У першій половині нинішнього року українці мають скласти іспит на здатність відповідати на сьогоднішні виклики і усувати загрози. За результатами голосування стане очевидним, наскільки ми усвідомили, що запорукою нашого благополуччя і добробуту є суверенна українська держава, і що її збереження – це збереження життя наших нащадків.
У виборчих бюлетенях на вибори Президента України будуть, зокрема, і прізвища промосковських кандидатів Бойка і Вілкула, двічі екс-прем’єрки Тимошенко Юлії, відомого коміка Зеленського Володимира.
Від того, як поведеться українське суспільство з цими кандидатами, буде зрозуміло, наскільки воно спроможне до активного життя і боротьби, щоб залишатися жити вічно на своїй, Богом даній, землі, чи воно готове тільки погрітися рік-два дешевим газом, а потім зникнути назавжди.
Не всі держави світу щиро, з радістю прийняли у свою сім’ю Україну в 1991 році. Якась держава вважала нашу територію вже своєю, а інша кинула оком на наші чорноземи та надра, на наш людський ресурс. Повернути собі Україну назад, увірвати собі бодай частину, скупити землю – все це, на превеликий жаль, залишається у геополітичних планах частини держав. Найзапеклішими на сьогодні залишаються північно-східні сусіди – росіяни, які мають всередині України мільйони своїх людей – так звана 5-та колона.
Вони, хто пильно стежили за нами до 1991 року («бділі, недопущалі, прісєкалі, предотвращалі, направлялі, упреждалі, вижігалі кальоним жєлєзом»), тобто нищили найменші прояви не те, що політичного, а й національного буття – всі вони після 24 серпня 1991 року залишилися в Україні і отримали громадянство України. Українська держава в особі громадян корінної нації ґарантувала і забезпечувала їм рівність. Але рівність їх і не влаштовувала – російська імперія привчила їх до зверхності. Вони продовжували жити в Україні не тільки не сприймаючи нічого українського, а люто його ненавидячи його, натомість влада від села і до Києва в своїй більшості складалася з них.
Багато важливих державотворчих справ вони робили і роблять навиворіт, на шкоду. Зокрема, вони знівелювали й профанували вибори органів влади, взявши лише зовнішню оболонку (атрибутику) виборів – програми, дільниці, комісії, урни. Всередині цієї оболонки вони помістили не механізм вільного волевиявлення людей, а маніпуляції ними шляхом демагогії, популізму, відвертої брехні. Якусь частину виборців вони довели до стану, коли у людей життєвий ресурс повністю витрачається на фізичне виживання. У таких просто купляють голоси за невеличкий продуктовий пакунок. За таких обставин кожні вибори – це велика небезпека, бо до керівництва державою можуть прийти ворожі українцям люди. Як дорого, для прикладу, довелося розплачуватися нам за помилки на виборах 2010 року, коли обрали Януковича. Якщо ми відмовились від національного диктатора і вибрали демократичний шлях, то державі вкрай потрібна національна школа, патріотичне виховання і велика кількість національно свідомої інтелігенції, яка жертовно і наполегливо буде роз’яснювати решті людей про всі небезпеки. У майбутньому це колись буде, а зараз цього ще немає. А час іде. Історія не надає нам часу на відпочинок, релаксацію тощо. Загрози насуваються, не питаючись, чи ми зміцніли, чи готові протистояти.
