Капрійські новели Михайла Коцюбинського: надзвичайність у повсякденності

Для українського
письменника М. Коцюбинського ідилічним простором слугувала Італія.
Відвідавши 1905 та 1909–1911 рр. такі
італійські міста, як Рим, Мілан, Флоренцію, Неаполь, Венецію, Мессіну, М.
Коцюбинський з особливим захопленням згадував острів Капрі, на якому прожив
деякий час. До речі, на Капрі були І. Бунін, М. Горький, В. Винниченко, Леонід
Андрєєв, Саша Чорний, Оскар Уайльд, Анрі Жид, Райнер-Марія Рільке, Пабло
Неруда, Грем Грін, Олександр Дюма, Сомерсет Моем та ін. В. Панченко пише, що у
М. Коцюбинського, як і у В. Винниченка, приїзд до Італії був «пошуком
«intermezzo», такою собі «втечею від дійсності».

Новели М.
Коцюбинського «Лист» (грудень 1911, Капрі), «Коні не винні» (березень 1912,
Капрі), «Подарунок на іменини» (січень 1912, Капрі) писалися на острові Капрі,
хоча й не повістують про Італію, натомість «Сон» (травень 1911, Чернігів),
«Хвала життю» (травень 1912, Чернігів), «На острові» (1912), хоча й створені у
Чернігові, але є наслідком капрійських вражень М. Коцюбинського.

Відчуваючи гостру
потребу в красі, Антін – герой оповідання «Сон» М. Коцюбинського – біжить у
простір сну від буденності, яка пригнічує його: «Щодня було те саме». Автор
новели «Сон» зазначає, що для головного героя не було різниці між дійсністю і
сном, оскільки уві сні він так само сміявся, бачив і відчував з однією лише
різницею – сни заповнювали лакуну, якій бракувало краси, чого було позбавлене
його життя.

Вітаїзм,
побудований на руїнах, розділяє новелу «Хвала життю» на дві площини, що взагалі
притаманне італійській прозі М. Коцюбинського. Однак площини повсякденності та
надзвичайності у новелі знаходяться у зворотних взає­мо­зв’язках: у
незвичайність ситуації вдирається повсякденність, а не навпаки, традиційно, як,
наприклад, у новелі «Сон», коли ілюзія входить до площини повсякденності.
Повсякденність вдирається у вигляді хлопчика, який посеред купи каміння
Мессіни, де не більше року від прибуття головного героя новели відбувся
землетрус, продає цибулю, голосно викрикуючи «Cipolla! Cipolla!». Враження
героя від вітаїзму мешканців Мессіни довершуються спогляданням натовпу жінок у
траурі, які скупчилися навколо продавця косметичного засобу для підтримання
краси. Потреба в продовженні життя, що виявляється у фізичності – необхідності
їсти та гарно виглядати, не конфузить героя-споглядача, а навпаки, тішить його:
«…душа моя проспівала над сим кладовищем хвалу життю…».

Наскрізною
настановою у трьох інших новелах капрійських циклів «Лист», «Подарунок на
іменини» та «Коні не винні» М. Коцюбинського стає облаштування однієї речі за
рахунок іншої, влаштування свята через знищення. Так, в основі новели «Лист» М.
Коцюбинського лежить оксюморонний принцип – поєднання того, що для героя не
може бути поєднаним: напередодні Великодня відбувається масове винищення тварин
для святкового столу. Отже, одне з найважливіших свят християнства (на
поверхні) відбувається за рахунок вбивства живих істот (за лаштунками), свято
воскресіння несе в собі трагедію смерті: «Так дико було бачити свято убійства
на безкровному святі творця – весни».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Головний герой
новели раптом відкриває для себе неусвідомлений раніше бік смерті тварин
передусім як смерті живої істоти і як вбивства однієї живої істоти іншою. У
нього смерть тварин викликає асоціативні спогади, пов’язані зі смертю людини:
«Коли я тільки дихнув тим солодким теплом свіжого м’яса, перед очима встала у
мене смерть бабки». Для персонажа ця весна, саме цей приїзд додому, цей
Великдень стають відправною точкою у зміні його суджень, зміні його життя,
призводячи до зміщення акцентів – переміщення категорії буденного, до якої
відноситься повсякденне вживання м’яса, в категорію неприйнятного.

Слід зазначити,
що на початку твору сам герой ставив в опозицію площину буденності (буденної
їжі у ресторанах) до ідеалізованої площини (домашня їжа), площину чужого
простору до площини будинку, що традиційно поставав перед героєм сакралізованим
простором, про магію якого він писав у листі до приятеля.

І цей
ідеалізований простір дитинства одразу після приїзду головного героя руйнується
через стрибок у часі, переносячи його у теперішню дійсність: поки він був
відсутній, мати постаріла, сестра виросла, дитяче ліжко стало закоротке, і сама
обстановка дитячої кімнати героя стала контрастувати з дійсністю.

