб не пропали, безпомічні; не розревілись всмерть; все відкладалося у торбинку їм; ось вона — істинна державомудрість! коли ж більшість живої культури в яму скинули й схоронили нишком, взялись обвишиванювати цвинтар; пов’язувати його рушниками: крилатими птицями, що б’ються в безвиході, аби відлетіти, — разом із могилами — у безпам’ять; у безгомін; якнайдалі від нас. Та хитромольці не каються! і, як колись на мітинги, принаджують всіх очевидною любов’ю; всіх під’юджують: ви що, не патріот? не поновили в «надрах» рахунку? не хочете помогти економіці винести фінанскризу? ви не знаєте, як тяжко доводиться нині банкірам?! яка гірка нестача фінресурсів? як чай вони по-сирітськи п’ють з одною цукриною на двох: старший вмочить рафінадину, посмокче й меншому банкірятці дає; так і виживають; так і животіють, бідні, утримуючи на плечах стабільність; відмовляєтесь підсолодити їм чашу? в дні загрози державності не хочете щось пожертвувати, чимсь по­ділитись? вернути злочинно заникане у перини й подушки? в мить смертельнодефолтної небезпеки не хочте піднятись до висоти історичного моменту? прислужитись спасінню неньки? всі в банки з усім до копійки! усе на перемогу! Набурмосені пір’єоти зарікають державністю; але пиху нажаблювати — не каміння вергати; не скелю лупати; найбільший патріот — сам народ; і горе, коли ним поганяють слинтюхи, які заслинюють орієнтири, а не ведуть до діяльності! горе, коли заслинюють благу мету і тим вбивають потяг до праці; по суті вбивці, а з вигляду захисники, пір’єоти є пекельним насланням, духовбивчою інфекцією для свого народу — добродіяльності, спільноблага при них не жди ніколи; а тих, хто жде, не обминуть розчарування й відчаї; коли нечестивець з головтрибуни закликає повторювати: «вірую в Україну! вірую в державу», тим підміняючи молитву, серед наближених, серед горе-віруючих немає Богові вірних, тих, що страх Божий мають в собі; сказати нікому: це ж богохульство! вірити треба в Господа, вірити треба вченню Господа, вірити треба тому, чого Він вчив і вчить зі Слова нас; це і є Істина; це і є наш цар; це і є головним для нас; коли Пілат допитується «Ти цар?», цим означається сумнів: чи справді Істина, чи справді вчення Боже є головним для світу? проголосити богом державу означає наблизити себе і її до воздаяння; наділяти когось чи щось крім Господа, силою спасительства, вірити в це і любити його є бовванів витесуванням і поклонінням мерзоті; такий внутрішній смисл буквального, «проклят, хто зробить тесаного або литого боввана, мерзоту перед Господом, витвір рук художника, і поставить його в таємному місці», Второзак. 27, 15; проклят означає поєднаний з пеклом і «мислить» під пекловіянням; витвір рук художника — означає фантазії і неправди, які заслоняють сприйняття Божественної Мудрості; поставити ідола в таємному місці — впевнити себе, що Господь не бачить нечестивства й відступництва людини від Істинновчення; від Слова наслідування; тому поклоніння іншобогам забороняється в першій і головній Заповіді; «нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм;…не поклоняйся їм і не служи, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що караю дітей за провини батьків до третього і четвертого покоління тих, хто ненавидить Мене і творящий милість до до тисячі поколінь люб’ячим Мене, тим, хто дотримується заповідей Моїх», Вихід 20. 3-6; як відкрито мені по милосердю Господа, іншобогами для тутешніх народів є: атеїзм, розпопулярені оздоровчі системи, літературні твори минулих століть, історія визвольної боротьби, історія русскіх царєй, облесливі святошні віровчення, і ще багато чого; словом, все те, що глибоко западає в душу, уводить її в розчулення й трепет, і не дає перебувати в благотрепеті, в любові до Господа; уособленими іншобогами є піднесені в надреальність, ідеалізовані, міфологізовані постаті давніх авторів, митців, лідерів, наділених уявою їх прихильників усіма рисами феніксів; чим безбожніше сьогодення, тим іншобогів більше; до всього, де жевріє вогонь незвичного, небуденного, нереального, до всього, що розпалює надцікавість і захоплення, люди тягнуться за приємністю і цією земнолюбов’ю заполонюють