Найбільше викликів із північного сходу – від Росії. Після економічного шантажу і тотальної інформаційної аґресії наш давній «асвабадітєль» перейшов до кровопролиття, до зброї. Проте нашвидку проковтнути здобич не вдалося: Україна спромоглася на відсіч, а світова громадськість стала на бік України. Росія посилює антиукраїнську пропаганду і облудно переконує світові спільноти, що Україна недодержава і український народ недонарод, тож для балансу сил у світі державам потрібно погодитись, що Україна «залишається у сфері впливу РФ». Оскільки доконати Україну все ж таки перешкоджає демократичний світ, то нинішня надщерблена імперія прагне переконати світ, що українці не доросли до власної держави. Звідси системна атака на Україну з метою дискредитації її, використовуючи найменший привід. Як бачимо, з прикладами сутужно, бо Росія хапається за будь-що. На підтвердження: в Києві на пісенному фестивалі «Євробачення» якийсь чоловік вибіг на сцену і скинув штани. Гидотний вчинок з метою спаплюжити дійство. Вже б на другий день про нього ніхто б і не згадав, але згадав Путін. Він сказав, що ця подія підтверджує, що Україна, як держава, неспроможна проводити такі міжнародні заходи. Невідомо ще, хто організував те оголення, але вже навіть той факт, що Президент РФ вдався до коментарів цієї події та прийшов до таких висновків, свідчить про те, що Москва робить свою справу дискредитації України системно. Вдалою знахідкою для Кремля був Янукович. Недарма Путін два чи три рази завчасно поздоровляв його у 2004 році. З одного боку, повністю підконтрольний Москві Президент України, з другого боку – колишній бандит, який здирав із людей шапки і ґвалтував жінок.
Дивіться, мовляв, хіба можна таку державу приймати у свою спільноту, коли її громадяни обирають Президентом кримінального злочинця? Та невдовзі Росія цей арґумент утрачає – українці виганяють Януковича.
І ось знову Москві посміхається удача – на виборчому горизонті з’являється комік Зеленський. 31 грудня він «являється» народу (замість традиційного привітання Президента), і відразу промосковські кола підхоплюють його і подають як спасителя.
Те, що Зеленський, як Президент України, влаштовує Кремль, не викликає здивувань чи питань. Чому він годиться єврейській меншині в Україні – не знаю. Можливо, то якийсь ситуативний збіг інтересів. Але телеканал «1+1» в особі І.Коломойського та студія «Гордон» викладаються сповна, аби переконати виборців, що то їхній Президент. Зокрема, «Гордон» ще задовго до 31 грудня зомбував телеглядачів, що Зеленський і Тимошенко виходять у другий тур виборів.
Про те, що Зеленський спаситель України, що він лідер виборчих перегонів, ми начитались, начулись і надивились. Однак, давайте подивимось: кого нам у Президенти пропонують Д.Гордон і І.Коломойський? Тут я хочу розглянути три підпункти – про самого В.Зеленського, про «Студію «95 квартал» і про глядачів «95 кварталу».
Отож, Зеленський Володимир Олександрович – актор, продюсер, керівник «Студії «Квартал-95». Він створив цю студію, і цей проект виявився успішним. Не будемо розглядати, завдяки чому він став успішним, повіримо поясненням шанувальників Зеленського: був здібний хлопець, вмів робити на обличчі смішні гримаси, особливо нічим не захоплювався, але любив гроші. (На останньому наголошують його прихильники, щоб відкинути звинувачення у ненависті до українського – мовляв, це в нього не патологія, це любов до грошей). Свого часу запримітив Володя, що комік Данилко, кривляючись з української мови, має чималу аудиторію і гарно заробляє, от і взявся за цю справу. А щоб трохи посунути Данилка (Вєрку Сердючку), він значно розширює рамки сміху – починає по-хамському висміювати все українське: історію, мову, звичаї, людей, українську владу й українську державу…
Втішно дивитися, як двоє громадян України, Д. Гордон і В. Зеленський, ведуть в ефірі неквапливу розмову про… спасіння України. Під час розмови Зеленський дає визначення, що таке антиукраїнське дійство на сцені палацу «Україна», звідки кожної суботи студія «95 квартал» розносить брехню, інсинуації та знахабніле хамство. Виявляється, це всього лише …«жьорсткій політічєскій юмор». При цьому Зеленський, як професійний комік, говорить серйозно. Не показує, що сміється з нас і український журналіст Д.Гордон – він також серйозний і зосереджений. Сьогодні Зеленський іде в Президенти. До нього, власне, а питань немає. Але до Д.Гордона і І.Коломойського є: ґоспода, ви ж не клоуни, ви не на сцені, то як ви можете пропонувати вибрати Президентом людину, яка не відповідає жодній кваліфікаційній вимозі (хіба що Зеленський, як актор-комік, може вправно розрізати стрічки)? Він зовсім не має досвіду державної роботи, не використовує мову народу, яким хоче керувати, ненавидить державу, в якій живе. (Щодо останнього, то хто сумнівається, подивіться його виступ на міжнародній сцені в Юрмалі у 2016 році). Він нахабно паразитує на такому дорогому надбанні українського народу як демократія і свобода слова.
