На крилах української пісні

Сивочолий Вадим Крищенко заслуговує на  пошанування. В його набутку більше 40 поетичних книг. А пісень? Якщо  порахувати, то  цифра наближається до тисячі. На пісенну творчість благословляв настільки ж натхненний, наскільки й вимогливий Андрій Самійлович Малишко. І не помилився. Дав путівку у велику літературу молодому початківцю, а тепер – визнаному майстрові слова,  котрий удостоєний рідкісного для поета звання – Народний артист України. Одержав високу відзнаку за пісенну творчість і культурологічні та мистецькі проекти.
Один мудрий чоловік, що знався на пісенній творчості, сказав: «Якщо твоє життя перелетять одна чи дві пісні – значить, ти в житті відбувся». Залишиться, думається, людям пісня Вадима Крищенка «Кришталеві чаші», яку він написав з відомим бандуристом Віктором Лісоволом. Нині під звуки цієї мистецької перлини крокує українське військо. Вона звучить у багатьох фільмах, зокрема у відомій стрічці «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана.
Одержали народне визнання пісні «Родина», «Одна-єдина», «До маминих очей», «Я – України син», «Вставайте, браття-українці», ліричні пісні-твори «Горда жінка», «Берег любові», «Вишенька-черешенька». Пісні поета звучали на Майдані під час Революції гідності, надихають і воїнів АТО.
Вадим Крищенко чи не єдиний з сучасних літераторів своїм пісенним словом може зібрати переповнений зал палацу «Україна», який спроможний прийняти близько 4 тисяч глядачів. І не безкоштовно. А за кошти. А хто ще?
Лірична поезія Вадима Крищенка теж знаходить своїх слухачів. Автор  кілька разів номінувався на Шевченківську премію, але… Кажуть, що нема такої номінації: за створення пісень. За виконання пісень – є, а за створення – нема. Диво та й годі.
Знаність, популярність поета визначається тим, що рядовий читач може згадати хоч один його рядок. В нас багато митців і, зокрема, поетів, про творчість яких, як то мовиться, люди не чули і не відають. А відзнаку Шевченківського лауреата на грудях носять. Розворушімо ж пам’ять, згадаймо, які не рядки, а, по суті, афоризми Вадима Крищенка на слуху, мабуть же, у мільйонів шанувальників мудрого й прекрасного.  «Хай щастить вам, люди добрі»; «Мамо, тобі низесенько вклонюсь, мамо, за тебе Богу помолюсь»; «Родина, родина – це вся Україна з глибоким корінням, з високим гіллям»; «І живу я, живу – поки ти, Україно, живеш. І ніхто не уб’є, поки ти будеш, матінко, жити»; «Козаку – найперше воля, козаку – найперше честь»; «Нам треба жити для добра, бо вже пора, бо вже пора»; «Ми в рідній хаті не чужинці, ми в рідній хаті хазяї»; «Дорога до матері – вічна дорога нас грішних веде, як молитва до Бога»; «Я – України син і щиро гордий цим».
І, нарешті, – «Щоб шаблі не брали, Щоб кулі минали Голівоньки наші». Пісня з цим закликом відколи вже сприймається як народна. Особливо ж торкає серце кожного свідомого громадянина Української Держави тепер – у дні тривог, жалів, безповоротних утрат.
Якщо характеризувати поезію В. Крищенка, то загальна оцінка вкладається в слова –  «роздумлива лірика». Він має свого читача. Любить його поезію наше учительство (може, відчувають, що він – учительське дитя). Поет не цурається виступати в школах, університетах. До речі, він – професор кафедри культурології Національного університету біоресурсів і природокористування України (люди більше знають цей навчальний заклад  як Сільгоспакадемія), почесний доктор Київського національного університету технологій і дизайну. Багато зробив, щоб студентство тягнулось до надбань культури, не цуралось української мови.
Вадим Крищенко – відомий діяч культури. Він організував багато мистецьких проектів, написав сценарії для них, був художнім керівником цих дійств.
Знакова робота митця – це пісенно-духовне дійство «Десять Господніх заповідей». Своєрідна музична сповідь тричі повторювалась на найбільшій сцені нашої держави – в Національному палаці мистецтв «Україна». Один з відомих критиків назвав цей проект найкращим з тих, що втілювалися на сцені цього палацу.
З пісенними концертами часто їздив містами України, збираючи своєю піснею і словом повні зали, утверджуючи цими акціями пріоритети українства. Його знають глядачі Львова, Івано-Франківська, Одеси, Черкас, Хмельницького та багатьох інших великих і малих міст України.
У славному Житомирі, в школі № 23 (нині – гімназія), в якій свого часу одержав атестат зрілості майбутній письменник, відкрито промовистий музей – «Поетична світлиця Вадима Крищенка».
З його підтримкою на велику сцену вийшло багато співаків. Серед них уже народні артисти Віталій Білоножко, Алла Кудлай, Іван Мацялко, якого уже, на превеликий жаль, немає, заслужені артисти Павло Мрежук, Ярослав Борута, молоді виконавці. Більшість артистів, яким він допомагав в утвердженні, називають свого наставника батьком.
Особлива творча співдружність єднала Вадима Крищенка з незабутніми Раїсою Кириченко та Назарієм Яремчуком. З Назарієм він записав чи не найбільше пісень. В різні часи працював із знаними композиторами Ігорем Покладом, Ігорем Білозіром, Олександром Злотником, Геннадієм Татарченком, Володимиром Домшинським, Павлом Дворським…
Поет у пошуках, у планах на майбутнє. Та ще як додаток до цього вітального слова скажу таке: знаю Вадима уже, вважай, десь років шістдесят, із студентської лави. Він не поміняв свої ідеали краси, правди і добра, утверджує їх в українському державному відродженні. А це, як на мене,  дуже суттєво.
«Українська літературна газета» долучається до привітань з нагоди 80-ліття Вадима Крищенка. Міцного здоров’я і нових чудових пісень, шановний пане Вадиме!