душі; людство в цілому окумирює машини; в одному з духосвітів інших земель, де замість Мудрості Божої бібліотеки, вчення милосердя вбите, і мешканців стан всмерть розпачливий, всмерть розгублений, всмерть захланний, їм сказано було Духом так, «доки ви будете ставити машини на перше місце, а Бога на друге, ви будете жити, як і живете!»; нас це стосується в неменшій мірі; зрозуміло, що йдеться як про самі машини, так і про любов до машинократії; до користі механізмів загалом; до всього механічного, зовнішнього сприйняття й розуміння; до життя в себе; до олюблень мертвої природності, як невід’ємної частини любові до світу; бо не люди володіють, оволодівають все новішими механізмами, а користь і блиск механізмів, примітивщина техрозваг, примітив спілкувань і відраза до споріднення, заволодіває ними; братолюбов гине; бо не люди володіють світом, а вигоди й слава світу захоплює, заволодіває, до останку, ними; на смертельну й посмертну шкоду їм же самим; одержимим похіттю нажитись світом; нажитись на світі; все скрізь скуштувати; все насолодами звідати; все побачити й поторкати; всіх випередивши і внагляк відіпхнувши; звідси й омертвіння до ближнього; бездіяльність на його доброкористь; гоньба за вмить порожніючим успіхом і вивищенням над прірвою; цвілізація безмірного споживацтва, а не помірного віддаватства; пожиралово, а не братерство; смертозагроза усім і всьому; тому й для блага самих людей, а не шапкувань перед Богом, попустительство чи служіння ідолам наказувалось, повсякчас, присікати; «жертвоприносець богам, окрім одного Господа, нехай буде знищений», Вихід 22.20; це було перше і основне настановлення; позаяк, служити земним богам і Богові Небесному — земним ціннотам, вигадкам, улюбленствам — і всьому Животворному на небі неможливо; «Господу, Богу вашому, послідуйте і Його бійтесь, заповідей Його дотримуйтесь і глас Його слухайте, і Йому служіте, і до Нього приліпляйтесь», Второзаконня 13.4,5; впевнені, що Господь відмінив Свій Закон, мають знати, що Господь — не квола людина, й не відміняє і не скасовує Самого Себе; що б означало боговідсутність; як Бог живий, так і Закон Його живе для здійснення; невизнавці Закону не визнають Бога; «бути проклятим» — діяти під впливом пекла і втягувати туди інших; Господь нікого не кляне й не знищує, будучи Самим Милосердям — людина обирає проклятість, відпадаючи від Нього у віровиправдання, у недотримання Закону і нехтування ділами милосердя; у внутрішнє беззаконня при зовнішньому благочесті; задовго, задовго до проголошення державності божком, мені було відкрито: на місце Бога в душах поставлять славословлення країни; на місце Єдинославимого поставлять земну Ним даність; думатимуть своє про себе, а те, що Бог про нас думає, не хотітимуть і не могтимуть думати; «позаяк цей народ наближається до Мене устами своїми, серце ж його далеко від Мене, і благоговіння їх переді Мною є вивченням заповідей людських, то ось, я ще незвично вчиню з цим народом, чудно і дивно, так що мудрість мудреців його згине, і розуму у розумних його не буде», Ісая 29.13; духостан цієї частини людства, української пастви, мало сказати, печальний; він передпогибельний; вони сприймають релігію, як національний партком, завдання якого: обкласти внесками і забезпечити правильну явку на вибори, за правильного кандидакала; який би тільки про моральність калатав, тільки свічки палив, тільки поклони бив і очі д’горі закочував, але ревності до утвердження богопорядку не проявляв ніякої! дияволам тільки таких і треба; вони вимріюють свою віру й церкву як засіб для державно-і-самоутвердження; для цього фальсифікують і викривляють буквальний смисл Слова; використовують Його для примітивних земних потреб, загалом, для самовиправдання і панування; тлумачать винятково поверхово, пристосовано до власних вигадок і пустопорожніх доктрин, тобто, вивчають заповіді людські, власні заповіді, приписуючи їх Богу, і благоговіють перед ними, тобто, перед собою; і духоосліплюються невіглаством до цілковитого Істин відторгнення; коли були досліджені внутрішньоначала їх духу, то виявилось: вони мучаться мстою і ненавистю до Господа; небеснолюбов