Погодьтеся, що це дивна ситуація: народ докладає велетенських зусиль, інколи це вимагає великої крові, щоб завоювати і втримати свободу, а всередині України окремі групи використовують свободу для хамського осміювання і образ української влади, української держави і всього українського. Це поведінка паразитів.
Важко погодитись, що «95 квартал» виник завдяки продюсерським здібностям Зеленського, а не був це ретельно продуманий антиукраїнський проект із чітко визначеною метою: винести на сміх прагнення українського народу до національного відродження і утвердження своєї держави. Бо: проходять десятиліття, змінюються президенти і уряди, а напрям «95-го» залишається незмінним – висміювання і приниження всього українського (мови, звичаїв, держави).
Щоб не бути голослівним:
-сцена у виконанні Кошового: «Від прадіда до діда, від діда до батька передається наш прадавній звичай – алкоголізм».
Це явна брехня і інсинуація;
-«95-й» послідовно і зухвало російськомовний. Однак у тих місцях, де їм потрібно висміювати українське, актори переходять на українську.
Цим вони дотримуються настанов Лазаря Мойсейовича Кагановича – у 30-х роках він вимагав, щоб в Україні елітарні тексти (писані чи виголошені) були російськомовні, недолугі – україномовні;
-хто б не був при владі в Україні – він, у трактуванні «95-го», дебіл, дурень, а то і психічно хворий.
Це не гумор – це зухвале хамство «95-го».
-в які рамки (окрім зухвало хамських) – моральні чи етичні – можна вмістити висміювання віковічного прагнення українського народу мати свою Церкву? Для блазнів із «95-го» наш Томос – це «термос».
Хто є шанувальники Зеленського В. і його студії? І в житті, і на сцені грати короля допомагає свита. Вона його утверджує, додає впевненості, надихає… Не знаю, хто більше значить в успішній ролі короля – сам Зеленський чи його свита. Але Зеленський своєї свити – глядачів «95 кварталу» – не створював і не плекав. Вони були. Їх чимало. Серед них діти колишньої партноменклатури, діти вже згаданої категорії «совєтськіх граждан», хто пильнував нас – «прісєкал», «предотвращал…», тобто стражів російської імперії. Від батьків вони успадкували несприйняття українського, або ж сприйняття як однозначно ворожого. Там багато є українців по крові. Їхні батьки, завдячуючи вірному служінню імперії, вважали, що вони вже в когорті колонізаторів. Після 1991 року їхні діти залишились ні з чим. Тепер вони ненавидять своє більше, ніж ненавидять українське зайди-росіяни. Вони виросли в сім’ях національно кастрованих, тож вони в більшості без національних ознак. За багатьма ознаками – це національне (суспільне) сміття. І це наше сміття. З цього сміття впливові політичні кола пропонують Президента, до того ж у досить тривожний час (спад економіки, війна з Росією). Штовхають Зеленського у Президенти люди багаті, отож у часи виборчої компанії він, образно кажучи, буде в кожній квартирі і хаті. Від того, як поведеться українське суспільство з ним, буде видно, наскільки ми спроможні давати відсіч сьогоднішнім загрозам.
Якщо розглядати окремі дії Зеленського і «95 кварталу» окремо і пояснювати (мотивувати) окремо, то немов би загрози й невеликі.
Ну, з’явилася в українському інформаційному просторі група коміків, яка висміює все українське. Нічого страшного… Побачили молоді люди, що на глузування з українського є попит, то чому б не заробити на цьому? – Всі ж люблять «бабло»…
Написав автор сценарій фільму про Президента і взяв на головну роль клоуна – так це ж воля режисера, це його право. До чого тут інформаційна агресія проти України?
Називають у «95 кварталі» наш історичний документ про надання незалежності українській Церкві «термосом», ну то й що? Вони ж Томос не рвуть на шматки. – Ви обурюєтесь? – Значить ви повністю позбавлені почуттям гумору. «Да что ви за чєлавєк, в конце-то канцов?»