Оксюморонна вісь
новели М. Коцюбинського полягає для героя в несумісності образу доброї матері й
тендітної сестри з вбивством: «Як могли вільно і так спокійно проходить ті
жорстокі слова через невинні уста сестри, як з ними мирилось добре мамине
серце?». Трагічність того, що відбувається, поглиблюється ще й схваленням церквою
фактичного вбивства, тоді як церква не повинна бути місцем убивства. Однак саме
туди приносять щойно вбиті тушки тварин для освячення в якості людських страв,
і служитель церкви благословляє страви хрестом і кропилом, на що герой обурено
вигукує: «І тут благословляли убійство!».

Світ дитинства та
зрілості, влаштування свята за рахунок завдавання шкоди іншим – тема
протиставлення цих площин знов піднімається в іншій новелі М. Коцюбинського
«Подарунок на іменини». Два різних подарунка на іменини сина – світлого та
радісного подарунка матері (бляшаний пароплав) та жахливого жорстокого
подарунка батька (споглядання за повішанням жінки) – семантично членують
структуру твору на дві частини. У свою чергу саме з цієї опозиції виводиться
взаємозалежна ланка: свято відбувається завдяки смерті іншої сторони.

Слід зазначити,
що у новелі «Подарунок на іменини», як і в «Листі»,  відбувається десакралізація не тільки
простору дитинства, а й десакралізація людини. В обох новелах – це постаті,
пов’язані з дитинством головного персонажа, що фактично ідентифікують цей
простір. Герой новели «Подарунок на іменини» Яким, котрий доглядав за хлопцем,
та молодша сестра головного героя Оля з «Листа», належачи до цінного для героя
простору дитинства, у дорослому житті раптом з’являються у новій ролі – ката, з
новою атрибутикою: Оля – з ножем, Яким – з петлею. Обидва несуть смерть: Оля –
тваринам, Яким – людям.

Від початку
новели М. Коцюбинського «Подарунок на іменини» особиста вигода перебуває у
конфлікті з соціальними нормами, оскільки свято влаштовується за рахунок
відкидання традиційних цінностей. Так, Сусанна, дружина околодочного
надзирателя Карпа Петровича Зайчика, заради підвищення посади чоловіка йде з
його дозволу на невірність, а син Доря побиває сина віце-губернатора, чим
викликає задоволення у батька. Отже, свято, що в першому випадку полягає в
досягненні посади, в другому – у злорадстві з приводу побиття сина вищої за
статусом від нього людини, досягається за рахунок пожертви.

Переламний
момент, зміну часів та режимів спостерігаємо у новелі «Коні не винні» М.
Коцюбинського, де поміщик Аркадій Петрович Малина, вважаючи себе лібералом,
просторікує про право мужиків на землю. Хоча, коли доходить до справи, він –
раб свого звичного укладу життя, навіть готовий зі зброєю захищати свої
володіння. Отож своєрідна ідилія звичного життя поміщика протиставляється
можливості її втрати, перед цією дилемою й постає персонаж новели Аркадій
Петрович Малина.

І знову в основі
новели лежить облаштування свята за рахунок іншого, на цей раз обопільного: за
два дні до певного свята громада призначає поміщику дату для розподілу землі. У
такому разі досягнення мети громадою автоматично негативно позначається на
поміщикові, який позбавляється в цю дату більшості своїх земель. Проте і
поміщик, у свою чергу, так і не віддавши земель (покликав козаків на оборону),
теж влаштовує собі свято за рахунок утиску інтересів громади.

Новели
капрійського циклу М. Коцюбинського, на нашу думку, можна аналізувати за двома
показниками: в протиставленнях та компенсаціях, причому ці два показники,
частіше за все, у творах переплітаються, демаркуючись одразу в різноманітності
своїх варіацій. протиставленні буденного–омріяного («Сон», «Коні не винні»,
«Лист», «Подарунок на іменини»), дитинства-зрілості («Лист», «Подарунок на
іменини»), компенсація буденного мрією («Сон», «Лист»).

Більшість новел
поєднані переламним темпоральним моментом, якоюсь важливою подією, що
стосується, в першу чергу, політичної ситуації або календарної дати, і вже в
останню чергу відображається на долях головних героїв: аграрна реформа («Коні
не винні»), напередодні Великодня («Лист»), у день народження («Подарунок на
іменини»), рік після землетрусу в Мессіні («Хвала життю»). Головною спільною
рисою названих новел є влаштування свята за рахунок знищення чогось/когось.
Окремо від загальної тематики слід розглядати новели «Сон», «На острові», в
яких мова йде про острів Капрі. У М. Коцюбинського сон – це втеча від
реальності і острів як традиційна утопія є найкращим простором для влаштування
подібної втечі.

 

м.Київ