на стільки відразлива прихотливцям, що ніби мучить їх; насправді ж мучительством є злолюбов до себе — до неправд, фантазій, злозвичок — істинне небесноблаго ніби вбиває їх; але це видимість; відторгаючись від небесності, себелюбов убиває її — і обпікається як змія об сонце; коли з Синаю давався Закон, — Благо Істин просторилося з гори, а горою означується сама Небесносила, небеснолюбов, небеснорадість Сущого — злим і недосконалим внизу те ж здавалось, що Бог на них гнівається і відкидає їх; гнівилися ж і відпадали самі вони — їхні радості відторгали благорадість і благопорядок, надмогуть Божественності; тому наказано було не наближатися й до підніжжя гори — все, що в земній себелюбові не може торкнутись Небеснолюбові і не обпектись: не спалахнути гнівом проти Бога, який є Самим Добром і бажає його людині; але невідродженим, ницим єством приймати Добро — значить «мучитись» ним; стан нинішньої недосконалості й відпадіння — нічим не кращий; а, може, й кепськіший; показано було в загальних рисах: нема небесного добра, нема духовних істин в душах; миряни витесують різних божків дерев’я­них, поклоняються ідолам — різнобрехням про Господа, різнонеправдам і вигадкам про Нього — при сходженні Духу було проявлено, що вони люблять тільки земне і палають пеклоненавистю до Небеснолюбові Господа; їх мстиво-заздрісні радості протилежні радостям неба: самій Любові Його; вожді, церковники, їх правителі, перейняті виборчою гадальщиною, «от виберем того й того, і все буде добре»; жодного корисного добровчення не мають; перебувають у духотемряві, істинного духосвітла не вловлюючи; тоді Духом Божим їм було грізно сказано: «доки не вдосконалюватимете народ, нічого не зміниться!». Що є важливішим, аніж знати стан і якість людей, і порядок їх перетворення? самі ж віровиправданці далекі, якнайдалі далекі, від визнання власної духотемряви й того, що вони сліпі вожді сліпих, які разом впадуть у яму (пекло); коли в душах, у вмістилищах Любові й Мудрості — самі вибори й брехні — коли в храмі Своєму Господь «не вміщається», бо в потаємному місці божки тісняться, коли бажання ниці, а плани заздрісні; тупість од тупості тупіша, невігласність од невігластва потьмарніша, яка віра в землю, яке лобів хрещення здатне віднадити від злих потягів і привчити дивитись вперед і прямо? бачити перед собою духовні й небесні предмети: духозакони вічності; звірятися з ними і діяти згідно них; бачити: розуміти вічномайбуть; неуникність її; попереду ставити Божественне, а не плотське й тлінне. Коли духопорядок спотворений — через нехтування Закону — тоді горе світові! у Бога заселених світів більше, аніж атомів у земній кулі — і клопотів забагато, щоб повсякдень займатися одним самозвеличненим плем’ям, яке увірувало в свою досконалість, у свою найкращість на підставі «заповідей людських»; чиї вожді і владики підмінили собою Його, тобто впали у вавілонію: в бажання правити, владарювати над душами нарівні з Ним; наслідки відомі здавна; велич зашкалює — добродух занепадає; і лють огрублює до самозгуби; бо чого пнутись на рівень з Ним, величатись владиками — поряд з Владикою і Творцем усіх матеріальних і всіх духовних всесвітів, що всесиллям Його перетворюються і тримаються в рівновазі; коли один квазар втягує за годину матерії більше, аніж земна куля — а в галактиках їх незчислимо — і всім огромом космічно видимих і незримих процесів управляє Єдиний Господь, то хто зрідниться з Ним силою і стане побіля Нього?! ляльки-мотанки, що назвалися співвладиками? обезумлені й зарозумілі, що не мислять свого масштабу? блошиньо безсилі, що мріють випити в Нього силу й приписати собі; даремно! тому й зарозумлених світ позбавляється сил для порядку. І коли день незалежності — з дня парадів і нахвалянь — стане днем славлення Господа, днем вдячності Господу, коли діла Його буде визнано по-справжньому, тоді й незалежність стане справжньою; доки ж заслугу Його привласнюють собі — а те, що Він визволив мені відомо від Господа, з духовного світу, сказано було так, «Дух Божий визволив останні з народів-рабів на євразійському континенті» — доки обкрадають свого Життєдарителя, доти й самі, на земному рівні, потерпатимуть від обкрадачів; це закономірність; очевидна кожному, хто мислитиме духовно, по співвідносностях; оскільки духовний світ взаємодіє із земним по чітких співвідносностях, то відповідно до земнодій можна визначити чіткі духопричини; не суспільні, не історичні видимості; не банальні зримості, подій переповідь; не міркування земномислячих про земне; не уявлення сліпих про світло; про світлочітку дію законів Провидіння; закону Воздання згідно стану і якості людей; привласнювачі Божественного Блага, привласнювачі діянь Святого Духу будуть позбавлені внутрішніх благ і земноблаг на природньому рівні; не матимуть вмиротворення, як і предметів своїх пожадань, а перебуватимуть у незліченних заздротах; у невдоволеному власнолюбстві; в роздратуванні й роздумах, що затіває ворог? захисту від пеклострахань не матимуть; і, доки не віддаватимуть всю шану Йому, — за безмежне облагодіяння — доти й плодами визволення скористатись не зможуть; сил братолюбові не матимуть для життєдій у братестві; опустошені розбратом притягуватимуть опустошувачів, незримих і реальних; принаджуватимуть сили, яких парадами не відстрахати — і не спровадити пір’ям; лякали одних, а, насправді, пір’яним, зовнішнім патріотизмом розлякали й вигнали за околиці інших: патріотизм внутрішній, справжній — патріотизм зреченої добродіяльності; найдіяльніших виштурили; між пір’єтизмом і патріотизмом, така ж різниця, як між ледарством і роботою, між розбоєм і хліборобством, між злоулесністю і незаслужливим добродійством; як між хитрохижістю вовка і відвертістю ягняти; як між навовчуженим убияцтвом — і бажанням усією жертовнолюбов’ю захищати; внутрішньопатріотизм, що в минулі віки проявляв себе як ідеалізм, ентузіазм, народництво, порив служінь знедоленим, як поклик до освоєння нових земель, наук, духообширів, тепер підмінено поверховим держпатріотством за народні гроші; грошелюбство ж, нічого значнішого самої грошви створити не годне — і діє згідно своєї любові; воно, протилежне добронатхненню, — і тільки підточує його; тільки себе леліє, себе вихвалює, себе різнобарвить прекрасного птахства пір’ям; але від того, геть розприкрашене, не стає прекраснішим в серці; пір’я линяє, фарба облазить — і голі, як бубен, душаки знають лиш гупати одна об одну, відлякуючи собі подібних, розпалених жадобою, здібних лише до жадібності, примх вдоволення, і знатхненнілих для розбою: все наше, що біля нас лежить! пір’яні леви дибки встають, рикаючи на загрозу, що тільки розлючує жорстокосердців, гнаних подібним ж глитайством; тоді, хто дикіший, той і правіший — неба захисту нема над обидвами; як нема правди в розгадуваннях, хто з них чесніший? хто кращий? якщо ви будете кращі, Бог пошле вас проти них; якщо ви будете гірші, Бог пошле їх проти вас; Бог усіма і всим править, як одною шахівницею; грає всіма і всим; для Нього неважливе ім’я фігури; важлива реалізація; неважливо, як зветься і ким вважає себе народ — чи здатен діяти? і на якому рівні зреченості? коли ж плямкіт підміняє мудрість, грошолюбство підміняє ентузіазм, а привчених добродіяти витісняють базікалки, як треба діяти, що треба робити, тоді й кожен ступінь стає по золотому; тоді й бажання добровільно діяти, радіючи з праці діяти, вищезає вщент і запановують діла заслуги або миколаїтство; як відомо із Одкровення, даного Іоанові, нелюбе Господу — внутрішньо протилежне небесній радості; запановує «все за гроші», бо в самих пустобрехах горіння ніякого; тільки жадоби і заздротність! суспільство стає глитаїщем, і кінець його відповідний; жодним пір’яним обмахуванням обважнілих не спіднебесниш; простягнених не одужиш; будь-де в світі гарячковий, пожвавлений пір’єтизм — невдоволення чужою малою працею, чужими порядками — є безпомильною ознакою запущеної самозгуби: під бубон, під шаманство гасел, під бубніння порожніх звуків, що вже давно нічого не означать, нікого не запалюють, він вступає в агонію. В природі, де не зіпсутий богопорядок, кожній найменшій пташці властиво бути патріотом — сторожувати, доглядати, захищати гніздів’я, рятувати дерева від личинок і гусені; по мірі сил підтримувати в догляді територію; і непомітної користі з малих трударів незліченно більше, аніж із бугаїв у пір’ї, що уявили себе патріотами на підставі тимчасової приналежності до території; сприймаючи інших як паразитів, що підлягають уярмленню чи винищенню; так патріотизм доброслужіння підміняється пір’єтизмом насильства: бажанням, щоб йому служили: крикливому слузі народу, невладному над тельбом владиці, заплющеному пустобрехові про націнтереси, який не бачить, бо не хоче бачити, що в нації, до останньої жили, уже все витягнули олігархи, видурили транскорпорації і захистом націнтересів сліпі гавкуни відстоюють їхнє право на дешевизну ресурсів; право грошовладдя на тиранію усепродажності; коли комору обчистили, п’яндиги прокинулись — і полум’яно загавкали; а толку? націнтереси давно в олігаршій кишені; нацзахисники — в олігаршій торбі — куплені, як тюлька в доважок, на закусь до картоплі, витрушеної з баняка на стіл, прикрашений вширочінь розкритою, незалежною пресою; свобода слова для заголоджених! свобода плямкання для розперезаних! нарешті, довгожданна свобода! перемога кривлянь над прямотою, тупих анекдотів над вистражданою правдою! перемога пліток над Істиною; незчислимого галасу над осамотнілою Премудрістю; свобода всім любителям після кави побазікати, покрасуватись умнявканням, покривоязичити у прямій ефірщині; коли поморилися босоніж танцювати, — співайте, обпір’яні! бо чим більше з динаміків пустобрехняви, тим менше в народі праці — виплеснута духоенергія зійшла пшик і обмірковування пшикань; чим більш говорильні, тим добродіянь менше; бо звідки натхненню на вищопризначення взятись? благо народам, де право на вислів мудрості переважає так звану свободу слова; де право на слово, як дозвіл на зброю, надається зрілим і випробуваним; просвітленим у пізнанні і стійким у дотриманні Мудрості Божої; інакш запановує свобода натовпу закрикувати Істину; свобода плотських істот утверджувати скотські прихоті й мирські забаганки; скаженіє, в крикові розпинальників, свобода ницих; свобода примітиву: вірити в свої уявлення і вбивати Найвищомудрість, бо вона викриває і тим засуджує їх; їх нікчемство; їх приховану богоненависть; викривала і викриває їх, кількома побрехеньками переконаних, кількома свічками утверджених у своїй правоті — у своїй правильності і у своїй спасенності; коли Істина замовкає над площею, всюди, за свободою пліткувань, дуркувань, базікань, поданих як свобода слова — насправді ж це дикосвобода невігласам познущатись над Істинним: над тим, як повинно бути згідно Найвищеволі: так і не інакше! — всюди, за свободою повисловлюватись, позбиткуватись над великою Правдою, оскалюється любов до себе: рушійна насолода дурнів! визнавати дурні звички найкращими, правильними, єдинопотрібними, а Божі приписи неправильними, зайвими, застаріло знепотрібнілими і ніби, взагалі, неіснуючими; так коїться внутрішнє боговбивство — і Він покидає світ; де скалиться уседозвіл, і, скрізь, між вдоволених, затикання Істинного повсякденними нісенітницями; скалиться обожествлення того, в чому треба у зреченні й прахові каятись, визнаючи себе прахом; ницістю нікчемної прахолюбові; й не більше; життям розкаюватись, а не виставляти напоказ; скалиться ж усе навиставлене: сварка між двома блудягами за дитину стає найважливішою новиною; держтелеканали її підхоплюють, розносять і повторюють, як проголошення війни і миру між народами; і, якщо підноситься усеприлюдь таке, то помилитись заскладно: примітивна блудяжність виїла зсередини цілі країни; ница плотєлюбов прирекла на повзання; коли, як червота в пріючій купі гною, лізуть без роз­гляду одне на одного — їх розтлінність і доконає: лютіше чуми, жорстокіше воєн; після цієї бойні — війни змужланених, гієнножорстоких самиць і зацьковано, загнано вихляючих чоловічків — не буде переможців; ні омріяного матріархату, в звіриному царстві процвітаючого на трупоїдстві серед таких благородних тварин, як гієнячі тічки; ні озвірілого патріархату, ні бронзовеличі, ні пам’ятних дат — не буде; нікогісінького й нічого глибинно людського не буде вже — обопільна переможеність; безпліддя й виродство; недопереможені вчора перемагають себе сьогодні; пустелі бездітності; в кращому випадку — при живих батьках сирітство; при живому Богові — всіма покинутість і всім ненависність; повальний блуд, обвальна розлучливість; відсутність подружньолюбові, вбитої блудяжнолюбов’ю; війна на вигуб — бо так їм дозволив їх власний закон, писаний словоблудами на догоду свавільцям; коли заперечили Його Закон, що забороняє блуд заради подружньої любові і в ній продовження роду людського, отримали самозаперечення: неуникне виродство; незцілимі пошесті; демографічну кризу викликало те, що криза між ногами вдарила багатьом у голови — і верховодить світом, вимагаючи додаткових умов для здійснення найпростішого природного обов’язку; віками здійснюваного у будь-яких умовах, а тепер умови за умовами, програми за програмами, обі­цянки за цяцянками — а гори й мишей не народжують; там, де нема умов, — але й блудійства нема такого — там дітородність не скасована; а там, де з міжніжь ударило в голови — хана! спад народжуваності від блудовичерпання; та ще раніш його пробудило те, що свобода слова озброїла дурнів качати права: утверджувати і здійснювати все те, що їх самих призведе до вигубу; всі дурнозвички і милі дурнички; ваше скліщене братство свободи! злобода слова, поправши святість Слова, скасувавши тим не одну, а всі до одної заповіді, заповіла і попрання попранців, скасування скасувальників, обезглуздення лжемудрих до повного несприйняття Істин, що волають про передпогибелі стан; час близько; і, коли дійде до вирішень — молити марно; патріотизм мовчки виконаного обов’язку, патріотизм щоденної, зреченої добродіяльності підмінився злодіянням показушної бездіяльності, яловістю у всьому; підмінився умов очікуванням, лепетанням про свою вибраність, винятковість, героїчність, найкращість; розкультуру й звичаї; історичне право на землю на підставі осквернення й запустельнення, омерзотнення і спустошення її; та, коли сили вкорочено — коли Він готує і посилає інших правити — весь цей лемент і лепет помагають так, як танці із томагавками бідолашним індіанцям; тоді-то й видно: вся героїчність, винятковість, найкращість, право на землю на підставі космічної миті володінь і наруг над нею, всі криваві, пальцями тираній, загарбництв, наквецяні, абияк, священні рубежі і кордони в головах, всі паспорти, пір’яні хвости, крем’яна й атомна зброя та інші згубнореліктові вигадки помогли, лишень, переоцінити себе — і в нерозкаянстві, в злоєства незмінності, затято згинути; щоб не сквернилась земля, чимпошвидше в пеклюгу йти; коли територія стає одним розпустнищем, неважливо, чия вона? якої віри безвірці там? коли місце, відпущене для душпримноження й душеспасіння перетворюється в свою протилежність: у невситиму прірву для душпогублення й душевигубу, коли, прибитий брехнями, ніхто не підносить голосу за Істину, тоді вже ніщо не спинить відновлення благопорядку Ним Самим; методами для душегубів не завжди радісними; бо Він не питає поради в тлі, як поступати з нею — з губителями і марнотратцями Його небеснолюбові; Він нагадає, хто істинний Владар всіх всесвітів, цієї планети і якогось різновиду земної мошки, що возомнила своє володарство; понапридумувала свої свята, поналіплювала своїх закончиків; на-пу-зи-ри-лась! та, всього за промельк в галактиці, всього за одну космомить, богопорядок буде відновлено; без участі тих, що в самовпевненнях і глупотах вщент знечестивили землю; мисліть по Істинах! думайте про кінець світу, а не кінець країв, вождів — і вам відкриється кончений стан людей і початок творимої Ним новоепохи. Тому й попущено найлюбіше заняття для пір’єотів — доказувати, хто з них більший, хто менший пір’єот; порівнювати необпір’яних із собою; визначати, хто наш, хто не наш? хто вражина? хто зрадник — а на вертлюг його! найми­лішим для серця ділом їх є розправа; тоді, як у небі й мале пташа вміє радувати, вітати з таким захопленням! вміє скрашувати гостинністю шлях земного перехожого, мов нагадуючи про всіх скорбот і втом його, про всіх і всього тут таку малу тимчасовість! радійте, злобні; ще долинає спів, пил холодніє — і сутеніючи, осінь неба ближчає, мов сліпця обійми, мов безнадія сироти, що не знаходить ближнього. 

 

09.09.09