Але коли ці окремі пазли скласти докупи, взяти до уваги, що головного коміка, який не має ні ознак політичного лідера (він клоун), ні практики державотворчої роботи, певні сили висувають на керівника держави, коли вони поширюють у ЗМІ пророцтва про його можливу перемогу на виборах, то пазли складаються в чітку, зрозумілу і однозначну картину, яку показують українському загалу і світовій громадськості немов би як очевидний факт: «За 27 років Незалежності українці тільки руйнували потужну економіку, не змогли згуртуватися ні в етнічну, ні в політичну націю, не доросли до рівня, щоб обрати нормальну владу. Та влада, яку вони обирали 28 років, годиться лише на сміх (Не згодні? – Дивіться передачі «Студія «95 квартал»). Для українців і самі вибори – це клоунада. Таку країну або ж розчленувати і розібрати сусідам, або ж скупити в українців землю і заселити Україну іншими людьми». Так зомбують нас, так хочуть обманути світ і відібрати у нас свободу.
Інші антиукраїнські сили вперто випихають (уже вкотре) на посаду Президента Тимошенко Юлію – жінку, яку привели у верхні ешелони влади люди сумнівної репутації, яка надбала чималий капітал сумнівним шляхом, яка нічим результативним не проявила себе у керівництві народно-господарським комплексом… Зате проявила себе у Верховній Раді України як прихильник Путіна.
Я бачив і слухав її зблизька і переконався, що вона людина нещира, демагог і популістка, завжди грає якусь роль, але не зовсім досконала акторка – допускає промахи і не зовсім вправно імітує свою хворобу. Нещодавно вона виступила в ролі режисера – на з’їзді її партії. Вся сцена була заповнена немов би «кіборгами», які засвідчували свою відданість Ю. Тимошенко. Думаю, що це також неправда, як і багато іншого, бо не може така кількість молодих людей, які стояли на смерть за Україну в Донецькому аеропорту, підтримувати політика, який наполягав, аби «жоден танк не вийшов із казарми», коли Росія захоплювала Крим.
За часи, коли вона очолювала Кабінет Міністрів України, олігархів і корупціонерів наплодилося стільки, що кого б ми не обрали до керівництва країною, їм вкрай важко буде подолати цих «соратників нашої Юлі». (Здається нічиї соратники не вбивали людей, які заходили на їхні володіння, крім Юлиних). Сьогодні вона обіцяє рішучу боротьбу з корупцією і олігархами. І вона може виконати цю обіцянку, але це буде не боротьба з антидержавним явищем, це буде жорстка боротьба «юльчиних» олігархів і корупціонерів з «неюльчиними» за володіння грошовими потоками. Її позиція стосовно Росії ще більш загрозлива – вона може стати причиною втрати державного суверенітету.
Не думаю, що наш народ після двох революцій (2004 р. і 2013-2014 рр.) поведеться на провокацію і вибере Президентом України клоуна – людину, яка не була при владі і зовсім не відповідає цій посаді, і людину, яка тривалий час була при владі, але нічим добрим себе не проявила. Більшість громадян України усвідомлюють, що в нас ще недостатньо міцно утверджена держава, нам ще потрібно зі зброєю відстояти своє право на свободу і незалежність. Кожний українець, який хоче, щоб наші нащадки жили на нашій землі і у своїй державі, проголосує за політика, який здатний ці завдання успішно вирішити.
І ми маємо бути пильними – не тільки не проголосувати за Зеленського і «нашу Юлю» – нам потрібно проголосувати з чималим запасом, аби перекрити голоси:
– «п’ятої колони», яка пов’язує безлад в Україні як шлях повернення її в російську імперію, і тоді ця «п’ята колона» знову стане панівною;
– куплені голоси окремих олігархів, котрі мають надію увірвати щось велике, коли Президентом буде їхній слухняний клоун чи перевірена «їхня Юля»;
– безвідповідальних «диванних політиків», які можуть проголосувати за Зеленського, бо «Вовік – класний пацан», і пенсіонерів, які можуть проголосувати за «Юлю», бо вона «газ дешевий зробить».
м. Хмельницький
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал